ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.05.2026Справа № 910/2921/26
Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О. в порядку загального позовного провадження
справу № 910/2921/26
за позовом ОСОБА_1
до Консорціуму "Військово-будівельна індустрія"
про скасування наказу та поновлення на роботі
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 , Романюка І.М.;
від відповідача: Недашківського А.В.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" про скасування наказу та поновлення на роботі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач стверджує, що звільнення відбулося з порушенням норм трудового законодавства, оскільки в оспорюваному наказі не були зазначені підстави звільнення з посади.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
01.04.2026 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 прийнято справу №910/2921/26 до провадження та ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 07.05.2026.
22.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує.
01.05.2026 через систему "Електронний суд" до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 задоволено заяву представника Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" адвоката Недашківського А.В. про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні 07.05.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав та зазначив про можливість призначення справи до судового розгляду по суті.
Представник відповідача позов не визнав та не заперечував щодо закриття підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду по суті.
Ураховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 07.05.2026 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.05.2026.
Представники позивача у судовому засіданні 28.05.2026 позовні вимоги підтримали повністю з посиланням на обставини, наведені у позовній заяві.
Представник відповідача проти позову заперечував з посиланням на обставини, наведені у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 28.05.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.09.2023 на підставі заяви ОСОБА_1 (надалі - позивач), заступником генерального директора Консорціуму "Військово-будівельна індустрія" (надалі - Консорціум) ОСОБА_3 , було винесено наказ № 36-К про призначення позивача на неповний робочий день - 6 год., за сумісництвом з 06.09.2023 на посаду заступника генерального директора Консорціуму на період проходження основним працівником військової служби під час мобілізації на особливий період.
19.02.2024 на підставі заяви позивача, заступником Генерального директора Консорціуму ОСОБА_3 , було винесено наказ № 04-К про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора Консорціуму за власним бажання на підставі ст. 38 КЗпП.
31.07.2024 на підставі заяви позивача, заступником генерального директора Консорціуму ОСОБА_3 , було винесено наказ № 23-К про призначення ОСОБА_1 на неповний робочий день - 6 год., за сумісництвом з 01.08.2024 на посаду заступника генерального директора Консорціуму на період проходження основним працівником військової служби під час мобілізації на особливий період.
Також, 01.08.2024 між ОСОБА_1 та Консорціумом в особі заступника генерального директора Консорціуму ОСОБА_3 було укладено Трудовий договір (контракт) № 08-08/2024, згідно з яким позивач приймається на тимчасово вакантну посаду заступника генерального директора Консорціуму.
31.12.2024 на підставі заяви ОСОБА_1 заступником генерального директора Консорціуму ОСОБА_3 , у зв'язку з виробничою необхідністю було винесено наказ №37-К про переведення позивача з посади заступника генерального директора, на посаду заступника генерального директора з фінансових та економічних питань на неповний робочий день - 6 год., за сумісництвом з 01.01.2025.
За результатом вказаного наказу між ОСОБА_1 та Консорціумом в особі заступника генерального директора Консорціуму ОСОБА_3 була укладена Додаткова угода до трудового договору (контракту) № 08-08/2024 з заступником генерального директора Консорціуму, в якій сторони домовились про те, що з 31.12.2024 припиняють дію Договору № 08-08/2024 за згодою сторін.
01.01.2025 між позивачем та Консорціумом в особі заступника генерального директора Консорціуму ОСОБА_3 , було укладено новий трудовий Договір (контракт) № 01-01/25 з заступником генерального директора з фінансових та економічних питань Консорціуму, згідно з п.1.3. якого Контракт укладається на 5 років та діятиме з 01.01.2025 по 31.12.2029.
20.03.2025 Міністр оборони України Рустем Умєров підписав наказ №16-ДП, яким призначив на посаду генерального директора Консорціуму ОСОБА_4 .
25.03.2025 генеральний директор Консорціуму ОСОБА_4 виніс наказ №14-К про скасування наказу т.в.о. генерального директора Консорціуму від 17.08.2023 №31-К та від 04.09.2023 №35-К «Про надання повноважень щодо підпису договорів».
Також, Наказом від 26.03.2025 № 17-К генерального директора Консорціуму ОСОБА_4 були скасовані накази ОСОБА_3 від 05.09.2023 № 36-К «Про призначення ОСОБА_1 » та від 31.12.2024 №37-К «Про переведення ОСОБА_1 », як такі, що не відповідають чинному законодавству та звільнено з 26.03.2025 ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з фінансових та економічних питань.
Позивач вважає, що скасовані відповідачем накази є актами індивідуальної дії, не мають нормативного характеру, вичерпали свою дію фактом їх виконання, і на їх підставі виникли трудові правовідносини щодо роботи позивача на посаді заступника генерального директора з фінансових та економічних питань Консорціуму «Військово-будівельна індустрія».
Після призначення позивача на посаду заступника генерального директора згідно наказу від 05.09.2023 № 36-К, останній звільнився з зазначеної посади на підставі наказу № 04-К про звільнення за власним бажання на підставі ст. 38 КЗпП.
У той же час, генеральним директором Консорціуму ОСОБА_4 не було скасовано наказ № 23-К від 31.07.2024 про призначення позивача на посаду заступника Генерального директора Консорціуму.
Крім того, як убачається з Довідки ОК-7 з вересня 2023 року по лютий 2025 року (за виключенням березня-липня 2024 року), позивач отримував заробітну плату від Консорціуму, перебуваючи на посаді заступника керівника Консорціуму, а відповідно накази про призначення позивача були не лише реалізовані, а й фактично фінансово підтверджені великим проміжком часу зі здійснення оплати праці останнього.
При цьому, в оспорюваному наказі від 26.03.2025 №17-к, на думку позивача, не вказано правової підстави для звільнення та така правова підстава відсутня.
Також позивач зазначає, що на момент звільнення між ним та Консорціумом був діючий трудовий Договір (контракт) № 01-01/25 з заступником генерального директора з фінансових та економічних питань Консорціуму «Військово-будівельна індустрія.
З урахуванням того, що в наказі Консорціуму від 26.03.2025 №17-к відсутні посилання на розірвання вказаного Трудового договору, на думку позивача, він продовжує діяти і на день подачі позову до суду.
Отже, позивач вважає, що він не підпадає під жоден із передбачених законом випадків, які могли б слугувати законною підставою для припинення трудових правовідносин, відтак, наказ №17-К від 26.03.2025 в частині скасування наказу від 05.09.2023 №36-К та від 31.12.2024 № 37-К винесений з порушенням чинного законодавства, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, вказуючи на те, що позивач займав посаду заступника Генерального директора Консорціуму, що згідно зі Статутом підприємства та положеннями законодавства відноситься до членів виконавчого органу юридичної особи. Позивача було звільнено на підставі ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень та п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, що передбачає розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку припинення повноважень посадових осіб. Отже, звільнення позивача відбулося у повній відповідності до закону.
Також відповідач зазначив, що підставою звільнення позивача фактично стало те, що у період з 06.09.2023 по дату звільнення позивач фактично був власним заступником та на підставі подвійного призначення в Консорціумі отримував заробітну плату як генерального директора, так і заступника генерального директора, що призвело до неправомірного нарахування та виплати подвійної заробітної плати за виконання ним повноважень генерального директора Консорціуму, якими він був наділений відповідно до Статуту Консорціуму.
Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності, визначених ст. 233 Кодексу законів про працю України.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступні обставини.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способи захисту цивільних прав та інтересів.
Як свідчать матеріали справи, на підставі наказу Міністра оборони України від 07.05.2005 за № 308 було утворено державне господарське об'єднання Консорціум «Військово-будівельна індустрія» та затверджено Статут Консорціуму.
Відповідно до п.1.1. Статуту, Консорціум належить до сфери управління Міністерства оборони України.
Згідно п. 4.1. Статуту, управління діяльністю Консорціуму здійснює правління Консорціуму і генеральний директор Консорціуму. Генеральний директор призначається на посаду і звільняється з посади Міністром оборони України шляхом укладення з ним контракту.
У п. 4.3. Статуту визначено, що до складу правління входять генеральний директор, його заступники, начальники Центрального спеціалізованого управління (госпрозрахункового) і Центрального управління будівельної промисловості та матеріально-технічного забезпечення (госпрозрахункового), керівник державного підприємства Міністерства оборони України «Центральний проектний інститут».
З доданих до справи доказів судом установлено, що на підставі наказу Міністра оборони України по особовому складу керівників державних підприємств від 27.07.2023 № 13-ДП, ОСОБА_1 було призначено тимчасово виконуючим обов'язки генерального директора Консорціуму.
03.08.2023 видано наказ № 30-К, відповідно до якого ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків генерального директора Консорціуму «Військово-будівельна індустрія».
Наказом Міністра оборони України від 20.03.2025 № 16-ДП, ОСОБА_1 увільнено від тимчасового виконання обов'язків генерального директора Консорціуму та наказано повернутися до виконання обов'язків за посадою заступника начальника з господарських питань 70 управління начальника робіт.
Наказом від 26.03.2025 № 17-К генерального директора Консорціуму ОСОБА_4 були скасовані накази від 05.09.2023 № 36-К «Про призначення ОСОБА_1 » та від 31.12.2024 №37-К «Про переведення ОСОБА_1 » як такі, що не відповідають чинному законодавству та звільнено з 26.03.2025 ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з фінансових та економічних питань.
Отже, на момент звільнення позивач обіймав посаду заступника генерального директора Консорціуму, що згідно зі Статутом підприємства та положеннями законодавства відноситься до членів виконавчого органу юридичної особи.
Згідно з ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
За змістом п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
В рішенні Конституційного суду України № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1- 2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення ч. 3 ст. 99 ЦК України, зазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини 3 статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Звільнення на підставі ч. 3 ст. 99 ЦК України кореспондує положенням п. 5) ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб). Зазначена норма передбачає можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця без необхідності доведення вини працівника чи наявності передбачених ст. 40 КЗпП України підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Даний правовий висновок підтверджується сталою судовою практикою викладеною, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі №759/9008/19 та від 23.02.2021 у справі №753/17776/19, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №908/273/21 та від 26.01.2022 у справі №826/6717/16.
Таким чином, суд дійшов висновку, що звільнення позивача відбулося у відповідності з ч. 3 ст. 99 ЦК України, яка кореспондується з положеннями п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб).
Серед іншого суд звертає увагу, що відповідно до п.5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у ст. 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Наведена правова позиція, зазначена в постановах ВП ВС від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 19.02.2020 у справі № 361/17/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 145/166/18.
Отже, до правовідносин сторін у даній справі в частині скасування наказу від 26.03.2025 за № 17-К щодо звільнення ОСОБА_1 не підлягають застосуванню норми трудового законодавства, що відповідно і виключає застосування приписів ст. 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду про вирішення трудового спору.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а також спростовують заперечення відповідача-1, наведені у відзиві на позовну заяву.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування наказу Генерального директора Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» ОСОБА_4 за №17-К від 26.03.2025.
З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог в частині скасування наказу щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з фінансових та економічних питань, також не підлягають задоволенню похідні позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з фінансових та економічних питань Консорціуму з 26.03.2025 та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 26.03.2025 по день набрання рішенням законної сили.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 03.06.2026.
Суддя А.І. Привалов