ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.05.2026Справа № 910/330/26
За позовом Комунального некомерційного товариства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес»
про зобов?язання вчинити дії
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Дубина Т.М.
представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Радченко О.В. (в режимі відеоконференції);
Комунальне некомерційне товариство «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» (надалі - відповідач) в якому просить суд:
- зобов?язати відповідача виставити (надати) рахунок (за період з дати підписання (чинності) договору до 23.04.2026) та акт наданих послуг позивачу за договором страхування від нещасних випадків №139 від 24.04.2025.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 979, 980, 985 Цивільного кодексу України та ст. 1, 109 Закону України «Про страхування», обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого зобов?язання за договором страхування від нещасних випадків №139 від 24.04.2025, у частині своєчасного виставлення рахунку та акту наданих послуг позивачу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 повернуто позовну заяву та додані до неї документи.
27.01.2026 від представника позивача надійшли докази сплати судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 задоволено апеляційну скаргу Комунального некомерційного товариства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради», скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.01.2026 та передано справу на розгляд суду першої інстанції.
09.03.2026 матеріали справи повернулися до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 прийнято справу № 910/330/26 до провадження та відкрито провадження в справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 08.04.2026.
27.03.2026 від представника відповідача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції та постановлено забезпечити участь останнього в підготовчому засіданні призначеному на 08.04.2026 та в усіх наступних засіданнях по справі №910/330/26 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
31.03.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що поняття страхового захисту, його дія (строк страхового покриття/період страхування) не є тотожним поняттям у порівнянні з чинністю договору страхування і поняттям строк дії договору. Вказує, що в даному випадку, як вказано в п. 1.3. договору, строк страхового покриття розпочинається з моменту надходження страхового платежу за договором на рахунок відповідача, як страховика і даний строк не є строком дії договору, це різні поняття. При цьому, зазначає, що з підстав того, що з моменту укладання/набрання чинності договору страхування - з 24.04.2025 - і до моменту настання події із застрахованими особами - 19.07.2025, і на момент підготовки листа відповідача - 07.08.2025 - страховий платіж сплачено зі сторони позивача взагалі не було, а тому відповідач правомірно і законно повідомив позивачу листом від 07.08.2025 про відмову у визнанні вказаної події страховим випадком за договором. Також вказує, що договором страхування не врегульовано строк надання рахунку/акту наданих послуг, та він не містить застережень щодо того, що саме страхувальник має вимагати у страховика надання таких документів, як і не вказано про те, що саме відповідач повинен запитувати/вимагати у страхувальника акт наданих послуг чи ініціювати його надання першим, тобто не передбачено обов'язок відповідача, як страхової компанії у формуванні/складанні/наданні акту виконаних робіт (наданих послуг). Крім цього, зазначає, що навіть у випадку задоволення позовної заяви і наявності зобов'язання відповідача надати рахунок за період, який просить позивач і навіть сплату позивачем страхового платежу, з урахуванням вказаного вище пункту 1.3. договору страхування, строк страхового покриття, тобто обов'язок відповідача надавати послугу з страхування розпочнеться лише з моменту сплати страхового платежу - з 2026 року. Тобто, станом на 19.07.2025 - дату події із застрахованими особами, страхового покриття за договором страхування як не було так і не буде, і відповідно, жодних зобов'язань у відповідача, як страхової компанії станом на 19.07.2025 щодо виплати страхового відшкодування не виникне. Вказане свідчить про безпідставність та необґрунтованість позовної заяви. Також вказує, що згідно з рішенням НБУ від 28.08.2025 № 310-рш - у відповідача було відкликано ліцензію на здійснення діяльності зі страхування та виключено відповідача з Державного реєстру фінансових установ, а тому відповідач з 29.08.2025 - втратив право надавати послуги у сфері страхування.
01.04.2026 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції та постановлено забезпечити участь останнього в підготовчому засіданні призначеному на 08.04.2026 та в усіх наступних засіданнях по справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У підготовче засідання 08.04.2026 з?явились представники сторін. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи відзив на позов від 30.03.2026, який надійшов до суду 31.03.2026. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 06.05.2026.
29.04.2026 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
У підготовче засідання 06.05.2026 з?явився представник відповідача, представник позивача в засідання не з?явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2026, враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливість надання доказів чи заявлення клопотань, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.05.2026.
У судове засідання 26.05.2026 з'явилась представник відповідача, представник позивача в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Представник відповідача в судовому засіданні надала пояснення по суті позовних вимог, у задоволенні позову просила відмовити.
Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Отже, враховуючи подану представником позивача заяву про розгляд справи без його участі, а також те, що явка представника позивача у судове засідання обов'язковою не визнавалась, останній повідомлений про хід розгляду справи в встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, у межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника позивача за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 26.05.2026 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з?ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
24.04.2025 між позивачем (надалі - страхувальник) та відповідачем (надалі - страховик) укладено договір страхування від нещасних випадків №139 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого, його предметом є «Обов?язкове особисте страхування виїзних медичних працівників від нещасних випадків на транспорті» за Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015 66510000-8 Страхові послуги - 1 послуга, обов?язкове страхування майнових інтересів, пов?язаних з життям, здоров?ям і працездатністю застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про страхування» від 18.11.2021, постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.1996 № 959 «Про затвердження Положення про обов?язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті» (надалі - Положення), здійснює страховий захист від нещасних випадків працівників бригад медичної допомоги страхувальника (застрахованих осіб), на умовах та в терміни передбачені цим договором. Страховик здійснює страхування відповідно до ліцензії, переоформленої на підставі рішення Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг від 26.07.2024 № 21/905-рк та загальних умов та на підставі загальних умов страхового продукту «Страхування від нещасного випадку», затверджених рішенням «ІнтерЕкспрес» Правління ПрАТ СК «ІнтерЕкспрес» від 11.06.2024.
Згідно з п. 1.2. договору, застраховані особи страхувальника - особи, які зазначені у додатку №1 до договору (працівники страхувальника) і вважаються застрахованими під час виконання ними своїх посадових та трудових обов?язків на час обслуговування поїздки.
Відповідно до п. 1.3. договору, страховик зобов?язується надавати послугу з обов?язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті працівників виїзних бригад екстреної медичної допомоги, обов?язкового страхування майнових інтересів, пов?язаних з життям, здоров?ям і працездатністю з моменту надходження страхового платежу.
Пунктом 2.1. договору визначено, що страховими випадками є наступні події:
- загибель або смерть застрахованої особи, внаслідок нещасного випадку на транспорті (пп. 2.1.1.);
- одержання застрахованою особою травми внаслідок нещасного випадку на транспорті при встановленні йому інвалідності (пп. 2.1.2.);
- тимчасова втрата застрахованою особою працездатності внаслідок нещасного випадку на транспорті (пп. 2.1.3.).
Згідно з п. 2.2. договору, страховим випадком є подія, що визначена цим договором як страховий ризик, яка відбулася і з настанням якої виникає обов?язок страховика здійснити страхову виплату застрахованій особі або вигодонабувачу.
Відповідно до п. 3.1. договору, страхова сума на одну застраховану особу складає 6 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день підписання договору становить 102 000, 00 грн.
Кількість застрахованих осіб: 1 470 (згідно заяви, що є додатком №l до цього договору і є його невід?ємною частиною) (п.3.2. договору).
Згідно з п. 3.3. договору, загальна страхова сума за цим договором складає: 149 940 000,00 грн без ПДВ, загальний річний страховий тариф за цим договором складає 0,0667%, загальний страховий платіж складає 99 960, 00 грн без ПДВ.
За цим договором франшиза не встановлюється (п. 3.4. договору).
Відповідно до п.3.5. договору, страховий платіж сплачується страхувальником шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок страховика не пізніше десяти банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт (надання послуг). У разі затримки фінансування розрахунок за послугу здійснюється на протязі 10 банківських днів з дати отримання страхувальником призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
Пунктом 4.1. договору передбачено, що страховик зобов?язаний:
- ознайомити страхувальника з умовами страхування (пп. 4.1.1.);
- протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної страхової виплати страхової суми або страхового відшкодування застрахованій особі (вигодонабувачу) (пп. 4.1.2.).
- здійснити страхову виплату при настанні страхового випадку за умови виконання страхувальником своїх обов?язків за договором страхування протягом десяти днів після одержання страховиком усіх необхідних документів, або в той же термін письмово відмовити страхувальнику у страховій виплаті з обґрунтуванням причин відмови (пп. 4.1.3.).
Згідно з п. 4.3. договору, страхувальник зобов?язаний:
- сплатити страховий платіж в обумовлені договором строки (пп. 4.3.1.);
- сповіщати страховика протягом дії послуги про зміни, що стосуються страхувальника і застрахованої особи (пп. 4.3.2.);
- повідомити страховика про настання страхового випадку з моменту, коли в нього з?явилась можливість це зробити будь-яким засобом, що дозволяє об?єктивно зафіксувати факт повідомлення (пп. 4.3.3.);
- скласти акт про нещасний випадок, що стався із застрахованою особою, за формою Н-1, що передбачена Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (пп. 4.3.4.);
- скласти акт про нещасний випадок із пасажирами галузевого зразка (пп. 4.3.5.);
- вживати заходів щодо запобігання настанню страхових випадків та зменшення їх наслідків (пп. 4.3.6.).
Відповідно до п.5.1. договору, страхова виплата застрахованій особі (вигодонабувачу) здійснюється страховиком на підставі заяви застрахованого (або вигодонабувача) про її виплату; акта про нещасний випадок; листа непрацездатності (для працюючої особи) або довідки закладу охорони здоров?я, що засвідчив тимчасову непрацездатність громадян (для непрацюючої особи), або довідки спеціалізованих установ (МСЕК) про встановлення первинної інвалідності; у разі загибелі чи смерті застрахованого внаслідок нещасного випадку - копію свідоцтва про смерть застрахованої особи (якщо вигодонабувач не зазначений, то копію свідоцтва про право на спадщину від спадкоємця), довідка від страхувальника із зазначенням номера та дати укладення договору страхування, інші документи на вимогу страховика стосовно обставин та наслідків страхового випадку.
Страхова виплата при настанні страхового випадку виплачується не пізніше як через 10 діб з дня одержання необхідних документів через касу страховика або перераховується на розрахунковий рахунок, зазначений застрахованою особою (спадкоємцем, вигодонабувачем) у заяві, відповідно до законодавства України.
Згідно з п. 8.1. договору, він договір набирає чинності з дати підписання та діє до 24 год. 00 хв. за Київським часом 23 квітня 2026 року. Період страхування 12 місяців: з 00 год. 00 хв. 24 квітня 2025 року до 24 год. 00 хв. 23 квітня 2026 року за Київським часом.
Як зазначає позивач, 19.07.2025 о 05:00 год. з медичними працівниками позивача (застрахованими особами, згідно переліку (додатку №1) до договору), під час виконання службового (невідкладного) завдання на транспорті, стався нещасний (страховий) випадок - дорожньо-транспортна пригода у місті Дніпрі, на проспекті Богдана Хмельницького, 146. Внаслідок ДТП, одна застрахована особа померла на місці, інша - отримала травми, що підтверджується повідомленням про нещасний випадок (а.с.26). Після чого, страхувальником, на виконання пунктів 4.3.3., 4.3.4. договору, було здійснено повідомлення про страховий випадок відповідачу.
06.08.2025 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№ 0912811, у якому просив повідомити щодо стану розгляду справи за фактом страхового випадку (загибелі та одержання травми, внаслідок нещасного випадку на транспорті) із застрахованими особами - медичними працівниками КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради», а також надати перелік необхідних документів для здійснення страхового відшкодування (виплати, відповідно до пункту 5.3. договору), - у випадку відсутності таких.
У відповідь на вказаний лист, відповідач листом за вих.№ 612 від 07.08.2025 повідомив позивача, зокрема, про те, що згідно п. 1.3. договору страховий захист по договору починає діяти з моменту сплати КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради», як страхувальником по договору, страхового платежу на рахунок страховика. Зазначає, що станом на 06.08.2025 страховий платіж по договору зі сторони позивача на рахунок відповідача, як страховика - не надходив, а тому страховий захист по договору на дату настання події не розпочався. Вказує, що враховуючи що подія відбулася до початку дії страхового захисту по договору, керуючись умовами договору страхування, відповідач змушений відмовити у визнанні вказаної події страховим випадком по договору.
11.08.2025 відповідач листом за вих. № 620 повідомив позивача про намір достроково припинити дію договору з 10.09.2025. Також зазначив, що загальними зборами акціонерів відповідача прийнято рішення добровільно припинити діяльність з надання страхових послуг та добровільний вихід із страхового ринку. Вказане рішення відображено в Протоколі Загальних зборів №2/25 від 04.07.2025.
13.08.2025 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№09/2938, у якому просив відповідача, з метою належного виконання сторонами умов договору страхування від нещасних випадків № 139 від 24.04.2025 (зокрема, пунктів 3.5., 4.3.1.договору), надати акти про надання послуг на адресу страхувальника за договором, для можливості здійснення останнім господарської операції - сплати страхового платежу передбаченого пунктом 3.3. вказаного вище договору.
У відповідь на лист відповідача за вих. № 620 від 11.08.2025, позивач листом за вих. №09/3048 від 25.08.2025, повідомив відповідача про відсутність згоди страхувальника на дострокове припинення договору страхування від нещасних випадків № 139 від 24.04.2025. Також зазначає, що вказаний договір, станом на 19.07.2025 (дата настання страхового випадку), та на момент пред'явлення даного листа-претензії є дійсним та чинним. Крім цього, вказує, що страхувальник за договором не мав змоги виконати обов?язок у частині сплати страхового платежу в зв?язку з відсутністю такої підстави, як передбачено пунктом 3.5. договору №139, - не були надані відповідні первинні документи - акти виконаних робіт (наданих послуг).
У відповідь на вказаний лист позивача, 25.09.2025 відповідач листом за вих.№ 692 повідомив позивача про те, що дія (період страхування) не є тотожним поняттям з чинністю договору страхування і дією договору страхування. З цих підстав, при чинному договорі страхування - відповідно до умов останнього, страховий захист розпочинає діяти лише з моменту надходження страхового платежу (п. 1.3), який, на рахунок відповідача, як страховика не сплачувався. Також зазначає, що умовами договору страхування обов?язок відповідача як страхової компанії у формуванні/складанні/наданні акту виконаних робіт (наданих послуг) не передбачено. Більш тогo, вказаний обов?язок відповідача відсутній не лише в договорі страхування, а й у Законі України «Про страхування», Законі України « Про фінансові послуги
та фінансові компанії», у жодному нормативно-правовому акті Національного банку України, як регулятора, в тому числі страховиків. Крім цього, зазначає, що зі сторони відповідача умови договору страхування, як і права і інтереси страхувальника порушені не були.
У зв'язку з тим, що відповідачем не були надані рахунки на оплату страхового платежу (премії) та акти наданих послуг, враховуючи попередні повідомлення від позивача (страхувальника) щодо потреби у надсиланні такого рахунку, останній звернувся до суду із даним позовом та просить суд зобов?язати відповідача виставити (надати) рахунок (за період з дати підписання (чинності) договору до 23.04.2026) та акт наданих послуг позивачу за договором №139 від 24.04.2025 страхування від нещасних випадків.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, суд зазначає, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором страхування, до якого, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, застосовуються також положення глави 67 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст. 979 Цивільного кодексу України, договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Згідно з ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути: життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення; майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати; відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Відповідно до ст. 982 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, у межах якої страховик зобов?язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
У пункті 69 статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством.
Згідно з п. 70 ст. 1 Закону України «Про страхування», строк страхового покриття - період, протягом якого діє страхове покриття та в разі настання страхового випадку під час якого страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату (відшкодування) відповідно до умов договору або законодавства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов?язок страховика здійснити страхову виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Яка саме подія визнається страховим випадком має бути детально зазначено у договорі страхування.
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов?язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов?язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України «Про страхування»).
Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 89 Закону України «Про страхування», у договорі страхування обов'язково зазначається строк дії договору страхування, порядок вступу його в дію, період (періоди) страхування, територія дії договору страхування.
Частиною 1 статті 109 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування життя за класами страхування життя може укладатися на визначений строк або діяти протягом життя застрахованої особи (довічно), передбачати різні комбінації ризиків за класами страхування, форми страхових виплат, включати накопичувальну (страхування на випадок дожиття до визначеного віку чи дати або вступу у шлюб, або народження дитини) та/або ризикову складову (страхування на випадок смерті та страхування на випадок допоміжних ризиків, зокрема смерті в результаті нещасного випадку, травми, хвороби, тілесних ушкоджень, тимчасової та/або постійної (стійкої) втрати працездатності), передбачати гарантований інвестиційний дохід та/або можливість участі у прибутках страховика, укладатися з фіксованим та/або змінюваними розмірами страхових сум, страхових виплат та/або страхових премій.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як убачається з матеріалів справи, 19.07.2025 з медичними працівниками позивача (застрахованими особами, згідно переліку (додатку №1) до договору), під час виконання службового (невідкладного) завдання на транспорті, стався нещасний (страховий) випадок - дорожньо-транспортна пригода у місті Дніпрі, на проспекті Богдана Хмельницького, 146. Внаслідок ДТП, одна застрахована особа померла на місці, інша - отримала травми. Після чого, позивачем, на виконання пунктів 4.3.3., 4.3.4. договору, було здійснено повідомлення про страховий випадок відповідачу.
06.08.2025 позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№ 0912811, у якому просив повідомити щодо стану розгляду справи за фактом страхового випадку (загибелі та одержання травми, внаслідок нещасного випадку на транспорті) із застрахованими особами - медичними працівниками КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради», а також надати перелік необхідних документів для здійснення страхового відшкодування (виплати, відповідно до пункту 5.3. договору), - у випадку відсутності таких.
У відповідь на вказаний лист, відповідач листом за вих.№ 612 від 07.08.2025 повідомив позивача, зокрема, про відмову у визнанні вказаної події страховим випадком по договору.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що з метою належного виконання сторонами умов договору (зокрема, пунктів 3.5., 4.3.1. договору), ним були здійснені телефонні дзвінки та направлений лист (від 13.08.2025 №09/2938, після настання страхового випадку) на адресу відповідача щодо надання рахунку та акту про надання послуг на адресу страхувальника за договором, для можливості здійснення останнім господарської операції - сплати страхового платежу, передбаченого пунктом 3.3. договору. Однак, на думку позивача, відповідач умисно ухиляється від надання страхувальнику рахунку для сплати останнім страхового платежу (премії), не надає акт наданих послуг, що вказує на недобросовісність (порушення засади справедливості, добросовісності та розумності) дій відповідача.
Також позивач вказує, що рахунок на оплату страхового платежу першим має надати страховик (ініціює процес оплати), що відповідає «розумності» договору страхування: страховик є надавачем послуги (страхового захисту) та володіє реквізитами, сумою та строками оплати згідно з укладеним договором страхування. Загальноприйнятою практикою та вимогою належного документообігу є виставлення рахунка або іншого платіжного документа (наприклад, квитанції-повідомлення) страховою компанією перед настанням чергового терміну оплати, або здійснення першої сплати страхової премії. А страхувальник здійснює оплату на підставі виставленого документа, який містить точну суму, призначення платежу, реквізити отримувача та посилання на номер договору.
Відповідач, заперечуючи щодо позову вказує, що поняття страхового захисту, його дія (строк страхового покриття/період страхування) не є тотожним поняттям з чинністю договору страхування і поняттям строк дії договору. Зазначає, що з підстав того, що з моменту укладання/набрання чинності договору страхування - з 24.04.2025 - і до моменту настання події із застрахованими особами - 19.07.2025, і на момент підготовки листа відповідача - 07.08.2025 - страховий платіж сплачено зі сторони позивача не було, а тому відповідач правомірно і законно повідомив позивачу листом від 07.08.2025 про відмову у визнанні вказаної події страховим випадком по договору. Також вказує, що договором страхування не врегульовано строк надання рахунку/акту наданих послуг, та він не містить застережень щодо того, що саме страхувальник має вимагати у страховика надання таких документів, як і не вказано про те, що саме відповідач повинен запитувати/вимагати у страхувальника акт наданих послуг чи ініціювати його надання першим, тобто не передбачено обов'язок відповідача, як страхової компанії у формуванні/складанні/наданні акту виконаних робіт (наданих послуг).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що саме ненадання відповідачем рахунку та акта наданих послуг унеможливило сплату страхового платежу та стало причиною відсутності страхового покриття за договором.
Так, відповідно до п. 1.3. договору, страховик зобов?язується надавати послугу з обов?язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті працівників виїзних бригад екстреної медичної допомоги, обов?язкового страхування майнових інтересів, пов?язаних з життям, здоров?ям і працездатністю з моменту надходження страхового платежу.
Отже, сторони у п. 1.3. договору прямо погодили відкладальну умову виникнення страхового покриття - фактичну сплату страхового платежу, що виключає автоматичне виникнення обов'язку страховика щодо страхового захисту до моменту його надходження.
Згідно з п. 3.3. договору, загальна страхова сума за цим договором складає: 149 940 000, 00 грн без ПДВ, загальний річний страховий тариф за цим договором складає 0,0667%, загальний страховий платіж за цим договором складає 99 960, 00 грн без ПДВ.
Відповідно до п.3.5. договору, страховий платіж сплачується страхувальником шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок страховика не пізніше десяти банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт (надання послуг). У разі затримки фінансування розрахунок за послугу здійснюється на протязі 10 банківських днів з дати отримання страхувальником призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок.
Згідно з пп.4.3.1. п. 4.3. договору, страхувальник зобов?язаний сплатити страховий платіж в обумовлені договором строки.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази сплати позивачем страхового платежу за договором страхування від нещасних випадків №139 від 24.04.2025.
Проаналізувавши умови договору, суд звертає увагу, що умовами укладеного між сторонами договору страхування прямо не передбачено обов'язку відповідача (страховика) виставляти позивачу (страхувальнику) рахунок на оплату страхового платежу, як і не визначено будь-якого порядку ініціювання, формування чи направлення такого рахунку. Також сторонами не погоджено порядок оформлення, підписання чи обміну актами надання послуг та не встановлено обов'язку страховика складати та надавати страхувальнику будь-які акти виконаних робіт (наданих послуг), як елемент підтвердження надання страхового покриття чи передумову виконання грошового зобов'язання.
Відтак вимога позивача про покладення на відповідача відповідного обов'язку фактично спрямована на зміну погоджених сторонами умов договору шляхом їх доповнення новими зобов'язаннями, що не були предметом волевиявлення сторін при його укладенні. Такі вимоги суперечать принципу свободи договору, закріпленому у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, та імперативному припису статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Враховуючи викладене, покладення на відповідача обов'язку, який прямо не передбачений умовами договору та не випливає з норм чинного законодавства, є юридично необґрунтованим та таким, що суперечить як змісту договірних зобов'язань сторін, так і загальним засадам цивільного права.
Суд окремо звертає увагу, що умови договору страхування прямо визначають момент початку дії страхового покриття як пов'язаний із надходженням страхового платежу, що є відкладальною умовою виникнення обов'язку страховика щодо надання страхового захисту. Відтак саме страхувальник, як сторона, що ініціює набуття страхового покриття та отримання страхового захисту, зобов'язаний забезпечити належне та своєчасне виконання грошового зобов'язання у спосіб, визначений договором та загальними нормами цивільного права.
Однією із загальних засад цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, позивач, будучи суб?єктом господарювання та стороною договору, підписанням останнього підтвердив свою згоду з його істотними умовами, у тому числі з порядком набуття страхового покриття та відсутністю будь-якої залежності його виникнення від виставлення рахунку чи складення актів з боку страховика.
За таких обставин доводи позивача про обов'язок відповідача ініціювати оплату шляхом виставлення рахунку є необґрунтованими, ґрунтуються на довільному тлумаченні умов договору та не узгоджуються із нормами цивільного законодавства, що регулюють виконання грошових зобов'язань.
При цьому, суд звертає увагу, що відсутність рахунку не позбавляє позивача можливості виконати власний обов'язок зі сплати страхового платежу, оскільки реквізити відповідача були відомі позивачу як стороні договору (зокрема, реквізити відповідача містяться у розділі 14 договору «Юридичні адреси та реквізити сторін») та сума страхового платежу погоджена сторонами у п.3.3. договору в розмірі 99 960, 00 грн.
Крім цього, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача до моменту настання дорожньо-транспортної пригоди (19.07.2025) із вимогами щодо виставлення рахунку на сплату страхового платежу або надання акта наданих послуг.
Також суд звертає увагу, що строк дії договору та строк страхового покриття не є тотожними правовими категоріями, з огляду на таке.
Так, відповідно до п. 70 статті 1 Закону України «Про страхування», строк страхового покриття - період, протягом якого діє страхове покриття та в разі настання страхового випадку під час якого страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату (відшкодування) відповідно до умов договору або законодавства.
Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 89 Закону України «Про страхування», у договорі страхування обов'язково зазначається строк дії договору страхування, порядок вступу його в дію, період (періоди) страхування, територія дії договору страхування.
Суд зазначає, що положення п. 12 ч. 2 ст. 89 Закону України «Про страхування» розмежовують строк дії договору страхування, порядок набрання ним чинності та період страхування як самостійні істотні умови договору страхування.
Отже, сам по собі факт чинності договору з 24.04.2025 не свідчить про виникнення у страховика обов'язку здійснювати страхові виплати або надавати страховий захист за відсутності передбаченої договором умови щодо надходження страхового платежу.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 30.08.2022 у справі №914/1658/15).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №914/1658/15.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами) та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто чи призведе до поновлення порушеного права.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №914/1658/15, від 31.08.2022 у cправі №914/970/20).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148).
При цьому, обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту. (Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20).
Разом з тим, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача виставити рахунок на оплату страхового платежу та надати акт наданих послуг за договором страхування не відповідає характеру спірних правовідносин та не спрямований на відновлення будь-якого порушеного права позивача, оскільки ні умовами укладеного між сторонами договору, ні положеннями чинного законодавства України не передбачено обов'язку страховика формувати та направляти страхувальнику рахунок, як юридичну передумову виконання грошового зобов'язання, а також складати чи підписувати акти наданих послуг у сфері страхування. Відтак, покладення на відповідача таких обов'язків у судовому порядку фактично означало б зміну змісту договірних правовідносин та встановлення нових обов'язків, які сторонами не погоджені.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не призводять до відновлення порушеного права позивача, не усувають причини, з якою позивач пов'язує неможливість виконання свого грошового зобов'язання, та не забезпечують виникнення страхового покриття у розумінні пункту 1.3. договору. Навіть у разі задоволення позову, правовий стан сторін не змінюється у частині настання страхового покриття станом на 19.07.2025.
Також суд звертає увагу, що у разі задоволення заявлених позовних вимог та покладення на відповідача обов'язку виставити рахунок та надати акт наданих послуг, фактичне виконання такого судового рішення є об'єктивно неможливим, оскільки, як установлено судом, відповідно до рішення Національного банку України від 28.08.2025 № 310-рш у відповідача відкликано ліцензію на здійснення страхової діяльності та виключено його з Державного реєстру фінансових установ, у зв'язку з чим з 29.08.2025 він втратив право на надання послуг у сфері страхування, що було відомо позивачу на момент звернення до суду з даним позовом.
Крім цього, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2025 у справі № 910/11859/25, яке набрало законної сили 30.12.2025, ліквідовано Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» (код ЄДРПОУ 33097568), призначено ліквідатором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ІнтерЕкспрес» арбітражного керуючого Григор'єва Валерія Васильовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 310 від 12.03.2013).
Отже, станом на момент розгляду даної справи відповідач перебуває у процедурі ліквідації, а його діяльність спрямована не на укладення та супроводження договорів страхування, а на завершення процедури припинення юридичної особи у порядку, визначеному законодавством.
За таких обставин виконання відповідачем дій, пов'язаних із реалізацією умов договору страхування, у тому числі оформлення документів, здійснення розрахунків або інше супроводження страхових правовідносин, є неможливим, у зв'язку з припиненням у нього права на провадження страхової діяльності на підставі рішення регулятора та у подальшому з його ліквідацією рішенням Господарського суду міста Києва.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог не забезпечить реального відновлення прав позивача, а лише призведе до ухвалення судового рішення, яке об'єктивно не може бути виконане у зв'язку з відсутністю у відповідача належного правового статусу для вчинення відповідних дій.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов?язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов?язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов?язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов?язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов?язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Комунального некомерційного товариства «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 03.06.2026.
Суддя Я.А.Карабань