майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
21 травня 2026 р. м. Житомир Справа № 906/68/26
Господарський суд Житомирської області
Суддя Нестерчук С. С.
за участю секретаря судового засідання: Бугайова І. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом виконувача обов'язків керівника Коростишівської окружної прокуратури (в інтересах держави у статусі самостійного позивача)
до 1) Волицької сільської ради
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ"
про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки
за участю представників сторін:
прокурор: Цеміна Н. Ю.
від відповідача 1: Присяжнюк О. А. (в порядку самопредставництва)
від відповідача 2: адвокат Пустовіт О. Ю. (в режимі відеоконференції)
І. СУТЬ СПОРУ
Суть спору полягає у тому, чи правомірно Волицька сільська рада передала ТОВ «Васильківське КСМ» земельну ділянку водного фонду площею 15,21 га в оренду без проведення земельних торгів як власнику розташованої на ній гідротехнічної споруди, площа якої є значно меншою за площу спірної земельної ділянки, та чи було дотримано спеціальний порядок оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Стислий виклад позиції прокурора
Виконувач обов'язків керівника Коростишівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся з позовом до Волицької сільської ради (далі - відповідач-1, Сільська рада), Товариства з обмеженою відповідальністю “Васильківське КСМ» (далі - відповідач-2, Товариство), у якому просить:
1) визнати незаконними та скасувати пункт 5 рішення Волицької сільської ради від 10.07.2023 № 899 про передачу в оренду ТОВ "Васильківське КСМ" земельної ділянки площею 15,21 га, кадастровий номер 1820384800:01:006:0012 - для рибогосподарських потреб за адресою с. Івниця Волицької сільської ради Житомирського району;
2) визнати недійсним договір оренди землі від 20.07.2023, укладений між Волицькою сільською радою та ТОВ "Васильківське КСМ" щодо земельної ділянки площею 15,21 га, кадастровий номер 1820384800:01:006:0012;
3) скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права оренди ТОВ Васильківське КСМ земельної ділянки з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012, площею 15,21 га, номер запису про інше речове право: 51136713;
4) зобов'язати ТОВ "Васильківське КСМ" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012, площею 15,21 га в розпорядження Волицької територіальної громади в особі Волицької сільської ради.
Позовні вимоги (з урахуванням заяви про доповнення підстав позову від 06.02.2026) обґрунтовані тим, що Сільська рада на підставі оскаржуваного рішення та укладеного на його виконання договору оренди землі передала ТОВ "Васильківське КСМ" в оренду земельну ділянку водного фонду площею 15,21 га з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 для рибогосподарських потреб без проведення земельних торгів. На думку прокурора, передача спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів є незаконною, оскільки розташоване на ній нерухоме майно (гідроспоруда) площею 0,0665 га, яке належить Товариству, займає значно меншу площу, а тому передача в оренду земельної ділянки із категорії "Землі водного фонду" з цільовим призначенням "10.07 Для рибогосподарських потреб" площею 15,21 га не відповідає меті обслуговування та експлуатації такого майна.
Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду, на якій розташований водний об'єкт (ставок), тому її передача в користування мала здійснюватися як оренда землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом із дотриманням вимог Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №572 від 02.06.2021. Також прокурор посилається на порушення спеціального порядку передачі водного об'єкта в оренду, зокрема на те, що на час прийняття Сільською радою оскаржуваного рішення, укладення договору оренди та державної реєстрації права оренди за Товариством паспорт ставка, розташованого в межах с. Івниця, не був скоригований у встановленому порядку та втратив актуальність. Крім того, за твердженням прокурора, спірний договір не був погоджений з Держводагентством, не відповідає Типовому договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, а його умови не передбачають окремої плати за користування водним об'єктом.
Правові підстави позову: статті 4, 5, 79, 79-1, 93, 120, 122, 124, 125, 134, 135, 152 Земельного кодексу України; статті 1, 3, 4, 6, 51 Водного кодексу України; статті 6, 16, 21, 203, 215, 377 Цивільного кодексу України; статті 15, 25 Закону України «Про оренду землі»; статті 1, 2, 4, 16, 24, 26, 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Стислий виклад заперечень Сільської ради
Відповідач-1 заперечує проти позову прокурора та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначено таке:
1) спірна земельна ділянка не формувалась Відповідачами безпосередньо перед поданням клопотання про передачу її в оренду, а була сформована 20.09.2005 як об'єкт цивільних прав в таких межах попереднім користувачем;
2) Сільська рада відповідно до п.5 рішення від 10.07.2023 № 899 передала в оренду Товариству спірну земельну ділянку водного фонду без проведення земельних торгів відповідно до норм статті 134 ЗК України як власнику нерухомого майна (гідротехнічні споруди). Право власності Товариства на гідротехнічну споруду, що розташовано на спірній земельній ділянці є чинним на час прийняття рішення і подання позову, ніким не оскарженим, і не ставиться під сумнів позивачем;
3) відсутність у Товариства дозволу на спеціальне водокористування не є порушенням вимог статті 134 ЗК України;
4) відсутність оновленого паспорту водного об'єкта на земельну ділянку водного фонду не є самостійною підставою для визнання недійсним договору оренди землі та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди Товариства на земельну ділянку;
5) задоволення позовних умов не призведе до остаточного вирішення спору. Наявність у Товариства права власності на гідротехнічну споруду унеможливлює передачу земельної ділянки в оренду третій особі шляхом проведення земельних торгів;
6) прокурором не доведено повноваження щодо представництва інтересів держави в суді;
7) договір оренди землі від 20.07.2023 відповідає усім вимогам Типового договору оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 3 березня 2004 р. № 220;
8) прокурором не доведено підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 20.07.2023.
Стислий виклад заперечень Товариства
Відповідач-2 просить відмовити в задоволенні позову повністю з таких підстав:
1) ТОВ "Васильківське КСМ" зазначає, що є власником нерухомого майна - гідротехнічної споруди, розміщеної на спірній земельній ділянці. На думку Товариства, така споруда функціонально пов'язана зі ставком і земельною ділянкою, а водний об'єкт є неподільним, тому спірна земельна ділянка не могла бути сформована або передана в оренду в меншій площі.
2) Відповідач-2 вважає, що передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів відповідала ч. 2 ст. 134 ЗК України, оскільки на ній розміщене нерухоме майно, яке перебуває у власності Товариства.
3) Товариство заперечує доводи прокурора щодо втрати чинності паспортом водного об'єкта. Відповідач-2 зазначає, що паспорт водного об'єкта виготовлено у 2004 році, а Порядок №99 передбачає його коригування кожні 15 років, а також у разі змін технічних параметрів водного об'єкта і гідротехнічних споруд, але не встановлює автоматичної втрати чинності у разі некоригування. При цьому, на думку Товариства, прокурор не довів зміни технічних характеристик, меж водного об'єкта чи інших відомостей, зазначених у паспорті ставка;
4) Відповідач-2 заперечує доводи прокурора про безоплатне користування водним об'єктом, посилаючись на те, що договором оренди передбачено орендну плату за користування земельною ділянкою разом із розташованим на ній ставком, а Товариство належно сплачує орендну плату;
5) на думку Товариства, прокурор не довів порушення інтересів держави або територіальної громади, оскільки Сільська рада отримує орендну плату, а отже, громада має економічний ефект від передачі спірної земельної ділянки в користування;
6) Відповідач-2 вважає, що доводи прокурора щодо недійсності рішення сільської ради та договору оренди землі зводяться до надмірного формалізму у застосуванні норм права. На думку Товариства, задоволення позову не відновить порушеного права, а натомість може створити ситуацію бездоговірного користування земельною ділянкою без досягнення економічного ефекту для територіальної громади.
7) Товариство стверджує, що вимога про визнання незаконним рішення сільської ради є неналежним способом захисту, оскільки це рішення як акт індивідуальної дії вже вичерпало свою дію шляхом укладення договору оренди;
8) Також товариство стверджує, що не підлягають задоволенню вимоги про скасування державної реєстрації права оренди, оскільки таке право підлягає скасування на підставі рішення суду про недійсність документів на підставі яких воно зареєстровано;
9) Відповідач-2 стверджує, що наведені прокурором висновки Верховного Суду сформовані за інших фактичних обставин і не враховують специфіку водного об'єкта/гідроспоруд і цільове призначення для рибогосподарських потреб, тому не підлягають застосуванню.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
12.01.2026 до Господарського суду Житомирської області (далі - Суд) надійшла позовна заява виконувача обов'язків керівника Коростишівської окружної прокуратури (в інтересах держави у статусі самостійного позивача).
Ухвалою від 16.01.2026 Суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, підготовче засідання призначено на 10.02.2026.
29.01.2026 до суду від Сільської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1168).
02.02.2026 через підсистему "Електронний суд" представник Товариства подав відзив на позовну заяву (вх.№1343).
06.02.2026 через підсистему "Електронний суд" прокурор подав:
- відповідь на відзиви (вх.№1553/26), у якій заперечує щодо наведених відповідачами аргументів;
- заяву про доповнення підстав позову (вх.№1555/26), у якій Прокурор додатково посилається на порушення спеціального порядку передачі в оренду земельної ділянки водного фонду в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, зокрема на відсутність актуального паспорта водного об'єкта, непогодження договору з Держводагентством, невідповідність договору Типовому договору, затвердженому постановою КМУ №572 від 02.06.2021, та невизначення у договорі окремої плати за користування водним об'єктом.
09.02.2026 через підсистему Електронний суд Сільська рада подала заперечення на відповідь на відзив (вх.№1621/26).
У підготовчому засіданні 10.02.2026 Суд прийняв до розгляду подані відзиви на позовну заяву, а також керуючись ч. 3 ст. 46 ГПК України прийняв до розгляду заяву Прокурора про доповнення підстав позову та протокольною ухвалою встановив відповідачам строк 5 днів для подання до суду заперечень на цю заяву. Крім того, Суд встановив Сільській раді строк 5 днів для направлення заперечень іншим учасникам справи, підготовче засідання відклав на 11.03.2026.
Через підсистему "Електронний суд" Сільська рада подала:
- 11.02.2026 докази щодо направлення заперечення на відповідь на відзив до зареєстрованих електронних кабінетів прокурора та Товариства (вх.№1813);
- 13.02.2026 заперечення щодо заяви про доповнення підстав позову (вх.№1905).
16.02.2026 через підсистему "Електронний суд" представник Товариства подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№2030/26 від 17.02.2026).
20.02.2026 через підсистему "Електронний суд" прокурор подав пояснення на заперечення Сільської ради щодо заяви про доповнення підстав позову (вх.№2207).
24.02.2026 через підсистему "Електронний суд" Сільська рада подала заяву (вх.№2397), в якій наводить свої міркування з приводу пояснень прокурора на заперечення Сільської ради щодо заяви про доповнення підстав позову.
05.03.2026 через підсистему "Електронний суд" прокурор подав пояснення на заперечення на відповідь на відзив Товариства (вх.№2850).
Ухвалою від 11.03.2026 Суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.03.2026.
У судовому засіданні 24.03.2026 Суд заслухав вступне слово прокурора, представників Сільської ради та Товариства та оголосив перерву в судовому засіданні до 15.04.2026.
15.04.2026 через підсистему "Електронний суд" представник Товариства подав клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№01-44/1535/26 від 15.04.2026).
Клопотання обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.03.2026 у справі №906/1033/24 за позовом Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави до Волицької сільської ради та ТОВ “Васильківське КСМ» про визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації права оренди, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №906/1033/24. Посилаючись на подібність правовідносин у справах №906/68/26 та №906/1033/24 і застосування до них аналогічного нормативного регулювання, Товариство просить зупинити провадження у справі №906/68/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №906/1033/24 з метою уникнення неоднакового застосування норм права.
У судовому засіданні 15.04.2026, заслухавши думку учасників справи, Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання про зупинення провадження у справі (вх.№01-44/1535/26 від 15.04.2026).
Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд виходив з того, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України провадження у справі підлягає зупиненню у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається, зокрема в порядку господарського судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Суд установив, що справа №906/1033/24 стосується інших земельних ділянок, інших рішень Волицької сільської ради та інших договорів оренди. Натомість у справі №906/68/26 суд має встановити обставини щодо правомірності передачі в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 площею 15,21 га та дійсності укладеного щодо неї договору оренди. Наявні в матеріалах цієї справи докази дають суду можливість самостійно встановити обставини, що входять до предмета доказування, надати оцінку доводам сторін та вирішити спір по суті. Отже, об'єктивної неможливості розгляду справи №906/68/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №906/1033/24 суд не встановив.
Крім того, у судовому засіданні 15.04.2026 Суд дослідив наявні в матеріалах справи докази та завершив з'ясування обставин та перевірки їх доказами. З метою належної підготовки учасників справи до судових дебатів Суд оголосив перерву у судовому засіданні до 21.05.2026.
У судовому засіданні 21.05.2026 прокурор, представники Сільської ради та Товариства виступили у судових дебатах із заключним словом. Після судових дебатів Суд проголосив скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
ІІІ. Фактичні обставини справи
Заслухавши учасників справи, дослідивши надані ними докази, Суд установив фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги й заперечення.
ТОВ "Васильківське КСМ" на підставі Договору міни від 01.07.2009, який укладений з ТОВ "А.Б.В.МАШ", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю., зареєстр. в реєстрі за №3982, набуло право власності на нерухоме майно (нежитлова будівля, Адмінбудинок рибного господарства загальною площею 10,5 кв. м. з гідроспорудами ставів №1, №2, №3, №4), що знаходиться за адресою: Житомирська область, Андрушівський район, с. Івниця, вул. Фрунзе, буд. 38. Зазначене майно до укладення договору міни належало на праві приватної власності ТОВ "А.Б.В. МАШ" на підставі договору міни, посвідченого 15.04.2009 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю. за реєстр. №2068.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ТОВ "Васильківське КСМ" 06.10.2009 зареєстровано право власності на нерухоме майно: нежитлову будівлю, Адмінбудинок рибного господарства площею 10,5 кв. м з гідроспорудами ставів №1, №2, №3, №4 за адресою: Андрушівський район, с. Івниця, вул. Фрунзе, буд. 38. Підставою реєстрації зазначено договір міни від 01.07.2009 ВМЕ №384508, р.№3982, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Некриловим К. Ю.
Згідно з витягом з ДЗК від 27.01.2026 земельна ділянка з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012, яка розташована в с. Івниця, Житомирський р-н, Житомирська обл., категорія земель - землі водного фонду, вид цільового призначення - 10.07 для рибогосподарських потреб, площею 15,21 га, дата державної реєстрації земельної ділянки - 20.09.2005.
На зазначену земельну ділянку право комунальної власності 29.06.2023 зареєстровано за Волицькою сільською радою на підставі Закону України №1423-ІХ від 28.04.2021.
Рішенням Волицької сільської ради № 835 від 24.03.2023 надано дозвіл ТОВ "Васильківське КСМ" на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості), площею 15,2100 га, з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012, на якій розташований об'єкт нерухомого майна (гідротехнічна споруда), який належить заявнику на праві власності, на території Івницького старостинського округу Волицької сільської ради Житомирського району.
Рішенням Волицької сільської ради №899 від 10.07.2023 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТОВ "Васильківське КСМ" загальною площею 15,2100 га, кадастровий номер: 1820384800:01:006:0012 (10.07) - для рибогосподарських потреб за адресою: с. Івниця Волицької сільської ради (Івницький старостинський округ), Житомирського району, Житомирської області.
Також згідно з пунктом 4 цього рішення припинено договір оренди земельної ділянки кадастровий номер: 1820384800:01:006:0012 з Дочірнім підприємством АГРОСЕРВІС фірми ВАТ "ЖИТОМИРІНВЕСТ" у зв'язку з ліквідацією юридичної особи орендаря.
Пунктом 5 вказаного рішення передано в оренду ТОВ "Васильківське КСМ" земельну ділянку площею 15,2100 га, кадастровий номер: 1820384800:01:006:0012 (10.07) - для рибогосподарських потреб за адресою: с. Івниця Волицької сільської ради (Івницький старостинський округ), Житомирського району, Житомирської області.
20.07.2023 між Волицькою сільською радою як орендодавцем та ТОВ "Васильківське КСМ" як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду площею 15,2100 га з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 для рибогосподарських потреб за адресою: с. Івниця Волицької сільської ради (Івницький старостинський округ), Житомирського району, Житомирської області.
Умовами цього Договору оренди визначено таке:
Об'єктом оренди є земельна ділянка загальною площею - 15,2100 га, в тому числі 010.00 землі, які використовуються для технічної інфраструктури (гідроспоруда) - 0.0665 га, 006.04 ставки - 15,1435 га. На земельній ділянці розміщений об'єкт нерухомого майна, а саме, гідротехнічна споруда, що належить орендарю на праві власності (п. 2.1, 2.4 Договору).
За користування земельною ділянкою Орендар сплачує Орендодавцеві орендну плату грошовими коштами у розмірі 5% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки на рік, а саме 18 300,17 грн (п. 3.1 Договору).
Цей договір укладено строком на 10 років від моменту набрання ним чинності у порядку, що встановлений законом та цим Договором (п. 4.1 Договору).
Земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб (п. 6.1 Договору).
На підставі Акту прийому передачі земельних ділянок від 20.07.2023 орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку водного фонду з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 загальною площею - 15,2100 га, в тому числі 010.00 землі, які використовуються для технічної інфраструктури (гідроспоруда) - 0.0665 га, 006.04 ставки - 15,1435 га. За цим актом Орендар має право проводити всі необхідні роботи на даній земельній ділянці стосовно риборозведення.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ТОВ "Васильківське КСМ" 21.07.2023 зареєстровано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 68613368 від 26.07.2023.
На запит Коростишівської окружної прокуратури від 21.07.2025 № 53/3-3287вих-25 Басейнове управління водних ресурсів річки Прип'ять надало водогосподарські паспорти ставків, що розташовані в межах та поза межами с. Івниця Андрушівського району, серед яких водогосподарський паспорт ставка (став №3), площею 15,21 га, розташованого в межах села Івниця, виданого у 2004 році. Водокористувач: ДП "Агросервіс" ВАТ Житомирінвест.
На запит Коростишівської окружної прокуратури від 21.07.2025 №53/3-3282вих-25 Північний міжрегіональний сектор Державного агентства водних ресурсів України повідомило, що ТОВ "Васильківське КСМ" після підписання договору не зверталось із заявою на отримання дозволу на спеціальне водокористування, крім того, інформація стосовно ТОВ "Васильківське КСМ" відсутня в Порталі електронних послуг Держводагенства.
ІV. МОТИВИ СУДУ
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі
Згідно з пунктом 3 частини 1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
За змістом частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Частиною четвертою статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 53 ГПК України, у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).
Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб'єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.
У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 узагальнюючи висновки щодо застосування наведених вище норм права, виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави
У цій справі прокурор звернувся до суду з позовними вимогами, зокрема, про визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Волицької сільської ради від 10.07.2023 №899, визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Волицькою сільською радою та ТОВ "Васильківське КСМ", скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та зобов'язання Товариства повернути земельну ділянку водного фонду у розпорядження Волицької територіальної громади в особі Волицької сільської ради.
Прокурор обґрунтовує позов тим, що Волицька сільська рада, яка здійснює функції власника щодо спірної земельної ділянки комунальної власності та повинна діяти в інтересах відповідної територіальної громади, сама прийняла оспорюване рішення та уклала на його підставі оспорюваний договір оренди. За твердженням прокурора, такі дії вчинені з порушенням вимог земельного та водного законодавства, зокрема щодо передачі земельної ділянки водного фонду в користування без проведення земельних торгів та без дотримання спеціального порядку оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Отже, орган місцевого самоврядування, який мав би здійснювати захист інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, сам є суб'єктом оспорюваних дій та співвідповідачем у справі. За таких обставин Волицька сільська рада не може одночасно виступати органом, в інтересах якого прокурор звертається до суду, та відповідачем, дії і рішення якого оскаржуються.
Суд також враховує, що обов'язок прокурора попередньо повідомити компетентний орган, передбачений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", стосується органу, який мав би набути статусу позивача. Такий обов'язок не може тлумачитися як необхідність попереднього звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави та до якого заявлено позов як до відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі та правомірно звернувся до суду як самостійний позивач, оскільки Волицька сільська рада є співвідповідачем, а її рішення та укладений нею договір оренди є предметом судового оскарження.
Оцінюючи наявність порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що спір стосується правомірності розпорядження земельною ділянкою водного фонду комунальної власності, на якій розташований водний об'єкт.
З урахуванням того, що поняття "інтереси держави", відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Така правова позиція висвітлена Верховним Судом у постановах 13.03.2018 у справі № 911/620/17, від 13.11.2018 у справі № 910/2989/18.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).
Окрім того, Верховний суд в постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, зазначає, що "інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи".
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Тому правовідносини щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду та водними об'єктами мають публічно-правове значення.
Прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави тим, що Волицька сільська рада, здійснюючи повноваження власника щодо земель комунальної власності, передала ТОВ "Васильківське КСМ" у користування земельну ділянку водного фонду без проведення земельних торгів та, на думку прокурора, без дотримання спеціального порядку передачі в оренду землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
На переконання прокурора, така передача земельної ділянки порушує встановлений законом конкурентний порядок набуття права користування землями державної та комунальної власності, позбавляє територіальну громаду можливості отримати найбільш вигідні умови користування земельною ділянкою та водним об'єктом, а також створює ризик неефективного, нераціонального та незаконного використання об'єкта права власності Українського народу.
Крім того, прокурор посилається на те, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду, тому її передача в користування мала здійснюватися із дотриманням вимог Земельного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та спеціального порядку оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом. Недотримання такого порядку, за доводами прокурора, свідчить не лише про порушення прав територіальної громади як власника земельної ділянки, а й про порушення інтересів держави у сфері охорони, раціонального використання та належного правового режиму земель водного фонду і водних об'єктів.
Отже, у цій справі інтерес держави полягає у забезпеченні законності розпорядження землею водного фонду та водним об'єктом, дотриманні конкурентних засад передачі земель комунальної власності у користування, збереженні належного правового режиму природних ресурсів, а також у забезпеченні ефективного та раціонального використання майна територіальної громади.
За таких обставин доводи прокурора про порушення інтересів держави не зводяться лише до захисту майнового інтересу Волицької територіальної громади, а охоплюють ширший публічний інтерес - забезпечення законності у сфері розпорядження землями водного фонду та водними об'єктами як природними ресурсами, що перебувають під особливою охороною держави.
Щодо суті позовних вимог
З огляду на встановлені фактичні обставини та доводи сторін, суд переходить до правової кваліфікації спірних відносин і визначення норм права, що підлягають застосуванню.
За статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статей 140, 142, 143 Конституції України та статей 16, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» земля і природні ресурси, що є у власності територіальної громади, становлять матеріальну основу місцевого самоврядування, а відповідна рада здійснює від імені та в інтересах територіальної громади правомочності щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності.
За частиною 1 статті 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
За змістом статті 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції відповідної ради, а за статтею 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає рішення.
Отже, Волицька сільська рада як орган місцевого самоврядування мала повноваження розпоряджатися спірною земельною ділянкою комунальної власності, однак реалізація таких повноважень мала здійснюватися виключно в порядку та спосіб, передбачені законом.
За статтями 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, раціонального використання та охорони земель, а земельне законодавство базується, зокрема, на принципах забезпечення раціонального використання та охорони земель і пріоритету вимог екологічної безпеки.
Відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності територіальних громад і надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних відносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 123 Земельного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:
- надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;
- формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.
Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 124 Земельного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних відносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно з частиною першою статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною другою цієї статті не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.
Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України та статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Приписами статті 15 Закону України “Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом також зазначаються: розмір орендної плати за водний об'єкт; об'єм та площа водного об'єкта (водного простору), у тому числі рибогосподарської технологічної водойми; перелік гідротехнічних споруд, лінійних споруд, мостових переходів, а також інших об'єктів інфраструктури, розташованих на земельній ділянці (за наявності), їх характеристики та стан; зобов'язання орендаря щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта, експлуатації водосховищ і ставків відповідно до встановлених в установленому порядку режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами та права спеціального водокористування.
Невід'ємною складовою договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом є паспорт водного об'єкта.
Згідно з положеннями статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар земельної ділянки зобов'язаний, зокрема, у разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом використовувати водний об'єкт відповідно до вимог водного законодавства України; своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - також і орендну плату за водний об'єкт.
Відповідно до статті 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.
До земель водного фонду належать землі зайняті водними об'єктами, зокрема, штучною водоймою (ставком).
За приписами статті 51 Водного кодексу України у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми. Водні об'єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об'єктом поширюється на такий водний об'єкт. Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища. Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджується Кабінетом Міністрів України. За користування водним об'єктом орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за водний об'єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об'єктом.
Отже, правомірність спірних орендних правовідносин підлягає оцінці одночасно з погляду дотримання земельного законодавства щодо передачі земельної ділянки комунальної власності в оренду без земельних торгів та з погляду дотримання спеціальних вимог водного законодавства щодо оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Оцінюючи зібрані у справі докази, суд виходить із приписів статті 86 ГПК України, відповідно до яких суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному й безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За загальними правилами розподілу обов'язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 ГПК України).
Отже, система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.
Важливою складовою принципу змагальності є дотримання сторонами стандартів доказування - спеціальних правил, за якими суд визначає, наскільки переконливими є доводи кожної сторони та чи виконано нею тягар доказування.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Обов'язок доказування є мірою належної поведінки сторін процесу та полягає у збиранні й поданні доказів для підтвердження обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Такий обов'язок спрямований на усунення невизначеності у спірних правовідносинах у разі неможливості достеменно встановити обставини, що мають значення для вирішення спору.
За наслідками судового розгляду суд вирішує спір у межах заявлених вимог і заперечень та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених ГПК (ч. 1 ст. 14 ГПК). Формування предмета та підстав позову є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона самостійно визначає стратегію захисту, зміст вимог і заперечень, викладаючи їх у заявах по суті справи: позовній заяві, відзиві, відповіді на відзив, запереченнях, поясненнях третьої особи (ч. 1, 2 ст. 161 ГПК України), а також подає належні й допустимі докази на їх підтвердження. Доводи й докази, подані поза встановленими строками чи не у передбаченій формі, не враховуються, якщо сторона не довела поважні причини пропуску та не заявила відповідного клопотання про їх прийняття. Водночас суд, діючи за принципом jura novit curia, самостійно застосовує належні норми права до встановлених у межах спору фактичних обставин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).
Щодо правомірності передачі земельної ділянки водного фонду в оренду без земельних торгів
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з того, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 площею 15,21 га належить до земель водного фонду комунальної власності та має цільове призначення 10.07 - для рибогосподарських потреб.
Суд установив, що спірна земельна ділянка передана ТОВ “Васильківське КСМ» для рибогосподарських потреб, а підставою для її передачі без проведення земельних торгів відповідачі зазначають наявність на ній належної Товариству гідротехнічної споруди.
Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, зокрема, відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.
За змістом частини четвертої статті 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.
Отже, закон допускає можливість передачі земель водного фонду в оренду юридичним особам для рибогосподарських потреб або для розміщення та обслуговування гідротехнічних споруд. Водночас зазначена норма визначає допустимі цілі використання земель водного фонду, але не встановлює самостійного винятку із загального правила про передачу земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду на конкурентних засадах.
Тому правомірність передачі спірної земельної ділянки водного фонду ТОВ “Васильківське КСМ» без проведення земельних торгів підлягає оцінці не лише через призму статті 59 Земельного кодексу України, а й з урахуванням вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України.
Частиною другою статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають передачі в користування на конкурентних засадах земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема, у разі розташування на них об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Разом з тим зазначена норма є винятком із загального правила про передачу земель державної та комунальної власності на конкурентних засадах, а тому не може тлумачитися розширено. Застосування цього винятку можливе лише тоді, коли земельна ділянка передається власнику розташованого на ній об'єкта нерухомого майна саме з метою обслуговування та експлуатації такого об'єкта.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.08.2021 у справі №922/443/20, відповідно до якого за системним аналізом положень частини 2 статті 124 і абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об'єктів надмірного тягаря, пов'язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об'єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об'єктів.
Отже, ТОВ “Васильківське КСМ» могло претендувати на отримання у користування без проведення земельних торгів лише тієї земельної ділянки або її частини, яка необхідна для обслуговування та експлуатації належного йому об'єкта нерухомого майна, за умови доведення розташування такого об'єкта саме на спірній земельній ділянці.
Водночас спірна земельна ділянка площею 15,21 га передана Товариству не з цільовим призначенням для обслуговування та експлуатації гідротехнічної споруди, а для рибогосподарських потреб. При цьому площа гідротехнічної споруди, зазначена у договорі оренди, становить 0,0665 га, тоді як площа всієї переданої в оренду земельної ділянки становить 15,21 га. Така істотна різниця між площею гідротехнічної споруди та площею всієї переданої земельної ділянки потребує належного обґрунтування з боку відповідачів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 зазначено, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної відповідачу будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134, 135 ЗК. З'ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами, що зумовлює пропорційність втручання.
Суд зауважує, що ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє технічна документація із землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки.
За змістом положень статті 50 Закону України “Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.
Одним із функціональних призначень проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання земель, оскільки розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування розміщеного на ній нерухомого майна, повинен відповідати потребам щодо розміщення та обслуговування такого об'єкта.
Водночас у матеріалах справи наявна технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За своїм змістом така документація спрямована на встановлення або відновлення меж уже сформованої земельної ділянки, уточнення її місця розташування, площі та конфігурації, однак сама по собі не обґрунтовує необхідність передачі всієї земельної ділянки площею 15,21 га саме для обслуговування гідротехнічної споруди площею 0,0665 га.
За змістом частини другої статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору міни від 01.07.2009), якщо споруда розміщена на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі її відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вона розміщена, та частиною ділянки, необхідною для її обслуговування.
Аналогічні приписи містила стаття 377 Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент набуття ТОВ “Васильківське КСМ» права власності на гідротехнічні споруди. За змістом частини другої цієї статті, якщо будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, необхідною для їх обслуговування.
Отже, як стаття 120 Земельного кодексу України, так і стаття 377 Цивільного кодексу України у відповідній редакції пов'язували перехід права користування земельною ділянкою до набувача нерухомого майна не з усією земельною ділянкою автоматично, а лише з тією її частиною, на якій розміщена будівля або споруда, та з частиною, необхідною для її обслуговування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 дійшла висновку, що особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.
Отже, якщо раніше у законному користуванні продавця (попереднього власника) нерухомого майна (будівель, споруд) вже перебувала земельна ділянка певною площею, то до набувача вказаного нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою такої ж площі, як у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України) та на тому ж самому юридичному титулі.
Натомість норма частини 2 статті 120 ЗК не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 ЗК. В той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проекту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/461/21, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21).
У матеріалах справи відсутній договір оренди землі, який би підтверджував, що попередній власник гідротехнічних споруд - ТОВ “А.Б.В. МАШ» (код ЄДРПОУ 34882397) - користувався саме земельною ділянкою з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012 площею 15,21 га, а також що таке користування здійснювалося щодо всієї площі цієї земельної ділянки.
Натомість із паспорта ставка та оспорюваного рішення Волицької сільської ради вбачається, що водокористувачем / попереднім користувачем земельної ділянки було ДП “Агросервіс» фірми ВАТ “Житомирінвест», а не ТОВ “А.Б.В. МАШ».
За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, що до ТОВ “Васильківське КСМ» у зв'язку з набуттям права власності на гідротехнічні споруди перейшло право користування спірною земельною ділянкою площею 15,21 га та на умовах, які були встановлені для попереднього землекористувача.
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до частини другої статті 134 ЗК України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку, право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України саме з метою, пов'язаною із розташуванням відповідної нерухомості.
Відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми частини другої статті 134 ЗК України в комплексі з положеннями статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц, від 09.02.2018 у справі №910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі № 910/13129/7; від 14.03.2019 у справі № 915/182/17; від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17.
Верховний Суд у постанові від 15.10.2025 у справі № 914/654/24 зауважив, що передбачені статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України правові механізми переходу прав на земельну ділянку у зв'язку з набуттям права власності на розташоване на ній нерухоме майно не можуть використовуватись як спосіб уникнення застосування вимог законодавства щодо передачі земельних ділянок на конкурентних засадах, зокрема у випадку, коли розмір земельної ділянки значно перевищує розмір нерухомого майна.
Отже, сам факт набуття ТОВ "Васильківське КСМ" права власності на гідротехнічні споруди не є достатнім для висновку про наявність у Товариства права на оформлення оренди всієї спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів. У такому випадку відповідачі мали довести не лише факт належності Товариству гідротехнічної споруди, а й те, що ця споруда розташована саме на спірній земельній ділянці, а також що вся площа земельної ділянки є необхідною для її обслуговування та експлуатації.
Водночас відповідачі не надали належних доказів того, що вся земельна ділянка площею 15,21 га є необхідною саме для обслуговування та експлуатації належної Товариству гідротехнічної споруди. Також не доведено, що без передачі всієї цієї площі обслуговування гідроспоруди є неможливим або що неможливо було сформувати земельну ділянку меншої площі, достатню для обслуговування відповідного об'єкта нерухомого майна.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідачі не довели належними та допустимими доказами наявність правових підстав для передачі ТОВ “Васильківське КСМ» без проведення земельних торгів усієї земельної ділянки водного фонду площею 15,21 га.
Доводи відповідачів про те, що передача спірної земельної ділянки без торгів відповідала частині другій статті 134 Земельного кодексу України, ґрунтуються на розширеному тлумаченні цієї норми та фактично ототожнюють наявність на земельній ділянці гідротехнічної споруди з правом на отримання всієї земельної ділянки водного фонду для рибогосподарських потреб без конкурентної процедури. Такий підхід суперечить змісту статей 124, 134 Земельного кодексу України та правовим висновкам Верховного Суду.
Отже, суд вважає обґрунтованими доводи прокурора про те, що наявність у ТОВ "Васильківське КСМ" права власності на гідротехнічні споруди не була достатньою підставою для передачі йому без проведення земельних торгів усієї спірної земельної ділянки площею 15,21 га, оскільки відповідачами не доведено ані переходу до Товариства права користування цією земельною ділянкою у відповідному обсязі, ані необхідності всієї переданої площі для обслуговування та експлуатації належного йому нерухомого майна.
Доводи відповідачів про неподільність ставка як водного об'єкта та функціональний зв'язок гідротехнічної споруди із земельною ділянкою суд оцінює критично.
Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про аквакультуру" гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми визначаються як інженерні споруди, призначені, зокрема, для управління водними ресурсами, підготовки, постачання, збереження, транспортування води, водовідведення, а також для запобігання шкідливій дії вод.
Відповідно до наказу Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 19.12.1995 № 252 гідротехнічні споруди являють собою споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водоспуски, споруди водовідведення: тонелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.
Згідно з наказами Міністерства транспорту України від 20.11.2003 № 906 та від 29.03.2004 № 251, гідротехнічна споруда - це споруда для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливанням вод.
Термін “гідротехнічні споруди» вживається у Додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення. Це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.
Отже, гідротехнічна споруда за своєю природою та функціональним призначенням пов'язана з водним об'єктом і призначена для забезпечення його експлуатації. Водночас такий функціональний зв'язок не означає, що власник гідротехнічної споруди автоматично набуває право на отримання без земельних торгів усієї земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об'єкт.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої водний об'єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об'єктом прав та обов'язків, а право розпоряджатися водним об'єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об'єкт (постанова від 04.12.2018 у справі № 903/906/16).
Суд також враховує, що спірна земельна ділянка передавалася ТОВ "Васильківське КСМ" в оренду не безпосередньо для обслуговування та експлуатації належної йому гідротехнічної споруди, а для рибогосподарських потреб.
Зокрема, як установлено судом, за актом приймання-передачі земельної ділянки від 20.07.2023 сторони визначили, що орендар має право проводити всі необхідні роботи на цій земельній ділянці стосовно риборозведення.
Отже, фактична мета передачі земельної ділянки полягала у здійсненні рибогосподарської діяльності, а не в обслуговуванні гідротехнічної споруди. Така мета використання земель водного фонду загалом допускається законом, однак для здійснення рибогосподарської діяльності потребує дотримання спеціального порядку передачі в користування водного об'єкта (ставка) разом із земельною ділянкою під ним. Виняток, передбачений частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, може застосовуватися лише тоді, коли земельна ділянка передається власнику нерухомого майна саме для його обслуговування та експлуатації, а не для набуття права користування водним об'єктом для рибогосподарських потреб.
За таких обставин посилання відповідачів на наявність у Товариства права власності на гідротехнічну споруду не спростовує висновку суду про те, що передача всієї земельної ділянки площею 15,21 га без земельних торгів фактично була спрямована на набуття права користування земельною ділянкою водного фонду для рибогосподарських потреб, що за загальним правилом має здійснюватися на конкурентних засадах.
Щодо дотримання спеціального порядку оренди землі в комплексі з водним об'єктом
Зі змісту статті 51 Водного кодексу України вбачається, що надання водного об'єкта в оренду можливе за наявності сукупності обов'язкових умов: укладення договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом; наявності паспорта водного об'єкта; погодження договору з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства; відповідності договору типовій формі, затвердженій Кабінетом Міністрів України; визначення умов користування водним об'єктом, а також орендної плати за водний об'єкт і орендної плати за земельну ділянку під таким водним об'єктом.
У цій справі Прокурор посилається на те, що спірний договір оренди не був погоджений з Держводагентством, укладений за відсутності актуального паспорта водного об'єкта, не відповідає Типовому договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом, а також не містить належного визначення окремої орендної плати за користування водним об'єктом.
Суд зазначає, що такі доводи є істотними для вирішення спору, оскільки стосуються не формальних недоліків договору, а спеціального правового режиму користування водним об'єктом та земельною ділянкою водного фонду.
Порядок розроблення паспорта водного об'єкта, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.03.2013 №99, визначає, що паспорт водного об'єкта спрямований на встановлення технічних параметрів водного об'єкта, гідрологічних характеристик, регламентацію експлуатаційної діяльності, забезпечення сталого використання водних ресурсів, надійності функціонування споруд та підвищення ефективності їх використання.
Зазначений Порядок також передбачає, що паспорт водного об'єкта погоджується з Держводагентством, а також згідно з пунктом 7 Порядку паспорт водного об'єкта підлягає коригуванню кожні 15 років, а також у разі змін технічних параметрів водного об'єкта і гідротехнічних споруд. Коригування паспорта здійснюється відповідно до Порядку його розроблення.
Судом установлено, що паспорт ставка був виготовлений у 2004 році та не коригувався після спливу 15-річного строку. Суд зазначає, що обов'язок коригування паспорта кожні 15 років є імперативною вимогою, спрямованою на забезпечення актуальності даних про водний об'єкт. Тому сама лише наявність паспорта, виготовленого у 2004 році, за відсутності доказів його коригування у встановленому порядку, не може безумовно підтверджувати дотримання спеціального порядку передачі водного об'єкта в оренду, якщо саме відомості такого паспорта мали бути використані для визначення об'єкта оренди, умов його експлуатації, технічних параметрів та обов'язків орендаря.
Доводи відповідачів про те, що прокурор не довів зміни технічних параметрів водного об'єкта, не спростовують зазначеного висновку, оскільки Порядок №99 передбачає коригування паспорта не лише у разі зміни технічних параметрів, а й кожні 15 років.
Щодо погодження договору з уповноваженим органом у сфері водного господарства суд зазначає, що таке погодження має на меті забезпечити контроль за дотриманням спеціального режиму використання водного об'єкта, відповідністю умов договору вимогам водного законодавства, а також врахування технічних, екологічних і водогосподарських характеристик об'єкта.
Відсутність доказів погодження спірного договору з Держводагентством або його територіальним органом свідчить про недотримання спеціальної процедури укладення договору оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Крім того, суд враховує, що Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2021 №572.
Зміст Типового договору передбачає необхідність визначення не лише земельної ділянки, а й водного об'єкта, його параметрів, умов використання, паспорта водного об'єкта, плати за земельну ділянку та плати за водний об'єкт, а також зобов'язань орендаря щодо охорони та поліпшення екологічного стану водного об'єкта.
Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Отже, невідповідність спірного договору істотним положенням Типового договору має значення для оцінки його відповідності вимогам закону, оскільки сторони договору оренди землі в комплексі з водним об'єктом не можуть ігнорувати обов'язкові приписи водного законодавства.
Щодо орендної плати суд зазначає, що за змістом статті 51 Водного кодексу України за користування водним об'єктом орендар зобов'язаний сплачувати два самостійні платежі: плату за користування земельною ділянкою та плату за користування водним об'єктом.
У зв'язку з цим доводи відповідачів про те, що ТОВ "Васильківське КСМ" сплачує орендну плату за земельну ділянку, самі по собі не спростовують доводів прокурора щодо неналежного визначення плати за користування водним об'єктом, оскільки факт сплати орендної плати за землю не замінює обов'язку визначити та сплачувати плату за користування водним об'єктом.
Суд також зазначає, що порушення порядку визначення плати за користування водним об'єктом має значення не лише для майнових інтересів територіальної громади, а й для дотримання публічного інтересу у сфері ефективного та раціонального використання природних ресурсів.
З огляду на викладене, доводи відповідачів про те, що спірний договір є оплатним, а територіальна громада отримує орендну плату, не є достатніми для висновку про дотримання вимог статті 51 Водного кодексу України.
Отже, прокурор довів недотримання відповідачами спеціального порядку оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що недотримання спеціального порядку, встановленого статтею 51 Водного кодексу України свідчить про неправомірне виникнення спірних орендних правовідносин і невідповідність договору оренди землі вимогам земельного та водного законодавства.
Щодо порушення прав та інтересів територіальної громади
Суд зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду комунальної власності, а тому Волицька сільська рада, здійснюючи повноваження власника від імені територіальної громади, зобов'язана діяти не лише в межах наданих їй повноважень, а й у спосіб, який забезпечує ефективне, раціональне та законне використання майна територіальної громади.
Права та інтереси територіальної громади у спірних правовідносинах полягають у тому, щоб земельна ділянка водного фонду та розташований на ній водний об'єкт передавалися у користування виключно з дотриманням установленої законом процедури, із забезпеченням належного режиму використання природного ресурсу та можливості отримання громадою максимально вигідного результату від розпорядження комунальним майном.
У цій справі судом встановлено, що порушення інтересів територіальної громади полягає не лише у можливій втраті додаткових бюджетних надходжень, а насамперед у недотриманні встановленого законом порядку розпорядження земельною ділянкою водного фонду комунальної власності.
Передача спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів позбавила територіальну громаду можливості отримати найбільш вигідні умови користування її майном за результатами конкурентної процедури.
Крім того, недотримання спеціального порядку оренди землі в комплексі з водним об'єктом, передбаченого статтею 51 Водного кодексу України, впливає на інтерес громади у законному, раціональному та ефективному використанні земель водного фонду і розташованого на них водного об'єкта.
Щодо належності та ефективності обраного способу захисту
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, припинення правовідношення, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування.
За змістом частин другої, третьої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.
Оцінивши доводи сторін щодо суті порушення, суд переходить до перевірки належності та ефективності обраного прокурором способу захисту.
Згідно з ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 2 ст. 2 ГПК України).
Прокурор заявив вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Волицької сільської ради від 10.07.2023 №899, визнання недійсним договору оренди землі, скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання ТОВ "Васильківське КСМ" повернути спірну земельну ділянку Волицькій територіальній громаді.
Суд враховує, що оспорюване рішення Волицької сільської ради є актом індивідуальної дії, який був реалізований шляхом укладення 20.07.2023 між відповідачами договору оренди земельної ділянки.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду позовна вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 22.01.2025 у справі № 446/478/19).
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52) і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 922/3013/19 (пункт 4.13), від 14.03.2023 у справі № 922/1796/19 (пункти 41, 42) сформульовано усталений правовий висновок про те, що позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність рішення (наказу, розпорядження) органу державної влади без заявлення вимоги про визнання його незаконним і скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані.
Договірні правовідносини виникають з моменту укладення сторонами договору оренди. Цей момент не пов'язується з моментом видання наказу про передання в оренду земельної ділянки. Отже, такий наказ не є правовстановлюючим документом, а вимога про визнання його незаконним не відповідає належному способу захисту (див. пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що в свою чергу виключає відмову в задоволенні позову в зв'язку з його необґрунтованістю.
З огляду на те, що пункт 5 рішення Волицької сільської ради від 10.07.2023 №899 уже виконаний шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, його скасування не може забезпечити ефективного захисту прав та інтересів територіальної громади. А тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити з мотивів неефективності обраного Прокурором способу захисту інтересів держави.
Водночас незаконність зазначеного рішення враховується судом під час оцінки правомірності укладеного на його підставі договору оренди землі.
Враховуючи, що суд установив відсутність належних підстав для передачі спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів та недотримання спеціального порядку оренди землі в комплексі з водним об'єктом, укладений на підставі оспорюваного рішення договір оренди землі не відповідає вимогам закону.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частина перша статті 215 ЦК України визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оскільки спірний договір оренди земельної ділянки укладено відповідачами з порушенням імперативних вимог земельного та водного законодавства, що регулюють порядок передачі земельної ділянки водного фонду комунальної власності в оренду, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання такого договору недійсним.
Загальні правила щодо правових наслідків недійсності правочинів сформульовані в статті 216 ЦК України, в частині першій якої вказано, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
При цьому відповідно до статті 21 Закону України “Про оренду землі» у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
З огляду на визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2023, ТОВ "Васильківське КСМ" зобов'язане повернути у розпорядження Волицької територіальної громади в особі Волицької сільської ради земельну ділянку площею 15,2100 га з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012.
Доводи відповідачів про те, що визнання договору оренди недійсним може створити невизначеність щодо подальшого користування гідротехнічними спорудами та земельною ділянкою, суд відхиляє. Можливість виникнення в майбутньому інших правовідносин або спорів не є підставою для збереження договору, укладеного з порушенням імперативних вимог земельного та водного законодавства.
Визнання договору недійсним і повернення земельної ділянки у розпорядження територіальної громади не позбавляє ТОВ «Васильківське КСМ» права надалі звернутися до Волицької сільської ради для належного оформлення права користування земельною ділянкою або її частиною, необхідною для обслуговування належного йому нерухомого майна, у порядку, визначеному законом.
Щодо вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку суд враховує приписи статті 26 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
За змістом частини третьої цієї статті відомості про речові права та обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, прямо передбачених законом.
Водночас у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У цій справі право оренди ТОВ "Васильківське КСМ" на спірну земельну ділянку зареєстровано на підставі договору оренди землі від 20.07.2023. Визнання цього договору недійсним усуває правову підставу для існування зареєстрованого права оренди та є належною підставою для проведення реєстраційних дій щодо припинення такого речового права.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 23.06.2020 у справі № 906/516/19, від 16.02.2022 у справі № 910/10440/19 та від 30.07.2025 у справі № 907/1187/23.
За таких обставин окрема позовна вимога про скасування державної реєстрації права оренди не є необхідною для ефективного захисту порушеного права, оскільки наслідки визнання договору оренди недійсним реалізуються шляхом проведення відповідних реєстраційних дій у порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18.09.2024 у справі № 910/14564/23 та від 11.11.2025 у справі № 917/1615/21.
З огляду на зазначене позовна вимога про скасування державної реєстрації права оренди ТОВ “Васильківське КСМ» на спірну земельну ділянку не є ефективним способом захисту у цій справі, а тому в її задоволенні слід відмовити.
V. Висновки Суду
Розглянувши справу із застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, надавши оцінку доводам сторін та дослідженим доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову виконувача обов'язків керівника Коростишівської окружної прокуратури, поданого в інтересах держави в статусі самостійного позивача.
Позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 20.07.2023 та зобов'язання ТОВ «Васильківське КСМ» повернути спірну земельну ділянку Волицькій територіальній громаді в особі Волицької сільської ради є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Водночас у задоволенні вимог про визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Волицької сільської ради від 10.07.2023 №899, а також про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки слід відмовити, оскільки обрані прокурором способи захисту в цій частині не є ефективними для відновлення порушеного права та інтересу держави.
VІ. Судові витрати
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, приписами якої передбачено, що спорах, що виникають при виконанні договорів, та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви Житомирською обласною прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 12 112,00 грн (за чотири вимоги немайнового характеру, по 3 028,00 грн за кожну), що підтверджується платіжною інструкцією №3389 (внутрішній номер 476033928) від 24.12.2025.
Оскільки за результатами розгляду справи суд задовольнив дві з чотирьох заявлених немайнових вимог, судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню прокурору в сумі 6 056,00 грн.
Водночас суд враховує, що спір виник унаслідок неправомірних дій обох відповідачів: прийняття Волицькою сільською радою оспорюваного рішення та укладення між відповідачами договору оренди землі, який суд визнав недійсним. З огляду на це, керуючись частиною дев'ятою статті 129 ГПК України, суд покладає судові витрати прокурора зі сплати судового збору в розмірі 6 056,00 грн на обох відповідачів у рівних частках - по 3 028,00 грн з кожного.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 129, 233, 236, 237, 238, 241 ГПК України, Суд
1. Позов виконувача обов'язків керівника Коростишівської окружної прокуратури задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір оренди землі від 20.07.2023, укладений між Волицькою сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" щодо земельної ділянки, кадастровий номер 1820384800:01:006:0012, площею 15.21 га.
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" повернути земельну ділянку з кадастровим номером 1820384800:01:006:0012, площею 15,21 га Волицькій територіальній громаді в особі Волицької сільської ради.
4. Стягнути з Волицької сільської ради на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, код ЄДРПОУ 02909950, рахунок НОМЕР_1 ) - 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) - судові витрати зі сплати судового збору.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 11, код ЄДРПОУ 02909950, рахунок НОМЕР_1 ) - 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) - судові витрати зі сплати судового збору.
6. Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування пункту 5 рішення Волицької сільської ради від 10.07.2023 № 899 та про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.
Позивач: виконувач обов'язків керівника Коростишівської окружної прокуратури (код ЄДРПОУ 0290995024; вул. Шевченка, буд. 5, м. Коростишів, Житомирська обл, 12501)
Відповідач-1: Волицька сільська рада (код ЄДРПОУ 04346824, вул. Житомирська, буд. 105/10, с. Волиця, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13424)
Відповідач-2: Товариство з обмеженою відповідальністю "Васильківське КСМ" (код ЄДРПОУ 33801629, вул. Будіндустрії, буд. 6, м. Київ, Київська обл., 01013)
Це рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи мають право оскаржити це рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Після набрання рішення законної сили наказ може бути виданий за заявою стягувача, в якій має бути зазначена бажана форма його видачі (паперова або електронна).
Повне рішення складено 02.06.2026
Суддя С. НЕСТЕРЧУК