вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" червня 2026 р. Справа№ 910/14919/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Крижного О.М.
Коротун О.М.
Без виклику учасників судового процесу
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026
у справі №910/14919/25 (суддя Грєхова О.А.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий"
про стягнення 34 242,01 грн,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (далі-відповідач) про стягнення 34 242,01 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб'єкта господарювання № 103024700010100 від 26.04.2019, в частині здійснення розрахунків.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий" про стягнення 34 242,01 грн відмовлено повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції встановив, що в підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував факт гарячого водопостачання як до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 в цілому, так і до кв. 203, щодо споживання за якою виник спір, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн задоволенню не підлягають.
Також суд зазначив, що оскільки позивачем надано належні докази в підтвердження постачання теплової енергії за адресою: Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, відповідач, як споживач у спірний період такої теплової енергії у кв. 203, зобов'язаний здійснювати розрахунки за спожиті послуги. Відповідач доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 17 788,44 грн до матеріалів справи не надав.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 2244 від 24.12.2019 встановлено внески за обслуговування Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії окремо для кожної будівлі для здійснення розрахунків із споживачами, зокрема для будинку за адресою: Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (п. 4478 додатку № 2) у розмірі 8,28 грн.
Доказів на підтвердження сплати відповідачем внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень та грудень 2020 року, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Водночас, суд першої інстанції враховував заяву відповідача про застосування наслідків спливу строків позовної давності та зазначив, що з огляду на узгоджений у п. 13 договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 01.12.2025, позивачем пропущено строк позовної давності щодо спірних розрахункових періодів, зокрема щодо вимог за останній розрахунковий період - лютий 2021 року, обов'язок зі здійснення розрахунків за який відповідач мав виконати до 20 березня 2021 року, строк позовної давності відповідно спливав після набрання чинності Закону № 3450-ІХ, згідно якого такий строк зупинився, і відповідно після виключення пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, з урахуванням строку його зупинення до 03.09.2025 і продовження такого строку з 04.09.2025 з урахуванням часу, що минув до його зупинення, та звернення позивача до суду 01.12.2025, строк позовної давності за вказаний період сплив у жовтні 2025 року.
Також, суд зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності і щодо вимоги про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень та грудень 2020 року
За таких обставин, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення 17 788,44 грн за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно, а також вимоги про стягнення заборгованості з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень та грудень 2020 року, суд дійшов висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції зазначив, що за вимогами про стягнення заборгованості за теплову енергію пропущено строк позовної давності, а вимога щодо стягнення заборгованості за гаряче водопостачання, як встановлено судом першої інстанції не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю доказів підключення гарячого водопостачання та його споживання відповідачем, а на такі вимоги позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати, тому суд дійшов висновку, що вони також задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись з рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апелянт вказує, що між сторонами існують зобов'язання у сфері постачання теплової енергії та споживання теплової енергії на підставі договору № 103024700010100, який порушено відповідачем.
Апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що наданими до справи корінцями нарядів на включення та відключення будинку на опалювальний сезон та відомості реєстрації параметрів тепло споживання за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, 15. Апелянт зазначає, що особистий рахунок абонента №1030247, який зазначено у корінцях нарядів на включення та відключення будинку до / від теплопостачання є особистим номером на будинок за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, 15.
Скаржник зазначає, що обсяг наданої відповідачеві послуги з централізованого опалення, а також щомісячне нарахування за особовим рахунком відповідача відображені в актах надання послуг з централізованого опалення за обліковим записом №103024702030100.
На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються, тому споживачем в корінцях наррядів вказується обслуговуюча компанія, яка здійснює комплексне обслуговування всього будинку в цілому за певною адресою (в даному випадку це Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард Київ-Сервіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Форвард Київ-Сервіс 16").
Скаржник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач був обізнаний про наявну заборгованість, що підтверджується у тому числі укладеним договором та листом ТОВ «БК «Кий» №05/01-02 від 05.01.2026 про укладання мирових угод по 21 справі, що розглядаються Господарським судом м. Києва (докази наявні у матеріалах справи). Тобто, апелянт вважає, що відповідач вчинив дії, що свідчить про визнання свого боргу у повному обсязі, та відповідно до законодавства строк позовної давності може закінчиться 06.01.2029.
Апелянт також наголошує на тому, що строк позовної давності не може бути застосований до нарахувань, в період з листопада 2018 року по серпень 2025 року, оскільки трирічний строк позовної давності за даним зобов'язання, на його думку, не сплив.
Апелянт стверджує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні.
На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Кий" 20.03.2026 надало до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило, що проти апеляційної скарги заперечує та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач звертає увагу апеляційного суду, що будинок № 15 по вулиці Новомостицька введений в експлуатацію 18.06.2020, тому є сумнівним надання послуг з теплопостачання до введення будинку в експлуатацію.
Відповідач зазначає, що з наданих позивачем розрахунку здійсненого КП "Київтеплоенерго" перерахунку нарахувань за централізоване опалення за адресою: місто Київ, вулиця Новомостицька, 15, квартира 203, особовий рахунок № НОМЕР_1 за період грудень 2018 року - лютий 2021 року відсутня заборгованість (вказано від'ємне значення - 2 509,88 грн.).
За доводами відповідача матеріали справи не містять доказів, а позивачем не підтверджено факт надання відповідачу послуг з централізованого опалення квартири №203 по вул. Новомостицька, 15, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Крім того, відповідач звертає увагу, що з вказаних корінців нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання лише централізованого опалення, водночас, постачання гарячої води до зазначеного будинку не могло здійснюватися, оскільки в корінці наряду № 3308 від 05.11.2018 зазначено, що ГВП - не підключалось, а в корінцях нарядів № 875 від 08.04.2019, № 557 від 25.10.2019, № 830 від 05.04.2020, № 515 від 16.10.2020 та №752 від 13.04.2021 р. у графі «Теплове навантаження» «Гаряча вода Гкал/доб» вказані усі нулі.
Таким чином відповідач зазначає, що відсутні докази підключення гарячого водопостачання за вказаною адресою, що узгоджується зі корінцями нарядів, та у сукупності свідчить, що позивачем не здійснювалось гаряче водопостачання, а відповідачем відповідно не могло споживатись гаряче водопостачання.
Відповідач також вважає, що судом правомірно та у відповідності до чинного законодавства застосовані строки позовної давності.
Також, відповідач зауважує, що практика Верховного Суду, викладена у постанові від 28.10.2025 у справі №916/2527/21, у постанові від 01.12.2023 у справі №906/1674/23, у постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, на яку посилається позивач не є релевантною до даних правовідносин.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Крижний О.М., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження та закінчення процесуальних строків на подання до суду документів, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2026, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/14919/25 розглядалась протягом розумного строку.
Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001», укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго".
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП "Київтеплоенерго" (далі - позивач).
Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.
Як вбачається з інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Новомостицькій, 15 в Подільському районі м. Києва, будівництво якого було завершено 18.06.2020, про що того ж дня видано відповідний сертифікат (ідентифікатор ІУ163201701969).
26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "КИЙ" (далі - споживач, відповідач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб'єкта господарювання № 103024700010100 (далі - договір), за умовами якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Відповідно до п. 9 договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.
Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.
Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об'єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.
Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку № 5 до договору.
У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно з п. 22 договору споживач зобов'язаний, зокрема оплачувати послуги в установлений договором строк.
У відповідності до п. 24 договору виконавець зобов'язаний, зокрема надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому Договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця).
Цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020.
Відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункти 37 та 38 договору).
Додатком № 1 до договору визначено перелік об'єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема за адресою - вулиця Новомостицька, 15, квартира № 203, особовий рахунок № НОМЕР_1.
Звертаючись до суду позивач зазначив, що у порушення взятих на себе зобов'язань за договором, відповідач своєчасно не здійснив розрахунків за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за послуги з централізованого опалення в розмірі 17 788,44 грн, заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн, а також заборгованість з внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків позивачем нараховано та заявлено до стягнення 11 348,66 грн інфляційних втрат та 3 145,25 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за послуги з централізованого опалення, а також 686,30 грн інфляційних втрат та 201,82 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до п. п. 1 та 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Вказані положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом), зокрема, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим законом.
Частинами 4 та 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
В силу приписів ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. ст. 525 та 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила) передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов'язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.
Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 203.
Так, позивачем до матеріалів справи долучено корінці нарядів на включення та відключення № 3308 від 05.11.2018, № 875 від 08.04.2019, № 557 від 30.10.2019, № 830 від 05.04.2020, № 515 від 16.10.2020, № 752 від 13.04.2021, які свідчать про підключення до централізованого опалення будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, в якій знаходиться кв. 203, щодо постачання, зокрема, до якої теплової енергії сторонами і укладено договір.
Водночас, з означених корінці нарядів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалось підключення постачання лише централізованого опалення, в той час як постачання гарячої води до означеного будинку не могло здійснюватися, оскільки у корінцях нарядів зазначено, що «ГВП - не підключалось».
Відповідно до п. 9 договору, оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок.
Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього.
Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
У пункті 11 договору узгоджено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об'єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів.
Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в Додатку № 5 до договору.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім'я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).
Проте, матеріали справи не містять доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 203 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, а відтак споживач зобов'язаний відповідно до умов договору оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі квартири згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.
У матеріалах справи також наявна відомість реєстрації параметрів теплопостачання за спірною адресою - вулиця Новомостицька, 15 період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019, відповідно до якої міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.
На підтвердження надання відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за періоди: з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.201, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021.
Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.
Доказів невідповідності здійснених позивачем розрахунків пропорційно опалювальній площі відповідача у кв. 203 згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії до матеріалів справи не надано, як і не надано власного контррозрахунку.
Водночас, з означених відомостей обліку не вбачається споживання гарячої води за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, що з урахуванням відсутності доказів підключення гарячого водопостачання за означеною адресою, що узгоджується зі корінцями нарядів та у сукупності свідчить, що позивачем не здійснювалось гаряче водопостачання, а відповідачем відповідно не могло споживатись гаряче водопостачання.
На підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем не додано до матеріалів справи жодного доказу, який би підтверджував факт гарячого водопостачання як до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 в цілому, так і до кв. 203, щодо споживання за якою виник спір, в зв'язку з чим вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн задоволенню не підлягають.
Окрім цього, до матеріалів справи надано акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та про прийняття теплового вузла обліку.
Надані позивачем акти звіряння взаєморозрахунків та наданих послуг з централізованого опалення за спірні періоди складені і підписані лише з боку позивача. Матеріали справи також не містять доказів їх надіслання відповідачу, як і надіслання рахунків на оплату послуг.
Нарахування позивачем здійснено розрахунковим методом відповідно до Правил та умов договору, виходячи з опалювальної площі квартири та із розрахунку норми споживання на 1 особу.
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції, що оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, то технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку.
Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, є безпідставними, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов'язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання.
Відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати.
Факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. Судом взято до уваги і те, що договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018.
Таким чином, позивачем доведено обставину надання відповідачу послуг з централізованого опалення квартири у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування), розрахунок обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, виходячи із опалювальної площі квартири, та здійснені нарахування на суму 17 788,44 грн.
Водночас, відповідач не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 17 788,44 грн.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги внесків на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2244 від 24.12.2019 встановлено внески за обслуговування Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії окремо для кожної будівлі для здійснення розрахунків із споживачами, зокрема для будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (п. 4478 додатку №2), у розмірі 8,28 грн.
Поряд з цим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження сплати відповідачем внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування).
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуги з централізованого опалення у розмірі 17 788,44 грн та зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині здійснення розрахунків позивачем нараховано до стягнення 11 348,66 грн інфляційних втрат та 3 145,25 грн 3% річних на суму заборгованості за послуги з централізованого опалення. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, а отже в наведеній частині позовні вимоги є також обґрунтованими.
Водночас, колегія суддів зазначає, що оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 1 038,42 грн, відсутні правові підстави для задоволення похідних вимог про 686,30 грн інфляційних втрат та 201,82 грн 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води.
Разом з цим, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно у загальній сумі 32 382,35 грн (17 788,44 грн - борг за послуги з централізованого опалення, 11 348,66 грн - інфляційні втрати, 3 145,25 грн - 3% річних).
На переконання колегії суддів, висновки місцевого господарського суду з приводу наявності підстав для часткового застосування строків позовної давності до вимог позивача є обґрунтованими та такими, що здійснені з дотриманням вимог закону.
Водночас, позивач в апеляційній скарзі стверджує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні.
За доводами позивача, період з 02.04.2020 - набрання чинності Закону України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», по 03.09.2025 - день, що передував набранню чинності Закону України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», у строк позовної давності не враховується. Як наслідок, з 02.04.2020 строк позовної давності було призупинено та відновлення строку відбулось з 04.09.2025. Отже, строк позовної давності розраховується наступним чином:
- з 21.12.2018 по 02.04.2020 складає 15 місяців 12 днів, отже до спливу строку давності залишився ще 21 місяць;
- продовження розрахунку строку (його залишку в 21 місяць) слід здійснювати з 04.09.2025, отже строк позовної давності закінчується 04.06.2027.
Проте, вказані аргументи скаржника є безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні положень закону.
Так, враховуючи умови договору, а також норми ЦК України та Закону України «Про теплопостачання», відповідач повинен був оплатити отримані послуги з централізованого опалення за спірний період у строк, починаючи з 20.12.2018 і до 20.11.2021, залежно від конкретного місяця отримання цієї послуги.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього кодексу.
Згідно з ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. ст. 263 та 264 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме «продовження позовної давності».
Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Відтак, і строк позовної давності щодо зобов'язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023.
Поряд з цим, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу.
Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.
Водночас, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.
Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до п. 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.
Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 254 та 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 17 788,44 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно.
На переконання колегії суддів, позивач помилково вважає, що таке поняття як «продовження перебігу позовної давності» є тотожним поняттю «зупинення перебігу позовної давності».
В даному контексті суд звертає увагу на зміст пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку прийняття спадщини»:
«…законопроектом пропонується удосконалити конструкцію п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено продовження строків у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, встановлених ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.
Так, усі вищевказані статті ЦК України, перераховані у п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України регулюють перебіг позовної давності. З огляду на це, необхідно дійти однозначного висновку, що дія положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спрямована саме на врегулювання перебігу позовної давності у результаті дії таких обставин як воєнний та надзвичайний стан…
…чинне законодавче регулювання не відповідає критерію «ясності закону». У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
Всупереч цьому, у положенні п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовується термінологія, яка не узгоджується із термінологією цього кодексу. Зокрема зазначена норма п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачає «продовження» строків, коли у самому ЦК України закріплена можливість «зупинення» перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України).
Застосування вказаних термінів має суттєву відмінність. У випадку із «зупиненням перебігу позовної давності» її загальний строк не змінюється, що є реалізацією принципу правової визначеності норми законодавства. Натомість, в результаті «продовження перебігу позовної давності» строки, визначені ЦК України стають невизначеним, адже зокрема загальний трирічний строк вже триває більше п'яти років. Такий підхід призводить до виникнення нового виду позовної давності: поряд із загальною та спеціальною, виникає «продовжена позовна давність», а також не узгоджується із засадами цивільного законодавства, не відповідає принципу правової визначеності та створює істотні ризики до виникнення спорів, зумовлених різним тлумаченням таких законодавчих положень…».
Тобто, за логікою законодавця, «продовження» строків позовної давності та «зупинення» перебігу позовної давності є кардинально різними поняттями і у випадку продовження строків загальний строк позовної давності не є незмінним, а лише надає позивачу право не звертатися до суду з відповідним позовом, допоки не буде скасовано законодавчу підставу для продовження строку. Якщо в період продовження строку (з 02.04.2020 по 29.01.2024) строк позовної давності закінчився, то особа має право звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідною заявою в межах строку, на який продовжено строк позовної давності, тобто до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності вже є простроченим.
Саме тому, органом законодавчої влади було усунуто зазначену невизначеність у правовому регулюванні цього питання та приведено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у відповідність до положень ст. 263 ЦК України.
Як зазначалося вище, відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору перебіг строку позовної давності по щомісячних зобов'язаннях розпочинається з 21-го числа місяця, що настає за розрахунковим.
Так, строк позовної давності по зобов'язаннях за листопад 2018 року розпочався 21.12.2018 та мав би завершитись 21.12.2021, однак, оскільки завершення строку припало на період, коли строки були продовжені, то позивач мав право звернутися до суду у строк до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності по зобов'язаннях за листопад 2018 року вже є простроченим.
Таким чином, завершення строків позовної давності по зобов'язаннях з листопада 2018 року та всіх наступних місяців включно до грудня 2020 року (розпочався 21.01.2021 та мав би завершитись 21.01.2024) припадало на період, коли діяло продовження строків. Отже, строк позовної давності за зобов'язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно завершився 29.01.2024.
Разом з тим, перебіг строків позовної давності за щомісячними зобов'язаннями за період з січня 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.02.2021) по квітень 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.05.2021) був зупинений з 30.01.2024 по 03.09.2025 та продовжився з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Так, по зобов'язаннях за січень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.02.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 11 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов'язаннях за січень 2021 року залишився 21 день. Відтак строк позовної давності по зобов'язаннях за січень 2021 року сплив 25.09.2025.
По зобов'язаннях за лютий 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.03.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 10 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов'язаннях за лютий 2021 року залишився 51 день. Відтак, строк позовної давності по зобов'язаннях за лютий 2021 року сплив 24.10.2025.
Разом з тим, як вбачається з відмітки канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві, позивач подав позов 01.12.2025.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року (включно), заявлені поза межами строків позовної давності.
Також, позивачем пропущено строк позовної давності і щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Таким чином, позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов'язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року також сплила. А вимога щодо стягнення заборгованості за гаряче водопостачання, як встановлено судом не підлягає задоволенню у зв'язку з відсутністю доказів підключення гарячого водопостачання та його споживання відповідачем, і на такі вимоги позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати, зазначені вимоги також задоволенню не підлягають.
При цьому, як вірно зазначено місцевим господарським судом, оскільки Закон України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до його п. 2, останній набрав чинності 04.09.2025, у позивача було більш ніж достатньо часу для звернення з позовом до суду до дати набрання цим законом чинності. Отже, причини поважності пропуску вказаного строку відсутні.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене вище, правомірними є висновки суду першої інстанції, що оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно, а також щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, так само як і не підлягають задоволенню вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період з листопада 2018 року по лютий 2021 року.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, оскільки такі висновки не можуть бути релевантними до правовідносин сторін у справі. Так, у справі №906/1674/23 позов було подано у грудні 2023 року, тобто під час продовження строку позовної давності, а у справі №916/2527/21(916/1320/24) - в березні 2024 року, під час зупинення перебігу позовної давності. Натомість, у справі, що переглядається, позов подано 01.12.2025 - після відновлення перебігу позовної давності.
Також, за доводами скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи, подане 06.01.2026. У вказаному клопотанні позивач повідомив Господарський суд міста Києва про отримання від відповідача листа №05/01-02 від 05.01.2026 про укладання мирових угод по 21 справі, що розглядаються Господарським судом міста Києва, у тому числі у справі №910/14923/25. У листі відповідач просив укласти мирові угоди по заборгованості у 21 справі зі сплатою боргу рівними частинами протягом 12 місяців. Тобто, відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання свого боргу у повному обсязі, та відповідно до законодавства перебіг строку позовної давності перервався відповідно до приписів ст. 264 ЦК України і може закінчитися 06.01.2029.
Поряд з цим, колегія суддів вважає вказаний аргумент позивача необґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ст. 264 ГПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд зазначає, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків за спірним договором, який підтверджує наявність заборгованості на суму, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Зі змісту листа №05/01-02 від 05.01.2026 вбачається, що відповідач звертався до позивача з пропозицією розглянути можливість укладення мирової угоди, а не з визнанням позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Таким чином, той факт, що сторонами не було укладено мирову угоду, свідчить про те, що сторони не дійшли згоди в можливих взаємних поступках, а відтак відповідач не визнав позовних вимог, а спір між сторонами не був врегульований.
До того ж, визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Як було зазначено вище, строк позовної давності за зобов'язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно, завершився 29.01.2024. Перебіг строків позовної давності за щомісячними зобов'язаннями за період з січня 2021 року по квітень 2021 року був зупинений з 30.01.2024 по 03.09.2025 та відновився з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Відповідно, строк позовної давності по зобов'язаннях за січень 2021 року сплив 25.09.2025, за лютий 2021 року - 24.10.2025.
Таким чином, станом на дату направлення листа №05/01-02 від 05.01.2026 з пропозицією розглянути можливість укладення мирової угоди строки позовної давності по зобов'язаннях за період з листопада 2018 року по лютий 2021 року включно вже минули, відтак переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України вже неможливе за будь-яких умов.
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи не спростовуються, а тому визнаються судом необґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» не підлягає задоволенню.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 слід залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1.Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2026 у справі №910/14919/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/14919/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Крижний
О.М. Коротун