Провадження №2/748/348/26
Єдиний унікальний № 748/3684/25
02 червня 2026 рокум. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді Хоменко Л.В.,
секретаря Базарної М.В.,
за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Кутукова С.О.,
відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Кушнеренка Є.Ю.,
представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Разумейко К.М.,
представника відповідача ОСОБА_4 адвоката Шевченко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи Міністерство оборони України, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, встановлення факту родинних відносин,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить встановити факт, що позивач проживала однією сім'єю, як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу разом із ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період із серпня 2021 року по 01 січня 2025 року та встановити факт родинних відносин, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 є матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 19 вересня 2018 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та мають спільного сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2021 року шлюб було розірвано, однак після розірвання шлюбу вони швидко примирились. ОСОБА_5 відбував покарання у в'язниці, позивач з його сестрою підтримували з ним відносини, допомагали йому речами та продуктами харчування. Позивач переконувала ОСОБА_5 виправитись, займатись сім'єю, вихованням сина, планували подальший спільний побут. 22 травня 2024 року ОСОБА_5 був прийнятий на військову службу за контрактом до в/ч НОМЕР_1 . 29 жовтня 2024 року він нотаріально посвідченою заявою розпорядився перераховувати належне йому грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати та додаткові винагороди за весь час проходження ним військової служби на рахунок позивача, як його дружини, щоб усі його кошти ішли в сім'ю. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 загинув при виконання військового обов'язку під час виконання бойового завдання. Позивач зазначає, що відсутність зареєстрованого шлюбу унеможливлює реалізацію її права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі смертю військовослужбовця. Раніше її заява про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та родинних відносин була залишена без розгляду ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 жовтня 2025 року у зв'язку з наявністю спору про право. Також судами розглядаються справи щодо встановлення факту батьківства загиблого ОСОБА_5 стосовно інших малолітніх дітей. Крім того, позивач посилається на наявність розбіжностей у написанні прізвища матері померлого ОСОБА_5 у офіційних документах, у витязі з Державного реєстру актів цивільного стану зазначено прізвище « ОСОБА_8 », тоді як у свідоцтві про смерть « ОСОБА_9 ». На думку позивача, встановлення відповідного юридичного факту є необхідним для визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 грудня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд по суті.
06 січня 2026 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив, у якому вона просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та відмовити у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, щодо встановлення родинних відносин не заперечує. Заперечення обґрунтовані тим, що відсутні належні докази проживання позивача із ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Зазначила, що після розірвання шлюбу ОСОБА_5 з 03 лютого 2021 року перебував під вартою та згодом відбував покарання у місцях позбавлення волі, а у 2024 році був умовно-достроково звільнений для проходження військової служби із встановленням відповідних обмежень, що виключало можливість спільного проживання та ведення спільного господарства з позивачем. Також відповідач зазначила, що надані позивачем фотографії та листування не є належними доказами сімейних відносин, а доказів наявності спільного бюджету, спільних витрат, утримання житла чи ведення спільного побуту матеріали справи не містять. Крім того, сповіщення сім'ї про загибель та документи щодо поховання були оформлені на сестру померлого.
12 лютого 2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Кушнеренка Є.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та просить відмовити у його задоволенні, а також просить стягнути з позивача понесені процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн. 00 коп. Відповідач стверджує, що з 2019 по 2022 рік перебувала у фактичних сімейних відносинах із ОСОБА_5 , від яких ІНФОРМАЦІЯ_6 народилась донька ОСОБА_10 . За її словами ОСОБА_5 визнавав себе батьком дитини, однак через перебування під слідством та подальше відбування покарання не зміг оформити батьківство у встановленому законом порядку. У зв'язку з цим запис про батька дитини було здійснено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Також відповідач посилалась на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року, яким ОСОБА_5 засуджено до 6 років позбавлення волі, із зарахуванням строку тримання під вартою з 03 лютого 2021 року. Зазначила, що після затримання підтримувала з ним зв'язок, відвідувала його у СІЗО, надсилала речі та листувалась із ним. ОСОБА_2 зазначає, що проживала разом із ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у його будинку, а після його арешту певний час продовжувала там проживати разом із дитиною. Крім того, зазначила, що після призову ОСОБА_5 до Збройних Сил України у липні 2024 року він підтримував із нею зв'язок та цікавився дитиною. На думку відповідача твердження позивача про спільне проживання із ОСОБА_5 з серпня 2021 року не відповідають дійсності, оскільки у цей період останній відбував покарання, а з липня 2024 року проходив військову службу. ОСОБА_2 заперечує факт існування сталих сімейних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посилаючись на пояснення ОСОБА_11 , яка підтримувала спілкування із ОСОБА_5 та була свідком його стосунків із ОСОБА_2 . За її словами ОСОБА_5 повідомляв, що із ОСОБА_1 його пов'язує виключно спільна дитина та фінансові зобов'язання. Також зазначено, що подані ОСОБА_1 фотографії датовані 2018 роком, а перерахування заробітної плати на її рахунок саме по собі не підтверджує наявності сімейних відносин і могло бути пов'язане з виконанням аліментних зобов'язань за рішенням суду у справі № 750/4445/21. Крім того, сторона відповідача зазначила, що позивач не надала належних та допустимих доказів існування між нею та ОСОБА_5 фактичних шлюбних відносин, зокрема спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат чи взаємної матеріальної підтримки. Надані фотографії, листування та заява про перерахування заробітної плати, на її думку, не можуть свідчити про наявність сталих сімейних відносин.
02 березня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Кутукова С.О. надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій заперечив доводи відповідача ОСОБА_2 та зазначив що твердження про перебування ОСОБА_2 у фактичних сімейних відносинах із ОСОБА_5 у період його зареєстрованого шлюбу з позивачем є необґрунтованими. Також вказує, що у відзиві не наведено причин, з яких ОСОБА_5 не визнав батьківство офіційно, а твердження про припинення відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у 2022 році є неконкретними та належними доказами не підтверджені. Крім того, сторона позивача зазначила, що надані до відзиву фотографії не дають можливості ідентифікувати осіб та встановити обставини їх створення, а листування з месенджерів не є належним доказом у справі. Водночас сторона позивача наголосила, що за життя ОСОБА_5 , проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , зазначав її своєю дружиною в офіційних документах. На підтвердження цього стороною позивачки надано відновлені фотографії документів з особової справи та направлено адвокатські запити для отримання офіційного підтвердження відповідної інформації. У зв'язку з цим позивач просила суд продовжити строк для подання додаткових доказів та долучити їх до матеріалів справи після надходження відповідей на адвокатські запити.
Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Кутуков С.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Позивач також зазначила, що чоловік займався незаконними справами, заради безпеки дитини вони розірвали шлюб, але продовжували спілкування як чоловік та дружина. Через сестру вона підтримувала з ним відносини у слідчому ізоляторі, відправляла посилки у колонію, частіше вони з ним спілкувались по відеозв'язку, чоловік розпорядився про перерахування його грошового забезпечення та інших вилат на її банківську картку, доступ до якої вони мали обоє. Один раз восени 2024 року чоловік приїжджав на один день у м. Чернігів.
Відповідач ОСОБА_4 та її представник адвокат Разумейко К.М. у судовому засіданні не заперечували проти задоволення позовних вимог. ОСОБА_4 , допитана у якості свідка, суду зазначила, що позивачка з її братом після розірвання шлюбу перебували у відносинах. Коли брат перебував у слідчому ізоляторі зв'язок вони підтримували через неї. Вони планували подальше сумісне життя, сумісний відпочинок. Брат приїжджав до позивачки на один день восени 2024 року. За якою адресою вони проживали не знає, бо в Чернігові не буває.
Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Шевченко І.С. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення, посилаючись на аргументи, викладені у відзиві на позов.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Кушнеренко Є.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечувала проти їх задоволення, посилаючись на аргументи, викладені у відзиві на позов. ОСОБА_2 зазначила, що з 2019 року по лютий 2021 року проживала з ОСОБА_12 однією сім'єю, про те, що він перебував у зареєстрованому шлюбі вона не знала. Про позивачку ОСОБА_12 розповідав як про колишню дівчину. У період їх стосунків позивачка з ОСОБА_12 не підтримували відносин, навпаки вона була у стосунках з іншим чоловіком, від якого народила доньку. Додані до позову фото і переписка не відповідають дійсності, бо на той час саме ОСОБА_2 перебувала у стосунках з ОСОБА_12 . Відповідач ОСОБА_4 знала, і про їх відносини, і про дитину. Вони проживали у її подруги, винаймали квартиру. Також вона провідувала ОСОБА_12 у слідчому ізоляторі. У 2020 році у них з ОСОБА_12 народилась донька, а у 2021 році вони припинили спілкування як чоловік та дружина.
Представники третіх осіб Міністерства оборони України та Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи без участі їх представників.
Свідок ОСОБА_13 надала суду показання, що є товаришкою ОСОБА_14 та ОСОБА_12 . Їй відомо, що ОСОБА_12 потрапив до в'язниці, розірвати шлюб була його ініціатива. Позивачка з ним спілкувались, передавала у слідчий ізолятор речі через сестру. Покарання ОСОБА_12 відбував у Харкові, у 2024 році прийняв рішення піти служити до ЗСУ. Зі слів позивачки знає, що ОСОБА_12 один раз приїжджав на один день до позивачки. У її присутності вони часто розмовляли по телефону, планували спільне проживання, відпустку, планували поновити шлюб.
Свідок ОСОБА_15 зазначила суду, що її донька перебувала у шлюбі із ОСОБА_5 , є спільний син. ОСОБА_12 відбував покарання, шлюб вони розірвали. У 2024 році ОСОБА_12 приїхав на одну добу, проживали вони тоді у квартирі в районі "Градецький". У гостях у доньки вона була, речі ОСОБА_16 ОСОБА_12 бачила, постільну білизну, посуд. ЇЇ донька та ОСОБА_12 постійно спілкувались по телефону. Вони жили на ОСОБА_17 , на ОСОБА_18 переїхали до її родичів у 2023-2024 роках, погодилась, що фактично її донька проживала у квартирі одна, Вони планували у січні 2025 року відпочивати в ОСОБА_19 . Позивачка відкрила рахунок, на який ОСОБА_12 переводив кошти на дитину.
Свідок ОСОБА_11 суду надала показання, що ОСОБА_12 знає давно, вони товаришували, ОСОБА_12 завжди демонстрував свої почуття до неї. Після звільнення з місць позбавлення волі пропонував поїхати з ним, він мав проходити військову службу. З 2019 року ОСОБА_12 почав спілкуватись з ОСОБА_2 вони проживали у її квартирі як чоловік та дружина. ОСОБА_20 у цей період не було у його житті. З 2021 року проживала по ОСОБА_21 , народила дитину. ОСОБА_12 вона провідувала в слідчому ізоляторі, передавала посилки. ОСОБА_12 телефонував їй з місць позбавлення волі, вона не хотіла спілкуватись, міняла сімкарту, згодом він пішов служити до ЗСУ, написав їй, що кохає. Також ОСОБА_12 просив її банківську картку, щоб на неї перераховувати грошове забезпечення, бо він офіційно не працював і накопичувався борг по аліментах, тому його рахунки були заблоковані. З того часу, як пішов у ЗСУ ОСОБА_12 почав перераховувати їй кошти, невеликими сумамии, але часто, щодня. Перекази від ОСОБА_12 на її ім'я приходили з карткоого рахунку позивача.
Заслухавши учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . (т. 1 а.с. 7).
13 січня 2025 року на ім'я відповідача ОСОБА_4 начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 було видано сповіщення сім'ї № 84 про те, що її брат - солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час виконання бойового завдання в районі н.п. Глибоке Харківського району Харківської області помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.8). ОСОБА_4 було видано свідоцтво про поховання померлого ОСОБА_5 (т.1 а.с. 9).
Відповідно до протоколу засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0414-0928-4049-3 від 14 квітня 2025 року солдат ОСОБА_5 звільнений з військової служби 01 січня 2025 року у зв'язку зі смертю. (т. 1 а.с. 10).
Згідно довідки Військової частини НОМЕР_3 від 11 січня 2025 року №11/1/245 у період з 03 липня 2024 року по 01 січня 2025 року солдат ОСОБА_5 приймав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України. (т. 1 а.с. 11).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .( а.с. 15)
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 19 вересеня 2018 року. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_7 у розмірі частини всіх видів заробітку щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 26 квітня 2021 року до досягнення дитиною повноліття. (т. 1 а.с. 16-18).
Вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року ОСОБА_5 засуджено за за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч.1 ст. 70 КК України до 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що є його особистою власністю. Зараховано у строк відбування покарання час тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою та рахувати початок строку відбування ним покарання з 03 лютого 2021 року.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 20 травня 2024 року засудженого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнено умовно-достроково від відбування покарання на невідбуту частину покарання 2 роки 8 місяців 13 днів за вироком Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 липня 2021 року для проходження військової служби за контрактом, як особи, що виявила бажання проходити військову службу за контрактом. Зобов'язано ДУ «Холодногірська виправна колонія (№18)» негайно передати підрозділу Національної гвардії України засудженого ОСОБА_5 , як особу, яка виявила бажання проходити військову службу за контрактом, для супроводження останнього з установи виконання покарань до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для укладення контракту та проходження військової служби. Останнім днем відбування кримінального покарання засудженого ОСОБА_5 визначено день його передачі до підрозділів Національної гвардії України для доставлення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, ухвалою суду від 20 травня 2024 року встановлено щодо ОСОБА_5 адміністративний нагляд строком на 12 місяців із встановленням обмежень, а саме: заборони перебування поза межами місця дислокації військової частини, з якою укладено контракт та місця перебування, визначеного безпосереднім командиром; заборони виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі дислокації військової частини та місця перебування, визначеного безпосереднім командиром, без дозволу командира військової частини, з яким укладено контракт.
29 жовтня 2024 року ОСОБА_5 видав нотаріально посвідчену заяву, якою розпорядився перераховувати належне йому грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати та додаткові винагороди за весь період проходження ним військової служби на картковий рахунок, відкритий на ім'я його дружини ОСОБА_1 . (т. 1 а.с. 19).
З дослідженої судом копії Анкети щодо солдата ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що він проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , місцем проживання зазначено адресу: АДРЕСА_1 . У відомостях щодо близьких родичів зазначено: дружина ОСОБА_1 , діти ОСОБА_7 , сестра ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . (т. 2 а.с.9-10)
З копії матеріалів особової справи ОСОБА_5 , наданих ІНФОРМАЦІЯ_10 , вбачається, що в автобіографії зазначено такі відомості: дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_7 , найближча родичка - сестра ОСОБА_4 . (т. 2 а.с. 85).
З наданої копії Картки обліку побачень, видачі посилок (передач) вбачається, що в графі «Родичі засудженого» дружиною зазначена ОСОБА_1 . Згідно обліку видачі посилок (передач) від ОСОБА_4 19 липня 2022 року надходила посилка. (т. 2 зворот а.с. 69-70).
Згідно інформації ДУ «Холодногірська виправна колонія (№18)» від 25 лютого 2026 року № 3/3.2-556/26 за час відбування покарання відповідно до картки обліку побачень, видачі посилок (передач) засудженого ОСОБА_5 жодна особа не відвідувала. (т. 2 а.с. 69).
Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в порядку п. 5 ч.1 ст. 256 ЦПК України. У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Частиною четвертою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб належать жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили.
Статтею 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» до числа близьких родичів віднесено осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі осіб, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. Статтею 6 цього Закону визначені права близьких родичів. Виникнення і реалізація цих прав не ставиться у залежність від рішення суду про встановлення факту спільного проживання.
У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю. Подібні висновки містяться у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 180/2536/18 (провадження № 61-18579св19), від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20).
Відповідно до Хартії прав сім'ї, сім'я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов'язковими умовами для визнання осіб членами сім'ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим пиміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторони, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).
Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв'язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім'ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв'язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Так встановлено, що з 19 серпня 1918 року по 01 липн 2021 року позивачка та ОСОБА_5 пербували у зареєстрованому шлюбі.
З 2019 року по лютий 2021 року ОСОБА_5 перебував у відносинах з ОСОБА_2 , від яких за твердженням ОСОБА_2 має малолітню доньку, 2020 року народження.
Позивачка ж у свою чергу ІНФОРМАЦІЯ_11 народила доньку ОСОБА_22 . Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , ОСОБА_22 народилась ІНФОРМАЦІЯ_11 , її батьками зазначено ОСОБА_23 та ОСОБА_1 . (т. 2 а.с. 93).
З лютого 2021 року ОСОБА_5 утримувався під вартою, в подальшому відбував покарання та проходив віськову службу, при цьому відносно нього встановлено адміністративний нагляд із забороною перебування поза межами місця дислокації військової частини, та місця перебування, визначеного безпосереднім командиром, заборони виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі дислокації військової частини та місця перебування. Таким чином з лютого 2021 року ОСОБА_5 фізично не міг проживати з позивачкою та вести з нею спільне господарство.
Доказів, які б підтверджували факт ведення позивачем з ОСОБА_5 спільного господарства, наявність взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю/сім'ї, позивачем не надано. Показання допитаних судом свідків, суперечать один одному та у повному обсязі не підтверджують існування усталених відносин, як чоловіка та жінка, взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, а також спільне їх проживання, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, піклування чоловіка та жінки один про одного. Показання свідків несуть лише суб'єктивні бачення свідків та не підтверджені іншими доказами.
Не заслуговують на увагу для підтвердження обставин ведення спільного побуту і твердження позивачки, що ОСОБА_5 восени 2024 року бодай на один день приїжджав до неї до м. Чернігова. Жоден із допитаних свідків не зазначив адреси, за якою могли проживати позивач та ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_13 зазначила у судовому засіданні, що про цю обставину їй відомо лише зі слів позивачки. Крім того свідок ОСОБА_15 визнала у судовому засіданні, що її донька у 2024 році проживала у квартирі у м. Чернігові, яку орендувала у їх родичів, одна, ОСОБА_12 відбував покарання, після чого проходив військову службу.
Крім того, показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживан ня однією сім'єю. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 року у справі №531/295/19.
Аналіз наданої позивачем ОСОБА_1 переписки у месенжері «Telegram» за період з 14 вересня 2024 року по 29 грудня 2024 року свідчить лише про те, що між нею та ОСОБА_5 у певний період часу існували певні стосунки, однак відносини, які виникли між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними, оскільки сам по собі факт перебування ОСОБА_1 із ОСОБА_5 у певних відносинах, піклування про спільного сина, не може свідчити про те, що вони проживали у спірний період однією сім'єю та підтримували сімейні стосунки.
Суд дійшов висновку, що перерахування на банківську картку позивача грошових коштів із призначенням платежу «заробітна плата», а також подальше часткове перерахування цих коштів на інший картковий рахунок, належність якого ОСОБА_5 належними та допустимими доказами не підтверджена, саме по собі не свідчить про ведення ними спільного бюджету та ведення спільного господарства у спірний період. Зазначені обставини лише підтверджують факт здійснення відповідних грошових переказів на рахунок позивача без встановлення мети таких перерахувань.
Переглянуті судом фотографії не містять дати коли їх було зроблено та свідчать про проведення ОСОБА_1 та ОСОБА_5 разом дозвілля у певні дні, однак на думку суду не підтверджують існування усталених відносин, як чоловіка та жінка, взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю, а також спільне їх проживання, ведення спільного господарства.
Отже, надані позивачкою докази у їх сукупності не підтверджують спільного її проживання після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов'язків, притаманних подружжю.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», виплата одноразової грошової допомоги здійснюється сім'ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, а також сім'ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану та під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Тобто, постанова № 168 передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі, або у разі смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), що сталися у період дії воєнного стану та під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, тоді як смерть солдата ОСОБА_5 , згідно наданих документів, настала в результаті захворювання.
У разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, одноразова грошова допомога призначається відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975.
Статтею 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення або дій у стані алкогольного сп'яніння.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової гршової допомоги та компенсаційних сум від 27 березня 2026 року, який було затверджено Заступником Міністра оборони України Євгеном Мойсюком, відмовлено ОСОБА_1 , яка діє як законний представник неповнолітнього ОСОБА_7 у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою № 168, за померлого військовослужбовця ОСОБА_5 , оскільки згідно висновку Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи № 02-06/1507 від 09 червня 2025 року, при проведенні судово-токсикологічної експертизи крові та сечі трупа ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт в кількості: в крові - 0,81%, в сечі - 0,7%.
Отже, встановлення факту спільного проживання заявника із загиблим військовослужбовцем, як чоловіка та жінки, не дає правових підстав для отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця (тобто, в даному випадку не породжує юридичного наслідку для позивача).
Враховуючи вищевикладене та встановлені судом у даній справі обставини, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позових вимог у цій частині.
Щодо встановлення факту родинних відносин ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , як сина та матері, суд зазначає таке.
Згідно п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Згідно роз'яснень п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України від 07 січня 2025 року №00048597075, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_24 та ОСОБА_6 (українка, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 ). Відомості про батька ОСОБА_5 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, тобто за вказівкою матері.
Так, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 від 28 січня 1978 року (додаток), складеного російською мовою, зазначено, що « ОСОБА_25 » народилася ІНФОРМАЦІЯ_12 ; місце народження: село Брусилів Чернігівського району Чернігівської області.
У паспорті громадянина України серії НОМЕР_8 (додаток), вказано, що ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_12 , місце народження: село Брусилів Чернігівського району Чернігівської області.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_9 від 30 липня 2019 року зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: село Брусилів Чернігівського району Чернігівської області.
Згідно витягу зі Спадкового реєстру від 14 листопада 2025 року, спадкова справа після померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 не відкривалась.
Виходячи із наведеного, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що у даному випадку встановлено, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Таким чином, у цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Кушнеренко Є.Ю. просить стягнути з позивача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. 00 коп.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, в постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 757/16448/17-ц, від 24.03.2021 у справі № 308/1020/16-ц.
З метою надання професійної правничої допомоги між ОСОБА_2 та ОСОБА_26 було укладено договір про надання правової допомоги №70 від 02 лютого 2026 року. Згідно умов Договору вартість послуг адвоката (гонорар) становить 15 000 грн. 00 коп. (т. 1 а.с. 239).
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 70 від 02 лютого 2026 року відповідачем ОСОБА_2 сплачено адвокату Кушнеренку Є.Ю. 15 000 грн. 00 коп. (т.1 а.с. 240).
Згідно акта виконаних робіт за договором про надання правової допомоги №70 від 02 лютого 2026 року складеного 11 лютого 2026 року Кушнеренко Є.Ю. та Шекера К.О. засвідчили, що правові послуги за Договором виконано в повному обсязі, за що ОСОБА_2 було сплачено 15 000 грн. 00 коп. без ПДВ. (т. 1 а.с. 241).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).
Отож, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, складності справи, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, підготовку відзиву, участь у судових засіданнях, часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що заявлена стороною відповідача сума витрат на професійну правничу допомогу 15 000 грн. 00 коп. підлягає зменшенню до 7 000 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 259, 265, 268, 273, 315, 319, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи Міністерство оборони України, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, встановлення факту родинних відносин - задовольнити частково.
Встановити факт родинних відносин, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є матір'ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_10 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. 00 коп.
Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_11 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_12 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_13 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_14 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .
Третя особа: Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ: 00034022, місцезнаходження: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6.
Третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ: 04014235, місцезнаходження: м. Чернігів, вул. Василя Тарновського, 15.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Суддя Хоменко Л.В.