27 травня 2026 року
м. Київ
справа № 944/3921/22
провадження № 51-2353 км 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022141350000130 від 01 березня 2022року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2, ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року ОСОБА_7 визнано невинуватим, виправдано у зв'язку з недоведеністю його вини у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України та закрито кримінальне провадження в цій частині на підставі вимог п.3 ч.1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Цим же рішенням ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Відповідно до встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 01 березня 2022 року о 13:00 ОСОБА_7 рухаючись на автомобілі марки «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи на території пункту пропуску через державний кордон «Грушів-Будомєж», що в с. Грушів Яворівського району Львівської області, вчинив дії з метою незаконного перетинання державного кордону України в напрямку Республіки Польща. Водночас обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлював, що своїми умисними діями завдає шкоди державним інтересам України в умовах військового стану та нехтує обов'язками громадянина України, передбачених Конституцією України. Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_7 не зміг довести свій умисел до кінця, оскільки, був затриманий до перетину ним державного кордону України працівниками Державної прикордонної служби України.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 02 червня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України, не доведена поза розумним сумнівом;
· суди не встановили, які саме дії вчинялися ОСОБА_7 , з метою незаконного перетину державного кордону, а такожне надали оцінки доказам з точки зору належності, достовірності та допустимості. Водночас місцевий суд не виклав формулювання обвинувачення, яке визнав доведеним, а встановлені судами обставини не вказують на вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України;
· жоден доказ у справі не підтверджує наявність у ОСОБА_7 мети заподіяти шкоду інтересам держави, як обов'язкового елементу суб'єктивної сторони злочину, який йому інкриміновано, а також не встановлено, без яких саме документів намагався виїхати за кордон останній або які документи містили недостовірні відомості. Стверджує, що пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення не містить посилання на обов'язкові елементи складу ч. 1 ст. 332-2 КК України, водночас суди вийшли за межі обвинувального акта таконстатували, що дії останнього завдали шкоду, оскільки несли репутаційні збитки для Держави та підривали її авторитет. У той же час не вказали у чому полягала суть зазначених збитків та якими доказами підтверджуються ці обставини;
· метою встановлення кримінальної відповідальності за вказаною статтею КК України була криміналізація саме незаконного в'їзду на територію України представників держави-агресора, тому ОСОБА_7 не є суб'єктом цього злочину. Стверджує, що сама по собі спроба незаконного перетинання державного кордону за певних обставин може тягнути лише адміністративну відповідальність відповідно до ст. 204-1 КУпАП. Разом з тим посилання судів на те, що ОСОБА_7 перебуває на території США безпосередньо вказує на те, що він має право виїзду за кордон;
· суд апеляційної інстанції залишив поза увагою низку доводів апеляційної скарги сторони захисту, послався на практику ЄСПЛ, вирвавши фрази з контексту відповідного рішення цього міжнародного суду, та постановив ухвалу, яка не відповідає приписам ст. 370 і 419 КПК України.
Заперечень на касаційну скаргу сторони захисту від інших учасників до Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Засуджений і його захисник касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Частиною 1 ст. 413 КПК України визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за наслідками його розгляду, суди дійшли висновку, що ОСОБА_7 вчинив закінчений замах на перетинання державного кордону України з метою заподіяння шкоди інтересам держави та визнали його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2 КК України.
Водночас відповідно до встановлених судами обставин 01 березня 2022 року о 13:00 ОСОБА_7 рухаючись на автомобілі марки «Тойота», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебуваючи на території пункту пропуску через державний кордон «Грушів-Будомєж», що в с. Грушів Яворівського району Львівської області, вчинив дії з метою незаконного перетинання державного кордону України в напрямку Республіки Польща. Діючи таким чином, обвинувачений ОСОБА_7 усвідомлював, що своїми умисними діями завдає шкоди державним інтересам України в умовах військового стану та нехтує обов'язками громадянина України, передбаченими Конституцією України. Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_7 не зміг довести свій умисел до кінця, оскільки, був затриманий до перетину ним державного кордону України працівниками Державної прикордонної служби України.
Так, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації кримінального правопорушення полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак кримінального правопорушення, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, й у формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень є встановленням на підставі доведеного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб'єктом кримінального правопорушення) конкретного акту поведінки в формі дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами у статтях КК України. Склад кримінального правопорушення є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, непідтвердження хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи через відсутність підстави для такої.
До того ж правова кваліфікація вчиненого кримінального правопорушення повинна узгоджуватися з фактичними обставинами кримінального провадження, які мають бути повно і чітко викладені в обвинувальному акті. У той же час відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Разом з тим сторона захисту в ході усього судового розгляду послідовно стверджувала, що судами безпідставно визнано ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що вчинено злочин, передбачений ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2 КК України, адже жоден доказ не підтверджує наявність у нього мети заподіяти шкоду інтересам держави, як обов'язкового елементу суб'єктивної сторони. Захисник також стверджував, що пред'явлене ОСОБА_7 обвинувачення не містить посилання на вказані обов'язкові елементи складу ч. 1 ст. 332-2 КК України, однак суди вийшли за межі обвинувального акта та послалися на те, що його дії завдали шкоду, оскільки несли репутаційні збитки для Держави та підривали її авторитет. Зазначав, що суди не вказали, у чому полягала суть вказаних збитків та якими доказами підтверджуються ці обставини.
У контексті наведеного колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України» від 18 жовтня 2018 року Кримінальний кодекс України доповнено статтею 332-2, яка передбачає відповідальність за перетинання державного кордону з метою заподіяння шкоди інтересам держави або особою, якій заборонено в'їзд на територію України, або представниками підрозділів збройних сил чи інших силових відомств держави-агресора у будь-який спосіб поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів, або за документами, що містять недостовірні відомості.
Тобто з об'єктивної сторони вказаний злочин характеризується дією у вигляді перетинання державного кордону.
У той же час суб'єктивна сторона характеризується умислом, а у першій його альтернативній формі ще й метою, яка полягає у бажанні (прагненні) заподіяти шкоду інтересам держави.
Дефініція поняття «інтереси держави» законодавчо не закріплена, тому воно є оціночним і визначається судом у кожному конкретному випадку, однак у контексті ст. 332-2 КК України перетинання державного кордону може бути спрямоване на такі інтереси держави, які безпосередньо стосуються сфери національної безпеки (державної, воєнної, економічної, інформаційної, тощо), зокрема, державний суверенітет, територіальна цілісність, конституційний лад, обороноздатність та захищеність від розвідувально-підривної, диверсійної чи іншої діяльності, що створює реальні або потенційні загрози життєво важливим національним інтересам України.
Варто звернути увагу, що кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 332-2 КК України - є злочином з формальним складом, який вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння, передбаченого законом, без необхідності настання суспільно небезпечних наслідків. Такі злочини не потребують, щоб після вчиненої дії були спричинені певні наслідки.
Водночас суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи сторони захисту про те, що місцевий суд належним чином не обґрунтував, з який фактичних даних убачається наявність у ОСОБА_7 мети заподіяти шкоду інтересам держави, послався на те, що його дії несли репутаційні збитки для Держави та підривали її авторитет.
Однак, на переконання колегії суддів, цей суд безпідставно ототожнив поняття «збитки», що є наслідком злочину як елементу об'єктивної сторони, з поняттям «мета», який є ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення. Втім, як уже зазначалося вище, обов'язковим елементом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України, у першій його формі є саме мета у вигляді бажання (прагнення) заподіяти шкоду інтересам держави, а не наслідок - заподіяння збитків.
Верховний суд звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не встановили, якими конкретно об'єктивними даними та якими саме доказами підтверджується те, що ОСОБА_7 , вчиняючи дії з перетину державного кордону, бажав і прагнув таким чином заподіяти шкоду інтересам держави, а також не встановили, на які саме інтереси держави були направлені його дії. Більше того, вказане обґрунтування не містить і обвинувальний акт стосовно останнього.
Тож ні оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, ні обвинувальний акт не містять посилань на те, які саме обставини свідчать про наявність у ОСОБА_7 мети заподіяти шкоду інтересам держави, як обов'язкового елементу складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Водночас посилання судів на те, що дії ОСОБА_7 «несли репутаційні збитки для Держави та підривали її авторитет», є виходом за межі висунутого йому обвинувачення, оскільки такі дані відсутні в обвинувальному акті, який був предметом судового розгляду в цьому кримінальному провадженні, що суперечить приписам ч. 1 ст. 337 КПК України.
Оскільки у цьому кримінальному провадженні не встановлено всіх ознак складу інкримінованого ОСОБА_7 злочину, то вказане унеможливлює визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди, визнаючи останнього винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 332-2 КК України, неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність (п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України).
Згідно із ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. Саме така обставина як підстава для закриття кримінального провадження встановлена судом касаційної інстанції в ході касаційного розгляду.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає, що вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 підлягають скасуванню в частині засудження його за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2 КК України із закриттям кримінального провадження у зв'язку з тим, що встановлено відсутність у діянні останнього складу кримінального правопорушення.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Яворівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 червня 2025 року в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2 КК України скасувати.
Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 332-2 КК України, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
У іншій частині рішення залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3