02 червня 2026 року
м. Київ
справа № 381/2957/22
провадження № 61-7166ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Синельникова Є. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , нарішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_4 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Боярської міської територіальної громади Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Боярська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Служба у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом,
У серпні 2022 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Боярська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2023 року у справі № 381/2957/22 залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року у справі № 381/2957/22 здійснено заміну позивача - опікуна ОСОБА_3 з ОСОБА_5 на ОСОБА_4 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано за недієздатним ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/100 частки земельної ділянки площею 0,0117 га з кадастровим номер 32224100300:01:017:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належної померлій матері ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , спадкоємцем якої за законом на частку був її син ОСОБА_8 , котрий спадщину, що залишилася після смерті матері, фактично прийняв, але юридично не оформив своїх спадкових прав.
Визнано за недієздатним ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом, право власності на 13/150 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 46 кв.м, житловою площею 34 кв.м, що належав його батьку ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У задоволенні решти позову відмовлено.
Вирішено питання щодо судового збору.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 25 306,20 грн витрат на правничу допомогу.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині представництва інтересів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року залишено без змін.
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описок в постанові Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року.
27 травня 2026 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , подала безпосередньо до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року (повний текст складено 30 квітня 2026 року) та ухвалу Київського апеляційного суду
від 05 травня 2026 року.
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої в інтересах ОСОБА_2 .
Подана касаційна скарга не може бути прийнята Верховним Судом до розгляду та підлягає поверненню, з огляду на таке.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.
Органи або інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
У частині третій статті 131-2 Конституції України передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді.
Згідно з частиною четвертою статті 131-2 Конституції України законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді в трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Відповідно до пункту 11 частини 16-1 Розділу XV «Перехідних положень» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року.
Для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункти 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України).
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті (частина друга статті 274 ЦПК України).
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема, щодо спадкування.
Частинами першою та третьою статті 392 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга подається у письмовій формі та підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.
Як убачається із матеріалів касаційного провадження, касаційна скарга подана та підписана ОСОБА_1 , яка зазначає, що діє в інтересах ОСОБА_2 . На підтвердження свої повноважень ОСОБА_1 надала копію нотаріально посвідченої довіреності від 30 жовтня 2025 року.
Разом з тим, аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить про відсутність документа, який посвідчує повноваження Янг О. І. діяти у Верховному суді від імені ОСОБА_2 . Відповідно до частини четвертої статті 62 ЦПК України, оскільки предметом спору у цій справі є визнання права власності у порядку спадкування, її не може бути віднесено до категорії малозначних справ, і тому представником сторони у цій справі може бути лише адвокат.
Крім того, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , може брати участь у судовому процесі особисто, оскільки станом на дату подання касаційної скарги досягла повноліття і здатна особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) (частина перша статті 47 ЦПК України), або через представника, який є адвокатом (частина перша статті 58 ЦПК України).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 , поданої в інтересах малолітнього ОСОБА_3 .
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та не може бути вирішено питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має заначити відомості про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах.
Процесуальний закон покладає на заявника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на відповідні висновки суду, рішення якого оскаржується, з одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані при розгляді справи.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.
Заявниця узагальнено висловлює незгоду з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, проте не зазначає конкретні підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
У касаційній скарзі заявниця вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали належної правової оцінки, тобто посилається на пункт 4 частини другої статті 389 та пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Заявниця, посилаючись на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, не наводить обов'язкові підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Заявниця вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах порушених у касаційній скарзі (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Однак, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,не наводить конкретної норми права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, що свідчить про недотримання приписів пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.
Визначення підстав касаційного оскарження, встановлених процесуальним законом, має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).
Також, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
У касаційній скарзі заявниця просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року і не зазначає яке рішення необхідно прийняти по суті цих вимог.
Таким чином сформульована прохальна частина касаційної скарги не в повній мірі відповідає повноваженням суду касаційної інстанції.
Згідно з частиною першою статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;
2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду;
3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;
4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині;
5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині;
6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження
у справі у відповідній частині;
7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.
Отже, заявниці необхідно уточнити прохальну частину касаційної скарги з урахуванням повноважень суду касаційної інстанції, визначених змістом статті 409 ЦПК України.
Крім того, пунктом 3 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).
Однак, у касаційній скарзі не зазначено Службу у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, як учасника справи, та не вказано її місцезнаходження.
Також, пунктом першим частини четвертої статті 392 ЦПК України визначено, що до касаційної скарги додаються: копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи, крім випадків, якщо така скарга та додані матеріали подаються до суду в електронній формі через електронний кабінет. У разі подання скарги та доданих матеріалів в електронній формі через електронний кабінет до неї додаються докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 ,подана у паперовій формі. Заявницею до касаційної скарги додано три копії скарги, що не відповідає кількості учасників справи.
Крім того, заявницею не надано копії доданих до касаційної скарги додатків відповідно до кількості учасників справи.
Отже, з метою усунення недоліків касаційної скарги заявниці необхідно надати уточнену редакцію касаційної скарги, в якій зазначити усіх учасників справи, обґрунтовані підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені статтею 389 ЦПК України, та викласти прохальну частину касаційної скарги з урахуванням вимог статті 409 ЦПК України, додати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи
Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Неусунення недоліків касаційної скарги є підставою для її повернення.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявниці строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_4 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Боярської міської територіальної громади Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Боярська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Служба у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом - повернути особі, яка її подала.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків касаційної скарги строк
до 17 червня 2026 року, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настають наслідки, передбачені процесуальним законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Синельников