Іменем України
21 травня 2026 року
м. Київ
Справа № 369/7122/25
Провадження № 61-3225ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця), інтереси якої представляє адвокат Мітрюшин Дмитро Федорович (далі - адвокат),
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 лютого 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивачка) до ОСОБА_3 (далі - відповідач) і скаржниці за участю приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича (далі - приватний нотаріус) як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири і
1. У квітні 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому просила:
(1) визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 лютого 2025 року (далі - договір), який уклали відповідач і скаржниця, щодо відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира);
(2) скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
(3) зобов'язати приватного нотаріуса внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації речових прав на квартиру.
2. Разом із позовною заявою позивачка подала заяву про забезпечення позову, у якій просила накласти арешт на квартиру. Мотивувала так:
(1) у зв'язку з наявністю ознак фраудаторності правочину позивачка змушена була звернутися до суду з позовом про визнання недійсним договору. Останній, на переконання позивачки, укладений з єдиною метою - виведення майна з власності боржника-відповідача для уникнення звернення стягнення на майно через невиконання грошових зобов'язань перед позивачкою;
(2) після виникнення у відповідача обов'язку перед позивачкою зі сплати боргу, після подання нею до нього двох позовів про стягнення заборгованості, за наявності ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2025 року у справі № 369/12753/24, згідно з якою суд наклав арешт на 1/2 частину квартири, діючи очевидно недобросовісно, зловживаючи правами стосовно позивачки як кредитора, відповідач уклав договір купівлі-продажу квартири зі скаржницею, який порушує майнові інтереси позивачки та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно цього боржника;
(3) у разі невжиття заходів забезпечення позову у випадку ухвалення рішення на користь позивачки відповідачі знову перереєструють майно на третіх осіб, позивачка не зможе реально захистити її права в межах одного судового провадження без нових звернень до суду, тобто призведе до обмеження її права на ефективний судовий захист та унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних її прав або інтересів.
3. 30 квітня 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив зазначену заяву. Мотивував так:
- метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, але й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, призвести до відчуження спірної квартири будь-яким способом, не забороненим законом, що зумовить нові спори з особами, за якими буде зареєстроване право власності на квартиру (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2019 року у справі № 761/45074/17);
- у сторін є спір щодо квартири, яка є предметом обтяження. Позивачка обґрунтувала наявність зв'язку між заходом забезпечення позову шляхом накладення арешту на цю квартиру та предметом позовних вимог, оскільки застосування відповідного заходу спроможне забезпечити ефективний захист у разі порушення права;
- позивачка вважає, що існує ризик відчуження спірного майна. Є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, з приводу якого виник спір, може бути відчужене, що вплине на ефективність захисту або поновлення порушених прав позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду. У зв'язку з цим є достатні підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, який є достатнім і співмірним заходом, цілком відповідатиме суті заявлених вимог і не буде надмірним обмеженням прав відповідачів;
- єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. Можливість таких збитків суд має дослідити, визначити їх потенційний розмір, оцінити співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру можливих збитків і розміру зустрічного забезпечення. У матеріалах справи немає доводів та аргументів, як арешт може завдати збитків відповідачам, у чому саме можуть полягати ці збитки, а також доказів наявності передбачених у статті 154 ЦПК України випадків обов'язкового застосування зустрічного забезпечення.
4. 3 лютого 2026 року Київський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивував так:
- метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів для того, щоб забезпечити позивачеві реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо суд його ухвалить на користь позивача, зокрема, задля попередження потенційних труднощів із подальшим виконанням цього рішення;
- суд першої інстанції правильно виснував про накладення арешту на квартиру, бо у сторін є спір, позивачка звернулась із позовом, який обґрунтувала тим, що відповідач відчужив квартиру на користь скаржниці, маючи обов'язок повернути борг позивачці;
- накладення арешту на майно є тимчасовим заходом, який суд вживає на час розгляду справи, а тому таку дію не можна розцінити як порушення прав відповідача;
- є ризик відчуження квартири, оскільки скаржниця як остання набувачка не обмежена уможливості такого відчуження на користь інших осіб. Це може надалі унеможливити або ускладнити захист прав позивачки у разі задоволення її позову.
5. 12 березня 2026 року адвокат в інтересах скаржниці сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 7655/0/220-26 від 12 березня 2026 року), у якій просив скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Мотивував так:
- суди першої й апеляційної інстанцій не пересвідчилися у наявності можливого впливу невжиття заходів забезпечення позову як на виконання рішення суду, так і на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулася або має намір звернутися до суду. Крім того, суди не пересвідчилися, що застосований у цій справі захід забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачкою вимогами;
- накладення арешту на майно не завжди може бути співмірним із вимогами позову та відповідати характеру порушеного права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22);
- суд має з урахуванням доказів позивача пересвідчитися, зокрема, в тому, що у сторін дійсно виник спір й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати позивач, вимогам останнього (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18);
- умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиттям, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позову, якщо його застосування забезпечує: збалансованість інтересів сторін й інших учасників справи під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, що є ефективними способами захисту порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17);
- суди першої й апеляційної інстанцій не пересвідчилися у наявності спору сторін й існуванні реальної загрози невиконання можливого рішення суду про задоволення позову, не встановили дійсної мети звернення позивачки до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не спрямоване таке звернення на зловживання позивачкою її правами;
- позивачка ввела суд першої інстанції в оману щодо того, що оскаржений правочин учинений з метою уникнення відповідачем виконання його обов'язку зі сплати боргу перед позивачкою. 18 квітня 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області постановив ухвалу у справі № 369/12753/24, згідно з якою змінив захід забезпечення зустрічного позову, зобов'язавши відповідача внести на депозитний рахунок суду 411 835,60 грн, що відповідає розміру вимог позивачки про стягнення боргу. Зазначена обставина була відома позивачці, однак вона не повідомила про це суд у справі № 369/7122/25;
- у справі № 369/1552/25, яку також розглядає Києво-Святошинський районний суд Київської області, за позовом позивачки до відповідача про розірвання договору позики та стягнення боргу, не встановлений обов'язок відповідача сплатити кошти на користь позивачки; розписка виконана у простій письмовій форм, у ній взагалі відсутні дані про отримання відповідачем коштів в борг. Це взагалі позбавляє позивачку можливості вимагати від відповідача повернення позики;
- 24 січня 2025 року Києво-Святошинський районний суд Київської області постановив ухвалу у справі № 369/1552/25, згідно з якою відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру;
- суди не звернули увагу, що оспорити фраудаторний правочин у суді може лише кредитор, якщо такий правочин призвів до неможливості задовольнити його вимоги за рахунок відповідного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2022 року у справі № 2-591/11). На розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/6307/25 за позовом позивачки до відповідача про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя (відчуженої квартири). Це позбавляє позивачку в справі № 369/7122/25 права оскаржити договір купівлі-продажу квартири з підстав його фраудаторності;
- суди не з'ясували дані про скаржницю та не пересвідчилися у співмірності обраного позивачкою виду забезпечення позову її позовним вимогам. Зокрема, не звернули увагу на добросовісність скаржниці, зокрема, на те, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири не було будь-яких обмежень щодо розпорядження останньою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
6. Скаржниця у касаційній скарзі просила поновити їй строк на касаційне оскарження. Мотивувала тим, що копію оскарженої постанови отримала 12 лютого 2026 року, що підтверджує картка руху документа.
6.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
6.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
6.3. 3 лютого 2026 року апеляційний суд проголосив вступну та резолютивну частини оскарженої постанови, повний текст якої склав 9 лютого 2026 року. Скаржниця до касаційної скарги додала картку руху документа, згідно з якою копія постанови надійшла до електронного кабінету скаржниці 12 лютого 2026 року. Оскільки вона подала касаційну скаргу 12 березня 2026 року, тобто протягом тридцяти днів із дня вручення копії оскарженої постанови, пропущений строк на касаційне оскарження слід поновити.
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржниці немає.
7.1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову (частина перша статті 149 ЦПК України).
7.2. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
7.3. Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тобто метою такого забезпечення є вжиття судом, у провадженні якого є справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів із виконанням надалі такого рішення (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц).
7.4. Під час вирішення клопотання про забезпечення позову обґрунтованість позову суд не оцінює. Питання про обґрунтованість позовних вимог суд вирішує під час розгляду суті спору (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22).
7.5. Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинен застосувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів учасників процесу чи інших осіб. Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена обставинами справи, які підтверджують, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно виник спір, й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення (балансування) судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, вартості майна, щодо якого він заявив клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Інакше кажучи, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів, із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
7.6. Забезпеченням позову є сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову. Особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яке забезпечить судовий захист їхніх прав, свобод та законних інтересів.
Важливим є об'єктивне існування таких ризиків, а також дійсна необхідність застосування заходів забезпечення позову, так що без їхнього застосування права, свободи і законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, на підтвердження чого є належні та допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявила клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживати процесуальними правами, не порушувати права відповідного учасника процесу, до якого мають бути застосовані зазначені заходи, а створити умови, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, використовуючи механізм забезпечення позову, учасники спору мають: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу у конкретній справі; зазначити обставини, які підтверджують, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними і допустимими доказами (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року № 914/1570/20 (пункти 8.4-8.6)).
7.7. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
7.8. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язане вирішення питання про це забезпечення. Судам слід враховувати, що як заходи забезпечення позову не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)).
7.9. Характер спору (майновий або немайновий) і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення для оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд має встановити : 1) наявність у сторін спору; 2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення зловживанням процесуальними правами (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (пункти 46-47)).
7.10. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України).
7.11. Арешт майна та заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову. Обидва способи обмежують право відповідача розпоряджатися майном. Вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову. Суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19).
7.12. Арештом майна є заборона ним розпоряджатися, і лише у певних випадках - також користуватися ним (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21).
7.13. Арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. У разі вжиття такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування майном і не позбавляється їх. Отже, накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків, не позбавляє конституційних прав на володіння та користування майном, на здійснення господарської діяльності, на отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежує право реалізувати майно третім особам (див. mutatis mutandisпостанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21).
7.14. Суди першої й апеляційної інстанцій, врахувавши характер спірних правовідносин, предмет позову та наведені позивачкою доводи, обґрунтовано виснували про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. Такий захід забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, пов'язаний із предметом спору, який стосується квартири, та спрямований на збереження існуючого фактичного і юридичного становища сторін до вирішення суті спору. Арешт квартири має не допустити подальше її відчуження до вирішення спору та забезпечити ефективність судового захисту у випадку задоволення позову.
7.15. Суди попередніх інстанцій установили наявність реального спору сторін, оцінили доводи заяви про забезпечення позову та виснували про наявність потенційного ризику подальшого відчуження квартири.
7.16. Суди обґрунтовано врахували, що квартира вже була відчужена відповідачем після виникнення спору щодо повернення відповідачем боргу позивачці за наявності судового рішення про арешт частини цього майна в іншій справі. Тому у спорі стосовно фраудаторності договору про відчуження відповідачем квартири на користь скаржниці висновок судів про існування ризику повторного відчуження такого майна є достатньо обґрунтованим. Зміна заходу забезпечення позову в іншій справі на цей висновок не впливає. Арешт квартири у цьому провадженні спрямований на охорону матеріально-правових інтересів позивачки від можливих недобросовісних дій з боку відповідачів, зокрема, скаржниці, та має гарантувати ефективний судовий захист у разі задоволення позову.
7.17. Невжиття заходу забезпечення позову в описаній ситуації могло б зумовити повторне відчуження квартири на користь третіх осіб, що істотно ускладнило б або унеможливило ефективний захист прав позивачки у цьому судовому провадженні, зокрема, вона була б змушена ініціювати нові такі провадження щодо відповідного майна, а це суперечило б завданню цивільного судочинства та принципу процесуальної економії.
7.18. Вищевказане спростовує доводи скаржниці про те, що суди не пересвідчилися у наявності спору сторін, меті її звернення із заявою про забезпечення позову, можливому впливі невжиття заходу забезпечення позову як на виконання рішення суду, так і на можливість ефективного захисту чи поновлення порушених або оспорюваних прав або інтересів позивачки, а також у співмірності вжитого заходу такого забезпечення.
7.19. Висновки судів першої й апеляційної інстанції, які ґрунтуються на оцінці обставин справи та доказів, не можна переоцінити у касаційному провадженні. Доводи скаржниці про її добросовісність, відсутність у позивачки права на позов, а також про наявність інших спорів сторін можуть мати значення для оцінювання обґрунтованості позову про визнання недійсним договору та для вирішення спору (див. mutatis mutandisпостанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22). Належність й ефективність позовних вимог суд на момент забезпечення позову не перевіряє. Ознак зловживання позивачкою її матеріальними чи процесуальними правами суди попередніх інстанцій не виявили, а скаржниця не продемонструвала. Аргументи скаржниці, які стосуються можливих дій позивачки та відповідача у їхніх спорах, не заслуговують на увагу, оскільки за наявними матеріалами скаржниця не є учасницею боргових та інших зобов'язань позивачки і відповідача.
7.20. Скаржниця як набувачка квартири не обмежена у правах володіння та користування цим майном і не позбавляється їх. Вжитий судами захід забезпечення позову тимчасово обмежує право розпорядження квартирою шляхом її відчуження третім особам, що відповідає суті арешту нерухомого майна як способу забезпечення позову та не засвідчує порушення конституційних прав скаржниці.
7.21. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
7.22. Беручи до уваги наведені висновки, застосування судами процесуальних норм стосовно забезпечення позову є вочевидь правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення приписів, зокрема, статті 150 ЦПК України. Тому касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 3 лютого 2026 року.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 квітня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 за участю приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука Сергія Павловича як третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко