20 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 918/1061/24(450/3082/24)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,
за участі секретаря судового засідання - Купрейчук С.П.
за участю представників:
відповідно до протоколу судового засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025
(Суддя - Марач В.В.)
та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026
(Колегія суддів: Миханюк М.В. - головуючий, Крейбух О.Г., Коломис В.В.)
у справі № 918/1061/24(450/3082/24)
за позовом ОСОБА_2
до 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_1 ,
про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири
1. Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 08 липня 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири та призначено підготовче судове засідання.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2. Оскаржується рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/1061/24(450/3082/24) яким позов задоволено. Визнано недійсним попередній договір про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 30 червня 2022 року.
3. Також оскаржується постанова Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.25 у справі № 918/1061/24(450/3082/24) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 у справі №918/1061/24(450/3082/24) залишено без змін.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
4. До Верховного Суду від ОСОБА_1 (далі в тексті - Скаржник) надійшла касаційна скарга у якій Скаржник просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі №918/1061/24(450/3082/24), а справу передати на розгляд до суду загальної юрисдикції.
5. В обґрунтування підстав для задоволення касаційної скарги Скаржник наводить наступні доводи:
5.1. Судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях було неправильно застосовано ч. 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 203, 215, 328 ЦК України та не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
5.2. Зокрема, Скаржник вказує, що колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 927/379/17 (927/485/20) дійшла висновку про те, що необхідно дотримуватись принципу процесуальної економії при розгляді справи за змістом ст. 7 КзПБ. У тому сенсі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та його майна, такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство. До аналогічних правових висновків Верховний Суд прийшов у постановах ВП ВС від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17 (провадження № 14-178цс19); у справі № 289/233/18 (провадження № 14-171цс19) від 12.06.2019; у справі № 289/718/18 (провадження № 14-126цс19) від 19.06.2019; у справі № 289/2210/17 (провадження № 14-129цс19) від 19.06.2019.
5.3. Скаржник зазначає, що спір у справі № 918/1061/24(450/3082/24) є спором про визнання недійсним правочину який не укладався боржником, а тому на нього не може бути поширена кваліфікаційна норма - стаття 7 Кодексу України з процедур банкрутства. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19) у розумінні підходу Верховного Суду до розмежування майнових та немайнових спорів.
5.4. Також Скаржник зазначає, що справу № 918/1061/24 (№ 450/3082/24) була розглянута неповноважним складом суду, оскільки справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору не дійсним, є нематеріальним спором та підлягає розгляду у порядку цивільного законодавства.
5.5. Вказує, що колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: Миханюк М.В., Крейбух О.Г., Коломис В.В. було позбавлено її законного права на суд, та на участь у судовому розгляді справи, оскільки проведено судовий розгляд справи за відсутності скаржника та представника скаржника, при тому що ними подавалось обґрунтоване клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із об'єктивними обставинами, а саме відключення електроенергії та не можливість участі у відеоконференції.
Відзиви
6. Від представника ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу у якому наводяться аргументи щодо залишення без задоволення касаційної скарги.
Інші заяви та клопотання
7. Від представника ОСОБА_1 адвоката Гриба Олега Васильовича надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у якому заявлено прохання справу № 918/1061/24 (№ 450/3082/24) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026р. та на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025р.
Розгляд заяв та клопотань
8. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає наступне.
9. Вказане клопотання мотивоване тим, що позовні вимоги Позивача до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , у справі № 450/3082/24 є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника ОСОБА_2 , а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про його банкрутство, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
10. Відповідно до приписів ч. 6 ст. 302 ГПК України, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:
1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції;
2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
11. Зі змісту клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Гриба Олега Васильовича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не слідує того, що вказане клопотання обґрунтоване порушенням правил предметної чи суб'єктної юрисдикції з посиланням на судові рішення Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
12. Окрім того, колегія суддів суду касаційної інстанції враховує те, що 06 серпня 2025р. Касаційним цивільним судом Верховного Суду постановлено ухвалу про закриття касаційного провадження у справі № 450/3082/24 з тих підстав, що оскарження ухвал щодо передачі справи на розгляд іншого суду, після їх перегляду в апеляційному порядку, у касаційному порядку не передбачено.
13. Також колегія суддів суду касаційної інстанції вказує про те, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21, ухваленій у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) в розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
14. Верховний Суд у постанові від 18.09.2019 у справі №908/2118/18 дійшов висновку про те, що захист інтересів власника майна, щодо якого іншими особами укладено попередній договір купівлі-продажу, можливий шляхом пред'явлення позову про визнання такого договору недійсним, оскільки у такому разі майно ще не вибуло з володіння власника, проте є можливість порушення його права власності іншими особами внаслідок укладання основного договору купівлі-продажу у майбутньому. Закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, не виключає право оскаржувати попередній договір, оскільки відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За таких обставин позивач, як власник майна, вправі звертатися із позовом про визнання попереднього договору купівлі-продажу недійсним відповідно до положень частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, навіть якщо основний договір купівлі-продажу не був укладений.
15. Наведені висновки про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду спростовують твердження Скаржника про те, що позовні вимоги Позивача до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , у справі № 450/3082/24 є немайновими, а спір не стосується питання щодо формування активу боржника ОСОБА_2 , а тому не є пов'язаним із здійсненням провадження у справі про його банкрутство, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
17. За таких обставин, на підставі положень ст. 302 ГПК України, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Розгляд касаційної скарги Верховним Судом
18. Заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін виходячи з наступного.
19. Відповідно до приписів ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
20. Суди попередніх інстанцій встановили наступні фактичні обставини справи:
13.10.2021 між ОСОБА_2 (Сторона 1) та ОСОБА_3 (Сторона 2) укладено договір простого товариства (договір про спільну діяльність), посвідчений Віблим Л.З., приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №1128.
Відповідно до п.1.1. договору простого товариства, сторони зобов'язалися шляхом об'єднання своїх вкладів і зусиль спільно діяти у формі простого товариства без створення юридичної особи з метою будівництва і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120) (надалі - Будинок), в порядку, передбаченому чинним законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених цим Договором.
Згідно положень пунктів 2.2., 2.2.1. договору простого товариства, для досягнення мети, передбаченої п.1.1. цього договору, Сторона-1 вносить, як вклад в спільну діяльність право користування земельною ділянкою, площею 0,04167 за адресою: с. Зубра Пустомитівського району Львівської області, (кадастровий номер земельної ділянки 4623683300:01:001:0120).
Згідно положень пунктів 2.3.1., 2.3.2. договору простого товариства, для досягнення мети, передбаченої п.1.1. цього договору, Сторона-2 вносить, як вклад в спільну діяльність грошові кошти, необхідні для будівництва будинку та здачі його в експлуатацію; професійні знання та вміння у галузі будівництва.
Пунктом 2.4. договору простого товариства передбачено, що визначення розміру частки права спільної часткової власності сторін на майно, грошові кошти, отримані в результаті спільної діяльності та розподіл отриманого в результаті спільної діяльності майна (квартир, нежитлових приміщень, грошових коштів) здійснюється сторонами відповідно до Додатку №1 цього договору.
В день укладення договору простого товариства між сторонами був укладений Додаток №1 до договору, відповідно умов якого, до моменту прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на квартири та нежитлові приміщення все створене в результаті спільної діяльності майно (будинок загалом, квартири та нежитлові приміщення) розподіляється між учасниками у такому співвідношенні:
- Стороні 1 належить частка у розмірі 90% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому;
- Стороні 2 належить частка у розмірі 10% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому.
Разом з тим, в п. 5.1. договору простого товариства визначено, що перебіг строку дії цього договору починається з моменту його підписання всіма учасниками і діє до досягнення мети, передбаченої п. 1.1 цього Договору, але в будь якому випадку до 12 жовтня 2022 року.
Пунктом. 5.2. договору простого товариства сторони визначили, що у випадку не досягнення мети передбаченої п.1.1 цього договору в строк передбачений п. 5.1. цього договору, незавершений об'єкт будівництва вважається власністю Сторони 1, а Сторона 2 гарантує, що не претендуватиме на нього.
Відповідно до п. 7.2. договору простого товариства сторони дійшли згоди, що незалежно від причин розірвання цього договору всі права та обов'язки на незавершений об'єкт будівництва переходять до Сторони 1 ( ОСОБА_2 ).
В той же час судом встановлено, що 30 червня 2022 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_5 попередній договір про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_3 .
Відповідно до умов п. 1 цього договору, сторони зобов'язалися у строк до 30.07.2023 року укласти договір купівлі-продажу (основний договір) квартири АДРЕСА_1 .
В пункті 2 попереднього договору, сторони домовились, що істотними умовами основного договору купівлі-продажу будуть наступні:
- продаж зазначеної квартири буде вчинено за ціною 1 986 249,60 грн., що є еквівалентною 55872 долари США;
- ОСОБА_3 зобов'язується передати вищевказану квартиру ОСОБА_1 до 30.07.2023 року;
- витрати, пов'язані з оформленням основного договору купівлі-продажу, сплачуватиме ОСОБА_1 .
В попередньому договорі зазначено, що інших істотних умов майбутнього договору купівлі-продажу сторони не мають.
Пунктом 3 попереднього договору його сторони засвідчили, що в якості забезпечення виконання зобов'язань за цим договором ОСОБА_1 зобов'язується перерахувати ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 1 986 249,60 грн, що є еквівалентною 55872 доларам США до сьомого липня 2022 року.
Пунктом 4 попереднього договору зазначено, що для укладення договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_3 зобов'язується отримати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або будь-який інший документ, який підтверджує право власності, довідку про наявність прописаних (зареєстрованих) осіб у вищевказаній квартирі, технічний паспорт, Висновок про експертну оцінку, погасити існуючу заборгованість з оплати комунальних послуг та підготувати усі інші документи, не6обхідні для нотаріального посвідчення договору.
21. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
22. Як передбачено ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
23. Відповідно до ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
24. Згідно з ч.1 ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
25. За приписами статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
26. Відповідно до ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
27. Згідно з ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
28. Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
29. Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
30. За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
31. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
32. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що:
попередній договір купівлі-продажу квартири, посвідчений 30.06.2022 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Якимів Н.Б., зареєстрований в реєстрі за № 8182, укладено 30.06.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , останній з яких не мав права на укладення подібних договорів з огляду на те, що договір простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13 жовтня 2021 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не передбачав вказаної можливості.
Так, першочерговою метою простого товариства у відповідності до п.1.1 Договору від 13 жовтня 2021 року є будівництво і прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці площею 0,4167 га, кадастровий номер 4623683300:01:001:0120, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 в порядку передбаченому законодавством та отримання в особисту приватну власність квартир, приміщень та доходу у вигляді грошових коштів, отриманих в результаті виконання спільних дій, передбачених Договором.
При цьому, прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на земельній ділянці, площею 0,4167 га за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4623683300:01:001:0120) не відбулось.
Слід також зауважити, що в п. 5.2. договору простого товариства, який укладено 13 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , передбачено, що у випадку не досягнення мети, передбаченої п.1.1 цього договору в строк до 12.10.2022, незавершений об'єкт будівництва вважається власністю ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 гарантує, що не претендуватиме на нього.
34. Наведені обставини справи свідчать про обґрунтованість висновку судів попередніх інстанцій щодо того, що ОСОБА_3 станом на момент укладення оспорюваного договору, не був власником ні майнових прав на квартиру, ні самої квартири АДРЕСА_1 , яка мала бути збудована в майбутньому і яку останній зобов'язувався передати для ОСОБА_7 , на виконання умов укладеного з нею попереднього договору.
35. Положеннями статті 317 ЦК України передбачено, що лише власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
36. Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 мав лише потенційне право набути в особисту приватну власність 10% частки майна товариства в майбутньому виключно за умови завершення будівництва і прийняття будинку в експлуатацію. В той же час, останній умисно і протиправно як під час дії Договору простого товариства, так і після припинення зобов'язань за Договором у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, підписує численну кількість договорів подібного роду (попередні договори купівлі-продажу квартир як у даному випаду, договори купівлі-продажу майнових прав і тд.), свідомо розуміючи, що при їх реалізації буде порушено домовленість учасників про розподіл всього створеного в результаті спільної діяльності майна між учасниками відповідно до Додатку №1 до Договору простого товариства.
37. У цій справі ОСОБА_2 оспорює попередній договір від 30.06.2022 як заінтересована особа в розумінні частини 3 статті 215 ЦК України, не будучи стороною цього договору, з тих мотивів, що саме йому, за умовами Договору простого товариства (договір про спільну діяльність) від 13.10.2021 (Додатку №1), до моменту прийняття будинку в експлуатацію та реєстрації права власності на квартири та нежитлові приміщення, належить частка у розмірі 90% Будинку, квартир та нежитлових приміщень у ньому.
38. З урахуванням того, що лише власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном, а також беручи до уваги те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент укладення оспорюваного попереднього договору, всі права на об'єкт будівництва належали ОСОБА_2 на підставі п.5.2 Договору простого товариства (договору про спільну діяльність) від 13.10.2021, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про обґрунтованість визнання судами першої та апеляційної інстанції попереднього договору недійсним як такого, що укладений з порушенням статей 316-321, 658 Цивільного кодексу України.
39. Наведене спростовує доводи касаційної скарги та свідчить про правильне застосування судами попередніх інстанцій положень ст. ст. 203, 215, 316-321, 658 Цивільного кодексу України при ухваленні оскаржуваних рішень.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
40. Відповідно до положень ст. 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
41. З урахуванням тих обставин, що при ухваленні рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 та постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 918/1061/24(450/3082/24) було правильно застосовано положення ст. ст. 203, 215, 316-321, 658 Цивільного кодексу України, колегія суддів суду касаційної інстанції, на підставі ст. 309 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення та про залишення без змін вказаних судових рішень.
Керуючись ст. ст. 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 09.12.2025 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 17.02.2026 у справі № 918/1061/24(450/3082/24) залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді В.І. Картере
К.М. Огороднік