вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"02" червня 2026 р. м. Київ
Справа № 911/3387/25
Господарський суд Київської області у складі:
cудді Ейвазової А.Р.,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» про стягнення 445 190,54грн, без виклику представників сторін,
Рішенням Господарського суду Київської області від 20.04.2026 у даній справі (а.с.141-149):
- позов задоволено частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» (далі - відповідач, ТОВ «НВК «Технологічні системи») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» (далі - позивач, ТОВ «Воляспецтранс») 325000грн - основного боргу, 8 661,48грн - 3% річних, 24 300грн - втрат від інфляції, а також 4 295,54грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
- відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 84,74грн - втрат від інфляції, 87144,32грн - пені.
28.04.2026 (сформовано в системі «Електронний суд» 27.04.2026) до Господарського суду Київської області від ТОВ «Воляспецтранс» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, до якої долучено докази направлення відповідної заяви з додатками відповідачу.
У поданій заяві ТОВ «Воляспецтранс» просить суд стягнути з ТОВ «НВК «Технологічні системи» 23 000грн в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (а.с.152-153).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.04.2026: прийнято заяву ТОВ «Воляспецтранс» про ухвалення додаткового рішення; встановлено відповідачу строк для реалізації права на подання заперечень або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з наданням доказів направлення копій позивачу (а.с.163-164).
Зазначена ухвала доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронного листа: 29.04.2026 о 20:31 - позивачу; 29.04.2026 о 20:37 - відповідачу (а.с.165-166).
Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), є видом судового рішення.
В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином, відповідна ухвала вважається врученою сторонам наступного робочого дня - 30.04.2026.
У встановлений судом строк відповідач не скористався правом подати заперечення щодо заяви позивача або клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Як визначено ч.3 ст.244 ГПК України, додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат позивача на професійну правничу допомогу виходить з наступного.
Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.
Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідний порядок застосування визначений: постановою Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19; постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 09.01.2024 у справі №922/1253/23, 17.01.2024 у справі №910/2158/23; додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, 27.02.2024 №922/1075/23, 16.09.2024 №922/3611/23; постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
В силу ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У першій заяві по суті - позовній заяві позивач повідомив, що його орієнтовні витрати на професійну правничу допомогу становлять 55 000грн (а.с.3).
Як визначено ч.1 ст.221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Так, на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав наступні докази:
- договір від 23.10.2025 №1/23-10 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Центр правових послуг А.С.К.» (далі - виконавець; ТОВ «ЮФ «Центр правових послуг А.С.К.») (а.с.155-157; далі - договір);
- ордер АІ 2039703 від 30.10.2025, виданий на надання правничої допомоги позивачу адвокатом Скрицькою Н.А. (а.с.5);
- акт від 24.04.2026 приймання-передачі наданих послуг до договору на суму 23 000грн (а.с.158-159);
- рахунок на оплату від 27.04.2026 №001/27-04 на суму 23 000грн (а.с.160).
Відповідні докази, надані у строк, визначений ч.8 ст.129 ГПК України, разом з тим, доказ - договір від 23.10.2025 №1/23-10 про надання правничої допомоги міг бути поданий позивачем до ухвалення судом рішення від 20.04.2026, а частина - не могла бути подана, оскільки не існувала на момент подання до суду позову, ухвалення рішення - акт від 24.04.2026 приймання-передачі наданих послуг до договору, рахунок на оплату від 27.04.2026 №001/27-04. При цьому, позивач не повідомив, які об'єктивні причини позбавили його можливості надати доказ - договір від 23.10.2025 №1/23-10 про надання правничої допомоги до моменту ухвалення судового рішення, враховуючи, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Досліджуючи відповідні докази, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до п.1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується надати необхідну замовнику правничу допомогу за запитом замовника, у т.ч. в усіх місцевих господарських судах (пп.1.1.2).
Для виконання послуг, передбачених п.1.1 договору, виконавець уповноважує адвокатів Скрицького Анатолія Казимировича та/або Скрицьку Надію Анатоліївну, які можуть діяти як разом, так і окремо один від одного (п.1.3 договору).
Договір, як визначено п.3.1, набуває чинності з 23.10.2025 і діє до 31.12.2025; договір автоматично, без додаткового погодження сторін, продовжує діяти на кожен наступний календарний рік на визначених у ньому умовах у випадку не попередження стороною про відмову від продовження його дії за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору; кількість таких пролонгацій договору не є обмеженою.
В силу п.4.1 договору, замовник зобов'язаний оплачувати надану виконавцем правничу допомогу у розмірі, визначеному у додатковій угоді №1, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно п.п.5.1,5.2 договору: замовник здійснює оплату за цим договором в безготівковому порядку платіжним дорученням на поточний рахунок виконавця, протягом 3 банківських днів з дати надання/надсилання рахунку для оплати; правнича допомога надається після оплати рахунку; акти приймання-передачі наданої правничої допомоги мають бути підписані сторонами протягом 5 банківських днів з дати надання/надсилання актів для підписання за результатом наданої правничої допомоги; загальна вартість наданих послуг, передбачених п.1.1 договору, визначається шляхом підписання окремої додаткової угоди, що є невід'ємною частиною договору.
Додаткову угоду до відповідного договору, яка б визначила загальну вартість послуг, що надаються позивачу за відповідним договором позивач не надав, тому суд позбавлений можливості зробити висновок про узгодження вартості таких витрат у відповідній справі до звернення до суду.
Актом приймання-передачі наданих послуг, який підписано позивачем та ТОВ «ЮФ «Центр правових послуг А.С.К.» підтверджено обсяг наданих послуг та їх вартість (підготовка та подання позовної заяви - 13 000грн; підготовка та подання відповіді на відзив - 10 000грн); загальна вартість - 23 000грн.
Для оплати наданих послуг ТОВ «ЮФ «Центр правових послуг А.С.К.» виставило позивачу рахунок на оплату від 27.04.2026 №001/27-04 на суму 23 000грн.
Доказів повної або часткової оплати наданих ТОВ «ЮФ «Центр правових послуг А.С.К.» послуг на момент прийняття додаткового рішення у справі не надано, хоча строк, встановлений для оплати відповідно до п.5. договору, настав.
У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат, які він мав понести на оплату професійної правничої допомоги суд виходить з наступного.
Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у: постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23: додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23, 21.05.2025 у справі №910/2014/23).
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У п.п.19, 20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Як зазначено в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, додаткових постановах Верховного Суду від 23.07.2023 у справі № 924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16; постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 у справі №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 18.06.2024 у справі №910/466/22, 08.10.2024 у справі №907/878/23, 31.10.2024 у справі №912/2308/23, 13.03.2025 у справі №910/18717/23, 29.04.2025 у справі №910/2697/24).
У п.7.50 постанови Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого: вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд вказав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23, 15.05.2024 у справі №922/2738/21, 15.04.2025 у справі №910/6138/24; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, 12.07.2024 у справі №913/205/23).
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.
Як роз'яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5,6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування ч.4 ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України також викладені у постановах Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20, від 19.05.2026 №902/749/25, додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №909/359/25.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У даній справі відповідач не скористався своїм правом та не подав клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу та не посилався на не співмірність відповідних витрат позивача.
Втім, суд не вбачає підстав для покладення витрат позивача у розмірі 23 000грн, які він має понести на оплату професійної правничої допомоги, у повному обсязі на відповідача, оскільки витрати у відповідному розмірі не є обґрунтованими, пропорційними до предмету та складності спору, враховуючи ціну позову, кількість підготовлених процесуальних документів адвокатом, що прийняті судом, поведінку сторін, обсяг дійсно наданої необхідної допомоги адвокатом.
Так, предметом спору є стягнення боргу за послуги з перевезення вантажу і таку справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, що викликала публічний інтерес, не містить виключної правової проблеми. Зазначена справа не потребує дослідження великої кількості документів, оскільки стосувалась виконання зобов'язання з оплати послуг перевезення; для представництва інтересів позивача у суді у такій справі у представника не було потреби в дослідженні великої кількості положень законодавства та судової практики з подібних правовідносин; фактично справа є типовою; представник позивача не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача.
Заперечення відповідача фактично ґрунтувалися лише на тому, що позивач не підтвердив актами загальний обсяг послуг, тому не довів наявність боргу у заявленому розмірі, спростовуючи які позивачем надані докази з другою заявою по суті - відповіддю на відзив з посилання на не подання таких доказів, оскільки послуги за такими актами оплачені, тому не повинні були досліджуватися судом.
Окрім того, слід зазначити, що відповідна справа визнана судом малозначною та її розгляд здійснювався в порядку спрощеного провадження, без проведення судового засідання, і представляти позивача та надавати йому допомогу у складання заяв по суті міг не лише професійний представник - адвокат, що вбачається з положень ч.2 ст.58 ГПК України, тому витрати на оплату послуг саме адвоката не можна вважати неминучими саме у відповідному розмірі.
З урахуванням зазначеного, витрати у розмірі 23 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає непропорційними до предмету спору, ціни позову, обсягу фактично наданої необхідної правничої допомоги, складності справи та фактичному часу, витраченому на надання правової допомоги. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг на ринку, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 14 000грн (за підготовку позовної заяви - 10 000грн; за підготовку відповіді на відзив - 4000грн).
Водночас, відповідні витрати мають бути відшкодовані позивачу за рахунок відповідача, у відповідності до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 11 256,89грн /(325000+8661,48+24 300)*14000: 445 190,54/.
Інші витрати, які мають бути понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 8 526,86грн суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов'язання за договором від 23.10.2025 №1/23-10 про надання правничої допомоги, узгодив вартість та обсяг наданих послуг, прийнявши відповідні послуги за актом приймання-передачі від 24.04.2026, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з ТОВ «ЮФ «Центр правових послуг А.С.К.».
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 126, 129, 232-233, 237-238, 240, 244, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» про ухвалення додаткового рішення щодо покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 23 000грн задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Технологічні системи» (ідентифікаційний код 44673367; 08170, Київська обл., Фастівський р-н, с. Віта-Поштова, вул. Боярська, буд. 22А, оф. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс» (ідентифікаційний код 44243581; 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Петлюри Симона, буд. 36, корп. Б, кв. 151) 11256,89грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.
3. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 11743,11грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Воляспецтранс».
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Суддя А.Р. Ейвазова