ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.06.2026Справа № 911/367/26
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №911/367/26
за позовом Фізичної особи -підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» (04080, місто Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21; код ЄДРПОУ 34694239)
про стягнення 154 378,50 грн,
без виклику представників сторін,
Стислий виклад позовних вимог.
Фізична особа-підприємець Ламков Олександр Анатолійович звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» про стягнення заборгованості 95 813, 50 грн, з яких: сума основного боргу - 57 844, 80 грн, завдані збитки у сумі на 28 380, 00 грн, 3% річних - 1 286, 70 грн та інфляційні втрати - 8 302, 00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором поставки, укладеним у спрощений спосіб, в частині поставки товару. Зокрема, Позивач зазначає, що 15.05.2025 Відповідач виставив рахунок № 547 на поставку дизельного пального у кількості 1 600 літрів на загальну суму 71 193, 60 грн. Відповідно до рахунку № 547 від 15.05.2025 ціна дизельного пального становила 37,08 гри за 1 літр без ПДВ, що з урахуванням ПДВ становить 44,50 гри за 1літр. Позивачем даний рахунок оплачено 16.05.2025, однак Відповідач поставив лише 300 літрів пального на суму 11 124, 00 грн., що становить 20% від оплаченої кількості. Таким чином, Відповідач не виконав свої договірні зобов'язання та безпідставно утримує кошти Позивача у сумі 57 844, 80 грн. Позивач зазначає, що унаслідок невиконання Відповідачем своїх зобов'язань, Позивач не зміг придбати вчасно пальне та відправити автівки у міжнародне перевезення за маршрутом Харків-Щецин, чим порушив строк доставки вантажу на 3 доби. За результатом цих обставин, Позивач зазнав збитків у вигляді штрафних санкцій за прострочення доставки вантажів на 3 доби (100 євро за 1 добу, що склало: 600 євро за 2 транспортні засоби, що на той час курсом НБУ еквівалентно 28 380, 00 грн. Додатково Позивач зазначає, що Фактично Відповідачем було недопоставлено 1300 літрів дизельного пального. У зв'язку з нестабільною економічною ситуацією в Україні, а також коливаннями цін на світовому ринку нафтопродуктів, станом на 24.03.2026 року відбулося значне зростання вартості дизельного пального. Відповідно до інформації з відкритих джерел (дані сайту Мінфін) середня ринкова ціна дизельного пального на АЗС "ОККО станом на зазначену дату становить 86,99 грн. за 1 літр (з ПДВ). Різниця вартості становить: 86,99 - 44,50 = 42,49 грн за 1 літр. Таким чином, розмір додаткових збитків становить: 42,49 грн х 1300 л = 55 237,00 грн. Зазначене зростання цін є об'єктивним та не залежить від волі Позивача, у звязку з чим Позивач змушений купувати дизельне пальне за ринковою ціною для виконання своїх господарських зобов'язань, що як наслідок, призвело до додаткових витрат. Також Позивач просить стягнути з Відповідача за невиконання своїх зобов'язань 3% річних - 1 286, 70 грн та інфляційні втрати - 8 302, 00 грн.
Стислий виклад заперечень відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву у відповідності до приписів ст. 178 ГПК України не скористався та не надав.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2026 позовну заяву Фізичної особи підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича до Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» про стягнення 95 813,50 гривень разом з доданими до неї документами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
18.03.2026 через систему "Електронний суд" від Фізичної особи-підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича надійшла заява на виконання ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Визнано справу № 911/367/26 малозначною. Розгляд справи здійснюватиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвала суду від 23.03.2026 була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.
25.03.2026 через систему "Електронний суд" від Фізичної особи-підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 прийнято заяву Фізичної особи-підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича з позовом до Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» про збільшення розміру позовних вимог у справі № 911/367/26. Здійснювати подальший розгляд справи за вимогами Фізичної особи-підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича до Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» про стягнення заборгованості у сумі 154 378, 50 грн, з яких: 1) основний борг - 57 844,80 грн 2) збитки - 28 380,00 грн 3) додаткові збитки (різниця вартості пального) - 55 237,00 грн 4) 3% річних - 1 286,70 грн 5) інфляційні втрати - 8 302,00 грн 6) судовий збір - 3 328,00 грн.
Ухвала суду від 30.03.2026 була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім, про що свідчить довідка про доставку електронного листа. Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Враховуючи викладене, відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.
ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Матеріалами справи встановлено, що між Фізичною особою-підприємцем Ламковим Олександром Анатолійовичем та Приватним підприємством «Трансойл груп» була досягнута домовленість про поставку дизельного палива у кількості 1600 л на загальну суму 71 193, 60 грн.
На виконання досягнутих домовленостей, Відповідачем виставлено позивачу рахунок № 547 від 15.05.2025 на суму 71 193, 60 грн, який позивачем оплачено згідно платіжної інструкції № 436 від 16.05.2025 на суму 35 596, 80 грн, у призначенні якого вказано: «оплата за дизельне паливо по рахунку № 547 від 15.05.2025 у сумі 29664, 00 грн. ПДВ 20% - 5932, 80 грн» та платіжної інструкції № 436 від 16.05.2025 на суму 35 596, 80 грн, у призначенні якого вказано: «оплата за дизельне паливо по рахунку № 537 від 15.05.2025 у сумі 29664, 00 грн. ПДВ 20% - 5932, 80 грн».
Позивач зазначає, що Відповідач поставив лише 300 літрів пального на суму 11 124, 00 грн., що становить 20% від оплаченої кількості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями талонів у кількості 30 шт. по 10 л.
Також з позовної заяви вбачається, що унаслідок невиконання Відповідачем своїх зобов'язань, Позивач не зміг придбати вчасно пальне та відправити автівки у міжнародне перевезення за маршрутом Харків-Щецин, чим порушив строк доставки вантажу на 3 доби. За результатом цих обставин, Позивач зазнав збитків у вигляді штрафних санкцій за прострочення доставки вантажів на 3 доби (100 євро за 1 добу, що склало: 600 євро за 2 транспортні засоби, що на той час курсом НБУ еквівалентно 28 380, 00 грн.)
27.05.2025 Позивач звернувся до відповідача із Претензією щодо невиконання зобов'язань за домовленістю про поставку дизельного палива, у якій вимагав негайно протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання цієї претензії повернути кошти на загальну суму 86 224, 80 грн. Відповіді на претензію матеріали справи не місять.
Звертаючись з позовом до суду, Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання з поставки позивачу дизельного палива не виконав, кошти у розмірі 57 844,80 грн. за непоставлений товар та збитки у розмірі 28 380,00 грн. не повернув, у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача 86 224, 80 грн.
Також Позивач зазначає, що відповідно до інформації з відкритих джерел (дані сайту Мінфін) середня ринкова ціна дизельного пального на АЗС "ОККО станом на зазначену дату становить 86,99 грн. за 1 літр (з ПДВ). Різниця вартості становить: 86,99 - 44,50 = 42,49 грн за 1 літр. Таким чином, розмір додаткових збитків становить: 42,49 грн х 1300 л = 55 237,00 грн.
Одночасно, Позивач просить стягнути з Відповідача за невиконання своїх зобов'язань 3% річних - 1 286, 70 грн та інфляційні втрати - 8 302, 00 грн.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Судом під час розгляду справи по суті було досліджено наступні докази, якими позивач обґрунтовував свої доводи та заперечення, а саме копії: рахунок № 547 від 15.05.2025; платіжних інструкцій № 436 від 16.05.2025 та № 537 від 15.05.2025; талонів ОККО; документів щодо штрафних санкцій у розмірі 600 євро; претензії від 27.05.2025; доказів листування у вайбер; постанови Оболонського управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Національної поліції України від 07.11.2025, судом надано оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Таким чином, оскільки відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату, а позивачем такий рахунок оплачено, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину про поставку товару у спрощений спосіб.
Укладений сторонами у спрощений спосіб договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.ст. 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, умовою застосування вищевказаних положень ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 року у справі № 910/15963/20.
У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
При цьому, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 912/2275/17.
Так, матеріалами справи встановлено, що 15.05.2025 ПП «Трансойл Груп» на підставі усної домовленості між сторонами був виставлений рахунок на оплату №547 в якому було зазначено: дизельне паливо, кількість 1 600 л, ціна 37, 08 грн без ПДВ, загальна вартість 71 193, 60 з ПДВ.
Згідно платіжної інструкції № 436 від 16.05.2025 на суму 35 596, 80 грн, з призначенням платежу: «оплата за дизельне паливо по рахунку № 547 від 15.05.2025 у сумі 29664, 00 грн. ПДВ 20% - 5932, 80 грн» та платіжної інструкції № 436 від 16.05.2025 на суму 35 596, 80 грн, з призначенням платежу: «оплата за дизельне паливо по рахунку № 537 від 15.05.2025 у сумі 29664, 00 грн. ПДВ 20% - 5932, 80 грн» рахунок на оплату №547 від 15.05.2025 було оплачено.
Позивач у позовній заяві зазначає, що Відповідач поставив лише 300 літрів пального на суму 11 124, 00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями талонів у кількості 30 шт. по 10 л.
Матеріалами справи підтверджено, що Позивач звернувся до відповідача із Претензією щодо невиконання зобов'язань за домовленістю про поставку дизельного палива, у якій вимагав негайно протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання цієї претензії повернути кошти на загальну суму 86 224, 80 грн, де основний борг - 57 844,80 грн. та збитки - 28 380,00 грн. Відповіді на претензію матеріали справи не місять.
Також матеріалами справи встановлено, що Позивач звертався з заявою до Національної поліції України про вчинення директором ПП «Трансойл Груп» Бєлінською М.А. кримінального правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 190 КК України. За результатами розгляду заяви, постановою Оболонського управління Головного управління Національної поліції у місті Києві Національної поліції України від 07.11.2025 кримінальне провадження № 12025105050000707 від 05.09.2025 закрито.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про повернення ПП «Трансойл Груп» після звернення до нього із зазначеною претензією коштів у розмірі 57 844,80 грн. (основного боргу), що отримані як попередня оплата згідно рахунку № 547 від 15.05.2025. При цьому, матеріали справи також не містять доказів, які б свідчили про намір та можливість ПП «Трансойл Груп» вчинити дії на виконання умов договору укладеного у спрощений спосіб.
Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 57 844,80 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказаний обов'язок не спростований, доказів поставки товару або повернення попередньої оплати не надано.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині поставки товару, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення відповідачем покупцю передоплати у розмірі 57 844,80 грн.
Щодо стягнення з Відповідача збитків у розмірі 28 380,00 грн. та додаткових збитків (різниця вартості пального) - 55 237,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно зі ст. 224 ГК України (далі - який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною 1 ст. 225 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За приписами ст. 226 ГК України (який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна невідкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному випадку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє від відповідальності боржника за заподіяні збитки. Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача. З аналізу наведеного слідує, що вимога про відшкодування збитків (шкоди) може пред'являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв'язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Також відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди.
Отже суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати наявність усіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21.
При цьому протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Обґрунтовуючи понесення збитків Позивач зазначає, що унаслідок невиконання Відповідачем своїх зобов'язань, Позивач не зміг придбати вчасно пальне та відправити автівки у міжнародне перевезення за маршрутом Харків-Щецин, чим порушив строк доставки вантажу на 3 доби. За результатом цих обставин, Позивач зазнав збитків у вигляді штрафних санкцій за прострочення доставки вантажів на 3 доби (100 євро за 1 добу, що склало: 600 євро за 2 транспортні засоби, що на той час курсом НБУ еквівалентно 28 380, 00 грн.)
В підтвердження понесених збитків у вигляді штрафних санкцій за прострочення доставки вантажів на 3 доби (100 євро за 1 добу, що склало: 600 євро за 2 транспортні засоби, що на той час курсом НБУ еквівалентно 28 380, 00 грн. Позивачем до позовної заяви додано копію претензії WIELIMEX Sp.z.o.o від 11.06.2025 щодо сплати штрафних санкцій за прострочення доставки вантажу та платіжної інструкції в іноземній валюті від 04.07.2025.
Так, з претензії WIELIMEX Sp.z.o.o від 11.06.2025 щодо сплати штрафних санкцій за прострочення доставки вантажу ФОП Ламков О.А. повідомлялося, про те, що відповідно до транспортного замовлення № 1205-2025 від 12.05.2025 року, автомобілі, які здійснювали перевезення вантажу за маршрутом Харків - Щецин, повинні були доставити вантаж 19.05.2025 року. Фактичне ж транспортні засоби прибули на місце розвантаження лише 23.05.2025 року, тобто із простроченням на 3 (три) доби. Зазначене порушення строків доставки зірвало своєчасне отримання нашого вантажу за його подальше відправлення, що спричинило для нашої компанії істотні фінансові втрати. Відповідно до умов транспортного замовлення № 1205-2025 від 12.05.2025 року, штрафні санкції за несвоєчасну доставку вантажу становлять 100 євро за кожен день прострочення за один транспортний засіб. Таким чином загальний розмір штрафних санкцій складає: 100 євро х 3 дні х 2 автомобілі =600 євро. Штраф сплатити на банківський рахунок: IBAN НОМЕР_2 банк PKO Bank Polski SA.
Також з платіжної інструкції в іноземній валюті від 04.07.2025 вбачається, що Позивачем на банківський рахунок: IBAN НОМЕР_2 банк PKO Bank Polski SA. перераховано 590 євро., комісія 10 євро.
Також матеріали справи містять переписку, як зазначає Позивач у додатках до позовної заяви, у застосунку Вайбер. Дана переписка містить інформацію про купівлю пального, часткову поставку талонами та неповернення решти передплаченої суми. Також є згадка про автомобілі, які стоять перед митницею та очікують заправку на АЗС.
Суд звертає увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 про те, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 Господарського процесуального кодексу України, у подібних правовідносинах.
Суд зауважує, що із долученої Позивачем роздруківки листування неможливо встановити між ким таке листування відбувалось. Із долученого листування неможливо встановити жодних обставин, що є необхідними для вирішення спору у справі, зокрема дати замовлення, погодженого строку поставки, тощо. За вказаних обставин, судом не береться до уваги листування, як належний доказ по справі.
У той же час, з наданих Позивачем доказів (копію претензії WIELIMEX Sp.z.o.o від 11.06.2025 щодо сплати штрафних санкцій за прострочення доставки вантажу та платіжної інструкції в іноземній валюті від 04.07.2025) не випливає наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою Відповідача та збитками, тобто матеріалами справи не підтверджуються понесені Позивачем збитки внаслідок порушення зобов'язання Відповідачем.
Зокрема, Позивач не надав доказів того, що був позбавлений можливості придбати пальне в інший спосіб - на АЗС за готівку, банківською карткою або в іншого постачальника. Відсутність (непоставка Відповідачем) талонів сама по собі не свідчить про неможливість заправлення транспортного засобу іншим способом. Так само, Позивачем не доведено, що саме через відсутність талонів на пальне не було здійснено конкретне перевезення товару на адресу третьої особи. Позивачем до матеріалів справи не додано копії Договору на перевезення вантажу, замовлення № 1205-2025 від 12.05.2025 року, маршрутних листів, товарно-транспортних накладних або інших первинних документів, які б підтверджували строки доставки вантажу.
Враховуючи викладене вище, суд відмовляє в частині стягненні з Відповідача збитків у розмірі 28 380,00 грн.
Позивач щодо додаткових збитків (різниця вартості пального) - 55 237,00 грн. зазначає, що відповідно до інформації з відкритих джерел (дані сайту Мінфін) середня ринкова ціна дизельного пального на АЗС "ОККО станом на зазначену дату становить 86,99 грн. за 1 літр (з ПДВ). Різниця вартості становить: 86,99 - 44,50 = 42,49 грн за 1 літр. Таким чином, розмір додаткових збитків становить: 42,49 грн х 1300 л = 55 237,00 грн.
У постанові Верховного суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21 колегія суддів дійшла висновку, що купівля товару у третьої особи за вищою ціною не є збитками для покупця, якому відповідач не поставив товар, оскільки не доведено прямого зв'язку між діями постачальника та витратами покупця.
Згідно правового висновку Верховний Суд у постанові від 21.09.2022 у справі № 911/589/21, укладення позивачем договорів поставки з іншими контрагентами стало результатом самостійних ініціативних дій самого позивача, і такі договори були укладені ним на власний ризик, з метою досягнення економічних результатів та одержання прибутку (частина перша статті 42 ГК України). Отже, ризик економічної неефективності чи збитковості таких договорів, згідно зі статтею 42 ГК України, лежить на самому позивачеві і правових підстав для перекладення його на відповідача немає.
Враховуючи викладене вище, суд також відмовляє в стягненні з Відповідача додаткових збитків у розмірі 55 237,00 грн.
Крім того, Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 3% річних - 1 286, 70 грн та інфляційні втрати - 8 302, 00 грн.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що останні виконані арифметично вірно, а відтак вимоги про стягнення з Відповідача пені в сумі 3 % річних - 1 286, 70 грн та інфляційні втрати - 8 302, 00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню сума у розмірі 1 485, 96 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 242, 254, 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Фізичної особи -підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» (04080, місто Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21; код ЄДРПОУ 34694239) на користь Фізичної особи -підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг - 57 844,80 грн (п'ятдесят сім тисяч вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок); 3% річних - 1 286,70 грн (одна тисяча двісті вісімдесят шість гривень 70 копійок) та інфляційні втрати - 8 302,00 грн. (вісім тисяч триста дві гривні 00 копійок).
3. Стягнути з Приватного підприємства «ТРАНСОЙЛ ГРУП» (04080, місто Київ, вул. Вікентія Хвойки, буд. 21; код ЄДРПОУ 34694239) на користь Фізичної особи -підприємця Ламкова Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 485, 96 грн. (одна тисяча чотириста вісімдесят п'ять гривень 96 копійок).
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
5. В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку та строки відповідно до приписів ст. ст. 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення суду, з урахуванням ч. 4 ст. 116 ГПК України, виготовлено та підписано 01.06.2026.
Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА