ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
Рішення
29 квітня 2026 р. м. Ужгород Справа №907/1085/25
За позовом Комунального некомерційного підприємства “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, м. Новоселиця Чернівецької області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області
про стягнення 108 051,37 грн, в тому числі 87 550 грн заборгованості за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024, 12 432,10 грн пені, 1940,77 грн інфляційних нарахувань та 6128,50 грн штрафу (з урахуванням заяви про зміну предмету позову),
Суддя господарського суду - Пригара Л.І.
Секретар судового засідання - Мартон М.М.
представники:
Позивача - не з'явився
Відповідача - не з'явився
Комунальне некомерційне підприємство “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, м. Новоселиця Чернівецької області звернулося до суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області про визнання Договору №СК5/300/251 від 17.09.2024 таким, умови якого порушено; стягнення 111 426,20 грн, в тому числі 86 580 грн заборгованості за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024, 8396 грн пені, 10 389,60 грн інфляційних нарахувань та 6060,60 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2025 відкрито провадження у справі №907/1085/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.11.2025. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання - суду, протягом 15-ти днів з дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів з дня одержання копії відзиву.
Ухвалами суду від 18.11.2025, 10.12.2025 та 05.02.2026 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.
Ухвалою суду від 05.03.2026 прийнято до розгляду та задоволено заяву позивача про зміну предмету позову №204 від 23.02.2026 (вх. №02.3.1-02/1864/26 від 27.02.2026), якою останній просить стягнути з відповідача 108 051,37 грн, в тому числі 87 550 грн заборгованості за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024, 12 432,10 грн пені, 1940,77 грн інфляційних нарахувань та 6128,50 грн штрафу; підготовче засідання відкладено на 01.04.2026.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.04.2026 закрито підготовче провадження у справі №907/1085/25 та призначено справу до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 29.04.2026. Явка уповноважених представників сторін у судове засідання визнана судом на власний розсуд.
Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи по суті, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в Рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ухвалою суду від 01.04.2026 явка учасників справи в судове засідання 29.04.2026 була визнана судом на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог у даній справі позивач покликається на факт укладення між сторонами спору Договору поставки №СК5/300/251 від 17.09.2024, на виконання умов якого відповідачем, як постачальником, після здійснення позивачем, як замовником, попередньої оплати вартості товару в загальному розмірі 156 000 грн на підставі видаткових накладних №0005/0001732 та №0005/0001733 від 23.09.2024 було видано останньому скретч-картки на отримання нафтопродуктів на загальну суму 156 000 грн, а саме, скретч-картки на отримання дизпалива у кількості 2000 л та бензину А-95 у кількості 1000 л.
За твердженням позивача, за період дії Договору в обмін на передплачені покупцем і видані постачальником скретч-картки Комунальне некомерційне підприємство “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області отримало в мережі АЗС постачальника нафтопродукти на суму 68 450 грн, водночас у відпуску решти попередньо оплачених нафтопродуктів вартістю 87 550 грн позивачу було відмовлено у зв'язку із тим, що заправні станції (АЗС) постачальника (відповідача) припинили свою діяльність.
Таким чином, як зауважує позивач, у Комунального некомерційного підприємства “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області залишилися невикористаними (неотовареними) скретч-картки на отримання дизпалива у кількості 1700 літрів на суму 87 550 грн.
За доводами позивача, у зв'язку із неможливістю використання (отоварення) залишку наявних у Комунального некомерційного підприємства “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області скретч-карток на суму 87 550 грн унаслідок відсутності відкритих та працюючих АЗС постачальника, позивач звернувся до відповідача із претензією №99 від 27.01.2025, якою просив повернути кошти за непоставлене дизпаливо.
Неповернення відповідачем суми 87 550 грн вартості попередньо оплаченого та фактично неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку.
Крім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товару, позивачем з урахуванням заяви про зміну предмету позову заявлено до стягнення з останнього 12 432,10 грн пені, 1940,77 грн інфляційних нарахувань та 6128,50 грн штрафу.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України не надав, про причини невиконання вимог суду не повідомив. Із заявами, клопотаннями до суду не звертався.
Враховуючи, що про розгляд справи відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином (ухвала суду від 21.10.2025 про відкриття провадження у справі №907/1085/25, ухвали суду від 18.11.2025, від 10.12.2025, від 05.02.2026 та від 05.03.2026, а також ухвала суду від 01.04.2026 про закриття підготовчого провадження у справі №907/1085/25 та призначення справи до розгляду по суті, були доставлені до його електронного кабінету в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС), суд дійшов висновку, що він мав час та можливість надати свої заперечення із приводу предмета спору, а також докази, які мають значення для розгляду справи по суті.
Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відповідно до положень ч. 8, 9 ст. 165 ГПК України, у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Між Комунальним некомерційним підприємством “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області (замовником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь НП» (постачальником, відповідачем у справі) було укладено Договір №СК5/300/251 від 17.09.2024 (далі - Договір), пунктами 1.1., 1.2. якого визначено, що постачальник приймає на себе зобов'язання передати замовнику у власність предмет закупівлі: Бензин та дизельне паливо (ДК 021:2015 - 09130000-9 - Нафта і дистиляти), а замовник зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар. Кількість, асортимент та вартість товарів, що підлягають поставці у відповідності до конкурсної пропозиції учасника-переможця закупівлі:
№ п/пНайменування предмета закупівліОдиниці виміруКількістьЦіна за одиницю, грн. з ПДВ Всього, грн. з ПДВ
1.Бензин А-95л.1000 53,0053000,00
2.Дизельне паливо Єврол.5000 51,50 257500,00
Продаж товару здійснюється відповідно до положень цивільного та господарського законодавства, Закону України “Про публічні закупівлі» та умов даного Договору.
Згідно п. 1.3. Договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за заявками замовника або в іншому вигляді відповідно до способів поставки товару передбачених “Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами» затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 (п. 1.3. Договору).
Пунктом п. 2.1. Договору визначено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим замовником по кількості і якості з моменту отримання товару згідно умов Договору.
Відповідно до п. 3.1., 3.2. Договору, ціна цього Договору становить: 310 500 грн, в тому числі ПДВ: 51 750 грн. Ціна на товари встановлюється в національній валюті України. В ціну включаються всі витрати постачальника, пов'язані з виконанням Договору, в тому числі сплату податків і зборів (обов'язкових платежів) тощо. Договірні зобов'язання виникають в межах асигнувань, затверджених в установленому порядку для замовника.
За змістом п. 5.1. Договору, строк поставки товарів - до 31 грудня 2024 року, за адресою та місцезнаходженням АЗС.
Товар вважається переданим по кількості та асортименту, якщо замовником не будуть надіслані претензії за адресою постачальника. Місце поставки (передачі) товарів: за місцезнаходженням АЗС учасника переможця торгів. Передача замовнику товару за цим Договором в тому числі здійснюється постачальником на АЗС шляхом заправки автомобілів, автобусів замовника при пред'явленні довіреними особами замовника відповідних документів на отримання товару. Умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС (п. 5.2., 5.3., 5.4., 5.5. Договору).
Положеннями підпунктів 6.3.1., 6.3.2. пункту 6.3. Договору передбачено, що постачальник зобов'язаний: - забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором; - забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього Договору.
Як визначено п. 7.2. Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за бюджетні кошти замовник має право вимагати від постачальника сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі визначеному відповідно до п.п. 7.3.1, 7.3.2, цього Договору, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.
Замовник має право вимагати від постачальника за порушення строків поставки товарів стягнення пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (підп. 7.3.2. п. 7.3. Договору).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 10.1 цього Договору та діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання своїх зобов'язань постачальником та замовником (п. 10.1., 10.2. Договору).
Наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції №2499 від 25.09.2024 із призначенням платежу “Оплата за ПММ зг. Накл. №1732, 1733 від 23.09.2024р., Дог. №300/251 від 17.09.2024р. Процедура держзакупівлі UA-2024-08-06-004132-а. в т.ч. ПДВ - 26000,00 грн.» підтверджується обставина оплати позивачем вартості товару, що підлягав поставці за Договором, на загальну суму 156 000 грн.
У подальшому, на виконання умов Договору відповідачем було передано, а позивачем, у свою чергу, прийнято товар - нафтопродукти у формі скретч-карток на їх відпуск на АЗС - сукупною вартістю 156 000 грн, свідченням чого є підписані сторонами видаткові накладні №0005/0001732 від 23.09.2024 на поставку бензину А-95 та №0005/0001733 від 23.09.2024 на поставку дизпалива, а також специфікації №0005/0001732-С та №0005/0001733-С, копії яких містяться в матеріалах справи.
За твердженням позивача, відповідач не в повній мірі виконав зобов'язання із передачі поставленого за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024 товару (дизельного палива) за отриманими Комунальним некомерційним підприємством “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області скретч-картками на відпуск товару на АЗС в межах строку дії останніх, у зв'язку із чим, із урахуванням часткового одержання позивачем нафтопродуктів шляхом отоварення скретч-карток на суму 68 450 грн, у відповідача виникла заборгованість перед останнім у розмірі 87 550 грн.
Із огляду на наведені обставини, позивач звернувся до ТОВ “Волинь НП» із претензією №99 від 27.01.2025, за змістом якої просив повернути кошти.
Неповернення відповідачем суми 87 550 грн вартості попередньо оплаченого та неотриманого позивачем товару (нафтопродуктів) зумовило підстави для звернення останнього до суду з вимогою про стягнення з ТОВ “Волинь НП» грошових коштів в означеному розмірі у примусовому порядку. Крім того, у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань в частині повної поставки товару, позивачем з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог, заявлено до стягнення з останнього 12 432,10 грн пені, 1940,77 грн інфляційних нарахувань та 6128,50 грн штрафу.
ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормою ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (тут - і надалі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Таким чином, станом на дату розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків, зокрема, з укладенням такого договору продавець бере на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №910/1694/24.
За положеннями ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч. 1 ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Як встановлюють положення ч. 1 ст. 669 Цивільного кодексу України, кількість товару, що продається, встановлюється в договорі купівлі-продажу в відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Згідно з ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов Договору №СК5/300/251 від 17.09.2024 здійснив оплату вартості поставленого товару у розмірі 156 000 грн, свідченням чого є наявна в матеріалах справи копія платіжної інструкції №2499 від 25.09.2024 на суму 156 000 грн, що, у свою чергу, зумовило виникнення у відповідача обов'язку поставити позивачу відповідний товар у повному обсязі.
У зв'язку із невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань у частині повної поставки товару, позивач звернувся до останнього із претензією №99 від 27.01.2025, за змістом якої просив повернути кошти.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов'язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов'язання. Отже після пред'явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов'язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов'язання з повернення коштів.
Водночас аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі №918/631/19).
Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар повністю поставлено не було.
Натомість відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024 в частині повної фактичної поставки товару позивачу суду не надав.
Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у повному обсязі, то у відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджений на суму 87 550 грн.
Враховуючи, що тягар доказування виконання зобов'язання в даному випадку покладено на продавця (відповідача), і останній не скористався правом на подання суду документальних доказів у підтвердження факту повної поставки ним товару позивачу, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 87 550 грн вартості недопоставленого товару за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024 є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі підп. 7.3.2. п. 7.3. Договору позивачем, з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 12 432,10 грн пені та 6128,50 грн штрафу.
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 230, ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Підпунктом 7.3.2. пункту 7.3. Договору визначено, що замовник має право вимагати від постачальника за порушення строків поставки товарів стягнення пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення поставки за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Як вбачається із долученого до заяви про зміну предмету позовних вимог розрахунку позивача, ним у порядку підпункту 7.3.2. пункту 7.3. Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача суму 12 432,10 грн пені за період із 17.09.2025 по 05.02.2026.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявленої до стягнення суми пені в межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 12 432,10 грн обрахована вірно (розгорнутий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.
Водночас суд зауважує про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», якими передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, із огляду на наступне.
Згідно з преамбулою Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи.
Отже виходячи з преамбули Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Тобто норми зазначеного Закону застосовуються саме тоді, коли сторони у договорі передбачили за порушення грошових зобов'язань сплату пені у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня. При цьому, розмір пені у таких правовідносинах обчислюється від суми простроченого платежу - невиконаного або несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання.
У постанові від 03.03.2020 у справі №922/2220/19 Верховний Суд зазначив, що грошовим є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Водночас cуд зазначає, що у спірних правовідносинах Договором передбачено виконання відповідачем негрошового зобов'язання, оскільки такий мав зобов'язання перед позивачем щодо вчинення певної дії (здійснення поставки товару) у встановлений строк, і сторони передбачили в Договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення виконання негрошового зобов'язання.
Відтак, оскільки дія Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» поширюється на договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то до спірних правовідносин з неналежного виконання негрошового зобов'язання цей Закон не підлягає застосуванню.
Аналогічна позиція викладені і у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №922/3548/19.
Щодо заявленої позивачем вимоги в частині стягнення штрафу у розмірі 6128,50 грн, то суд зазначає, що такий нарахований правомірно (розгорнутий розрахунок штрафу міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача.
У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Крім того, позивач покликаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 1940,77 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань у межах визначених позивачем боргових періодів, судом встановлено, що обґрунтованим та підставим є нарахування інфляційних нарахувань у розмірі 1940,77 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 108 051,37 грн, в тому числі 87 550 грн попередньої оплати за Договором №СК5/300/251 від 17.09.2024, 12 432,10 грн пені, 1940,77 грн інфляційних нарахувань та 6128,50 грн штрафу є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
На підставі ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ч. 1 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав.
З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України в розмірі 3028 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь НП», вул. Молодіжна, будинок 9, с. Сторожниця, Ужгородський район, Закарпатська область, 89421 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44858321) на користь Комунального некомерційного підприємства “Новоселицька лікарня» Новоселицької міської ради Чернівецького району Чернівецької області, провулок Лікарняний, будинок 1, м. Новоселиця, Чернівецька область, 60300 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 02005832) суму 108 051,37 грн (Сто вісім тисяч п'ятдесят одна гривня 37 коп.), у тому числі 87 550 грн (Вісімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят гривень) вартості недопоставленого товару, 12 432,10 грн (Дванадцять тисяч чотириста тридцять дві гривні 10 коп.) пені, 1940,77 грн (Одна тисяча дев'ятсот сорок гривень 77 коп.) інфляційних нарахувань та 6128,50 грн (Шість тисяч сто двадцять вісім гривень 50 коп.) штрафу, а також суму 3028 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
4. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
У зв'язку із проходженням суддею Пригарою Л.І. підготовки для підтримання кваліфікації голів і заступників голів місцевих загальних, господарських та окружних адміністративних судів, апеляційних судів, Вищого антикорупційного суду, Касаційних судів у складі Верховного Суду в режимі онлайн з 25.05.2026 по 27.05.2026 та перебуванням судді Пригари Л.І. у відрядженні з 28.05.2026 по 30.05.2026, повне судове рішення складено та підписано 02.06.2026.
Суддя Л.І. Пригара