Справа № 620/5125/25 Головуючий у 1 інстанції: Лукашова О.Б.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
29 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Кузьмишиної О.М.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обчислення ОСОБА_1 з 12.02.2025 пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2014-2016 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 12.02.2025.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області щодо застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні за 2014-2016 роки. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 12.02.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що під час переведення на інший вид пенсії має застосовуватися той самий показник середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні попереднього виду пенсії, а застосування нового показника можливе лише у випадку першого переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за наявності не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності. Апелянт стверджує, що законодавство не передбачає повторного призначення пенсії, а всі зміни пенсійного забезпечення здійснюються виключно шляхом переведення з одного виду пенсії на інший або перерахунку пенсії.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Чернігівській області з 02.12.2003 та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
12 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, а саме про перехід з пенсі за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто за принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 12.05.2025 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.
Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон України №1058-ІV), пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями частини першої статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
За приписами частини другої статті 40 Закону № 1058-IV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки; Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Отже, на підставі аналізу наведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV визначено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.
Відтак, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В подальшому, 12 лютого 2025 позивач звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто за принципом Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 12.05.2025 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки.
Так, при здійсненні перерахунку пенсії позивача за вислугу років на пенсію за віком для обчислення розміру пенсії застосовано показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2014-2016 роки.
Як зазначає апелянт, під час переведення на інший вид пенсії має застосовуватися той самий показник середньої заробітної плати, який використовувався при призначенні попереднього виду пенсії, а застосування нового показника можливе лише у випадку першого переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за наявності не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності.
При цьому , апелянт стверджує, що законодавство не передбачає повторного призначення пенсії, а всі зміни пенсійного забезпечення здійснюються виключно шляхом переведення з одного виду пенсії на інший або перерахунку пенсії.
Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необгрунтовними, з огляду на наступне.
Так, Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що у випадку, якщо особа, яка вже отримує пенсію за одним законом, виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, то має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17, від 18 серпня 2020 року у справі №263/6611/17.
З огляду на викладене, за призначенням пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач звернувся вперше в лютому 2025 року, тоді як пенсію за вислугу років йому було призначено відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж ті, що визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, у даному випадку, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення з одного виду на інший, тому мають застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону № 1058-ІV та враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії - пенсії за віком.
З огляду на викладене, безпідставними є доводи апелянта про те, що позивача переведено на пенсію за віком з 12.05.2025, що не є первинним призначенням пенсії, а є переведенням на інший вид пенсії.
При цьому, якщо особа отримує пенсію за іншим Законом, звертається за призначенням пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом № 1058-ІV.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 22.12.2015 у справі №21-4071а15 та від 31.03.2015 у справі №21-612а14 та підтримана Верховним Судом у постановах від 11.09.2019 у справі №363/1493/17 та від 25.03.2020 у справі № 367/1130/17.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач мав призначити позивачу пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки, і відповідно, показник середньої заробітної плати має враховуватись за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо доводів апелянта про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повноважень щодо виплати позивачу пенсії, колегія суддів зазначає, що саме цим органом за результатами розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності було прийнято рішення про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати за 2014- 2016 роки, правомірність якого є предметом спору у цій справі. Водночас, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії є похідним способом захисту порушеного права позивача та спрямоване на реальне виконання судового рішення. Сам по собі порядок подальшої організації виплати пенсії між територіальними органами Пенсійного фонду України не впливає на обов'язок суб'єкта владних повноважень усунути допущене порушення прав особи.
Крім того, доводи апелянта про неможливість виконання рішення суду у зв'язку з перебуванням пенсійної справи позивача на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду України не спростовують встановленої судом першої інстанції протиправності дій відповідача під час вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком. Організаційні особливості функціонування органів Пенсійного фонду України та розподіл між ними повноважень щодо супроводження електронної пенсійної справи не можуть бути підставою для відмови особі в ефективному судовому захисті.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 12.02.2025 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Кузьмишина О.М.
Ключкович В.Ю.