Господарський суд
Житомирської області
----------------------------------------* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
від "03" лютого 2011 р. Справа № 18/1263
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Грінчук Н.А., довіреність від 05.01.2011р.;
від відповідача: ОСОБА_2 - адвокат;
розглянув справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області (м. Житомир)
до ОСОБА_3 (м.Житомир)
про стягнення 4392,86 грн.
з перервою в судовому засіданні з 25.01.2011р. по 03.02.2011р. згідно ст.77 ГПК України,
Спір вирішено в більш тривалий строк, ніж встановлено ч.1 ст.69 ГПК України, за клопотанням сторін (а.с.27).
Позивачем пред'явлено позов до ОСОБА_3 про відшкодування збитків в сумі 4392,86грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем укладеного між сторонами умов договору купівлі-продажу від 29.05.2003р., відповідно до якого позивач передав у власність відповідача незавершений будівництвом об'єкт державної власності-житловий будинок (позиція за генпланом 306), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,3га. Вказує, що пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець зобов'язаний завершити будівництво об'єкту протягом 5 років зі збереженням первісного призначення. У разі невиконання покупцем зазначеної вимоги, з останнього підлягають відшкодуванню збитки, передбачені умовами договору. Враховуючи, що об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок розібрано, відсутня можливість повернення об'єкта у державну власність, тому регіональне відділення Фонду державного майна, на підставі п.4.2 та п.7.3 договору, відповідно до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою КМУ від 22.01.1996р. №116, нарахувало відповідачу збитки в розмірі 4392,86грн., які і просить стягнути з відповідача.
Представник позивача в судове засідання 25.01.2011р. надав заяву про збільшення позовних вимог за №03/163 від 24.01.2011р., в якій позивач, керуючись ст.22 ГПК України просить суд розірвати договір купівлі-продажу №1864 від 29.05.2003р. об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку (поз. за генпланом 306), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,3га та стягнути з відповідача завдані збитки в розмірі 4392,86грн.
Під збільшенням розміру позовних вимог відповідно до ч.2 статті 22 ГПК України слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
Однак, як вбачається зі змісту вказаної заяви, позивач, крім викладеної у позовній заяві вимоги про стягнення суми збитків, просить додатково розірвати договір купівлі-продажу №1864 від 29.05.2003р. з підстав неналежного виконання відповідачем його умов.
Відповідно до вимог ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Д о п о ч а т к у розгляду господарським судом справи п о с у т і позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз'яснення сторонам їх прав та обов'язків, з'ясування наявності відводів складу суду, розгляд інших клопотань та заяв. Заяви про зміну предмета а б о підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи (п.1.4 Рішення зборів суддів Вищого господарського суду України за №4 від 04.08.2010р.).
Розглянувши заяву позивача про збільшення позовних вимог, суд встановив, що позивач вказаною заявою змінив підставу позову, додавши вимогу про розірвання договору (яка раніше не заявлялась), що відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України (яка передбачає право позивача змінити предмет позову лише до початку розгляду господарським судом справи по суті), є недопустимим, оскільки суд перейшов до розгляду справи по суті 26.10.2010р., що підтверджується протоколом судового засідання від 26.10.2010р. (а.с.17), а заява про збільшення позовних вимог подана до суду 25.01.2011р. (а.с.47-48).
Враховуючи викладене, суд ухвалив залишити без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, що не позбавляє позивача звернутись до суду для захисту свого порушеного права в загальному порядку.
Представник позивача в судовому засіданні 03.02.2011р. позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача письмового відзиву на позовну заяву не надав, в судовому засіданні проти позову заперечив.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд
Як вбачається з матеріалів справи, 29 травня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (продавець, позивач) та ОСОБА_3 (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу №1864 від 29.05.2003р. (а.с.5) об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку (позиція за генпланом 306), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця незавершений будівництвом об'єкт державної власності-житловий будинок (позиція за генпланом 306), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,3га., а Покупець - прийняти об'єкт незавершеного будівництва, сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі (п.1.1 договору).
Відповідно до п.1.2 договору право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акту приймання-передачі.
15.07.2003р. сторони підписали акт приймання-передачі об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку (позиція за генпланом 306), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,3га., який підтвердив перехід права власності на вказане майно від регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до ОСОБА_3 (а.с.6).
Приписами п.5.3 договору сторони встановили, що покупець зобов'язаний виконувати умови продажу об'єкта, зокрема завершити будівництво протягом 5 років зі збереженням первісного призначення. Тобто, зобов'язання за договором мали бути виконані до 15.07.2008р.
Матеріалами справи стверджується, що відповідач в травні 2008р. звертався до Корольовського районного суду м.Житомира з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України про внесення змін до договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного, а саме просив замінити слова "завершення будівництва протягом 5 років зі збереженням первісного призначення" на "розбирання виконаних конструкцій, впорядкування земельної ділянки в термін до 01.10.2008р.". Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 29.07.2008р. ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позовних вимог (а.с.10).
Тобто, договір між сторонами діє в укладеній 29.05.2003р. редакції.
Відповідно до ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 19.02.97 №89/97-ВР контроль за виконанням договорів купівлі-продажу здійснює державний орган приватизації, який уклав відповідний договір.
На виконання вимог цього Закону Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області проведено поточні перевірки виконання умов договору купівлі-продажу від 29.05.2003р. об'єкта незавершеного будівництва - житлового будинку (позиція за генпланом 306), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці 0,3га., за результатами яких було складено відповідні акти (а.с.7-9).
В актах поточних перевірок зазначено, що умови договору ОСОБА_3 не виконуються, а об'єкт приватизації розібрано.
З огляду на викладене, факт невиконання договірних зобов'язань по добудові незавершеного будівництва встановлено та підтверджено належним чином.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 Цивільного кодексу України).
Приписами ст.629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 611 зазначеного Кодексу, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Із зазначеною нормою кореспондується і стаття 19 Закону України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", за приписами якої у разі невиконання умов договору купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об'єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору.
Згідно з ч.5 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна", на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.
Згідно розділу 4 договору сторони передбачили, що кожна сторона зобов'язується виконувати обов'язки, покладені на неї цим Договором, та сприяти іншій стороні у виконанні її обов'язків (п.4.1); сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов цього договору (п.4.2).
Пунктом 7.3 договору сторони узгодили, що у разі невиконання покупцем умов цього договору, продавець має право у встановленому порядку на розірвання договору, відшкодування завданих збитків у цінах, діючих на момент розірвання договору, та повернення об'єкта незавершеного будівництва у власність продавця.
Як встановлено судом, на підставі договору купівлі - продажу у відповідача виникло право власності на об'єкт незавершеного будівництва, а отже, і право володіння, користування та розпорядження майном, а також у нього виникли зобов'язання добудувати об'єкт незавершеного будівництва протягом 5 років; за невиконання покупцем умов договору сторони погодили можливість застосування штрафних санкцій, в тому числі у вигляді відшкодування збитків.
Оскільки відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань по добудові незавершеного будівництва у визначений договором п'ятирічний строк, отже позивач має право на стягнення збитків, відшкодування яких передбачено умовами договору та нормами чинного законодавства.
Проте, як вже зазначалось, пунктом 7.3 договору сторони домовились, що у разі невиконання покупцем умов цього договору, продавець має право у встановленому порядку на розірвання договору, відшкодування завданих збитків у цінах, діючих на момент розірвання договору, та повернення об'єкта незавершеного будівництва у власність продавця.
З наведеного пункту договору вбачається, що розрахувати завдані збитки можливо лише у разі розірвання договору, оскільки передбачено, що збитки відшкодовуються у цінах, діючих н а м о м е н т р о з і р в а н н я д о г о в о р у .
Оскільки умовами договору сторони передбачили, що позивач має право на стягнення збитків лише за умови розірвання договору з дотриманням порядку, встановленого чинним законодавством України, а позивач в позовній заяві та до початку розгляду справи по суті не ставив вимогу про розірвання договору, тому вимога позивача про стягнення нарахованих збитків є передчасною так як не настав строк сплати збитків.
Крім того, судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання договору №1864 від 29.05.2003р.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення збитків в розмірі 4392,86грн. є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд відмовляє позивачу у позові про стягнення збитків.
Суд звертає увагу позивача, що недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору та стягнення збитків у цінах, діючих на момент розірвання договору.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати:
1 - в справу
2,3 - сторонам