"07" лютого 2011 р.
Справа № 7/91-11.
за позовом Військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780
до відповідачів: 1. Ковельської районної державної адміністрації
2. Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур»
про визнання недійсним розпорядження №41
Суддя Шум М.С.
від позивача: Самарук Н.О., представник (дов. від 26.01.09р.)
від відповідача:Ковельської РДА: Клімук О.С., спец. юрвідділу (дов. №0030/24/2-11 від 06.01.11р.)
від відповідача Ковельського СЛАТ «Тур»: ОСОБА_1., адвокат (дов. від 10.01.11р.)
В судовому засіданні взяв участь помічник військового прокурора Луцького гарнізону - Гончар Б.С. (посв. НОМЕР_1 від 16.08.10р.)
Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні учасникам судового процесу на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України було роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки. Заяв та клопотань від останніх на розгляд господарського суду не поступило.
В судовому засіданні 01.02.2011р. оголошено перерву до 07.02.2011р. до 10год.00хв.
Суть спору: військовий прокурор звернувся з позовом в інтересах Міністерства оборони України в особі військової частини А-0780, як орган уповноважений здійснювати функції у спірних відносинах та просить визнати нечинним та скасування розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005р. № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур", визнати нечинним та скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛВ.
10.01.2011р. від позивача - Військової частини А-0780 надійшла заява про зупинення провадження у справі у зв'язку з розглядом Львівським апеляційним адміністративним судом в порядку КАС України адміністративного позову військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави -Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 до Ковельської районної державної адміністрації Волинської області та Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства «Тур»про визнання недійсним розпорядження.
В судовому засіданні 01.02.2011р. представник позивач просив задовольнити заяву та зупинити провадження у справі.
Представники відповідачів просять суд відмовити у задоволенні заяви позивача про зупинення провадження у справі. В обґрунтування заперечень посилаються на те, що адміністративним судом розглядається справа не пов'язана з даною справою, а розглядається аналогічна справа тільки в порядку КАС України. Також вказують, що постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2010р. визначено, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Суд розглянувши клопотання позивача про зупинення провадження у справі, вважає його безпідставним та необґрунтованим і таким, що не підлягає до задоволення.
В судовому засіданні 07.02.2011р. представник прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали просять суд визнати нечинними розпорядження Ковельської райдержадміністрації №41 від 31.01.2005р. „Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства „Тур” та Державного акта на право постійного землекористування серії ІІ-ВЛ №001718 від 22.07.1994р., мотивуючи тим, що Ковельська райдержадміністрація при прийнятті розпорядження перевищила свої повноваження, а тому вказане розпорядження є незаконним. При цьому військовий прокурор посилається на те, що рішенням Вищого арбітражного суду України від 29.04.1998р. по справі №13/6 було визнано недійсним рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994р. №17/23, на підставі якого підприємству „Тур” було оформлено Державний акт на право постійного землекористування земельною ділянкою площею 10027га, серія ІІ-ВЛ №001718, виданий 22.07.1994р. Спірна ділянка відноситься до земель оборони, так як постановою спільного засідання колегій Державного комітету України по земельних ресурсах і Міністерства оборони України від 23.11.1993р. №8/11 „Про підсумки інвентаризації земель Міністерства оборони України” (далі -спільна постанова від 23.11.1993р. №8/11) цю земельну ділянку було залишено у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України і закріплено за Військовою частиною 21825 (А-3822).
Ковельська райдержадміністрація та СЛАТ „Тур” заперечують той факт, що спірна земельна ділянка є землями оборони, так як спільною постановою від 23.11.1993р. №8/11 зазначена земельна ділянка була залишена в тимчасове користування Міністерства оборони строком до трьох років, відповідно термін користування закінчився 14 років тому.
Спірна земельна ділянка площею 10027 га розташована поза межами населених пунктів Ковельського району та згідно акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994 серія ІІ-ВЛ № 001718 надана Ковельському СЛАТ «Тур»саме для ведення лісового господарства.
Посилання позивача на те, що відповідно до ст. 13 ЗК України розпорядження землями державної власності належить лише до повноважень Кабінету Міністрів України не відповідає дійсності і є свідомим перекрученням справжнього змісту цієї норми матеріального права. Відповідно до п. «а»названої статті до повноважень Кабінету Міністрів України відноситься розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України. Згідно з ч. 7 ст. 122, ч.9 ст. 149 та ч. 2 ст. 150 ЗК України Кабінет Міністрів України розпоряджається ділянками державної власності тільки у випадках вилучення: ріллі; багаторічних насаджень для несільськогосподарських потреб; лісів першої групи площею понад 10 гектарів; земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення; особливо цінних земель.
Ні під одну з цих категорій земель лісові ділянки, передані в постійне користування Ковельському СЛАТ «Тур», не підпадають, що є підтвердженням того, що ніхто інший, а саме районна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, вправі приймати рішення щодо розпорядження цими ділянками.
Виходячи з вищевикладеного, твердження військового прокурора Луцького гарнізону про те, що лісові масиви площею 10027 га, якими більше 14 років користується СЛАТ «Тур», начебто відносяться до земель оборони, є безпідставними як з точки зору закону, так і з огляду на фактичні обставини. Відповідно до ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії та зміна їх цільового використання є прерогативою лише органів державної влади на місцях та місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (за винятком вищеназваних чотирьох випадків), які чітко виписані у вказаних вище статтях ЗК України.
Відповідачі вважають, що Ковельська районна державна адміністрація підтверджуючи своїм розпорядженням право землекористування спірною земельною ділянкою та визнавши чинним Державний акт на землю не вийшла за межі наданих їй прав і повноважень, оспорюване розпорядження повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи господарський суд, -
31.01.2005р. Ковельською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №41 «Про підтвердження права землекористування Ковельського спеціалізованого лісогосподарського товариства «Тур»», п. 1 якого визнано чинним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 10027 га, серії ІІ-ВЛ №001718 (за винятком зазначеної в ньому площі мішенного поля), виданий 22. 07.1994р. Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству «Тур».
Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через приписи ст. 1 Господарського процесуального кодексу України згідно яких юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
При цьому, інтереси такої особи стосовно придбання земельної ділянки у власність чи тимчасове користування, має бути законним, не суперечити Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. справа №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтересів).
Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах держави -Міністерства оборони України в особі Військової частини А-0780 у квітні 2010 року звернувся до суду (07.12.2010р. справа надійшла на новий розгляд) про визнання нечинним та скасування розпорядження Ковельської районної державної адміністрації від 31.01.2005р. № 41 "Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством "Тур", визнати нечинним та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛВ.
Як встановлено в процесі розгляду справи позивач не був ні власником, ні землекористувачем спірної земельної ділянки. Вказаний висновок підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 07.04.2005р. у справі №06/13-55 за позовом військової частини - 3822 до відповідачів: Ковельського спеціалізованого лісогосподарське підприємство "Тур"; до відповідача Державне підприємство "Камінь-Каширське лісове господарство"; Городоцького держлісгоспу про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками.
Рішенням господарського суду Волинської області від 07.04.2005р. у справі №06/13-55 встановлено, що позивач ВЧ А-3822 (правонаступником якої є ВЧ А 0780, про що також вказано у рішенні суду) не є користувачем земельної ділянки площею 24157,7 га., яка надана виконавчим комітетом Волинської обласної Ради народних депутатів 01.11.1968р. військовій частині 21825.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2005р. у справі №06/13-55, рішення господарського суду Волинської області від 07.04.2005р. у справі №06/13-55 залишено без змін.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2006р., відмовлено у прийнятті касаційного подання Першого заступника військового прокурора Західного регіону України на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.11.2005р. у справі №06/13-55.
У свою чергу прокурор та позивач при обґрунтуванні позову посилається, як на підставу права користування спірною земельною ділянкою саме на рішення виконавчого комітету Волинської обласної Ради народних депутатів № 12/28 від 01.11.1968р.
Згідно ч.2 ст. 35 ГПК України - факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами і іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Прокурор та позивач не довів належними та допустимими доказами відповідно до вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України підставність своїх вимог та наявність порушення своїх прав, що є відповідно до ст. 1 ГПК України підставою для звернення до суду за їх захистом.
Відповідно до п. 1 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. №02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсним актів державних чи інших органів” (з наступними змінами і доповненями) акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що прокурор та позивач не довели суду ті обставини, на які посилалися, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 22.07.1994р. №001718 серії ІІ-ВЛВ., то така вимога, як правило заявляється як відновлення права з наслідками, передбаченими законодавством, а тому вирішення такого питання є похідним від встановлення права власності (права користування) спірною земельною ділянкою.
Керуючись, Конституцією України, ст. ст. 15, 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. ст. 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Суддя М. С. Шум
Дата виготовлення повного
тексту рішення
08.02.11