01 червня 2026 року
м. Київ
cправа № 918/972/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025
у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. - головуючий, Юрчук М.І., Миханюк М.В.
та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025
суддя: Селівон А.О.
у справі № 918/972/24
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся"
до 1. Костопільської державної сортодослідної станції,
2. Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"
про стягнення заборгованості,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі № 918/972/24.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, що оскаржується, або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу (частина третя статті 288 ГПК України).
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст оскаржуваної постанови складено 03.12.2025.
Касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" подало до Верховного Суду через систему Електронний суд 14.05.2026.
Верховний Суд звертає увагу, що останнім днем строку на касаційне оскарження судового рішення, повний текст якого було складено 03.12.2025, є 23.12.2025. Отже, касаційну скаргу товариством з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" подано з пропуском двадцятиденного строку майже на 5 місяців.
При зверненні з касаційною скаргою товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" просить поновити строк на касаційне оскарження, та зазначає, що користується правом на повторне подання касаційної скарги, що прямо не заборонено приписами ГПК України та Конституцією України. Разом з тим, скаржник посилається, на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, зазначаючи, що суворе застосування судами під час воєнного стану процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду. Також, товариство з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" зазначає, що воно продемонструвало добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження і вжило усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою, а отже, наявні підстави для поновлення строку на касаційне оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Так, ухвалою Верховного Суду від 05.03.2026 було повернуто первинну касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі №918/972/24. Повторно скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ті самі судові рішення у цій справі - 14.05.2026, тобто майже через 2,5 місяці після первинного повернення його касаційної скарги.
Верховний Суд зазначає, що сам по собі факт повернення первісно поданої касаційної скарги не є тією обставиною, яка свідчить про поважність пропуску строку на касаційне оскарження, а при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення первісно поданої касаційної скарги, а також те, чи вчинялись особою, яка має намір подати касаційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов'язку щодо дотримання строку на касаційне оскарження судового рішення.
Процесуальним законодавством не передбачено, що після повернення первісної касаційної скарги Верховним Судом перебіг строку на касаційне оскарження розпочинається заново, як і не передбачено, що у такому разі (повторне подання касаційної скарги) скаржник має безумовне право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Верховний Суд зауважує, що звернення з касаційною скаргою є правом сторони, а не обов'язком, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на касаційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, встановлених нормами ГПК України.
З наведеного вбачається, що можливість звернутись з належно оформленою касаційною скаргою у встановлений законом строк, залежала виключно від волевиявлення та дій самого скаржника, а пропуск строку на касаційне оскарження залежав не від об'єктивних причин, а від суб'єктивних чинників, які особа, що звернулась із касаційною скаргою, могла і повинна була уникнути.
Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов'язується з наявністю поважних причин пропуску строку звернення зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
З огляду на викладене, оцінивши наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі № 918/972/24, Верховний Суд визнає їх неповажними.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенцї про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 293 цього Кодексу.
Крім того касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 ГПК України, оскільки відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, зокрема, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі.
При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок, обов'язковою умовою є те, що cкаржник повинен чітко вказати норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду, а правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржник подає її, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України. В обґрунтування підстави, визначеної в пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції висновкам, викладеним у постанова Верховного Суду та цитує такі висновки із зазначенням постанови Верховного Суду, де такий висновок викладено. За твердженням скаржника, касаційна скарга містить посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі.
Однак зі змісту касаційної скарги не вбачається, яку норму права (пункт, частина, стаття), на його думку застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду, та яких норм права (пункт, частина, стаття) стосуються викладені у наведених скаржником постановах висновки, зроблені Верховним Судом. Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.
З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник не зазначив норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Згідно з приписами частини другої статті 292 ГПК України, зокрема, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Зі змісту частини другої статті 174 ГПК України вбачається, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:
- надати суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги з належним обґрунтуванням наявності обставин та поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження. Крім того, до заяви мають бути додані докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк заявник не мав можливості;
- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначити норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2025 та на рішення господарського суду Рівненської області від 26.05.2025 у справі №918/972/24 залишити без руху.
2. Надати товариству з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся" строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Роз'яснити товариству з обмеженою відповідальністю "ДДТ Полісся", що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали у відкритті касаційного провадження буде відмовлено або повернуто касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді І.Д. Кондратова
О. А. Кролевець