13 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/1879/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,
секретаря судового засідання - Кондратюк Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської митниці на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 (колегія суддів: Діброва Г. І., Савицький Я. Ф., Ярош А. І.) та рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 (суддя Д'яченко Т. Г.) у справі
за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до Одеської митниці, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, про стягнення 3 318 132,27 грн,
за участю представників:
позивача - Саєвської Т. П.,
відповідача - Панчошак О. О.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2025 року Державне підприємство "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - ДП "МТП "Чорноморськ", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської митниці (далі - Митниця, відповідач), у якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 3 318 132,27 грн, з яких: 2 480 797,09 грн основного боргу, 96 668,13 грн 3 % річних, 389 322,60 грн інфляційних втрат та 351 344,45 грн пені.
2. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.03.2011 № 5/47 (далі - договір оренди) в частині повної та своєчасної сплати орендної плати і за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 16.11.2011 № 740-0 (далі - договір про відшкодування витрат), внаслідок чого у останнього виникла заборгованість, у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу 3 % річних, інфляційні втрати та пеню.
3. Відповідач заявив клопотання про зменшення нарахованої позивачем суми пені.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
4. 03.03.2011 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Південна митниця (згідно з інформацією з порталу YouControll наразі іменується Одеська митниця, код ЄДРПОУ 44005631) (орендар) уклали договір оренди, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно на умовах, викладених у договорі.
5. Балансоутримувачем орендованого майна, яке передавалося в оренду Одеській митниці, є ДП "МТП "Чорноморськ" (пункт 1.1 договору оренди).
6. 03.03.2011 сторони договору оренди та балансоутримувач підписали акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що обліковується на балансі ДП "МТП "Чорноморськ", до договору оренди від 03.03.2011.
7. Згідно з пунктом 1.1 договору оренди в порядку та на умовах, визначеним цим договором, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі - майно), що перебуває на балансі Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт") (відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 16.09.2016 № 319 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" перейменовано у Державне підприємство "Морський торговельний порт Чорноморськ") (балансоутримувач), а саме: нежитлові приміщення диспетчерської (iнв. № 4616) загальною площею 52,6 кв. м, розташовані за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, залишкова вартість яких визначена згідно з довідкою Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 30.07.2010 № 315/17.2 і становить 8142,31 грн; нежитлові приміщення адміністративно-побутової будівлі (iнв. № 12705) загальною площею 13,3 кв. м, розташовані за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, залишкова вартість яких визначена згідно з довідкою Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 30.07.2010 № 315/17.2 і становить 45 479,18 грн; нежитлові приміщення ТП - 4003 зі службовими приміщеннями (iнв. № 4625) загальною площею 82,1 кв. м, розташовані за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, залишкова вартість яких визначена згідно з довідкою Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 30.07.2010 № 315/17.2 і становить 8281,47 грн; виробничу площадку - покриття території (iнв. № 4641) загальною площею 72,00 кв. м, розташовану адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, залишкова вартість якої визначена згідно з довідкою Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" від 30.07.2010 № 315/17.2 і становить 1329 грн 66 коп.
8. Відповідно до пункту 1.2 договору оренди майно передається в оренду з такою метою: для розміщення особового складу митного поста "Іллічівськ" (52,6 кв. м, 13,3 кв. м, 82,1 кв. м) та для розміщення службового автотранспорту Південної митниці (72,00 кв. м).
9. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, зазначений у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна (пункт 2.1 договору оренди).
10. Згідно з пунктом 3.1 договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 зі змінами та доповненнями, і становить 1 гривню у рік.
11. За змістом пункту 3.3 договору оренди щорічна орендна плата сплачується до Державного бюджету у термін до 12 січня місяця року, наступного за звітним, з наданням у триденний термін копії платіжного доручення орендодавцеві та балансоутримувачу.
12. Права та обов'язки сторін визначені розділами 5, 6, 7 та 8 договору оренди. Так, пунктами 5.2 та 5.8 договору оренди визначені обов'язки орендаря, одним із яких є те, що орендар зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату, а у разі припинення або розірвання цього договору повернути балансоутримувачу об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, із врахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об'єкта оренди з вини орендаря.
13. Пунктом 8.2 договору оренди визначено, що орендодавець та балансоутримувач мають право виступати з ініціативою щодо стягнення збитків по заборгованості з орендної плати, пені, неустойки внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору.
14. На адресу відповідача позивачем було скеровано рахунки та акти здачі-прийняття робіт, а саме: від 31.12.2017 АН/13012 на суму 00,50 грн, від 31.12.2018 АН/13485 на суму 00,50 грн, від 31.12.2019 АН/14753 на суму 00,30 грн, від 21.12.2022 АН/5843 на суму 00,25 грн і від 31.12.2023 АН/2756 на суму 00,25 грн, а також вказано, що рахунок від 31.12.2019 АН/14753 на суму 00,50 грн було частково сплачено і сума боргу складає 00,30 грн.
15. 16.11.2011 Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" (згідно з наказом Міністерства інфраструктури України від 16.09.2016 № 319 перейменовано на ДП "МТП "Чорноморськ") та Південна митниця (наразі іменується Одеська митниця) уклали договір про відшкодування витрат.
16. Відповідно до пункту 1.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувач зобов'язується у 2011 році забезпечити обслуговування та експлуатацію будівель, розташованих за адресою: м. Іллічівськ, с. Бурлача Балка, вул. Північна, 4, загальною площею 148,0 кв. м, і виробничої площадки загальною площею 72,0 кв. м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цих будівлях, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
17. Згідно з пунктом 3.4 договору про відшкодування витрат оплата за цим договором здійснюється орендарем протягом 10 банківських днів після підписання акта виконаних послуг шляхом перерахування грошових коштів на рахунок балансоутримувача.
18. Умовами пункту 5.2 договору про відшкодування витрат сторонами було визначено, що у разі невиконання винною стороною договірних зобов'язань протягом визначеного терміну застосовуються штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
19. Договір про відшкодування витрат набуває чинності від дня його укладання сторонами, але сторони досягли згоди, що умови договору відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 03.03.2011, тобто з дати укладання договору оренди нерухомого майна та передачі майна згідно з актом (пункт 8.1).
20. Пунктом 8.6 договору оренди передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
21. Також пунктом 8.7 договору оренди визначено, що реорганізація «балансоутримувача» чи «орендаря» або перехід права власності на приміщення чи будівлю до інших осіб не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і зберігає свою чинність для нового власника приміщення та будівлі (їх правонаступників), якщо інше не передбачається цим договором або чинним законодавством.
22. Договір про відшкодування витрат, який був укладений на час дії договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 03.03.2011 № 209840910351 припинив свою дію з 05.08.2024.
23. Позивачем на адресу відповідача було скеровано рахунки та акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг).
24. Відповідно до листа від 26.12.2023 № 369/05 Одеська митниця отримала наведені рахунки та акти виконаних робіт 28.12.2023.
25. Станом на день подання цього позову відповідач не повернув підписані та скріплені печаткою зазначені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та не здійснив оплати вказаних рахунків.
26. Отже, основна заборгованість за договором оренди - 1,80 грн, а за договором відшкодування витрат - 2 480 795,29 грн. Також позивачем було здійснено нарахування 96 668,13 грн 3 % річних, 389 322,60 грн інфляційних втрат та 351 344,45 грн пені.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
27. 27.10.2025 Господарський суд Одеської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026, про часткове задоволення позову; стягнення з Одеської митниці на користь ДП "МТП "Чорноморськ" заборгованості у розмірі 3 142 460,05 грн, яка складається з суми основного боргу у розмірі 2 480 797,09 грн, 96 668,13 грн 3 % річних, 389 322,60 грн інфляційних втрат, 175 672,23 грн пені та 49 771,98 грн судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
28. Суди встановили, що відповідач користувався орендованим майном та отримував комунальні й експлуатаційні послуги, що підтверджується сукупністю наявних у справі письмових доказів. При цьому сам по собі факт непідписання акта виконаних робіт за відсутності доведених заперечень щодо фактичного надання послуг та їх обсягу не може свідчити про відсутність грошового зобов'язання, тому посилання відповідача на відсутність підписаних актів суд вважає проявом недобросовісної поведінки сторони, яка спрямована на уникнення виконання грошового зобов'язання.
29. Крім того, суди виходили з того, що положеннями договору оренди передбачено право орендодавця та балансоутримувача на стягнення пені у разі порушення грошового зобов'язання, а договором про відшкодування витрат визначено конкретний розмір штрафних санкцій у вигляді подвійної облікової ставки Національного банку України за прострочення виконання зобов'язання.
30. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, перевіривши здійснені позивачем розрахунки, встановивши правильність цих розрахунків і відповідність вимогам чинного законодавства, приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у спірних правовідносинах, дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених ДП "МТП "Чорноморськ" позовних вимог про стягнення з відповідача 2 480 797,09 грн основного боргу, 96 668,13 грн 3 % річних, 389 322,60 грн інфляційних втрат.
31. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми неустойки у розмірі 351 344,45 грн суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, виснував про наявність підстав для зменшення розміру пені на 50 %, а саме до суми в розмірі 175 672,23 грн.
Короткий зміст касаційної скарги
32. 06.03.2026 Митниця звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову у позові.
33. Касаційна скарга подана з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
34. В обґрунтування зазначеної підстави вказано про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: стягнення заборгованості, яка складається з інфляційних втрат, 3 % річних та пені, у випадку, коли позивачем було порушено умови договору в частині своєчасного надання актів виконаних послуг (пункт 3.6 договору про відшкодування витрат) у взаємодії з нормами Бюджетного кодексу України (далі - БК України), що стосуються випадків, коли стороною договору виступає державний орган, асигнування якого обмежені, зокрема, бюджетним періодом, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (стаття 3 БК України) та не може здійснити оплату послуг поза межами встановленого строку.
35. Скаржник вважає, що суди не врахували погодження сторонами умов договору, згідно з якими оплата здійснюється лише після підписання відповідних актів виконаних послуг, а оскільки Митниця не підписувала жодного з таких актів, а позивач не надав доказів їх підписання відповідачем, підстави для проведення розрахунків за цими актами, як і для стягнення заявленої позивачем заборгованості, відсутні.
36. На думку скаржника, суди не врахували, що у випадку, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначили її розміру, то відсутні і підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договорі та прямо не встановленому законом, що також не враховано судами попередніх інстанцій. Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
37. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить цю скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
38. На думку позивача, суди попередніх інстанції повно, всебічно та об'єктивно дослідили матеріали справи, правильно встановили фактичні обставини та надали їм належну правову оцінку відповідно до вимог чинного законодавства. Водночас касаційна скарга не містить доводів, які б спростували встановлені судами обставини або свідчили про неправильне застосування норм права. Скарга є необґрунтованою, ґрунтується на припущеннях та не спростовує правомірності висновків судів попередніх інстанцій.
Позиція Верховного Суду
39. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо, зокрема, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
40. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права суди застосували неправильно).
41. Скаржник наполягає на тому, що оплата за договором здійснюється лише після підписання відповідних актів виконаних послуг, проте відповідач не підписував, а позивач не надав доказів щодо підписання актів виконаних послуг відповідачем, у зв'язку з чим вважає, що відсутні підстави для здійснення розрахунків за цими актами, як наслідок, і для стягнення заявленої позивачем заборгованості.
42. Крім того, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, коли стороною договору несвоєчасно виставлено рахунки і направлено акти за виконані послуги, а відповідачем є державний орган, асигнування якого обмежені, зокрема, бюджетним періодом, (стаття 3 БК України) та який не може здійснити оплату за послуги поза межами такого періоду.
43. Щодо вказаних доводів скаржника колегія суддів зазначає таке.
44. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
45. Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
46. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
47. Як вбачається з частини першої статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
48. Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
49. Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
50. Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем у рамках згаданих договорів існували господарські правовідносини, за якими позивач надав в оренду нерухоме майно, що належить до державної власності, а відповідач прийняв зазначені об'єкти, про що свідчать наявні копії актів та рахунків, які оформлені та направлені належним чином.
51. Разом із тим належних та допустимих доказів розрахунків із позивачем у повному обсязі відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було, що останнім при розгляді справи Господарським судом Одеської області не заперечувалося.
52. У разі порушення строків оплати кредитор може захистити свої права, звернувшись із позовом до господарського суду про примусове стягнення заборгованості разом з інфляційними втратами за весь час прострочення, 3 % річних, від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а також штрафні санкції, якщо вони передбачені договором.
53. Як встановлено судами попередніх інстанцій, пунктом 8.2 договору оренди визначено, що орендодавець та балансоутримувач мають право виступати з ініціативою щодо стягнення збитків із заборгованості з орендної плати, пені, неустойки внаслідок невиконання або неналежного виконання умов договору.
54. Крім того, умовами пункту 5.2 договору про відшкодування витрат сторонами було визначено, що у разі невиконання винною стороною договірних зобов'язань протягом визначеного терміну застосовуються штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
55. Оскільки судами попередніх інстанцій було установлено, а відповідачем не спростовано прострочення відповідачем виконання грошового договірного зобов'язання за договором оренди - 1,80 грн та за договором про відшкодування витрат - 2 480 795,29 грн, з урахуванням направлених позивачем та отриманих відповідачем рахунків й актів виконаних робіт, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суди попередніх інстанцій встановили, що нараховані позивачем 3 % річних у розмірі 96 668,13 грн, інфляційні втрати за період (із 05.01.2024 по 05.05.2025) у розмірі 389 322,60 грн та пеня за період (із 05.01.2024 по 24.03.2025) у розмірі 351 344,45 грн є арифметично правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.
56. При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили доводи відповідача щодо відсутності підстав для здійснення розрахунків за наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг) та, як наслідок, стягнення заявленої позивачем заборгованості з огляду на відсутність підписаних актів зі сторони відповідача, як такі, що спрямовані на уникнення виконання грошового зобов'язання, оскільки суди встановили, що відповідач користувався орендованим майном та отримував комунальні й експлуатаційні послуги, що підтверджується сукупністю наявних у справі письмових доказів, водночас відповідачем не доведено ані факту ненадання послуг, ані їх неналежної якості, ані направлення позивачу обґрунтованих заперечень щодо підписання актів.
57. Колегія суддів також зазначає, що за встановленими судами обставинами справи обов'язок відповідача здійснювати розрахунки за надані послуги ґрунтується на умовах укладеного сторонами договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, та договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість, а не на підставі актів наданих послух, які лише фіксують факт того, що послуга була надана або робота виконана.
58. Не підписуючи акти виконаних робіт, наданих позивачем, як балансоутримувачем, відповідач не позбавляється обов'язку здійснювати виплати, передбачені відповідними договорами, а позивач - можливості реалізувати належні йому зустрічні права та захистити їх у судовому порядку. Так, стаття 530 ЦК України пов'язує виконання зобов'язання як із настанням певного визначеного сторонами строку (терміну), так і за його відсутності.
59. Між тим колегія суддів погоджується з твердженнями суду апеляційної інстанції про те, що закінчення бюджетного року не звільняє сторону від виконання взятого на себе зобов'язання щодо сплати за надані послуги.
60. Крім того, норми БК України регулюють відносини замовника з державою, порядок планування та використання бюджетних коштів розпорядниками, однак не змінюють природу та обов'язковість виконання цивільно-правових і господарських зобов'язань, які виникли на підставі укладених договорів.
61. Крім того, закінчення бюджетного року не припиняє грошового зобов'язання та не звільняє сторону договору від його виконання, відсутність або недостатність бюджетних призначень є внутрішнім організаційним питанням діяльності відповідача як розпорядника бюджетних коштів і не може покладатися на контрагента.
62. Щодо доводів касаційної скарги про те, що умовами договору не передбачено сплати штрафних санкцій у вигляді пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначено її розмір, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на встановлені судами протилежні обставини, які підтверджуються матеріали справи, тобто є такими, що направлені на переоцінку цих обставин, що не здійснюється судом касаційної інстанції в силу вимог статті 300 ГПК України.
63. Що ж до підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає, що зміст вказаної норми спрямований на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
64. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційна скарга загалом зводиться до викладення такого висновку у формулюванні, яке необхідне позивачу в межах конкретної справи, та надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди попередніх інстанцій встановили фактичні обставини справи, що стали підставою для відмови в задоволенні позову, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
65. Верховний Суд у мотивах цієї постанови надав вичерпну відповідь стосовно питань застосування норм матеріального права, які мають значення для правильного вирішення цього спору з огляду на фактичні обставини цієї справи. Тому з огляду на наведене підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.
66. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
67. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій.
Висновки Верховного Суду
68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
69. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
70. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати
71. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Одеської митниці залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 27.10.2025 у справі № 916/1879/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя Л. І. Рогач