8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"01" червня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1031/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Цукровик-Агро" (62013, Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Пархомівка, вул. Кооперативна, 14);
до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61), Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 .
про стягнення коштів у розмірі 21 406, 60 грн
без виклику учасників справи
Позивач - Приватне підприємство "Цукровик-Агро", с. Пархомівка, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, м. Харків, про стягнення заборгованості у розмірі 21 406, 60 грн за договором спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном № 674 від 18.09.2025. Також просить суд покласти на відповідача понесені витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою господарського суду від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1031/26. Розгляд справи № 922/1031/26 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу у строк, протягом п'ятнадцяти днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження, надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство.
Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_1 . Встановлено третій особі строк для подання письмових пояснень щодо позову та відзиву на позов, унормованих ст. 168 ГПК України, доказів на підтвердження викладених у поясненнях обставин та доказів направлення копії останніх учасникам справи - протягом п'яти днів з дня вручення відповідної ухвали та отримання копій позовної заяви.
01.04.2026 відповідач надав відзив на позов (вх. № 7761), в якому просив відмовити у позові. В обґрунтування своїх заперечень вказує, що Квартирно-експлуатаційний відділ є бюджетною установою, яка в своїй діяльності фінансується із державного бюджету, та є розпорядником бюджетних коштів виключно в рамках взятих на себе зобов'язань бюджетного періоду. Проведення бюджетних платежів здійснюється органами Казначейства України в рамках бюджетного періоду та затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів. Оскільки позивач не звертався до відповідача у жовтні, листопаді 2025 року про відшкодування витрат за спожиту третьою особою електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії, вказане унеможливило проведення оплати за отримані військовою частиною послуги інакше, як на підставі рішення суду.
02.04.2026 позивач надав відповідь на відзив на позов, в порядку ст. 166 ГПК України (вх. № 7905), в якій вказав на те, що сума відшкодування витрат з розподілу електричної енергії у розмірі 21 406, 60 грн підтверджується підписаними між позивачем та військовою частиною актами виконаних робіт за період з 01.10.2025 по 30.11.2025 та актом фіксації показників лічильника електричної енергії з 01.10.2025 по 30.11.2025. Дані акти підписані без претензій позивачем та військовою частиною. Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для фінансування оплати за надані послуги не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
15.04.2026 третьою особою надано до суду відзив на позов (вх. № 9094), в якому підтримав правову позицію відповідача у справі, а також зазначає, що надані позивачем до претензії оригінали документів є неналежними доказами, які підтверджують факт надання третій особі послуг з постачання та розподілу електричної енергію в період з 01.10.2025 по 30.11.2025 в розмірі 21 406, 60 грн. Враховуючи викладене, просив суд у задоволенні позову відмовити та закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю спору між сторонами.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.03.2026, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Ч. 4 ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між Приватним Підприємством «Цукровик -Агро», військовою частиною НОМЕР_1 (третя особа, споживач) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків (відповідач) було укладено договір спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 18 вересня 2025 року № 674.
Умовами договору № 674 від 18 вересня 2025 року передбачено, що позивач надає військовій частині можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном-нежитловими приміщеннями загальною площею 2432 кв.м., що розташовані за адресою: Харківська обл., Богодухівский район, с. Пархомівка, а саме: приміщення ПП «Цукровик -Агро» площею 1998,5 м2 за адресою: АДРЕСА_1 та приміщення ПП «Цукровик -Агро» площею 433,5 м2 за адресою: АДРЕСА_2 . (п. 1.1. договору № 674).
Згідно з п. 3.2. договору № 674 від 18 вересня 2025 року відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі витрати за комунальні послуги за договором відшкодування комунальних послуг, які були отримані військовою частиною за час дії договору.
П. 3.3. договору № 674 від 18 вересня 2025 року передбачено, що відшкодування за спожиті комунальні послуги військовою частиною сплачуються відповідачем на підставі укладених договорів на відшкодування окремо за кожним видом наданих комунальних послуг за відповідним пакетом документів до них.
Відповідно до п. 8.2. договору № 674 від 18 вересня 2025 року відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачеві вартість комунальних послуг, що спожиті військовою частиною у процесі виконання цього договору.
Строк дії договору № 674 від 18 вересня 2025 року з 28 серпня 2025 року до
31 грудня 2025 року (п. 10.1.).
На виконання договору № 674 для компенсації відповідних витрат між сторонами був укладений договір № 1892 від 20 листопада 2025 року про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії (договір № 1892).
Запланований обсяг споживання та розподілу електричної енергії за договором № 1892 склав 581 кВт/год (за вересень 2025 року) (пункт 1.3).
За умовами договору № 1892 вартість постачання електричної енергії становить:
з 01.09.2025 за 1 кВт/год - 6,288362 грн. з ПДВ (п. 2.1.).
вартість розподілу електричної енергії становить:
з 01.09.2025 за 1 кВт/год - 2,418048 грн з ПДВ. (п. 2.2.).
П. 3.1. договору № 1892 передбачено, що облік та розрахунки за спожиту електричну енергію здійснюються за показниками приладів обліку (лічильника) або розрахунку.
Відповідач частково відшкодував позивачеві витрати за спожиту електричну енергію в обсязі 581 кВт/год та за послуги з розподілу електричної енергії за вересень 2025 року у сумі 5 058, 43 грн.
У зв'язку з подальшою необхідністю користування військовою частиною нерухомим майном позивача, на виконання умов договору № 674 для компенсації відповідних витрат були складені додаткові угоди до договору № 1892 від 20 листопада 2025 року, а саме:
1. Додаткова угода щодо корегування запланованого обсягу споживання та розподілу електричної енергії та зміна вартості постачання електричної енергії і вартості розподілу електричної енергії.
П. 2.4. додаткової угоди визначено, що загальна вартість цього Договору на дату його складання становить 21 678 ,62 грн.
2. Додаткова угода щодо корегування запланованого обсягу споживання та розподілу електричної енергії та зміна вартості постачання електричної енергії і вартості розподілу електричної енергії.
П. 2.4. додаткової угоди визначено, що загальна вартість цього договору на дату його складання становить 26 465, 03 грн.
Як вказує позивач, витрати за спожиту військовою частиною електричну енергію з 01.10.2025 по 30.11.2025 склали за 1807 кВт/год 21 406, 60 грн, що підтверджується актами фіксації показників лічильника електричної енергії, актами виконаних робіт (наданих послуг) до договору відшкодування комунальних послуг.
Дані акти підписані позивачем та військовою частиною.
В той же час, відповідачем акти не були підписані та не було відшкодовано вартості комунальних витрат.
Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 39 від 11.03.2026, в якій порушено питання щодо відшкодування вартості за спожиту військовою частиною електричну енергію за період з 01.10.2025 по 30.11.2025 у розмірі 21 406, 60 грн та надано акти про обсяг розподіленої електричної енергії, рахунки за спожиту електричну енергію та акти приймання - передачі електричної енергії за вказаний період.
У відповіді на претензію від 18.03.2026 відповідач повідомив, що КЕВ м. Харків є бюджетною установою, що фінансується з державного бюджету в рамках затвердженого бюджету розпорядника бюджетних коштів та рекомендував звернутися до суду.
Так, відповідачем не відшкодована вартість за спожиту військовою частиною електричну енергію за період з 01.10.2025 по 30.11.2025 у розмірі 21 406, 60 грн.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.
Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої, другої ст. 3 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", суб'єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові частини, заклади, установи та організації Збройних Сил України, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про Збройні Сили України", фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з п. 6, 7 ч. 1 ст. 2 БК України, бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження; бюджетне зобов'язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому.
Ст. 3 БК України передбачено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Відповідно до Конституції України, бюджетний період для Державного бюджету України за особливих обставин може бути іншим, ніж передбачено частиною 1 цієї статті. Особливими обставинами, за яких Державний бюджет України може бути затверджено на інший, ніж передбачено частиною 1 цієї статті, бюджетний період, є: 1) введення воєнного стану; 2) оголошення надзвичайного стану в Україні. У разі затвердження Державного бюджету України на інший, ніж передбачено частиною першою цієї статті, бюджетний період місцеві бюджети мають бути затверджені на такий самий період. Для середньострокового бюджетного планування середньостроковий період включає плановий та наступні за плановим два бюджетні періоди.
За приписами ч. 1 ст. 48 БК України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; довгострокових зобов'язань у рамках державно-приватного партнерства, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань за договорами щодо забезпечення судноплавного стану внутрішніх водних шляхів та судноплавних шлюзів; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Довгострокове зобов'язання за енергосервісом на підставі документального підтвердження в установленому порядку скорочення обсягів споживання комунальних послуг та енергоносіїв і видатків на їх оплату за звітний період (порівняно з такими обсягами (видатками), які були б спожиті (здійснені) за відсутності енергосервісу) набуває статусу бюджетного зобов'язання у сумі, визначеній згідно з умовами договору енергосервісу виходячи з цін (тарифів), діючих у періоді, за який здійснюється розрахунок, у межах фактичного скорочення таких видатків.
Відповідно до ст. 49 БК України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Кодексу. Казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі: 1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання бюджету; 2) наявності затвердженого в установленому порядку паспорта бюджетної програми; 3) наявності у розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетних асигнувань.
Згідно зі ст. 51 БК України, розпорядники бюджетних коштів забезпечують у повному обсязі проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ, інші енергоносії, комунальні послуги та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, та укладають договори за кожним видом відповідних послуг у межах бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі.
Згідно зі ст. 904 ЦК України за договором про безоплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві усі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Обов'язок відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору про безоплатне надання послуг, ґрунтується на презумпції відплатності договорів про надання послуг.
Витрати за спожиту військовою частиною електричну енергію з 01.10.2025 по 30.11.2025 склали за 1807 кВт/год у розмірі 21 406, 60 грн, підтверджуються актами фіксації показників лічильника електричної енергії, актами виконаних робіт (наданих послуг) до договору відшкодування комунальних послуг, а також актами на оплату за спожиту електричну енергію, виставленими позивачу постачальником - АТ "Харківобленерго" за жовтень-листопад 2025 року.
Крім того, відповідачем не заперечується факт та розмір суми заборгованості та обсяг спожитої електричної енергії військовою частиною.
При цьому, посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для фінансування оплати за надані послуги критично оцінюється судом, оскільки Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Наведений висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18.
Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання викладено в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах № 925/246/17, № 925/974/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18 (п. 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16).
Ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк і термін).
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою ст. 612 ЦК України.
Всупереч вимог ст. 13 та ст. 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості у розмірі 21 406, 60 грн до суду не надано.
Щодо тверджень відповідача, що оскільки позивач не звертався до відповідача у жовтні, листопаді 2025 року про відшкодування витрат за спожиту третьою особою електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії/перетікання реактивної енергії, вказане унеможливило проведення оплати за отримані військовою частиною послуги, суд зазначає, що відповідачем не обґрунтовано наявності істотних обставин, які б могли перешкодити відповідачу здійснити поточні платежі, відповідно до умов договору та чи пов'язана неповнота розрахунків та необхідність остаточних розрахунків у зв'язку з розбіжностями обсягів планового постачання з даними актів прийому-передачі.
Враховуючи зазначене, суд зазначає, що не звернення позивача до КЕВ з документами за жовтень-листопад 2025, не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України, не є простроченням кредитора в силу ст. 613 цього Кодексу, та не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість спожитої військовою частиною електричної енергії, на підставі п. 8.2. договору № 674 від 18 вересня 2025 року, що також не суперечить ч. 1 ст. 692 ЦК України.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 918/1395/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та за комунальні послуги не розрахувався, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат за спожиту військовою частиною електричну енергію за період з 01.10.2025 по 30.11.2025 у розмірі 21 406, 60 грн є правомірними, обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо клопотання третьої особи про одночасне закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору та відмови у задоволенні позову, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо:
1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу;
4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовані спірні питання.
Суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Отже, як встановлено судом вище, наявність у відповідача на час розгляду даного спору боргу за договором № 674 від 18 вересня 2025 року в розмірі 21 406, 60 грн (що також не заперечується відповідачем), свідчить про відсутність у суду правових підстав, визначених нормами ст. 231 ГПК України, для закриття провадження у справі. А, отже, даний спір розглянуто судом по суті, та враховуючи наявні у справі докази та відсутність доказів, які б спростували обґрунтованість заявлених позивачем вимог, судом зроблено висновок про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі. Таким чином, клопотання третьої особи відхиляється судом, як безпідставно заявлене.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, враховуючи задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 20, 53, 73, 74, 77, 86, 129, 233, 236-241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова (61024, м. Харків, вул. Сковороди Григорія, буд. 61; код ЄДРПОУ 07923280) на користь Приватного підприємства "Цукровик-Агро" (62013, Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Пархомівка, вул. Кооперативна, 14; код ЄДРПОУ 34643996) заборгованість у розмірі 21 406, 60 грн, судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач - Приватне підприємство "Цукровик-Агро" (62013, Харківська обл., Богодухівський р-н, с. Пархомівка, вул. Кооперативна, 14; код ЄДРПОУ 34643996);
Відповідач - Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова (61024, м. Харків, вул. Сковороди Григорія, буд. 61; код ЄДРПОУ 07923280).
Третя особа - Військова частина НОМЕР_1 .
Повне рішення складено 01.06.2026.
СуддяР.М. Аюпова
справа № 922/1031/26