29 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/1619/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу №915/1619/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс консалтинг груп» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 2А, офіс 3А; код ЄДРПОУ 38129630)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» (54052, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, буд. 17/2; код ЄДРПОУ 35473290)
про стягнення коштів в загальній сумі 87958,43 грн.
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Алекс консалтинг груп» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Люкс ЛВП» про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 13720,00 грн., 699,23 грн. інфляційних втрат, 73539,20 грн. пені, посилаючись на наступне.
05.09.2024 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекс Консалтинг груп» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» (замовник) було укладено договір № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку (далі - договір). У порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника надати йому послуги з ведення бухгалтерського і податкового обліку в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги виконавця (п. 2.1. договору). Обсяг послуг, що надаються виконавцем за цим договором, визначений у додатку № 2 до цього договору (п. 4.10. договору).
Позивач стверджує, що на виконання вказаного договору позивачем надано обумовленні договором послуги на загальну суму 25420,00 грн., що підтверджується актами надання послуг, а саме: № 629 від 30.09.2024 року на суму 11700,00 грн. № 677 від 31.10.2024 року на суму 8240,00 грн. № 748 від 30.11.2024 року на суму 2500,00 грн. № 809 від 31.12.2024 року на суму 2980,00 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідачем було сплачено частково за надані послуги, а саме сплачено 11700,00 грн.
Разом з цим, позивачем також зазначено, що 28.02.2025р. письмовим повідомленням №28/02/25-3 ним було повідомлено відповідача в Telegram групі про розірвання договору №05/09/24-1Ю від 05.09.2024р. в односторонньому порядку з 31.03.2025р. через несплату боргу в розмірі 13720,00 грн.
Наразі, як зазначає позивач, заборгованість відповідача становить 13720,00 грн.. що на думку позивача, підтверджується актом звірки взаємних розрахунків сума заборгованості ТОВ «Люкс ЛВП» перед ТОВ «Алекс консалтинг груп» за період: 30.09.2024 31.12.2024 та банківською випискою та карточкою 361 рахунку по контрагенту ТОВ «Люкс ЛВП» за період з 01.01.2024р. - 31.12.2024р.
Також за порушення виконання грошових зобов'язань позивачем нараховано відповідно до умов ст. 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 699,23 грн., та відповідно до умов п. 8.14, 8.15, 8.16 договору пеню у розмірі 73539,20 грн.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.11.2025 вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Алекс консалтинг груп» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1619/25 за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов з дня вручення даної ухвали з наданням до відзиву доказів в обґрунтування заперечень на позов, якщо такі докази не надані позивачем.
04.03.2026 до суду від представника позивача - Білокур В.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про прискорення розгляду справи (вх. №2861/26).
Відповідно до відомостей, наявних у КП ДСС, відповідач - ТОВ “Люкс ЛВП» не є користувачем ЄСІТС та не зареєстрований в Електронному суді.
Так, копія ухвала суду від 12.11.2025 про відкриття провадження у даній справі № 915/1619/25 була надіслана відповідачу - ТОВ “Люкс ЛВП» на відому суду юридичну адресу. Проте, поштове відправлення з вказаною ухвалою суду було повернута до суду 08.12.2025 без вручення з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пункткгпфах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою Судова повістка, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Судова повістка.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення єд ень проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення у поштовому повідомленні про відсутність особи за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб сучасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк» в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі “Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі “Bellet v. France» Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що “при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі “Walchli v. France», заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; “ТОВ “Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
05.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Алекс консалтинг груп» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Люкс ЛВП» (замовник) було укладено договір № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, відповідно до умов п. 2.1. якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника надати йому послуги з ведення бухгалтерського і податкового обліку в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги виконавця.
У розділі 1 договору, сторони визначили наступні тлумачення термінів, що вживаються в договорі, зокрема: Telegram група - це колективний чат, створений в месенджері «Telegram» для обміну повідомленнями між уповноваженими представниками сторін з метою оперативного обміну інформацією для виконання прав та обов'язків, визначених цим Договором. Інформація (файли, документи, повідомлення), що розміщується сторонами в Telegram групі, є офіційною, підлягає використанню в правовідносинах сторін за цим Договором і може використовуватися у разі конфліктних (спірних) ситуацій як належний та допустимий доказ, а також у разі розгляду спору в суді (п. 1.10 договору);
Відповідно до п. 3.1. договору послуги, передбачені цим договором, надаються в офісі виконавця згідно з його режимом роботи. Офіси виконавця не працюють у неробочий час, святкові та вихідні дні.
Згідно з п. 4.8. договору оперативний обмін інформацією (файлами, документами) між сторонами, що необхідна для належного обслуговування замовника, здійснюється в Telegram групі. Протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин з моменту укладення цього договору виконавець створює в месенджері Telegram групу під назвою скороченого найменування замовника. До групи долучаються представники замовника та виконавця, які уповноважені представляти сторони в період дії цього договору. У разі, якщо представники замовника відмовилися або не долучилися до створеної групи протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту її створення, виконавець має право призупинити надання послуг у порядку, передбаченому цим договором.
Відповідно до п. 4.10 договору обсяг послуг, що надаються виконавцем за цим договором, визначений у додатку №2 до цього договору.
Пунктом 4.13. договору визначено, що обмін інформацією між замовником та виконавцем здійснюється в письмовому, електронному, телефонному режимі чи при безпосередньому спілкуванні на зустрічах.
Відповідно до п. 4.14. договору обмін інформацією, відомостями та документами, які безпосередньо стосуються здійснення бухгалтерського та податкового обліку замовника та/або прав та обов'язків сторін, визначених цим договором, здійснюється сторонами, виключно, шляхом направлення відповідного документу у письмовому вигляді засобами поштового зв'язку (кур'єрською доставкою, на поштову адресу сторін, що зазначені в розділі 15 «Реквізити і підписи сторін» цього договору направлення відповідного документу електронною поштою на адресу сторони договору (уповноваженого представника) або шляхом направлення інформації в Telegram групу.
Згідно з п. 5.1. договору, вартість послуг виконавця визначається виходячи з діючих цін, що зазначені в додатку №1 до цього договору.
Пунктом 5.2. договору передбачено, що сторони погодили, що обсяг (кошторис) послуг, які надаються виконавцем за цим договором, розраховується виконавцем окремо за кожен звітний період. Звітним періодом за цим договором є місяць, який збігається з календарним місяцем, якщо інший період не зазначено у додатках до цього договору. У разі, якщо виконавець надавав послуги протягом певної частини звітного місяця, вартість послуг визначається, виходячи з кількості операцій виконаних виконавцем за відповідний період.
Відповідно до п. 5.4. договору розмір плати за звітний період обслуговування замовника визначається виконавцем за цінами та на умовах, що визначені в розділі першому та другому додатку №1 до договору.
Відповідно до п. 5.7. договору вартість послуг, які були надані виконавцем протягом відповідного звітного періоду, оплачуються замовником до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним місяцем, у розмірі вартості послуг, що зазначений в акті надання послуг (виконаних робіт), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.
Згідно з 5.8. договору виконавець направляє рахунок-фактуру на оплату послуг за відповідний звітний період на власний розсуд в Telegram групу або на електронну пошту замовника або уповноважених представників замовника. При цьому зобов'язання замовника щодо строків оплати послуг виконавця не залежать від надходження рахунку-фактури.
Згідно з п. 5.10. договору валютою розрахунків за цим договором є виключно українська гривня. Усі розрахунки між сторонами цього договору здійснюються в безготівковій формі.
Відповідно до п. 5.11. договору оплата послуг здійснюється на поточний рахунок виконавця, зазначений в розділі 15 «Реквізити і підписи сторін» цього договору або в рахунках-фактурах.
Згідно з п. 6.1. договору приймання-передача наданих за цим договором послуг здійснюється сторонами на підставі акту наданих послуг по закінченню кожного звітного місяця.
Пунктом 6.2. договору визначено, що акт надання послуг складається Виконавцем в останній календарний день кожного звітного місяця. По завершенню кожного звітного періоду до 5 (п'ятого) числа місяця наступного за звітним замовник зобов'язаний самостійно отримати у виконавця рахунки, акт надання послуг та реєстр операцій.
Відповідно до п. 6.3. договору виконавець додатково до 5 (п'ятого) числа місяця наступного за звітним, направляє акт надання послуг на електронну пошту уповноваженого представника замовника або на електронну пошту замовника або в групу Telegram або через онлайн-сервіс електронного документообігу «Вчасно». Акт надання послуг, направлений у визначений в цьому пункті спосіб, є належним способом прийому-передачі послуг і підлягає розгляду замовником у порядку, визначеному цим договором.
У разі порушення вказаного строку виконавцем замовник має право на збільшення кількості днів для розгляду та підписання акту надання послуг, відповідно до кількості днів, на яку Виконавець прострочив строки відправлення.
Згідно з п. 6.4. договору замовник до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним розглядає результати наданих послуг та повертає виконавцю підписаний акт надання послуг. Акт надання послуг повертається виконавцю шляхом направлення листа з описом та повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження виконавця або передається уповноваженому працівнику виконавця або надсилається та підписується через онлайн-сервіс електронного документообігу «Вчасно».
Замовник також має право направити виконавцю підписані акти надання послуг або претензії, щодо обсягу та якості наданих послуг, у спосіб визначений пунктом 6.3. договору.
Відповідно до п. 6.5. договору, якщо у встановлений п. 6.4. цього договору строк, замовник не поверне виконавцю підписаний акт надання послуг або не заявить в письмовій формі про наявні претензії, вважається, що послуги визначені в акті надання послуг виконавцем надані, а замовником в повному обсязі прийняті та підлягають оплаті.
Пунктом 6.6. договору визначено, що заперечення замовника по об'єму та якості наданих послуг повинні бути вмотивованими та містити посилання на невідповідність наданих послуг результатам, які передбачені умовами цього договору. При цьому сторони зобов'язані негайно погодити усунення відповідних претензії.
Згідно з п. 6.7. договору у випадку, якщо замовник не направив виконавцю підписаний акт надання послуг до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним, послуги, що визначені у відповідному акті, вважаються прийнятими замовником та підлягають оплаті у визначені договором строки.
Відповідно до п. 7.2.1. договору замовник зобов'язаний оплачувати послуги виконавця в розмірах та строки, що визначені в цьому договорі.
Згідно з п. 8.1. договору кожна зі сторін повинна належним чином виконувати свої обов'язки відповідно до вимог цього договору, усіма можливими способами сприяти іншій стороні у виконанні своїх обов'язків.
Відповідно до п. 8.13. договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням цього договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.
Пунктом 8.14. договору визначено, що сторони погодили, що до правовідносин за цим договором порядок нарахування штрафних санкцій, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не застосовується, а строк позовної давності щодо стягнення заборгованості, штрафу, пені встановлюється в 3 (три) роки.
Згідно з п. 8.15. договору при простроченні виконання грошового зобов'язання з оплати послуг за цим договором замовник зобов'язується сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення платежу, а також пеню у розмірі 2% (двох відсотків) від суми боргу, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу до дати фактичного виконання зобов'язання з оплати послуг за цим договором.
Відповідно до п. 8.16. договору у разі порушення замовником строків оплати послуг за цим договором більше, ніж на 20 (двадцять) календарних днів, виконавець має право призупинити надання послуг до дати надходження на рахунок виконавця грошових коштів у розмірі повної оплати заборгованості за надані послуги, включаючи розмір пені, при цьому виконавець не несе відповідальності за всі нараховані замовнику штрафні санкції та інші негативні наслідки для замовника, що виникли у зв'язку з ненаданням послуг у визначений в цьому пункті період.
Про зупинення надання послуг з підстав, зазначених у цьому пункті, виконавець повідомляє замовника шляхом направлення відповідного повідомлення на адресу електронної пошти замовника, що вказана в цьому договорі або в Telegram групі. Надання послуг припиняється з дня наступного за днем відправлення відповідного повідомлення виконавцем.
Згідно з п. 12.1. договору, цей договір набуває чинності з 05 вересня 2024 року і діє до 05 вересня 2025 року, при відсутності письмової заяви про його припинення або зміни умов, зробленої однією із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору, договір автоматично пролонгується (продовжує діяти) на кожний наступний термін - 12 місяців. Повідомлення про припинення дії цього договору вважається поданим належним чином, якщо воно надане під розписку уповноваженому представнику сторони договору або надіслане поштою з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження сторони цього договору, або розміщене в Telegram групі, або відправлене на електронну пошту, зазначену в даному договорі.
Відповідно до п. 12.2. договору останній може бути розірваний за ініціативою однієї зі сторін з обов'язковим повідомленням протилежної сторони в письмовому вигляді не пізніше, ніж за 30 календарних днів до моменту його розірвання. Письмове повідомлення про припинення цього договору вважається поданим належним чином, якщо воно надане під розписку уповноваженій особі сторони договору або надіслане поштою з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження сторони, або розміщене в Telegram групі, або відправлене на електронну пошту, зазначену в даному договорі.
Пунктом 14.9. договору визначено, що повноважним представником замовника є директор Литвинчук Мар'яна Володимирівна.
Згідно з п. 14.11. договору невід'ємною частиною цього договору є: додаток №1 «Вартість послуг»; додаток №2 «Комплекс послуг, що надаються виконавцем за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку»; додаток №3 «Графік надання документів та інформації»; додаток №4 «Регламент надання консультацій»; додаток №5 «Додаткові послуги».
Договір з додатками підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів визнання договору недійсним.
Так, предметом спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 05/09/24-1Ю від 05.09.2024 в розмірі 13720,00 грн., а також стягнення пені у розмірі 73539,20 грн. та інфляційних втрат у розмірі 699,23 грн.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 05/09/24-1Ю від 05.09.2024 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів, на виконання умов договору позивачем було надано, обумовленні договором послуги з ведення бухгалтерського обліку на загальну суму 25420,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг, а саме:
- акт надання послуг № 629 від 30.09.2024 року на суму 11700,00 грн.;
- акт надання послуг № 677 від 31.10.2024 року на суму 8240,00 грн.;
- акт надання послуг № 748 від 30.11.2024 року на суму 2500,00 грн.;
- акт надання послуг № 809 від 31.12.2024 року на суму 2980,00 грн.
Вказані акти підписано сторонами та скріплено печатками сторін без зауважень.
Факт направлення позивачем на адресу відповідача актів надання послуг, рахунків на оплату та акту звірки взаємних розрахунків (вересень 2024 - грудень 2024) підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення №0103300202857 та поштовою накладною №0103300202857. Також вказані акти були надіслані відповідачу у спосіб, визначений п.6.3. договору, а саме в групу Telegram, про що свідчить додані до позову роздруковані скриншоти листування з ТОВ «ЛЮКС ЛВП» у вказаному месенджері.
Таким чином, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем по договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 05/09/24-1Ю від 05.09.2024 згідно вищевказаних актів на загальну суму 25420,00 грн. та прийняття їх відповідачем.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, прийняття відповідачем виконаних позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вартість вказаних послуг відповідно до умов договору та чинного законодавства.
Відповідно до п. 5.7. договору вартість послуг, які були надані виконавцем протягом відповідного звітного періоду, оплачуються замовником до 10 (десятого) числа місяця наступного за звітним місяцем, у розмірі вартості послуг, що зазначений в акті надання послуг (виконаних робіт), шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.
Відповідно до п. 7.2.1. договору замовник зобов'язаний оплачувати послуги виконавця в розмірах та строки, що визначені в цьому договорі.
Як свідчить додана до позову банківська виписка по рахунку позивача НОМЕР_1 , відповідач частково розрахувався за надані йому з боку позивача послуги у сумі 11700,00 грн., оплата здійснена з призначенням платежу «оплата за бух.послуги у вересні згідно рахунку #1387 від 4.10.24 р.».
Таким чином, з урахуванням вказаної часткової оплати відповідачем за надані послуги за спірним договором № 05/09/24-1Ю від 05.09.2024 заборгованість останнього перед позивачем складає в сумі 13720,00 грн. (25420,00 грн. - 11700,00 грн.).
В подальшому 27.01.2025 р. позивач звернувся до відповідача з претензією №27/01-02 від 27.01.2025 р., в якій повідомив про зупинення надання послуг за договором з 03.02.2025 р.
Крім того, 28.02.2026 р. позивачем було направлено відповідачу повідомлення №28/02/25-3 про розірвання договору в односторонньому порядку, в якому позивач повідомив про розірвання в односторонньому прядку договору №05/09/24-1Ю від 05.09.2024 р. з 31.03.2025 р.
При цьому вказане повідомлення про розірвання було направлене відповідачу до Telegram групи «ТОВ «ЛЮКС ЛВП», на підтвердження чого позивачем надано відповідні скриншоти з месенджеру Telegram, згідно яких у повідомленнях від 28 лютого у вказаному месенджері розміщено повідомлення «Добрий день. Повідомляємо про розірвання договору № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку з ТОВ «Люкс ЛВП» в односторонньому порядку з « 31» березня 2025 року. Прохання ознайомитись з листом у вкладенні». До вказаного повідомлення прикріплено текстовий файл.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. (ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України)
З викладеного випливає, що розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.
За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.
Оскільки сторони у договорі передбачили можливість розірвання договору за ініціативою однієї із сторін, суд доходить висновку, що позивач скористався своїм право передбаченим у п. 12.2. договору та з дотриманням вимог вказаного пункту розмістив письмове повідомлення про припинення договору в «Telegram» групі.
Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.
Підсумовуючи викладене, суд встановив, що договір є розірваним з 31.03.2025.
Водночас суд зауважує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. (ст. 599 ЦК України)
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. (ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України)
Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, такою підставою є виконання, проведене належним чином, з огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 у справі № 916/1232/24.
Таким чином, підсумовуючи наведене, суд зазначає, що в силу положень ст. 903 Цивільного кодексу України та умов п. 5.7 договору у відповідача виник обов'язок прийняти та оплатити надані позивачем послуги на суму 13720,00 грн.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих послуг в сумі 13720,00 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на вказану суму перед позивачем.
При цьому слід зазначити, що наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував, докази, які б підтверджували факт повної оплати відповідачем за спірним договором або неможливості виконання цього зобов'язання з поважних причин в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, суд доходить до висновку про безпідставне невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань щодо оплати наданих позивачем послуг.
Між тим несплатою позивачу у повному обсязі вартості наданих останнім послуг в межах спірного договору відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, а тому порушене право позивача підлягає захисту в судовому порядку.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій позивачем в прохальній частині позову саме в сумі 13720,00 грн. за договором №05/09/24-1Ю від 05.09.2024 р., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем наданих позивачем послуг) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.14. договору визначено, що сторони погодили, що до правовідносин за цим Договором порядок нарахування штрафних санкцій, встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не застосовується, а строк позовної давності щодо стягнення заборгованості, штрафу, пені встановлюється в 3 (три) роки.
Згідно з п. 8.15. договору при простроченні виконання грошового зобов'язання з оплати послуг за цим договором замовник зобов'язується сплатити виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за кожен календарний день періоду прострочення платежу, а також пеню у розмірі 2% (двох відсотків) від суми боргу, нараховану на суму заборгованості за кожен календарний день періоду прострочення платежу до дати фактичного виконання зобов'язання з оплати послуг за цим договором.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 05/09/24-1Ю від 05.09.2024 р. позивачем було нараховано відповідачу пеню у розмірі 73539,20 грн. за період з 04.02.2025 по 29.10.2025.
Строк оплати за актом надання послуг № 629 від 30.09.2024 р. - 10.10.2024р., за актом надання послуг № 677 від 31.10.2024 р. - 10.11.2024 р., за актом надання послуг № 748 від 30.11.2024 р. - до 10.12.2024 р., за актом надання послуг № 809 від 31.12.2024 р. - до 10.01.2025 р.
Проте, дослідивши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд встановив, що заявлена сума пені, всупереч положенням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України.
У зв'язку з наведеним судом самостійно здійснено перерахунок пені з урахуванням вказаного позивачем періоду прострочення, а саме:
- за період 04.02.2025 - 06.03.2025 сума пені (з урахуванням діючої подвійної облікової ставки НБУ 14.5000) складає 337,93 грн. (13720.00 x (2 x 14.5000 : 365 дн.) x 31 дн. : 100);
- за період 07.03.2025 - 29.10.2025 сума пені (з урахуванням діючої подвійної облікової ставки НБУ 15.5000) складає 2761,67 грн. (13720.00 x (2 x 15.5000 : 365дн.) x 237 дн. : 100).
З урахуванням викладеного суд зазначає, що обґрунтована сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який стягується позивачем пеня з 04.02.2025 по 29.10.2025, в межах заявленої позивачем заборгованості в сумі 13720,00 грн. становить 3099,59 грн.
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення пені в сумі 3099,59 грн.
Щодо нарахованих інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно з роз'ясненнями, наведеними в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Враховуючи викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 699,23 грн. та встановлено, що вказані інфляційні нарахування на існуючу суму боргу 13720,00 грн. за прострочення оплати наданих послуг були здійснені позивачем вірно із застосуванням вірного сукупного індексу інфляції у відповідному періоді прострочення з лютого 2025 року по вересень 2025 року.
Вказаний розрахунок інфляційних втрат відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 699,23 грн. відповідно.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс консалтинг груп» частково обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, тому підлягають частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 482,47 грн. (17518,82 грн. х 2422,40 / 87958,43 грн.).
Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
З матеріалів справи вбачається, що в прохальній частині позову заявником заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правової допомоги №24/10 від 24.10.2025 р., рахунок на оплату № 24/10 від 24.10.2025р., платіжну інструкцію № 6111 від 29.10.2025р., акт приймання-передачі наданих послуг згідно договору № 24/10 про надання правової допомоги від 24.10.2025р.від 29.10.2025р.
Разом з цим, позивачем у тексті позовної заяви зазначено, що згідно із нормами ГПК України, кожна із сторін судового процесу має право на професійну правничу допомогу, позивач скориставшись цим правом, звернувся до адвоката Білецького Богдана Михайловича та отримав професійну допомогу задля можливості правильного формування та подання процесуальних документів до суду.
24.10.2025 між Адвокатським об'єднанням «Летрадо» (Адвокатське об'єднання) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алекс консалтинг груп» укладено договір про надання правової допомоги №24/10 від 24.10.2025 р., відповідно до умов п. 1.1. якого клієнт доручає, а Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та у погоджених обсягах згідно з п. 5.1 цього договору. Клієнт зобов'язується прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умовах та в порядку, який визначений цим договором.
Відповідно до п. 2.1. договору клієнт надає Адвокатському об'єднанню в особі уповноважених ним Адвокатів право: бути представником клієнта перед фізичними особами та юридичними особами в усіх державних, комунальних та приватних підприємствах, установах та організаціях, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, в тому числі Державних виконавчих службах України всіх рівнів, судах України, включаючи стадії апеляційного і касаційного провадження та виконання рішень, перегляду рішення, ухвали, постанови.
Для чого Адвокатському об'єднанню в особі уповноважених ним Адвокатів надається право в інтересах Клієнта: подавати необхідні довідки та документи (в тому числі заяви з правом їх підпису), сплачувати державне мито, судовий збір та інші необхідні платежі, отримувати необхідні довідки та документи, проводити переговори та виконувати дії по досудовому врегулюванню спорів, пред'являти претензії та позови, звертатися зі скаргами, заявами, клопотаннями, заявами та позовами до суду (в тому числі з вимогами про накладення арешту та заборони на відчуження майна або зняття арешту та заборони відчуження), та притягнення до матеріальної і кримінальної відповідальності в правоохоронні та інші державні органи (в тому числі органи виконавчого провадження), завіряти вірність копій документів, що подаються в інтересах Клієнта, та представляти інтереси Клієнта в судах України при веденні справ з використанням прав та виконанням обов'язків позивача, відповідача, третьої особи, включаючи право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії рішень, ухвал, постанов, приймати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, наводити свої доводи та міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, повністю або частково відмовлятися від позовних вимог, визнавати позов, змінювати предмет позову, укладати мирові угоди, брати участь в прийнятті рішення, оскаржувати рішення, ухвали суду в апеляційному та касаційному порядку, подавати заяву, про перегляд рішення, ухвали суду отримувати накази та виконавчі листи суддів про стягнення грошових сум, пред'являти ці виконавчі листа та накази до виконання, брати участь у здійсненні виконавчого провадження, користуючись всіма правами стягувача, боржника чи інших учасників виконавчого провадження.
Згідно з п. 3.1.1. договору за надання правової допомоги клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню гонорар у наступному розмірі та у такі строки: за підготовку та подачу позову до суду по справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» про стягнення заборгованості за договором № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 05.09.2024р., а також пені та інфляційних втрат, клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню протягом 3 (трьох) днів з моменту укладення цієї угоди суму коштів в розмірі 13000 гривень 00 коп.
Відповідно до п. 3.2. договору оплата гонорару проводиться безготівковим розрахунком шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок Адвокатського об'єднання, зазначений у цьому договорі.
Пунктом 4.1. договору визначено, що після надання послуг, зазначених у п. 5.1. договору, Адвокатське об'єднання надає клієнту акт про надання правової допомоги, оформлений відповідно до прийнятої форми обліку і вимог чинного законодавства.
Згідно з п. 4.2. договору клієнт в триденний термін розглядає результати наданої правової допомоги та повертає підписаний акт про надання правової допомоги..
Згідно з п. 5.1. договору Адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання з надання наступної правової допомоги:
- підготувати та подати позов до суду по справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» про стягнення заборгованості за договором № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 05.09.2024р., а також пені та інфляційних втрат.
- підготовка клопотань та інших процесуальних документів;
- представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції.
Відповідно до п. 11.1. договору договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів розірвання договору та визнання його недійсним.
Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг згідно договору № 24/10 про надання правової допомоги від 24.10.2025р. сторонами погоджено перелік наданих видів правничої допомоги Адвокатським об'єднанням, а саме: написання позову по справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» про стягнення заборгованості за договором № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 05.09.2024р., а також пені та інфляційних втрат. Вартість наданих послуг складає 13000,00 грн. без ПДВ. Особа, яка надавала послугу адвокат Білокур В.В., кількість витрачених годин - 10 год.
З метою отримання оплати за надані послуги Адвокатським об'єднанням «Летрадо» було виставлено позивачу рахунок №24/10 від 24.10.2025 р. на суму 13000,00 грн.
В подальшому, позивачем було перераховано Адвокатському об'єднанню грошові кошти у розмірі 13000,00 грн., що підтверджуються платіжною інструкцією №6111 від 29.10.2025 р. на суму 13000,00 грн.
Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Разом з тим, як випливає зі змісту договору № 24/10 про надання правової допомоги від 24.10.2025р., сторони погодили фіксовану вартість гонорару за правничу допомогу, надану в межах вказаного договору, в сумі 13000,00 грн. за представництво інтересів клієнта у суді першої інстанції у спорі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» заборгованості за договором № 05/09/24-1Ю про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку від 05.09.2024р., а також пені та інфляційних втрат.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За змістом частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Отже, надання адвокатом правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у Главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Згідно зі статтею 632 Цивільного кодексу України, що регулює поняття ціни договору, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:
(1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
(2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
(3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;
(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення: при фіксованому розмірі для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;
(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні, що передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";
(6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару;
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі N 922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі N 910/4201/19.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі N 640/18402/19, визначений у договорі з адвокатом фіксований розмір гонорару не залежить від обсягу послуг і часу, втраченого адвокатом на їх надання, а отже є визначеним.
При цьому згідно з висновком в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, або погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Отже, виходячи з наведеного та конкретні обставини даної справи, суд вважає, що визначений позивачем розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи в суді в сумі 13000,00 грн., який є фіксованим, відповідає критеріям пропорційності, розумності та справедливості, протилежного відповідачем не доведено.
Водночас, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось частково на користь позивача, відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи № 915/1619/25, підлягають відшкодуванню відповідачем пропорційно задоволеним вимогам згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, що дорівнює 2589,23 грн. (17518,82 грн. х 13000,00 /87958,43 грн.).
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс консалтинг груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» про стягнення заборгованості в загальній сумі 87958,43 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс ЛВП» (54052, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, буд. 17/2; код ЄДРПОУ 35473290) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Алекс консалтинг груп» (03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 2А, офіс 3А; код ЄДРПОУ 38129630) суму основного боргу у розмірі 13720/тринадцять тисяч сімсот двадцять/грн. 00 коп., пеню в розмірі 3099/три тисячі дев'яносто дев'ять/грн. 59 коп., інфляційні втрати у розмірі 699/шістсот дев'яносто дев'ять/грн. 23 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 482/чотириста вісімдесят дві/грн. 47 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 2589/дві тисячі п'ятсот вісімдесят дев'ять/грн. 23 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Алекс консалтинг груп» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Ільєва