ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2026Справа № 910/3007/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Демидової М.О., за участю секретаря судового засідання Молот Н.М. у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, вул. Грушецька, буд.9, м. Київ, код 33096208)
до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, вул. Назарівська, буд.3, м. Київ, код 24584661)
про стягнення 4 929 284,62 грн
Представники сторін:
від позивача: Січевлюк Володимир Антонович - адвокат, ордер серії АА №1696822 від 06.04.2026 (поза межами суду);
від відповідача: Левченко Олена Олександрівна - самопредставництво, витяг з ЄДРЮОФОП (ВКЗ поза межами суду);
Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 4 929 284,62 грн.: 2 367 912 грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 797 153 грн. 36 коп., 3% річних за період прострочення сплати заборгованості з 27.02.2021 по 18.03.2026 у розмірі 359 079 грн. 25 коп., пеню на підставі положень ч. 3 ст. 549 ЦК України у розмірі 405 140 грн. 01 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки № 468(1)20УК від 07.12.2020, відповідно до якого позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 367 912,00 грн, що підтверджується видатковими документами, однак відповідач свого обов'язку щодо оплати поставленого товару не виконав. У зв'язку з порушенням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати товару, у нього утворилась заборгованість, а також виникли підстави для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача загальну суму заборгованості у розмірі 4 929 284,62 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 відкрито провадження у справі № 910/3007/26 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 21.04.2026 об 11:00 год; учасникам справи встановлено строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог.
31.03.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача Левченко О.О. сформована заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 01.04.2026 заява представника відповідача Левченко О.О. від 31.03.2026 судом задоволена, забезпечено проведення судового засідання, призначеного на 21.04.2026 об 11:00 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
06.04.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформований відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує проти позову, зазначаючи, що позивач неправильно визначив строк виконання грошового зобов'язання, оскільки оплата суми ПДВ за договором пов'язана з реєстрацією податкової накладної, доказів чого не надано, відтак, строк виконання зобов'язання не настав. Також відповідач зазначає. що за відсутності визначеного строку застосовується ч. 2 ст. 530 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати, що мало місце прострочення виконання зобов'язання; посилається на наявність форс-мажорних обставин (карантин, воєнний стан, окупація Запорізької АЕС), які істотно ускладнили виконання зобов'язань та виключають вину відповідача. Заперечує проти нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відсутнє прострочення та вина, а також зазначає про неправильність розрахунків і застосування позовної давності. Також відповідач вважає безпідставними вимоги про стягнення пені та витрат на правничу допомогу через відсутність належних доказів їх понесення і правових підстав для стягнення.
06.04.2026 в системі «Електронний суд» представником позивача Хижняк Д.М. сформована заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 08.04.2026 заява представника позивача Хижняк Д.М. від 06.04.2026 судом задоволена, забезпечено проведення судового засідання, призначеного на 21.04.2026 об 11:00 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
09.04.2026 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано відповідь на відзив. Позивач заперечує доводи відповідача щодо відсутності обов'язку оплати частини вартості товару в розмірі ПДВ та зазначає, що податкова накладна була належним чином складена і зареєстрована відповідно до вимог Податкового кодексу України. При цьому позивач вказує, що виконання грошового зобов'язання не може ставитися у залежність від дій податкових органів, а оплата повинна здійснюватися у строк, визначений договором. Також позивач заперечує наявність форс-мажорних обставин, посилаючись на те, що строк виконання зобов'язання настав до їх виникнення, а відповідач не надав належного підтвердження таких обставин, зокрема, сертифіката Торгово-промислової палати України, та не дотримався передбаченого договором порядку повідомлення. Посилання відповідача на карантин як обставину непереборної сили позивач вважає безпідставним, оскільки на момент укладення договору карантин вже діяв і не був непередбачуваним, а доказів неможливості виконання зобов'язання відповідач не надав.
Крім того, позивач не погоджується з доводами відповідача щодо складного фінансового стану останнього, зазначаючи, що відповідач продовжував здійснювати господарську діяльність, отримував доходи та прибуток. Щодо досудового врегулювання спору позивач зазначає, що такий порядок не є обов'язковим для даних правовідносин, а також посилається на факт направлення відповідачу претензії.
13.04.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано заперечення на відповідь на відзив. Відповідач у запереченнях зазначає, що спірні правовідносини регулюються умовами укладеного між сторонами договору та нормами цивільного законодавства, а посилання позивача на Податковий кодекс України є безпідставними. При цьому відповідач вказує, що договором не визначено конкретного строку оплати частини вартості товару в сумі ПДВ, у зв'язку з чим позивач неправильно визначив момент виникнення прострочення. Також відповідач посилається на наявність обставин, які, на його думку, унеможливили своєчасне виконання зобов'язань, зокрема, карантин, окупацію Запорізької АЕС та інші надзвичайні події, і зазначає, що відсутність повідомлення про форс-мажор не позбавляє права посилатися на такі обставини. У зв'язку з цим відповідач наголошує на відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання.
Крім того, відповідач посилається на погіршення фінансового стану внаслідок втрати виробничих потужностей, а також посилається на обставини, пов'язані з діяльністю позивача, як фактори, що вплинули на можливість здійснення розрахунків. Водночас відповідач заперечує проти нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені, посилаючись на неправильність їх розрахунку, відсутність вини, а також на необхідність застосування позовної давності у межах трьох років.
Судове засідання 21.04.2026 по справі № 910/3007/26 проводилось із здійсненням фіксування за допомогою підсистеми ЄСІТС «відеоконференцзв'язок» (ВКЗ).
21.04.2026 відбулося порушення роботи підсистеми ЄСІТС «відеоконференцзв'язок» (ВКЗ), у зв'язку з чим подальше фіксування судового засідання за допомогою підсистеми ВКЗ стало неможливим.
У судовому засіданні 21.04.2026 судом долучено до матеріалів справи подані сторонами відзив, відповідь на відзив та заперечення на відповідь на відзив, які прийнято судом до розгляду. Представники сторін у судовому засіданні повідомили суд про відсутність інших клопотань у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2026 закрито підготовче провадження по справі №910/3007/26 та призначено розгляд справи по суті на 28.04.2026 о 12:30 год.
21.04.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача Левченко О.О. сформована заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 23.04.2026 заява представника відповідача Левченко О.О. від 21.04.2026 судом задоволена, проведення судового засідання, призначеного на 28.04.2026 об 12:30 год., забезпечено у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 28.04.2026 брав участь повноважний представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою суду від 28.04.2026 відповідача повідомлено про відкладення розгляду справи на 20.05.2026 об 11:00 год.
06.05.2026 в системі «Електронний суд» представником відповідача Левченко О.О. сформована заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2026 заява представника відповідача Левченко О.О. від 06.05.2026 судом задоволена, проведення судового засідання, призначеного на 20.05.2026 об 11:00 год., забезпечено у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
20.05.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
У судовому засіданні 20.05.2026 брали участь повноважні представники сторін.
У судовому засіданні 20.05.2026 суд розпочав розгляд справи по суті.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень учасникам судового процесу створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
07.12.2020 між ПрАТ «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (далі-Постачальник) та ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») в особі філії «ВП «Запорізька АЕС» (далі-Покупець) укладено договір поставки №468(1)20УК (а.с.11-13) (далі - договір).
Відповідно до умов договору Постачальник зобов'язався поставити товар у грудні 2020 року,а Покупець - прийняти та оплатити його. Загальна вартість договору становить 2367912,00 грн, у тому числі ПДВ (п.1.1 Договору).
Згідно з п. 1.2 договору строком поставки товару визначено грудень 2020 року.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна договору становить 1 973 260,00 грн без ПДВ, ПДВ - 394 652,00 грн, загальна вартість договору становить 2 367 912,00 грн.
Пунктом 3.2 договору визначено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 3.3 договору оплата частини вартості товару у розмірі ПДВ здійснюється після реєстрації Постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Поставка товару здійснюється на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010) за адресою: м. Енергодар, вул. Промислова, 133 (п. 4.1 Договору).
Відповідно до п. 4.5 договору постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її у Єдиному реєстрі податкових накладних у строки, визначені законодавством.
Згідно з п. 9.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у разі настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), зокрема, війни, військових дій, стихійних лих тощо.
Пунктом 10.2 договору визначено, що досудовий порядок врегулювання спорів між сторонами є обов'язковим.
24.12.2020 Постачальником на виконання умов договору оформлено накладну № 145 на відпуск товарно-матеріальних цінностеи?, на підставі якої здіи?снено відправку товару до Покупця. Отримання товару Покупцем відбулось 28.12.2020, що підтверджується відповідною відміткою в експрес-накладніи? ТОВ «НОВА ПОШТА» № 59000626649146 від 24.12.2020 у графі «Представник Одержувача» (а.с. 21-22).
28.12.2020 відповідач отримав товар без зауважень щодо якості, комплектності та інших характеристик, що підтверджується відповідними документами перевезення і відповідачем не спростовується.
Факт передання обумовленого договором товару також визнається відповідачем.
Відповідно до умов договору оплата поставленого товару мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати поставки, тобто до 26.02.2021 включно.
24.12.2020 позивач склав податкову накладну №23, яку було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.01.2021.
Станом на 26.02.2021 відповідач оплату вартості поставленого товару не здійснив, у зв'язку з чим, на думку позивача, виникло прострочення виконання грошового зобов'язання.
04.03.2022 територія м. Енергодар, де розташована Запорізька АЕС, опинилася в тимчасовій окупації.
З метою досудового врегулювання спору позивач 07.11.2025 звернувся до відповідача з претензією №204-КБ, у якій вимагав сплати заборгованості за договором.
Листом від 10.12.2025 відповідач надав відповідь на зазначену претензію, у якій відмовився від задоволення вимог позивача.
Надалі з метою досудового врегулювання спору позивач повторно звернувся до відповідача з претензією №1371-КБ від 15.12.2025 з вимогою про сплату заборгованості за договором.
Листом від 16.01.2026 відповідач надав відповідь на вказану претензію, у якій повторно відмовився від сплати заборгованості.
Станом на дату звернення до суду (18.03.2026) заборгованість, за розрахунками позивача, становить 4 929 284,62 грн, що включає основний борг, інфляційні втрати, 3% річних та пеню (заборгованість у розмірі 2 367 912 грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 797 153 грн. 36 коп., 3% річних за період прострочення сплати заборгованості з 27.02.2021 по 18.03.2026 у розмірі 359 079 грн. 25 коп., пеню відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України у розмірі 405 140 грн. 01 коп.).
Надавши правову оцінку спірним правовідносинам, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №468(1)20УК від 07.12.2020, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, укладення сторонами у справі Договору №468(1)20УК від 07.12.2020 спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку зі здійснення його оплати.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на неправильно визначені позивачем строки оплати товару.
Суд не погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.
Відповідно до п. 4.1 договору поставка товару здійснюється на умовах DDP (ІНКОТЕРМС 2010), що передбачає обов'язок Постачальника доставити товар у визначене місце призначення та передати його у розпорядження Покупця.
Згідно з положеннями статей 664, 689 Цивільного кодексу України обов'язок продавця щодо передачі товару вважається виконаним у момент фактичного вручення товару покупцеві або надання його у розпорядження покупця у визначеному місці, а покупець зобов'язаний такий товар прийняти.
Як встановлено судом, товар був фактично отриманий відповідачем 28.12.2020, що підтверджується видатковою накладною №145 від 24.12.2020 та експрес-накладною ТОВ «Нова Пошта» №59000626649146 від 24.12.2020, у якій міститься відмітка про отримання вантажу представником відповідача. Отже, саме дата фактичного отримання товару є моментом його поставки у розумінні умов договору та норм чинного законодавства. Ця обставина спростовує доводи відповідача про те, що моментом поставки товару у даному випадку не є дата оформлення супровідних чи транспортних документів.
Судом враховано також те, що між тими ж сторонами - ПрАТ «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування», та АТ «НАЕК «Енергоатом» - вже розглядався аналогічний спір щодо стягнення заборгованості за договором поставки (справа №910/12816/25), у якому суд дійшов висновку про те, що строк оплати товару визначається умовами договору та не залежить від факту реєстрації податкової накладної, а обов'язок покупця щодо оплати товару виникає з моменту його поставки.
Умовою належного виконання зобов'язання є дотримання строку (терміну) його виконання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо інший строк не встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, відповідно до п. 3.2 договору поставки №468(1)20УК від 07.12.2020 розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки товару.
Судом встановлено, що товар був поставлений та прийнятий відповідачем 28.12.2020, отже, останнім днем виконання грошового зобов'язання є 26.02.2021.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що строк виконання зобов'язання в частині сплати суми податку на додану вартість не встановлений, оскільки така оплата здійснюється після реєстрації податкової накладної.
Однак суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на наведене нижче.
Положення ч. 1 ст. 530 ЦК України підлягають застосуванню у взаємозв'язку з нормами ст. 251 та ст. 252 ЦК України, відповідно до яких строком є певний період у часі, а терміном - момент у часі, з настанням якого пов'язується юридична дія або подія.
При цьому подія, якою визначається строк виконання зобов'язання, повинна мати ознаку неминучості, тобто обов'язково та безумовно настати.
Суд зазначає, що умова договору щодо оплати частини вартості товару у розмірі ПДВ після реєстрації податкової накладної не є строком або терміном виконання зобов'язання, оскільки така подія не має ознаки неминучості у розумінні статті 252 ЦК України.
Крім того, така умова не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України, оскільки не визначає момент виникнення прав та обов'язків сторін, а лише стосується порядку їх виконання.
Суд також враховує, що податок на додану вартість є складовою ціни товару, а не самостійним зобов'язанням, що підтверджується положеннями Податкового кодексу України.
Відповідно до ст. 511 ЦК України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи, а згідно з ч. 2 ст. 528 ЦК України у разі невиконання обов'язку боржником іншою особою цей обов'язок має бути виконаний самим боржником.
Отже, суд вважає, що не можна ставити виконання грошового зобов'язання відповідача у залежність від дій третіх осіб, зокрема, податкових органів, а тому навіть відсутність або несвоєчасна реєстрація податкової накладної не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що оплата вартості поставленого товару повинна здійснюватися відповідно до п. 3.2 договору - протягом 60 календарних днів з дати поставки товару, а доводи відповідача щодо відсутності/ненастання строку виконання зобов'язання є необґрунтованими.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем правильно визначено момент поставки товару та, відповідно, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання, у зв'язку з чим заперечення відповідача є необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлені позовні вимоги.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також посилається на наявність форс-мажорних обставин, зокрема, запровадження карантину на території України та введення воєнного стану, як на підставу неможливості належного виконання зобов'язань за договором.
Суд не приймає названі доводи відповідача до уваги з огляду на такі обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання лише у разі доведення, що таке порушення стало наслідком дії непереборної сили.
Згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.10.2024 у справі №913/767/21, форс-мажорні обставини мають індивідуальний характер та підлягають доведенню щодо кожного конкретного зобов'язання, а також повинні об'єктивно унеможливлювати його виконання саме у період їх дії.
Крім того, як зазначено Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, саме по собі запровадження карантину або воєнного стану не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності, оскільки сторона повинна довести, що конкретні обмеження унеможливили виконання конкретного зобов'язання.
Як встановлено судом, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання настав 26.02.2021. Водночас карантинні обмеження були запроваджені ще у березні 2020 року та діяли на момент укладення договору, тобто не є непередбачуваними обставинами для сторін.
Отже, відповідач, укладаючи договір, діяв в умовах уже існуючого карантину, а тому не може посилатися на такі обставини як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Що стосується обставин воєнного стану та окупації території, на які посилається відповідач, суд зазначає, що такі обставини виникли після настання строку виконання зобов'язання, а саме з 04.03.2022, тобто не впливали на можливість виконання грошового зобов'язання у визначений договором строк.
Крім того, матеріали справи не містять належних доказів того, що карантинні обмеження чи воєнний стан об'єктивно унеможливили виконання відповідачем грошового зобов'язання, а також доказів своєчасного повідомлення позивача про настання таких обставин та отримання відповідного сертифіката Торгово-промислової палати України.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що посилання відповідача на карантин та воєнний стан як на форс-мажорні обставини є необґрунтованими та не звільняють його від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Також у зв'язку із несвоєчасною оплатою заборгованості позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 797 153, 36 грн та три відсотки річних у розмірі 359 079,25 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, відповідач не виконав грошове зобов'язання з оплати поставленого товару у строк до 26.02.2021, у зв'язку з чим з 27.02.2021 є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Правові наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання визначені статтею 625 ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
За змістом статей 524, 533- 535, 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, яке передбачає обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора, зокрема, у правовідносинах щодо оплати поставленого товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Верховний Суд також неодноразово зазначав, що інфляційні втрати та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення, оскільки спрямовані на компенсацію знецінення грошових коштів та плату за користування ними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
Таким чином, зобов'язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є додатковим (акцесорним) до основного зобов'язання, залежить від нього та поділяє його долю, а відповідні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/4590/19, постанова від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду сформувала усталену правову позицію щодо природи інфляційних нарахувань та 3% річних у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, у якій, зокрема, визначено, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, які виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.
Ключовою характеристикою є те, що ці суми нараховуються незалежно від вини боржника та зупинення виконавчого провадження або виконання судових рішень про стягнення грошових сум. Це означає, що об'єктивний факт прострочення сам собою генерує право кредитора на їх стягнення, без необхідності доказування вини боржника або причин затримки.
Отже, встановлення судом факту прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання є достатньою правовою підставою для нарахування та стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних.
Дослідивши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання настало з 27.02.2021, що є початком періоду нарахування відповідних сум.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він здійснений арифметично правильно.
Відповідачем не надано контррозрахунку та не спростовано правильність здійснених позивачем нарахувань.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних позивача є обґрунтованим та підлягає задоволенню у заявленому розмірі.
Заперечуючи проти стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, відповідач зазначає, що їх нарахування можливе лише в межах трирічного строку, який передував поданню позову.
Суд відхиляє такі доводи з огляду на наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, а сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише у разі заявлення відповідного клопотання.
Як встановлено судом, відповідач не заявив клопотання про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних, а його доводи зводяться виключно до заперечення періоду нарахування відповідних сум.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду (постанова від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц) суд застосовує позовну давність лише у разі, якщо встановлено факт порушення права та наявна відповідна заява сторони.
Отже, за відсутності заяви відповідача про застосування позовної давності підстави для її застосування у даній справі відсутні.
Разом з тим суд зазначає, що навіть у разі подання такого клопотання воно не підлягало б задоволенню з огляду на наведені нижче обставини.
Відповідно до статті 257 ЦК України, загальна позовна давність становить три роки.
Згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як встановлено судом, строк виконання грошового зобов'язання настав 26.02.2021, відтак, перебіг позовної давності розпочався з 27.02.2021.
Водночас пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що під час дії карантину строки позовної давності продовжуються на строк його дії.
Карантин на території України було запроваджено з 12.03.2020 та скасовано 30.06.2023, у зв'язку з чим перебіг позовної давності у цей період фактично не здійснювався.
Крім того, пунктом 19 зазначеного розділу ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено продовження строків позовної давності на період дії воєнного стану.
Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 та він тривав протягом спірного періоду.
Таким чином, у зв'язку із продовженням строків позовної давності на час дії карантину та воєнного стану строк позовної давності у даному випадку не сплив.
Суд також зазначає, що інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, є способом захисту порушеного права та нараховуються за весь період прострочення а не обмежуються трирічним строком автоматично.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 роз'яснила темпоральні межі регулювання наведених вище нарахувань.
Якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020 (дата набрання чинності Законом про продовження строків під час карантину), то строк звернення до суду було: спочатку продовжено на період дії карантину до 30.06.2023; надалі продовжено на період дії воєнного стану до 29.01.2024; 30.01.2024 перебіг строку зупинено на період дії воєнного стану.
Таким чином, у кредиторів наявне право звертатися до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення - за п'ять, сім або навіть більше років - без обмеження останніми трьома роками, за умови, що позовна давність не спливла станом на 02.04.2020.
Отже, доводи відповідача щодо обмеження періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних останніми трьома роками є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
З огляду на встановлені обставини справи та надану правову оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача боргу у розмірі 2 367 912,00 грн; інфляційних втрат у розмірі 1 797 153, 36 грн; трьох процентів річних у розмірі 359 079,25 грн, оскільки зазначені вимоги є доведеними, обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.
Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, якщо це встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що умовами Договору поставки №468(1)20УК від 07.12.2020 не передбачено відповідальності у вигляді пені за порушення строків виконання грошового зобов'язання.
Позивач обґрунтовує право на стягнення пені положеннями Цивільного кодексу України у редакції, чинній на момент звернення до суду.
Разом з тим спірні правовідносини між сторонами виникли у 2020-2021 роках, тобто до набрання чинності нормами закону, на які посилається позивач. Право на стягнення пені виникло б у позивача з 27.02.2021 (строк виконання грошового зобов'язання настав 26.02.2021) у випадку, якщо б станом на зазначену дату у позивача було б наявне право нараховувати пеню саме в силу вимог закону, а не умов укладеного сторонами договору.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Оскільки положення, на які посилається позивач, встановлюють додаткову відповідальність боржника, їх застосування до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності, є неприпустимим.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення пені.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З урахуванням викладеного, дослідивши обставини справи у їх сукупності та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: у частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та трьох процентів річних - підлягають задоволенню, тоді як у частині стягнення пені у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 74, 86, 129, 232- 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, вул. Назарівська, буд.3, м. Київ, код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства «Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування» (03113, вул. Грушецька, буд.9, м. Київ, код 33096208) 2367912 (два мільйони триста шістдесят сім тисяч дев'ятсот дванадцять) грн 00 коп. боргу; 1797153 (один мільи?он сімсот дев'яносто сім тисяч сто п'ятдесят три) грн. 36 коп.- інфляційних втрат; 3% річних у розмірі 359079 (триста п'ятдесят дев'ять тисяч сімдесят дев'ять) грн. 25 коп. та 54289 (п'ятдесят чотири тисячі двісті вісімдесят дев'ять) грн 74 коп. судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, та в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2026.
Суддя Марія ДЕМИДОВА