вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"01" червня 2026 р. Cправа № 902/340/26
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (вул. Березинська, буд. 24-А, м. Дніпро, 49130)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця, 21009)
про стягнення 283 493,88 грн
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № б/н від 20.03.2026 (вх. № 375/26 від 20.03.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 283 493,88 грн, з яких: 244 450,62 грн - основний борг та 39 043,26 грн - 30% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки № 234/В від 28.02.2023 в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2026 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 25.03.2026, постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" № б/н від 20.03.2026 (вх. № 375/26 від 20.03.2026) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Заявою № б/н від 30.03.2026, яка надійшла до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 30.03.2026 (вх. № 01-30/3122/26), позивач усунув недоліки позовної заяви.
Судом за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/340/26 за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами (без проведення судового засідання), про що 31.03.2026 була постановлена відповідна ухвала. Зазначеною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Вказана ухвала вручена відповідачу 31.03.2026, що підтверджується довідкою, сформованою в КП "ДСС" про доставку електронного листа, згідно із якою документ був доставлений до електронного кабінету відповідача у зазначену дату.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" бере до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом установлено таке.
28.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (позивач, за Договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (відповідач, за Договором - Покупець) укладено Договір поставки № 234/В, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується передавати (постачати) Покупцеві медичні вироби, косметичну продукцію та біологічно активні добавки (надалі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати такий Товар.
Згідно із п. 1.2 Договору кількість, ціна і асортимент Товару узгоджуються Сторонами в видатковій та/або товарно-транспортній накладній (надалі - накладна), яка складається Постачальником на підставі замовлення Покупця.
У пункті 2.3 Договору сторони погодили, що поставка Товару за цим Договором здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Оформлення специфікації є необов'язковим. Якщо оплата вартості Товару здійснюється на умовах передплати, то поставка здійснюється після надходження передплати на банківський рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 2.4 Договору Постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010), за адресою вказаною в заявці Покупця, якщо інші умови поставки не визначені Сторонами.
Кожна партія Товару повинна супроводжуватись видатковою накладною та/або товарно-транспортною накладною, документом, що підтверджує якість Товару та податковою накладною, зареєстрованою Постачальником в електронному вигляді, в строки і порядку встановленими чинним законодавством України (п. 2.5 Договору).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що ціна на кожне найменування Товару за цим Договором визначається виходячи з відпускних цін встановлених Постачальником на дату отримання заявки від Покупця та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товарно-транспортні накладні). В ціну (вартість) Товару включено вартість пакування, маркування та доставки Товару.
Відповідно до положень пункту 4.2 Договору розрахунок за Товар здійснюється в національній валюті України (гривні), в безготівковому порядку, шляхом перерахування Покупцем коштів на банківський рахунок Постачальника.
Згідно із п. 4.3 Договору Покупець сплачує за поставлений йому Постачальником товар, по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації Покупцем придбаного товару надається Постачальнику до 5 (п'ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним. Покупець зобов'язаний сплатити вартість реалізованого товару до 10 (десятого) числа після надання звіту про реалізований товар. При ненаданні Покупцем Постачальнику даного звіту, у вказаний термін, весь поставлений товар вважається реалізованим. Постачальник має право вимагати повної оплати товару, а Покупець, в свою чергу, після отримання такої вимоги зобов'язується протягом 7 (семи) календарних днів сплатити 100 (сто) % вартість отриманого товару.
За прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати Товарів, Покупець сплачує Постачальнику 30% (тридцять) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 5.5 Договору).
Положенням пункту 7.1 Договору визначено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до "31" грудня 2023 р. Сторони дійшли згоди, без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний Договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо будь-яка із Сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії Договору, письмово не повідомить іншу Сторону про його припинення.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
24.04.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1/ДХ до Договору поставки № 234/В від 28.03.2023, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди, що на умовах, визначених зазначеною Додатковою угодою та Договором, Постачальник зобов'язується передавати (постачати) Покупцеві продовольчі товари, а саме дитяче харчування, а Покупець - приймати та оплачувати такий Товар.
Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди № 1/ДХ Покупець зобов'язався сплачувати 100 % вартості кожної партії Товару, поставленої в межах цієї Додаткової угоди, протягом 45 календарних днів з дати отримання Товару. Отримання Товару підтверджується видатковою накладною, підписаною сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 234/В від 28.03.2023 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 247 441,48 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:
- видаткова накладна № ДУ1330941 від 24.12.2024 на суму 30 294,00 грн;
- видаткова накладна № ДУ1359285 від 31.12.2024 на суму 18 948,00 грн;
- видаткова накладна № ДУ63944 від 17.01.2025 на суму 30 986,29 грн;
- видаткова накладна № ДУ209954 від 18.02.2025 на суму 11 224,08 грн;
- видаткова накладна № ДУ260823 від 28.02.2025 на суму 53 053,92 грн;
- видаткова накладна № ДУ310662 від 11.03.2026 на суму 26 684,25 грн;
- видаткова накладна № ДУ310655 від 11.03.2025 на суму 10 800,00 грн;
- видаткова накладна № ДУ719932 від 29.05.2025 на суму 29 622,00 грн;
- видаткова накладна № ДУ857777 від 27.06.2025 на суму 10 060,57 грн;
- видаткова накладна № ДУ1014386 від 30.07.2025 на суму 15 189,72 грн;
- видаткова накладна № ДУ1250168 від 18.09.2025 на суму 10 578,65 грн.
Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Матеріали справи не містять доказів наявності претензій щодо якості чи кількості поставленого товару, у зв'язку з чим товар вважається прийнятим відповідачем без зауважень, що свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором у повному обсязі.
Позивач також зазначає, що за видатковою накладною № ДУ1330941 від 24.12.2024 відповідачем здійснено часткову оплату у сумі 2 990,96 грн, у зв'язку з чим сума непогашеної заборгованості за вказаною накладною становить 27 303,04 грн.
При цьому, за твердженням позивача, на умовах реалізації товару підлягали оплаті такі видаткові накладні:
№ ДУ1250168 від 18.09.2025 на суму 10 578,65 грн;
№ ДУ1014386 від 30.07.2025 на суму 15 189,72 грн;
№ ДУ857777 від 27.06.2025 на суму 10 060,57 грн;
№ ДУ310662 від 11.03.2025 на суму 26 684,25 грн;
№ ДУ209954 від 18.02.2025 на суму 11 224,08 грн;
№ ДУ63944 від 17.01.2025 на суму 30 986,29 грн.
Відповідно до акта звірки взаєморозрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін, за період з 01.12.2025 по 31.12.2025, станом на 31.12.2025 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" становить 244 450,52 грн.
З метою досудового врегулювання спору Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" направлено претензію від 05.03.2026, у якій позивач повідомив про наявність заборгованості у сумі 244 450,52 грн та вимагав виконати договірні зобов'язання шляхом оплати поставленого товару протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії.
Як зазначає позивач, вказану претензію відповідач отримав 11.03.2026, однак відповіді на неї не надав, заборгованість не сплатив.
У зв'язку з тим, що остаточний розрахунок за поставлений товар відповідачем не здійснено, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у примусовому порядку.
Крім того, посилаючись на умови Договору та положення чинного законодавства, позивач зазначає, що у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання ним нараховано 39 043,26 грн 30 % річних.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 234/В від 28.03.2023.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 244 450,52 грн.
В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно із п. 4.3 Договору Покупець сплачує за поставлений йому Постачальником товар, по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації Покупцем придбаного товару надається Постачальнику до 5 (п'ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним. Покупець зобов'язаний сплатити вартість реалізованого товару до 10 (десятого) числа після надання звіту про реалізований товар. При ненаданні Покупцем Постачальнику даного звіту, у вказаний термін, весь поставлений товар вважається реалізованим. Постачальник має право вимагати повної оплати товару, а Покупець, в свою чергу, після отримання такої вимоги зобов'язується протягом 7 (семи) календарних днів сплатити 100 (сто) % вартість отриманого товару.
Судом установлено, що матеріали справи містять видаткові накладні, підписані уповноваженими представниками сторін, які підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу.
Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів подання відповідачем звітів про обсяг реалізації товару у порядку та строки, визначені пунктом 4.3 Договору, щодо товару, поставленого на умовах реалізації.
Відтак, з огляду на положення пункту 4.3 Договору, товар, поставлений за відповідними видатковими накладними, вважається реалізованим та таким, що підлягає оплаті відповідачем у повному обсязі.
Крім того, судом враховано, що 24.04.2023 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1/ДХ до Договору поставки № 234/В від 28.03.2023, відповідно до умов якої сторони погодили, що на умовах, визначених Договором та зазначеною Додатковою угодою, Постачальник зобов'язується передавати (постачати) Покупцеві продовольчі товари, а саме дитяче харчування, а Покупець - приймати та оплачувати такий товар.
Пунктом 2 Додаткової угоди № 1/ДХ сторони погодили, що Покупець зобов'язується сплачувати 100 % вартості кожної партії товару, поставленої в межах цієї Додаткової угоди, протягом 45 календарних днів з дати отримання товару. Факт отримання товару підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами.
Водночас суд враховує, що позивачем у позовній заяві первісно було зазначено суму заборгованості у розмірі 244 450,52 грн. У подальшому, при усуненні недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду від 25.03.2026, у заяві № б/н від 30.03.2026 (вх. № 01-30/3122/26 від 30.03.2026) позивачем уже зазначено суму основного боргу у розмірі 244 450,62 грн.
Разом із тим суд бере до уваги, що відповідно до акта звірки взаєморозрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін за період з 01.12.2025 по 31.12.2025, станом на 31.12.2025 заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" становить саме 244 450,52 грн.
Ураховуючи наведене, а також беручи до уваги встановлені обставини справи та приписи чинного законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення з відповідача 244 450,52 грн основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню частково.
Крім того, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 39 043,26 грн 30% річних.
Розглядаючи позовну вимогу в частині стягнення 39 043,26 грн 30 % річних, суд виходить із такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 5.5 Договору сторони погодили, що за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати Товарів, Покупець сплачує Постачальнику 30% (тридцять) річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 30 % річних, судом установлено помилку у його здійсненні, а саме щодо розрахунку за видатковою накладною № ДУ1330941 від 24.12.2024.
Так, загальна сума вказаної видаткової накладної, за якою було поставлено товар, становить 30 294,00 грн. Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем за цією видатковою накладною було сплачено 2 990,96 грн. Відтак, за розрахунком позивача залишок несплаченої суми становить 27 303,14 грн.
Водночас судом установлено, що арифметично правильний розмір залишку заборгованості за вказаною видатковою накладною становить 27 303,04 грн.
У зв'язку з наведеним судом здійснено власний розрахунок 30 % річних із застосуванням спеціалізованої інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН" з урахуванням установленого розміру заборгованості, відповідно до якого сума 30 % річних, що підлягає стягненню, становить 39 043,23 грн.
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 30 % річних підлягають частковому задоволенню у сумі 39 043,23 грн.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе їх задовольнити з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, а також положень частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено застосування коефіцієнта 0,8 для зменшення ставки судового збору, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 401,93 грн.
При цьому суд зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог у частині 0,13 грн не впливає на розмір судового збору, який підлягає розподілу між сторонами.
Щодо заявлених позивачем вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 126 ГПК України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що факт понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розмір встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості. Відсутність документального підтвердження факту понесення стороною судових витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до положень частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі № 916/1340/18.
Із наявних у матеріалах справи документів убачається, що 16.03.2026 між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною (Адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (Клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги, відповідно до пункту 1.1 якого Адвокат зобов'язується: надавати Клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені Клієнтом; надавати Клієнту правничу допомогу та представляти інтереси Клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Згідно із пунктом 2.1 Договору Адвокат має право: пред'явлення позову, заяв, їх підписання, а також подання та підписання відзиву, заперечень на позов; повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання повністю або частково позову, зміни підстав або предмета позову; знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення, укладати мирову угоду, оскарження рішення, постанови державних органів та органів судового слідства та прокуратури, рішення суду, ухвали, постанови місцевих та апеляційних судів загальної юрисдикції, оскаржувати ухвали та постанови апеляційних судів загальної юрисдикції до Верховного Суду України, пред'являти від імені Клієнта всі необхідні документи, заяви, пояснення, пред'являти виконавчі документи до стягнення, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими законодавством України; за цим договором Адвокату надано право ведення від імені Клієнта переговорів та попереднього узгодження всіх процесуальних питань, подання та підпису всіх документів, необхідних для використання повноважень, включаючи позовні та інші заяви, скарги, тощо, а також інших документів, що стосуватимуться прав та законних інтересів Клієнта, сплачувати платежі та виконувати будь-які дії в межах наданих йому повноважень, пов'язані з веденням справи в суді.
На підтвердження факту надання Адвокатом Клієнту правової допомоги відповідно до умов цього Договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється Клієнту (п. 2.4 Договору).
Пунктом 4.1 Договору визначено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили.
Відповідно до п. 4.2 Договору оплата підлягає перерахуванню Клієнтом на поточний рахунок Адвоката.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до його повного виконання (п. 7.1 Договору).
Згідно із п. 7.2 Договору зміни у цей Договір можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою письмовою угодою до цього Договору. Зміни до цього Договору набирають чинності з моменту належного оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому Договорі або у чинному законодавстві України.
Того ж дня між Адвокатом та Клієнтом укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою визначено порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правничої допомоги у спорі про стягнення з ТОВ "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" на користь ТОВ "Долфі-Україна" заборгованості за Договором поставки № 234/В від 28.02.2023.
Адвокат зобов'язується за необхідності здійснювати представництво та захист інтересів Клієнта у суді першої інстанції (Господарський суд Вінницької області) (пункт 2 Додаткової угоди).
Пунктом 3 Додаткової угоди встановлено розмір витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: за збір та правовий аналіз інформації, документів і матеріалів у справі - 3 000,00 грн за одну годину; за підготовку позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів - 3 000,00 грн за одну годину; за участь у судовому засіданні - 3 000,00 грн за одну годину.
У пункті 4 Додаткової угоди визначено порядок оплати гонорару, згідно з яким оплата послуг з представництва інтересів у суді першої інстанції здійснюється у розмірі 100 % вартості послуг протягом 10 календарних днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили.
Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється Клієнтом у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Адвоката. Передбачувані витрати Адвоката у зв'язку із наданням правової допомоги відповідно до умов цього Договору (такі як, але не виключно: отримання документів, збирання доказів, технічне забезпечення та інші) сплачуються Клієнтом Адвокату понад узгоджену суму гонорару (п. 5 Додаткової угоди).
19.03.2026 між Адвокатом та Клієнтом підписано акт приймання-передачі послуг за Договором про надання правничої допомоги № б/н від 16.03.2026 та Додатковою угодою № 1 від 16.03.2026, відповідно до якого Адвокатом надано, а Клієнтом прийнято такі послуги: збір та аналіз документів для підготовки позовної заяви - 3 години, загальною вартістю 9 000,00 грн (3 000,00 грн за 1 годину); підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Вінницької області про стягнення заборгованості - 5 годин, загальною вартістю 15 000,00 грн (3 000,00 грн за 1 годину).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 28.06.2022 у справі № 910/5543/21, від 15.06.022 у справі № 911/2652/17(911/3581/20), від 07.06.2022 у справі № 906/323/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2321/20(922/2139/21), від 31.05.2022 у справі № 927/727/21, від 31.05.2022 у справі № 927/728/21, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 18.05.2022 у справі № 922/2339/21, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19,від 11.05.2022 у справі № 902/974/21, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 01.09.2021 у справі № 178/1522/18.
Відтак, відсутність оплати вартості фактично наданих послуг не є підставою для відмови в ухваленні додаткового рішення.
Як уже зазначалося, розмір понесених стороною судових витрат на професійну правничу допомогу встановлюється судом, зокрема, на підставі договору про надання правничої допомоги та відповідних доказів щодо вартості наданих послуг (виконаних робіт).
За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Згідно із частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За змістом частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Частиною 5 статті 15 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що стороною договору про надання правничої допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правничої допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.
Отже, надання правничої допомоги в порядку представництва у суді здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, положення щодо якого містяться, зокрема у главі 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору. Згідно із положеннями цієї статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки: (1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"); (2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; (3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; (4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; (5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність; (6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19.
Умовами пункту 4.1 укладеного між позивачем та Адвокатом Договору передбачено, що оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили.
Водночас, укладаючи 16.03.2026 Додаткову угоду № 1 до Договору, сторони визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвоката за надання правничої допомоги у спорі про стягнення з ТОВ "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" на користь ТОВ "Долфі-Україна" заборгованості за Договором поставки № 234/В від 28.02.2023.
Пунктом 3 зазначеної Додаткової угоди встановлено розмір витрат на професійну правничу допомогу, зокрема: за збір та правовий аналіз інформації, документів і матеріалів у справі - 3 000,00 грн за одну годину; за підготовку позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів - 3 000,00 грн за одну годину; за участь у судовому засіданні - 3 000,00 грн за одну годину.
Дослідивши та проаналізувавши зазначені умови Договору, укладеного між ТОВ "Долфі-Україна" та адвокатом Горець О.А., суд встановив, що розмір винагороди за надання правничої допомоги визначено у формі погодинної оплати.
Оскільки до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні положення цивільного законодавства про договір, гонорар адвоката, який відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" є формою винагороди адвоката, у розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд виходить із умов договору та/або порядку їх обчислення, встановленого сторонами, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", з урахуванням критеріїв співмірності та обґрунтованості відповідних витрат, визначених процесуальним законодавством.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
З огляду на викладене суд зазначає, що у контексті цієї справи погодинний розмір гонорару, погоджений між ТОВ "Долфі-Україна" та адвокатом Горець О.А. у дослідженому Договорі, передбачає необхідність встановлення фактичного обсягу наданих правничих послуг та витраченого часу на їх виконання. Такі обставини підлягають підтвердженню належними та допустимими доказами, зокрема детальним описом виконаних робіт, що відображається в акті приймання-передачі послуг.
Як убачається з матеріалів справи, 25.08.2025 між ТОВ "Долфі-Україна" та адвокатом Горець О.А. підписано акт приймання-передачі послуг, відповідно до якого надано та прийнято правничі послуги, а саме: збір та аналіз документів для підготовки позовної заяви - 3 години (9 000,00 грн); підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Вінницької області - 5 годин (15 000,00 грн). Загальна вартість послуг становить 24 000,00 грн.
Частиною 4 статті 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Оскільки заперечення щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу з боку відповідача до суду не подано, а клопотання про їх зменшення відсутнє, суд виходить із презумпції обґрунтованості заявленої суми витрат.
У цьому контексті суд враховує правову позицію, викладену у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, відповідно до якої за відсутності заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на правничу допомогу у суду відсутні підстави для втручання у погоджений сторонами обсяг таких витрат та оцінювання фактично витраченого адвокатом часу на надання правничої допомоги.
Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність та обґрунтованість заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн.
Враховуючи конкретні обставини справи, обсяг наданих позивачу правничих послуг, погоджений сторонами розмір витрат на їх оплату, а також відсутність клопотання відповідача про зменшення таких витрат, суд, керуючись частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСНОВА ТРЕЙД ПЛЮС" (вул. Стеценка, буд. 57, м. Вінниця, 21009; код ЄДРПОУ 44796564) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (вул. Березинська, буд. 24-А, м. Дніпро, 49130; код ЄДРПОУ 37068787) 244 450 грн 52 коп - основного боргу; 39 043 грн 23 коп - 30% річних; 3 401 грн 93 коп - витрат зі сплати судового збору та 24 000 грн 00 коп - витрат на правничу допомогу.
В решті позову відмовити.
Примірник повного судового рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів в ЄСІТС.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 01 червня 2026 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи