ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2026 року Справа № 918/1228/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Поліщук П.Я.
секретар судового засідання Дика А.І.
за участю представників сторін:
прокурор - Марщівська О.П.
відповідач - Крук В.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.26, повний текст судового рішення складено 03.03.26 у справі № 918/1228/25 (суддя Торчинюк В.Г.)
за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Корнинської сільської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанії"
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення коштів у сумі 149 011 грн. 30 коп.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.26 у справі №918/1228/25 позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 3 від 21.08.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 12166-ВЦ від 26.12.2023, укладеного між Корнинською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія". Стягнуто з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Корнинської сільської ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 149 011,30 гривень. Стягнуто з ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури 4 844 грн. 80 коп. судового збору, сплаченого за пред'явлення позовної заяви.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 23.03.2026 від ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі апелянт просить відкрити апеляційне провадження та призначити справу до розгляду. Скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Листом суду апеляційної інстанції № 918/1228/25/1429/25 від 24.03.26 витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 26.03.26 від Господарського суду Рівненської області до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 918/1228/25.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.26 у справі № 918/1228/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 19.05.2026 р. об 15:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1.
23.04.26 через підсистему "Електронний суд" від Рівненської окружної прокуратури до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Орган прокуратури просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
14.05.26 через підсистему "Електронний суд" від ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 918/1228/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26).
15.05.26 через підсистему "Електронний суд" від Рівненської окружної прокуратури до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Крейбух О.Г., на підставі службової записки головуючого судді Розізнаної І.В. від 15.05.26 за розпорядженням керівника апарата Північно-західного апеляційного господарського суду Турович Н.С. проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.26 визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю., суддя Поліщук П.Я..
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.26 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.26 у справі № 918/1228/25 до провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Поліщук П.Я., суддя Павлюк І.Ю..
У судове засідання з'явився прокурор Марщівська О.П., а також представник відповідача Крук В.Р..
Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Між Корнинською сільською радою (надалі - позивач, споживач) та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (надалі - ТОВ "РОЕК", відповідач, постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від 26.12.2023 № 12166-ВЦ (надалі - договір).
Згідно з п.1.2. договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 № 312 (надалі - ПРРЕЕ).
За цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п. 2.1 договору).
Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві - приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору. Споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ, та умов цього договору. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь - якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору (п. 3.1. - п. 3.3. договору).
Згідно з п. 5.1. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. У разі надання у встановленому порядку постачальником споживачу повідомлення про зміни умов цього договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно - правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання споживачу повідомлення, у спосіб визначений комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору): 1) розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою споживача - у разі надання постачальником письмової заяви споживача про незгоду/неприйняття змін у строк до зазначеної в повідомленні дати зміни умов даного договору; 2) зміненим на запропонованих постачальником умовах - якщо споживач не надав постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін у строк до зазначеної в повідомленні дати зміни умов даного договору.
Відповідно до п. 5.2. - п. 5.4. договору, спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, відображають середню ціну. обчислену на базі різних диференційованих цін. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Згідно з п. 13.1. договору цей договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви - приєднання (додаток 1 до договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток 3 до цього договору) та укладається на строк до 31.12.2024 включно, а в частині виконання фінансових зобов'язань договір діє до повного їх виконання, а в частині виконання фінансових зобов'язань (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) договір діє до повного їх виконання. Відповідно до частини 6 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дія договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 % суми, визначеної у цьому договорі, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Відповідно до Заяви - приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 1 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 12166-ВЦ від 26.12.2023 р.), підписаною споживачем - Корнинською сільською радою 26.12.2023 року, початок постачання з 01.01.2024 року.
Між сторонами підписано "Комерційну пропозицію № "По Факту - Тендер" (додаток 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 26.12.2023 № 12166 - ВЦ), відповідно до якої, ціна за електричну енергію (кВт*год) становить 4,98 грн/кВт*год без ПДВ, та визначається відповідно до формули: Ц(спож) = Цзак + Цп +Тпередача (грн/кВт*год), де: Цзак - закупівельна ціна електричної енергії постачальником для споживача на ринках електричної енергії за розрахунковий період, грн/кВт*год; Цп - ціна на послуги пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу, грн/кВт*год; Тпередача - тариф на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "Укренерго" (затверджується регулятором та розміщується на сайті постачальника), грн/кВт*год.
Ціна на електроенергію для споживача Ц(спож) та/або її складові включатимуть всі обов'язкові податки (крім ПДВ, що обліковується окремо), збори та платежі, що передбачені правилами ринків електроенергії, законодавством та іншими нормативними документами (зокрема акцизний податок, внески на регулювання, вартість послуг оператора ринку, що надаються на РДН/ВДР тощо). Дане значення ціни не включає тариф на послуги з розподілу електричної енергії. Всі складові ціни, крім Цп, є такими що не залежать від постачальника, та можуть бути змінені в рамках комерційної пропозиції з повідомленням споживача про зміни.
Згідно п. 4 вищевказаної "Комерційної пропозиції", по закінченню розрахункового періоду, постачальник здійснює остаточний розрахунок (перерахунок) за фактичним обсягом споживання електричної енергії споживачем та надає споживачу рахунок-фактуру та/або Акт приймання-передачі на оплату за фактично спожиту електричну енергію у розрахунковому періоді до 10-го числа місяця наступного за розрахунковим. Споживач здійснює оплату протягом 20 робочих днів від дня отримання рахунку та/або Акту приймання-передачі грошовими коштами на поточний рахунок ТОВ "РОЕК" із спеціальним режимом використання, але не пізніше ніж до 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим. У випадку припинення (або розірвання) договору, у т. ч. дострокового, споживач зобов'язаний оплатити постачальнику остаточний рахунок та/або Акт приймання-передачі за спожиту електричну енергію, з урахуванням п. 1. комерційної пропозиції. Споживач здійснює оплату протягом 5 робочих днів від дня отримання даного рахунку та/або Акту приймання-передачі.
Договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання (додаток № 1 до договору) і договірних величин споживання електричної енергії (додаток № 3 до договору), і укладається на строк до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання фінансових зобов'язань (в т.ч. повної оплати заборгованості, включаючи штрафні санкції) договір діє до повного його виконання. Даний договір, відповідно до частини 6 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", може бути продовжений на строк, достатній для проведення процедури закупівлі електричної енергії на наступний рік в обсязі, що не перевищує 20% суми визначеної у цьому договорі (п. 9 Комерційної пропозиції).
Відповідно до п. 2. - п. 4. додатку 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу № № 12166-ВЦ від 26.12.2023 р. "Договірні величини споживання електричної енергії", ціна цього договору становить 997 992,00 грн, в тому числі ПДВ 166 332,00 грн. Зобов'язання за цим договором беруться в межах кошторисних призначень. Сторони усвідомлюють, що зазначена в п. 2 даного додатку вартість заявлених споживачем договірних величин споживання електричної енергії на 2023 рік, визначена виходячи з вартості тарифів (ціни за одиницю товару) на момент укладання даного договору, а тому не є остаточною, при цьому, у разі зміни ціни за одиницю товару, істотні умови даного договору можуть змінюватися у випадках передбачених пунктом 19 постанови КМУ від 12.10.2022 р. №1178.
У подальшому між сторонами підписано ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару:
- за умовами додаткової угоди № 1 від 06.02.2024 визначено, що ціна за 1 кВт*год спожитої електричної енергії становить 5,02347 грн без ПДВ (тобто збільшено ціну на 0,9%).
Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.01.2024;
- за умовами додаткової угоди № 3 від 21.08.2024 - 7,4 грн без ПДВ (тобто збільшено ціну на 48,5 % від ціни, визначеної за умовами договору).
Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.07.2024.
Отже, внаслідок укладання додаткових угод відбулось збільшення ціни за одиницю товару на понад 48,5 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору.
Згідно з актами приймання-передачі електричної енергії за період з січня по грудень 2024 року ТОВ "РОЕК" поставлено для Корнинської сільської ради електричну енергію в кількості 139 279 кВт*год на загальну суму 997 824,68 грн з ПДВ, а саме:
- відповідно до акту № 489001630/1/1 від 07.02.2024 за січень 2024 - 29914 кВт*год на суму 180326,54 грн (платіжні інструкції №№ 47, 56 від 08.02.2024);
- відповідно до акту № 489001630/2/1 від 07.03.2024 за лютий 2024 - 14240 кВт*год на суму 85841,08 грн (платіжні інструкції №№ 131, 132 від 12.03.2024);
- відповідно до акту № 489001630/3/1 від 05.04.2024 за березень 2024 - 17589 кВт*год на суму 106029,38 грн (платіжні інструкції №№ 221, 222 від 11.04.2024);
- відповідно до акту № 489001630/4/1 від 07.05.2024 за квітень 2024 - 11039 кВт*год на суму 66544,88 грн (платіжні інструкції №№ 325,326 від 08.05.2024);
- відповідно до акту № 489001630/5/1 від 10.06.2024 за травень 2024 - 9978 кВт*год на суму 60149,03 грн (платіжні інструкції №№ 443,444 від 13.06.2024);
- відповідно до акту № 489001630/6/1 від 08.07.2024 за червень 2024 - 4268 кВт*год на суму 34944,89 грн (платіжні інструкції №№ 506,507 від 09.07.2024);
- відповідно до акту № 489001630/7/1 від 06.08.2024 за липень 2024 - 1493 кВт*год на суму 13257,84 грн (платіжні інструкції № 591 від 13.08.2024);
- відповідно до акту № 489001630/8/1 від 09.09.2024 за серпень 2024 - 1090 кВт*год на суму 9679,20 грн (платіжні інструкції №№ 685,686 від 10.09.2024);
- відповідно до акту № 489001630/9/1 від 07.10.2024 за вересень 2024 - 9200 кВт*год на суму 81696,00 грн (платіжні інструкції №№ 770, 771 від 08.10.2024);
- відповідно до акту № 489001630/10/1 від 07.11.2024 за жовтень 2024 - 13810 кВт*год на суму 122632,80 грн (платіжні інструкції №№ 903, 904 від 11.11.2024);
- відповідно до акту № 489001630/11/1 від 09.12.2024 за листопад 2024 - 17612 кВт*год на суму 156394,56 грн (платіжні інструкції №№ 998, 999 від 11.12.2024);
- відповідно до акту № 489001630/12/1 від 20.12.2024 за грудень 2024 - 9046 кВт*год на суму 80328,48 грн (платіжні інструкції №№ 1060, 1065 від 23.12.2024).
Постачальником ТОВ "РОЕК" обґрунтовано необхідність збільшення ціни за одиницю товару у лютому 2024 року зміною тарифу на послуги з передачі електричної енергії, який встановлено Постановою НКРЕКП від 09.12.2023 № 2322.
Так, за результатами підписання сторонами додаткової угоди № 1 від 06.02.2024 ціну за 1 кВт*год електричної енергії збільшено з 4,98 грн до 5,02347 грн без ПДВ, тобто на 0,9% (в межах законодавчо встановленого обмеження у 10%).
У подальшому, сторонами підписано додаткову угоду № 3 від 21.08.204, за умовами якої ціну за 1 кВт*год електричної енергії збільшено до 7,400 грн без ПДВ, тобто на 48,5 % від ціни, визначеної за умовами договору.
Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до договору, постачальником надано експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати В-198 від 30.07.2024, у якому наведено порівняння рівня цін на ринку електричної енергії упродовж січня - липня 2024 року.
На виконання оскаржуваної додаткової угоди № 3 (яка почала діяти з липня 2024 року) ТОВ "РОЕК" поставлено 52 251 кВт*год електричної енергії на загальну суму 463 988,90 грн з ПДВ.
Органом прокуратури було проведено розрахунок за вказаний період за ціною, визначеною додатковою угодою № 1, за яким сільська рада мала би сплатити постачальнику кошти у розмірі 314 977,60 грн (52 251 * 5,02347 + 20%).
Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладення спірної додаткової угоди з порушенням вимог законодавства, мала місце переплата коштів у розмірі 149 011,30 грн.
Ураховуючи безпідставне укладання додаткової угоди № 3 між сторонами, прокурор звернувся до місцевого господарського суду про визнання недійсним додаткової угоди та стягнення коштів у сумі 149 011, 30 грн на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.26 у справі №918/1228/25 позов задоволено.
Мотивуючи оскаржуване судове рішення, місцевий господарський суд зазначив, що укладена додаткова угода № 3 між сторонами передбачала підвищення ціни на електричну енергію на 48,5 %, тобто з перевищенням максимального ліміту у 10 % згідно вимог законодавства. Також підвищення ціни відбулося за відсутності належного документального обґрунтування, що не відповідає приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Зазначене у своїй сукупності слугувало підставою для визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 21.08.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 12166-ВЦ від 26.12.2023, укладеного між Корнинською сільською радою та ТОВ "РОЕК" та стягнення з відповідача на користь позивача 149 011, 30 грн.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням, через підсистему "Електронний Суд" 23.03.2026 від ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга.
Доводи апелянта зводяться до того, що місцевий господарський суд протиправно застосував до спірних правовідносин судову практику суду касаційної інстанції якою було проведено аналіз законодавства щодо публічних закупівель в інакші проміжки часу, що не є аналогічним із даною справою. Провадження у даній справі відкрито в період дії воєнного стану в державі. Позиція органу прокуратури ігнорує реалії функціонування ринку електроенергії, особливо в умовах воєнного стану. Апелянт не погоджується із правовими висновками, які висвітлені у постановах Верховного Суду у постановах від 06.02.2025 у справі № 916/747/24, від 28.08.2024 у справі № 918/694/23 у яких сформовано правову позицію, що постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 "Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування" (надалі - Особливості № 1178) деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ "Про публічні закупівлі" (надалі - ЗУ № 922-VIII), та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою. Також у апеляційній скарзі звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/19/24 від 21.11.2025, яка на переконання апелянта здійснила еволюцію законодавчого регулювання. Висновок Рівненської торгово-промислової палати від 30.07.2024 є належним та допустимим доказом, який підтвердив факт коливання та зростання ціни товару на ринку, однак місцевий господарський суд дійшов інакшого помилкового правового висновку.
У відзиві на апеляційну скаргу Рівненська окружна прокуратура просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін. Орган прокуратури акцентує увагу, що Особливості № 1178 не передбачають внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі", а лише встановлюють певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. Апелянт помилково застосовує норму Особливостей № 1178 у редакції від 01.09.2025 (в частині гранично можливого збільшення ціни на рівні 50%), адже оскаржувану додаткову угоду № 3 було укладено 21.08.2024. Оскаржувана додаткова угода № 3 укладена з порушенням вимог ЗУ № 922-VIII, оскільки за її умовами ціна за одиницю товару перевищили 10 % граничну межу. При цьому надане ТОВ "РОЕК" документальне підтвердження коливання рівня цін, а саме висновок Рівненської торгово-промислової палати В-198 від 30.07.2024 жодним чином не спростовує його обов'язку як постачальника дотримуватися положень законодавства у сфері публічних закупівель.
Щодо поданого ТОВ "РОЕК" клопотання про зупинення провадження у справі № 918/1228/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як убачається з поданого клопотання, апелянт вважає, що розгляд справи №918/1228/25 об'єктивно унеможливлює її розгляд до закінчення розгляду Конституційним Судом України скарги ТОВ "УКР ГАЗ РЕСУРС" щодо конституційності п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ № 922-VIII.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи.
При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі, і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що законодавець прямо застеріг у неможливості зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, якщо зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Ураховуючи: приписи п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України; докази, які наявні в матеріалах даної справи; враховуючи доводи сторін щодо можливості/доцільності зупинення провадження у справі, колегія суддів апеляційної інстанції виснує про відсутність об'єктивної неможливості розгляду даної справи, а відтак і відсутності правових підстав для зупинення провадження у справі № 918/1228/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/2026(178/26). Із огляду на зазначене клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.05.2026 року у справі №924/560/24.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом права розуміється державна примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути виражений як концентрований вираз змісту (суті) державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в іншій спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Даний спір пов'язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Так, відповідно до ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.
Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Аналіз положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як убачається з матеріалів справи предметом спору є визнання недійсною додаткової угоди та стягнення коштів у розмірі 149 011, 30 грн.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи містять лист Рівненської окружної прокуратури від 31.10.2025 № 50-56-8988ВИХ-25 адресований Корнинський сільській раді. У даному листі зазначається, що з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", орган прокуратури просив повідомити щодо вжитих і запланованих заходів сільської ради стосовно визнання додаткової угоди № 3 до договору про постачання електричної енергії споживачу 26.12.2023 № 12166-ВЦ та стягнення з постачальника ТОВ "РОЕК" безпідставно одержаних коштів (том 1, а.с. 116 на звороті - 118).
У листі-відповіді Корнинської сільської ради, адресованої Рівненській окружній прокуратурі, орган місцевого самоврядування зазначив, що Корнинською сільською радою не підготовлено та не подано позов у зв'язку з: - відсутністю бюджетних асигнувань на сплату судового збору, що унеможливлює подання позову; - відсутністю належного правового супроводу, необхідного для підготовки юридично обґрунтованих матеріалів та забезпечення представництва інтересів у судів (том1, а.с. 49).
Колегію суддів враховується позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, де ВП ВС дійшла висновку про те, що Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33).
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що маючи відповідні правомочності для звернення до суду, прокурор звернувся з даним позовом.
Щодо незгоди ТОВ "РОЕК" із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини між сторонами виникли у 2023-2024 роках. На момент виникнення правовідносин діяли положення Господарського кодексу України (надалі - ГК України), який втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України №4196-ІХ від 09.01.2025. Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що застосування норм матеріального права, які були визначені в ГК України станом на момент виникнення правовідносин також є можливим під час вирішення даного спору по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.
За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтями 11 ЦК України та 174 ГК України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 638 ЦК України та ст. 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, у абзаці 2 частини 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно із ст. 185 ГК України до укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає ЗУ 922-VIII.
Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
У статті 1 ЗУ № 922-VIII зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 ЗУ №922-VIII).
ЗУ №922-VIII встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених частиною п'ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, за пунктом 2 частини п'ятої наведеної норми - у випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законодавчих актів України щодо здійснення оборонних та публічних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану від 16.08.2022 Розділ X Прикінцеві та перехідні положення ЗУ №922-VIII доповнено пунктом 3-7 такого змісту:
"3-7. На період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених цим Законом, визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз".
Відповідно до пункту 3-7 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про публічні закупівлі" Кабінет Міністрів України постановою від 12.10.2022 № 1178 затвердив Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для засновників, передбачених Законом України Про публічні закупівлі, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування".
Особливості №1178 набрали чинності 19.10.2022 та застосовуються до закупівель товарів, робіт та послуг, які були розпочаті після набрання нею чинності.
Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 19 Особливостей № 1178 істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.
Як вбачається з матеріалів справи, договір про постачання електричної енергії №12166-ВЦ укладено 26 грудня 2023 року, тобто в період дії правового режиму воєнного стану та після набрання чинності Особливостей №1178, у зв'язку з чим спірні правовідносини підлягають регулюванню положеннями ЗУ № 922-VIII з урахуванням Особливостей № 1178.
Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/22 сформовано правовий висновок про те, що з урахуванням аналізу нормативного припису п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ № 922-VIII та беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує зміну цієї норми та як наслідок порушує принцип правової визначеності. Інший підхід до розуміння зазначеної норми, який передбачає щоразу з кожним внесенням змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час прцоедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення догвоору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий підхід призводить до спотворення результатів процедури закупівлі, втрати економії бюджетних коштів, отриманої за результатами торгів, та суперечить принципам здійснення публічних закупівель, визначеним преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Як встановлено місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного судового рішення та не заперечується апелянтом, сторони під час укладання додаткової угоди № 3 передбачили підвищення ціни на електричну енергію на 48,5 %, тобто із перевищенням максимального ліміту 10 % згідно п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ № 922-VIII. Отже, дії сторін не відповідають вимогам законодавчого регулювання, а також правовим висновкам, які висвітлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/22.
Суд апеляційної інстанції враховує доводи апелянта, що у постановах ВПВС від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі № 920/19/22 досліджувалось питання про визнання недійсними додаткових угод, які були укладені у 2021 році, тобто до введення особливого правового режиму на території України - воєнного стану, а також введення в дію положень, які передбачені Особливостями № 1178 від 12.10.22.
Водночас, колегія суддів керується правовим висновком, який викладений у постанові Верховного Суду від 28.08.2024 у справі №918/694/23: "Так, посилання Скаржника на підпункт 2, підпункт 7 пункту 19 Особливостей не свідчать про зміну законодавства у відповідній категорії спору, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та вони не встановлюють іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою".
Також у постанові Верховного Суду від 01.10.2024 у справі № 918/779/23 зазначено: "...постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 не передбачає внесення змін до Закону "Про публічні закупівлі", а лише встановлює певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. Отже, в будь якому випадку сторони мали керуватися обмеженнями, встановленими, зокрема, у пункті 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"".
Екстраполюючи правові висновки Верховного Суду на спірні правовідносини, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що приписи Особливостей № 1178 не передбачають внесення змін до ЗУ № 922-VIII, а лише встановлюють певні особливості щодо процедури здійснення публічних закупівель під час дії воєнного стану. Отже, в будь-якому випадку сторони мали керуватися обмеженнями, встановленими, зокрема, у п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ№ 922-VIII.
Додатково колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.04.26 у справі № 924/698/23 зазначено наступне:
"Крім того, об'єднана палата зауважує, що навіть норма підпункту 2 пункту 19 постанови КМУ № 1178 (у редакції постанови КМУ від 01.09.2025 № 1067, чинній із 04.09.2025), яка дійсно передбачає можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю чітко визначеного товару (бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії) не більше ніж на 10 %, але не вище загального граничного рівня збільшення у 50 % від початкової ціни, встановленої у договорі про закупівлю, також не має зворотної дії у часі щодо спірних правовідносин, пов'язаних із укладенням 14.10.2022 і 14.11.2022 оспорюваних додаткових угод № 2 і № 3 відповідно".
Із огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта щодо неможливості застосування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 916/747/24, № 922/2595/23, № 918/779/23, № 918/694/23 до вирішення даного спору.
Щодо документального підтвердження коливання цін та підстав укладення оспорюваної додаткової угоди, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, умовами договору передбачено можливість зміни ціни за одиницю товару виключно у разі надання у встановленому порядку постачальником споживачу повідомлення про зміни умов цього договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії (див. п. 5.1 договору).
Верховним Судом у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 викладено правову позицію, відповідно до якої постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним, збитковим. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що в матеріалах справи не міститься лист-пропозиція від постачальника до споживача про необхідність укладення оспорюваної додаткової угоди, обґрунтування чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору за ціною, запропонованою на тендері або причини, через які виконання укладеного договору стало для відповідача вочевидь невигідним, збитковим.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо. (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19 (на яку також посилається скаржник), від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни у договорі на аналогічний товар.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження.
Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).
Спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести: Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ від 10 вересня 2014 року № 442 покладена функція з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Таким чином, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки торгово-промислових палат України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.
Отже, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, як і у постановах Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 440/11406/23, від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18 та від 05.07.2021 у справі № 826/11063/17 визначено, що експертні висновки (довідки) торгово-промислових палат України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару. Однак, суди мають досліджувати зміст таких висновків за наведеними вище критеріями.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що наявні в матеріалах справи докази не містять належного аналізу динаміки зміни ціни електричної енергії у період з моменту укладення договору №12166-ВЦ від 26.12.2023 року до моменту укладення додаткової угоди №3 від 21.08.2024 року, що унеможливлює встановлення факту коливання ціни товару на ринку у розумінні пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Зокрема, наданий апелянтом експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати №В-198 від 30.07.2024 року містить загальний опис функціонування ринку електричної енергії та окремі статистичні показники середньозважених цін за січень-липень 2024, однак не забезпечує належного порівняння ціни станом на дату укладення договору з ціною на момент внесення змін до нього.
Такий висновок не відображає безперервної динаміки зміни ціни у релевантний період, не містить аналізу коливання ціни саме у бік збільшення станом на дату укладення відповідної додаткової угоди, а також не встановлює причинно-наслідкового зв'язку між наведеними показниками та необхідністю зміни істотних умов договору.
За таких обставин поданий експертний висновок Рівненської торгово-промислової палати №В-198 від 30.07.2024 року не відповідає вимогам п. 2 ч. 5 ст. 41 № 922-VIII та не може вважатися належним і достатнім доказом коливання ціни електричної енергії, що виключає можливість його використання як правової підстави для внесення змін до істотних умов договору.
Таким чином колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що місцевий господарський суд надав можливість учасникам судового процесу надати усі письмові пояснення та заперечення з метою підтвердження власних доводів та спростування доводів іншої сторони у справі. Доводи апелянта не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, адже судом першої інстанції були вчинені усі процесуальні дії з метою встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства та забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із огляду на встановлені обставини справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що наявні докази в матеріалах справи та правові висновки Верховного Суду, які були застосовані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного судового рішення свідчать про дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Інших доказів, які б спростували наведене в мотивувальній частині даної постанови, апеляційна скарга не містить. Колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що доводи апелянта про прийняття господарським судом рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та не з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному судовому рішенні висновків суду.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про зупинення провадження у справі № 918/1228/25 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.26 у справі № 918/1228/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
3. Справу № 918/1228/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складений "28" травня 2026 р.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Поліщук П.Я.