вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2026 р. Справа № 910/14923/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Андрієнка В.В.
без повідомлення учасників справи,
розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026
у справі №910/14923/25 (суддя - Маринченко Я.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий»
про стягнення заборгованості.
01.12.2025 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб'єкта господарювання №103024700010100 від 26.04.2019 у загальному розмірі 27527,79 грн, з яких: 14483,24 грн - борг за послуги з централізованого опалення, 33,12 грн - борг зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії, 10114,82 грн - інфляційні втрати та 2896,61 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення взятих на себе зобов'язань за договором відповідач своєчасно не здійснив розрахунки за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно, внаслідок чого в останнього виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 14483,24 грн та заборгованість зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн. Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 10114,82 грн та 3% річних у розмірі 2896,61 грн, нараховані на суму заборгованості за послуги з централізованого опалення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2025 відкрито провадження у справі №910/14923/25 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/14923/25 позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 1042,28 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 16,56 грн, інфляційні втрати у розмірі 646,11 грн та 3% річних у розмірі 128,17 грн, в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 13440,96 грн, заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачанням теплової енергії у розмірі 16,56 грн, інфляційних втрат у розмірі 9468,71 грн та 3% річних у розмірі 2768,44 грн та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у відповідній частині, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, а також порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ключові аргументи позивача полягають у наступному:
- при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні;
- судом першої інстанції не взято до уваги клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи, подане 06.01.2026. У вказаному клопотанні позивач повідомив Господарський суд міста Києва про отримання від відповідача листа №05/01-02 від 05.01.2026 про укладання мирових угод по 21 справі, що розглядаються Господарським судом міста Києва, у тому числі у справі №910/14923/25. У листі відповідач просив укласти мирові угоди по заборгованості у 21 справі зі сплатою боргу рівними частинами протягом 12 місяців. Тобто, відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання свого боргу у повному обсязі, та відповідно до законодавства перебіг строку позовної давності перервався відповідно до приписів ст. 264 Цивільного кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2026 апеляційну скаргу у справі №910/14923/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №910/14923/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву.
До суду 30.03.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №591 від 10.04.2018 Комунальному підприємству «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює позивач.
Відповідно до п. 2.1 статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об'єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.
Предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії, про що зазначено в п. 2.2.1 статуту позивача.
Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15.
Як вбачається з інформації, розміщеної на Порталі єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відповідач є замовником будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Новомостицькій, 15 в Подільському районі м. Києва, будівництво якого було завершено 18.06.2020, про що того ж дня видано відповідний сертифікат (ідентифікатор ІУ163201701969).
26.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» (споживач) укладений договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до групи нежитлових приміщень суб'єкта господарювання №103024700010100, за умовами п. 1 якого виконавець зобов'язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води згідно з діючими нормативами, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором.
Відповідно до п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього. Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
У п. 11 договору передбачено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об'єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку №5 до договору.
У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Згідно з п. 22 договору споживач зобов'язаний, зокрема, оплачувати послуги в установлений договором строк.
Виконавець зобов'язаний, зокрема, надавати споживачеві в установленому порядку інформацію про перелік послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, нормативи (норми) споживання, режим надання послуг, їх споживчі властивості, якісні показники надання послуг, граничні строки усунення аварій або інших порушень порядку надання послуг, а також інформацію про Правила (зазначається у цьому договорі, а також розміщується на дошці оголошень у приміщенні виконавця) (п. 24 договору).
Пунктом 36 укладеного правочину передбачено, що цей договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його печатками сторонами та діє до 15.05.2020. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови договору застосовуються до відносин, які існували з 01.11.2018.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. п. 37 та 38 договору).
Відповідно до умов договору, надання послуг, зокрема, централізованого опалення здійснюється до об'єктів, перелік та характеристики яких передбачені у додатку №1 «Перелік об'єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» та додатку №2 «Характеристика об'єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води» до договору.
Додатком №3 до договору є «Характеристика засобів обліку гарячої води і теплової енергії».
Додатком №1 до договору визначено перелік об'єктів надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, зокрема, за спірною адресою - вул. Новомостицька, 15, квартира №223 , особовий рахунок №103024702230100.
Згідно додатку №2 опалювальна площа квартири №223 становить 104,90 кв. м.
З додатку №2 до договору також вбачається, що у квартирі №223 не зареєстровано і не проживає жодного мешканця. Протилежного матеріали справи також не містять.
Як убачається з додатку №3, у ньому не зазначені характеристики засобів обліку квартири і у квартирі не були встановлені відповідні квартирні засоби обліку. Протилежного матеріали справи не містять.
Як зазначає позивач, у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року ним проводилося постачання теплової енергії до житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, 15, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період, обліковими картками, відомістю реєстрації параметрів теплопостачання, загальнобудинковими відомостями обліку та актами надання послуг з централізованого опалення. Окрім цього, відповідачу також на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2244 від 24.12.2019 нараховувалися внески за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року та березень, червень, вересень 2021 року.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року, а також зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Кий» утворилася заборгованість у розмірі 14483,24 грн та 33,12 грн відповідно.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2896,61 грн та інфляційні втрати у розмірі 10114,82 грн, нараховані на суму боргу 14483,24 грн щодо оплати наданих послуг з централізованого опалення за загальний період з 01.11.2018 по 31.08.2025.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на наступне:
- позивачем не надано доказів існування відносин між позивачем і відповідачем з 01.11.2018 до моменту укладення договору;
- будинок було введено в експлуатацію лише 18.06.2020, а тому позивач не міг надавати послуги з централізованого опалення в будинку, який не введений в експлуатацію;
- з наданих позивачем доказів не можна встановити, на підставі яких показників якого засобу обліку здійснено нарахування та за який період;
- згідно з додатком №3 до договору у спірному приміщенні відсутні зареєстровані та/або проживаючі мешканці, а тому неможливо підтвердити факт споживання опалення та гарячої води;
- позивачем не формувалися і не надавалися відповідачу акти надання послуг та рахунки на оплату послуг з централізованого опалення.
Також відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно у загальній сумі 16302,15 грн (13440,96 грн - борг за послуги з централізованого опалення, 2040,64 грн - інфляційні втрати, 787,43 грн - 3% річних), а також до позовних вимог, заявлених позивачем за період з березня 2020 року по березень 2021 року включно, щодо стягнення заборгованості за внесками за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку в сумі 33,12 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов наступних висновків:
- проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності та кожен окремо, суд, з урахуванням вимоги ст. ст. 74, 76, 77, 78, 79 та 86 ГПК України, дійшов висновку про доведеність позивачем обставини надання відповідачу послуг з централізованого опалення кв. 223 у спірний період;
- оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку;
- необґрунтованими є посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов'язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання;
- відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати;
- факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. При цьому, договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018;
- позивачем доведено обставину надання відповідачу послуг з централізованого опалення квартири у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування), розрахунок обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, виходячи із опалювальної площі квартири, та здійснені нарахування на суму 14483,24 грн;
- відповідачем не надано суду доказів на підтвердження сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року та березень, червень, вересень 2021 року (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування), хоча такий обов'язок передбачений законом;
- під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023, відтак і строк позовної давності щодо зобов'язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі Закону України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)»;
- в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024 на підставі Закону України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану на підставі Закону України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини».
- разом з цим, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо зупинення строку позовної давності виключено. Вказаний Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до його п. 2 останній набирав чинності 04.09.2025;
- отже, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 14483,24 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно;
- з огляду на узгоджений у п. 13 договору порядок розрахунків за спожиту теплову енергію, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 01.12.2025, останнім пропущено строк позовної давності щодо спірних розрахункових періодів з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно. Також позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості зі спати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року та березень 2021 року;
- позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов'язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно також сплила;
- в частині вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період квітень 2021 року у розмірі 663,75 грн та жовтень 2021 року у розмірі 378,53 грн та здійснених нарахувань інфляційних втрат у розмірі 646,11 грн та 3% річних у розмірі 128,17 на заборгованість за вказані розрахункові періоди, а також в частині стягнення заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період червень 2021 у розмірі 8,28 грн та вересень 2021 у розмірі 8,28 грн позовна давність не сплила та позов підлягає задоволенню.
З наведеними висновками місцевого господарського суду в їх сукупності погоджується і колегія суддів та додатково вважає за необхідне зазначити наступне.
За змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 179 Господарського кодексу України, який був чинний станом на час виникнення спірних правовідносин, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Постачання теплової енергії є видом житлово-комунальних послуг і на ці правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до п. п. 1 та 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Вказані положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать про обов'язковість договору щодо житлово-комунальних послуг для споживача та неможливість споживача відмовитись від укладання договору (за виключенням випадків та у порядку, встановлених законом), зокрема, договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Статтею 5 Закону України «Про теплопостачання» визначено особливості відносин у сфері теплопостачання та передбачено, що регулювання відносин у сфері теплопостачання має особливості, визначені цим законом.
Частинами 4 та 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. ст. 525 та 526 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 3 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1198 від 03.10.2007 (далі - Правила) передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Таким чином, з наведеного вище у сукупності вбачається, що обов'язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи.
Отже, позивач повинен довести факт постачання теплової енергії у спірний період відповідачу та його споживання відповідачем за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, кв. 223.
Так, позивачем до матеріалів справи надано корінці нарядів на включення та відключення об'єкта теплоспоживання №3308 від 05.11.2018 (02.11.2018), №875 від 08.04.2019, №557 від 25.10.2019 (30.10.2019), №830 від 05.04.2020 (06.04.2020), №515 від 16.10.2020 (03.11.2020) та №752 від 13.04.2021. З указаних доказів вбачається, що до будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 здійснювалося підключення постачання централізованого опалення.
Відповідно до п. 9 договору оплата послуг за показаннями засобів обліку, встановлених у приміщенні, проводиться лише у разі здійснення обліку в усіх точках розбору гарячої води у приміщенні незалежно від наявності засобів обліку на вводах у будинок. Справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності засобів обліку, встановлених у приміщенні, без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 Правил, згідно з яким у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання та/або випадків, коли засоби обліку, встановлені у приміщенні, не знаходяться на абонентському обліку позивача або зняті з нього. Виконавець та споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
У п. 11 договору визначено, що у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі квартири (об'єму приватного будинку) за умови здійснення власником або балансоутримувачем будинку заходів з утеплення місць загального користування будинку.
Згідно з п. 12 договору показання будинкових засобів обліку знімаються представником виконавця один раз на місяць у присутності постачальника та представника споживачів. Показання засобів обліку, встановлених у приміщенні, знімаються споживачем щомісяця та надаються виконавцю в останній день звітного місяця (телефоном, факсом, особисто та інше) за формою, зазначеною в додатку №5 до договору.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього закону. Виконавець формує та надає споживачу (його представнику) рахунки на оплату наданої комунальної послуги щомісяця. Рахунки на оплату комунальної послуги надаються споживачу на паперовому носії. Рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити, зокрема, таку інформацію: 1) найменування та платіжні реквізити виконавця комунальної послуги; 2) адресна інформація, найменування або прізвище, ім'я та по батькові споживача, або абонентський номер споживача, визначений договором про надання комунальної послуги, який дає згоду ідентифікувати споживача виконавцю або іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальних послуг; 3) період, за який здійснюється нарахування; 4) загальна сума до сплати; 5) поле для внесення споживачем показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії (якщо згідно із законом або договором такі показання знімає споживач); 6) обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів-розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; 7) діючі ціни та тарифи на комунальні послуги; 8) стан розрахунків споживачем за спожиту комунальну послугу, у тому числі заборгованість з оплати послуги (у разі її наявності), періоди, в яких виникла така заборгованість, відомості про обчислення її розміру, пільги/субсидії (у разі їх надання/призначення).
Проте, матеріали справи не містять доказів встановлення засобів обліку безпосередньо у кв. 223 за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15, а відтак споживач зобов'язаний відповідно до умов договору оплачувати спожиту теплову енергію пропорційно опалювальній площі квартири згідно загальнобудинкових засобів обліку теплової енергії.
В матеріалах справи також наявна відомість реєстрації параметрів теплопостачання за спірною адресою за період часу з 01.12.2018 по 02.01.2019, відповідно до якої міжповірочним періодом теплолічильника є 4 роки.
На підтвердження надання відповідачу послуг з теплопостачання позивачем надано загальнобудинкові відомості обліку за періоди: з 01.01.2019 по 23.01.2019, з 24.01.2019 по 25.02.2019, з 26.02.2019 по 25.03.2019, з 26.03.2019 по 16.04.2019, з 25.10.2019 по 31.10.2019, з 01.11.2019 по 24.11.2019, з 25.11.2019 по 21.12.2019, з 22.12.2019 по 20.01.2020, з 21.01.2020 по 23.02.2020, з 24.02.2020 по 22.03.2020, з 01.11.2020 по 24.11.2020, з 25.11.2020 по 17.12.2020, з 18.12.2020 по 19.01.2021, а також відомість реєстрації параметрів теплоспоживання з 01.12.2018 по 02.01.2019 та з 19.01.2020 по 24.02.2021.
Окрім цього, до матеріалів справи надано акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та про прийняття теплового вузла обліку.
Надані позивачем акти звіряння взаєморозрахунків та наданих послуг з централізованого опалення за спірні періоди складені і підписані лише з боку позивача. Матеріали справи також не містять доказів їх надіслання відповідачу, як і надіслання рахунків на оплату послуг.
Нарахування позивачем здійснено розрахунковим методом відповідно до Правил та умов договору, виходячи з опалювальної площі квартири та із розрахунку норми споживання на 1 особу.
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції, що оскільки квартира знаходиться у будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, то технічна можливість не поставлення теплової енергії в цю квартиру відсутня, оскільки житлові будинки спроектовано з урахуванням сукупного теплового режиму всіх приміщень за умови підтримання в них нормативної температури. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення належать до інженерно-технічного обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною та спільною власністю усіх власників квартир та нежитлових приміщень будинку. Підтримання температури в приміщеннях багатоквартирного будинку відбувається не тільки через опалювальні пристрої, а також за рахунок теплопередачі крізь огороджувальні конструкції інших приміщень у цьому будинку.
Посилання відповідача на те, що позивачем не формувались і не надавались відповідачу рахунки на оплату послуг з опалення і доказів надсилання таких рахунків позивачем до позовної заяви не надано, є безпідставними, оскільки самі по собі обставини щодо виставлення рахунків не підтверджують та не спростовують обставин постачання позивачем теплової енергії і відсутність доказів надсилання рахунків жодним чином не нівелює обов'язок відповідача зі здійснення розрахунків за спожиту послугу з теплопостачання.
Відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, нарахування заборгованості, а також не надано доказів здійснення оплати.
Факт введення будинку в експлуатацію пізніше за спірний період жодним чином не спростовує обставину надання позивачем послуги з централізованого опалення квартири у цей період. Судом взято до уваги і те, що договір було укладено ще до введення будинку в експлуатацію, а його умови поширювали дію на період з 01.11.2018, тобто самим фактом укладання договору відповідач визнавав факт надання (можливості надання) йому послуг з 01.11.2018.
Таким чином, позивачем доведено обставину надання відповідачу послуг з централізованого опалення квартири у період з листопада 2018 року по жовтень 2021 року включно (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування), розрахунок обсягів спожитої послуги з централізованого опалення, виходячи із опалювальної площі квартири, та здійснені нарахування на суму 14483,24 грн.
Водночас, відповідач не надав доказів на підтвердження сплати заборгованості за спожиту теплову енергію у сумі 14483,24 грн.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Розподіл обсягів спожитих у будівлі послуг з постачання теплової енергії, гарячої та холодної води між споживачами здійснюється відповідно до законодавства. Внески за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання включаються до плати виконавцю відповідної комунальної послуги і в рахунку відображаються окремо.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги внесків на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №2244 від 24.12.2019 встановлено внески за обслуговування Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії окремо для кожної будівлі для здійснення розрахунків із споживачами, зокрема для будинку за адресою: м. Київ, вул. Новомостицька, буд. 15 (п. 4478 додатку №2), у розмірі 8,28 грн.
Поряд з цим, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження сплати відповідачем внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року та березень, червень, вересень 2021 року (період, протягом якого фактично здійснювалося нарахування).
З урахуванням усього вищезазначеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції з приводу наявності заборгованості відповідача з оплати послуги з централізованого опалення у розмірі 14483,24 грн та зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії у розмірі 33,12 грн.
Також, як було зазначено вище, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2896,61 грн та інфляційні втрати у розмірі 10114,82 грн, нараховані на суму боргу 14483,24 грн щодо оплати наданих послуг з централізованого опалення за загальний період з 01.11.2018 по 31.08.2025.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання в вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
У відповідності до п. 13 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Система оплати послуг щомісячна. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що вони виконані арифметично вірно, а отже в наведеній частині позовні вимоги є також обґрунтованими.
Разом з цим, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно у загальній сумі 16302,15 грн (13440,96 грн - борг за послуги з централізованого опалення, 2040,64 грн - інфляційні втрати, 787,43 грн - 3% річних), а також до позовних вимог, заявлених позивачем за період з березня 2020 року по березень 2021 року включно, щодо стягнення заборгованості за внесками за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку в сумі 33,12 грн.
На переконання колегії суддів, висновки місцевого господарського суду з приводу наявності підстав для часткового застосування строків позовної давності до вимог позивача є обґрунтованими та такими, що здійснені з дотриманням вимог закону.
Водночас, позивач в апеляційній скарзі стверджує, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, а також положення чинного законодавства України щодо порядку обчислення строків позовної давності, продовження/зупинення строків на строк дії карантину та на строк дії воєнного стану в Україні.
За доводами позивача, період з 02.04.2020 - набрання чинності Закону України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», по 03.09.2025 - день, що передував набранню чинності Закону України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», у строк позовної давності не враховується. Як наслідок, з 02.04.2020 строк позовної давності було призупинено та відновлення строку відбулось з 04.09.2025. Отже, строк позовної давності розраховується наступним чином:
- з 21.12.2018 по 02.04.2020 складає 15 місяців 12 днів, отже до спливу строку давності залишився ще 21 місяць;
- продовження розрахунку строку (його залишку в 21 місяць) слід здійснювати з 04.09.2025, отже строк позовної давності закінчується 04.06.2027.
Проте, вказані аргументи скаржника є безпідставними та такими, що ґрунтуються на хибному тлумаченні положень закону.
Так, враховуючи умови договору, а також норми ЦК України та Закону України «Про теплопостачання», відповідач повинен був оплатити отримані послуги з централізованого опалення за спірний період у строк, починаючи з 20.12.2018 і до 20.11.2021, залежно від конкретного місяця отримання цієї послуги. Тобто, право на позов за спірними вимогами виникло у позивача 21.12.2018.
Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього кодексу.
Згідно з ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. ст. 263 та 264 ЦК України.
Так, відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме «продовження позовної давності».
Так, постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України №540-IX від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02.04.2020 Законом №540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.09.2023 у справі №910/18489/20 та 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.
Відтак, і строк позовної давності щодо зобов'язань відповідача з оплати послуг з централізованого опалення за спірний період було продовжено на підставі вказаного закону до 30.06.2023.
Поряд з цим, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України і останній триває до теперішнього часу.
Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон №2102-IX набрав чинності 17.03.2022.
Надалі Законом України №3450-ІХ від 08.11.2023 «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30.01.2024.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану і до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку був зупинений на строк дії воєнного стану.
Водночас, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.
Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до п. 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.
Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 254 та 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за спірною вимогою на суму 14483,24 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно.
На переконання колегії суддів, позивач помилково вважає, що таке поняття як «продовження перебігу позовної давності» є тотожним поняттю «зупинення перебігу позовної давності».
В даному контексті суд звертає увагу на зміст пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку прийняття спадщини»:
«…законопроектом пропонується удосконалити конструкцію п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено продовження строків у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, встановлених ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України.
Так, усі вищевказані статті ЦК України, перераховані у п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України регулюють перебіг позовної давності. З огляду на це, необхідно дійти однозначного висновку, що дія положення п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України спрямована саме на врегулювання перебігу позовної давності у результаті дії таких обставин як воєнний та надзвичайний стан…
…чинне законодавче регулювання не відповідає критерію «ясності закону». У рішенні Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
Всупереч цьому, у положенні п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовується термінологія, яка не узгоджується із термінологією цього кодексу. Зокрема зазначена норма п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України передбачає «продовження» строків, коли у самому ЦК України закріплена можливість «зупинення» перебігу позовної давності (ст. 263 ЦК України).
Застосування вказаних термінів має суттєву відмінність. У випадку із «зупиненням перебігу позовної давності» її загальний строк не змінюється, що є реалізацією принципу правової визначеності норми законодавства. Натомість, в результаті «продовження перебігу позовної давності» строки, визначені ЦК України стають невизначеним, адже зокрема загальний трирічний строк вже триває більше п'яти років. Такий підхід призводить до виникнення нового виду позовної давності: поряд із загальною та спеціальною, виникає «продовжена позовна давність», а також не узгоджується із засадами цивільного законодавства, не відповідає принципу правової визначеності та створює істотні ризики до виникнення спорів, зумовлених різним тлумаченням таких законодавчих положень…».
Тобто, за логікою законодавця, «продовження» строків позовної давності та «зупинення» перебігу позовної давності є кардинально різними поняттями і у випадку продовження строків загальний строк позовної давності не є незмінним, а лише надає позивачу право не звертатися до суду з відповідним позовом, допоки не буде скасовано законодавчу підставу для продовження строку. Якщо в період продовження строку (з 02.04.2020 по 29.01.2024) строк позовної давності закінчився, то особа має право звернутися за захистом своїх прав до суду з відповідною заявою в межах строку, на який продовжено строк позовної давності, тобто до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності вже є простроченим.
Саме тому, органом законодавчої влади було усунуто зазначену невизначеність у правовому регулюванні цього питання та приведено п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у відповідність до положень ст. 263 ЦК України.
Як зазначалося вище, відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору перебіг строку позовної давності по щомісячних зобов'язаннях розпочинається з 21-го числа місяця, що настає за розрахунковим.
Так, строк позовної давності по зобов'язаннях за листопад 2018 року розпочався 21.12.2018 та мав би завершитись 21.12.2021, однак, оскільки завершення строку припало на період, коли строки були продовжені, то позивач мав право звернутися до суду у строк до 29.01.2024, адже з 30.01.2024 строк позовної давності по зобов'язаннях за листопад 2018 року вже є простроченим.
Таким чином, завершення строків позовної давності по зобов'язаннях з листопада 2018 року та всіх наступних місяців включно до грудня 2020 року (розпочався 21.01.2021 та мав би завершитись 21.01.2024) припадало на період, коли діяло продовження строків. Отже, строк позовної давності за зобов'язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно завершився 29.01.2024.
Разом з тим, перебіг строків позовної давності за щомісячними зобов'язаннями за період з січня 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.02.2021) по квітень 2021 року (початок перебігу строку позовної давності розпочався 21.05.2021) був зупинений з 30.01.2024 по 03.09.2025 та продовжився з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Так, по зобов'язаннях за січень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.02.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 11 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов'язаннях за січень 2021 року залишився 21 день. Відтак строк позовної давності по зобов'язаннях за січень 2021 року сплив 25.09.2025.
По зобов'язаннях за лютий 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.03.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 10 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов'язаннях за лютий 2021 року залишився 51 день. Відтак строк позовної давності по зобов'язаннях за лютий 2021 року сплив 24.10.2025.
По зобов'язаннях за березень 2021 року з дати початку перебігу строку позовної давності - 21.04.2021 до дати зупинення строків - 30.01.2024 минуло 2 роки 9 місяців та 9 днів. На дату поновлення перебігу строку позовної давності - 04.09.2025 до завершення строку позовної давності по зобов'язаннях за березень 2021 року лишився 81 день. Відтак строк позовної давності по зобов'язаннях за березень 2021 року сплив 24.11.2025.
Разом з тим, як вбачається з відмітки канцелярії Господарського суду міста Києва на позовній заяві, позивач подав позов 01.12.2025.
Таким чином позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів, нарахованих за період з листопада 2018 року по березень 2021 року (включно), заявлені поза межами строків позовної давності.
Також, позивачем пропущено строк позовної давності і щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року та березень 2021 року.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Таким чином, позовна давність щодо вимог про стягнення з відповідача акцесорних зобов'язань (інфляційних втрат та 3% річних), нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року також сплила.
При цьому, як вірно зазначено місцевим господарським судом, оскільки Закон України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до його п. 2, останній набрав чинності 04.09.2025, у позивача було більш ніж достатньо часу для звернення з позовом до суду до дати набрання цим законом чинності. Отже, причини поважності пропуску вказаного строку відсутні.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене вище, правомірними є висновки суду першої інстанції, що оскільки позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно, а також щодо вимог про стягнення заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період березень, червень, вересень, грудень 2020 року та березень 2021 року, такі позовні вимоги не підлягають задоволенню, так само як і не підлягають задоволенню вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість з оплати послуг з централізованого опалення за розрахунковий період листопад 2018 року - березень 2021 року.
Водночас, в частині вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період квітень 2021 року у розмірі 663,75 грн, жовтень 2021 року у розмірі 378,53 грн та здійснених нарахувань інфляційних втрат у розмірі 646,11 грн і 3% річних у розмірі 128,17 грн, а також в частині стягнення заборгованості зі сплати внесків за обслуговування будинкового вузла комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії за період червень 2021 у розмірі 8,28 грн та вересень 2021 року у розмірі 8,28 грн позовна давність не сплила і позов підлягає задоволенню.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.10.2025 у справі №916/2527/21(916/1320/24) та 01.12.2025 у справі №906/1674/23, оскільки такі висновки не можуть бути релевантними до правовідносин сторін у справі. Так, у справі №906/1674/23 позов було подано у грудні 2023 року, тобто під час продовження строку позовної давності, а у справі №916/2527/21(916/1320/24) - в березні 2024 року, під час зупинення перебігу позовної давності. Натомість, у справі, що переглядається, позов подано 01.12.2025 - після відновлення перебігу позовної давності.
Також, за доводами скаржника, судом першої інстанції не взято до уваги клопотання позивача про долучення документів до матеріалів справи, подане 06.01.2026. У вказаному клопотанні позивач повідомив Господарський суд міста Києва про отримання від відповідача листа №05/01-02 від 05.01.2026 про укладання мирових угод по 21 справі, що розглядаються Господарським судом міста Києва, у тому числі у справі №910/14923/25. У листі відповідач просив укласти мирові угоди по заборгованості у 21 справі зі сплатою боргу рівними частинами протягом 12 місяців. Тобто, відповідач вчинив дії, що свідчать про визнання свого боргу у повному обсязі, та відповідно до законодавства перебіг строку позовної давності перервався відповідно до приписів ст. 264 ЦК України і може закінчитися 06.01.2029.
Поряд з цим, колегія суддів вважає вказаний аргумент позивача необґрунтованим з огляду на наступне.
Згідно положень ст. 264 ГПК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Суд зазначає, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків за спірним договором, який підтверджує наявність заборгованості на суму, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Зі змісту листа №05/01-02 від 05.01.2026 вбачається, що відповідач звертався до позивача з пропозицією розглянути можливість укладення мирової угоди, а не з визнанням позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 192 ГПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Таким чином, той факт, що сторонами не було укладено мирову угоду, свідчить про те, що сторони не дійшли згоди в можливих взаємних поступках, а відтак відповідач не визнав позовних вимог, а спір між сторонами не був врегульований.
До того ж, визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
Як було зазначено вище, строк позовної давності за зобов'язаннями, що виникли з листопада 2018 року по грудень 2020 року включно, завершився 29.01.2024. Перебіг строків позовної давності за щомісячними зобов'язаннями за період з січня 2021 року по квітень 2021 року був зупинений з 30.01.2024 по 03.09.2025 та відновився з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Відповідно, строк позовної давності по зобов'язаннях за січень 2021 року сплив 25.09.2025, за лютий 2021 року - 24.10.2025, а за березень 2021 року - 24.11.2025.
Таким чином, станом на дату направлення листа №05/01-02 від 05.01.2026 з пропозицією розглянути можливість укладення мирової угоди строки позовної давності по зобов'язаннях за період з листопада 2018 року по березень 2021 року включно вже минули, відтак переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України вже неможливе за будь-яких умов.
З урахуванням усього вищезазначеного, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи не спростовуються, а тому визнаються судом необґрунтованими.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/14923/25 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.
Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.03.2026 у справі №910/14923/25 залишити без змін.
3. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.І. Буравльов
В.В. Андрієнко