21 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2797/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
секретар судового засідання Хом'як Х.А.
розглянув апеляційну скаргу Фермерського господарства «Рисовський»
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 (повне рішення складено 11.12.2025, суддя Уляна ДІЛАЙ)
у справі № 914/2797/25
за позовною заявою Фермерського господарства «Рисовський», с.Зубра Пустомитівського району Львівської області
до відповідача Солонківської сільської ради, с.Солонка Львівського району Львівської області
про відшкодування 1 992 000,00 грн завданої моральної шкоди
Представники сторін не з'явились
Господарський суд Львівської області у рішенні від 02.12.2025 ухвалив: - відмовити у задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Рисовський» про відшкодування 1 992 000,00 грн завданої моральної шкоди; - відмовити у задоволенні заяви Солонківської сільської ради про застосування заходів процесуального примусу.
Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення місцевого господарського суду у справі № 914/2797/25 від 02.12.2025 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позовні вимоги.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду від 30.12.2025, склад колегії з розгляду справи № 914/2797/25 визначено: головуюча суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Желік М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Рисовський», поданою на рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у цій справі.
27.01.2026 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 914/2797/25.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не подано належних, допустимих і достовірних доказів незаконності розпорядження Пустомитівської райдержадміністрації № 304 від 20.05.2005, зокрема, відсутні судові рішення про визнання його незаконним чи скасування, а також не доведено, що спірне розпорядження стосується тієї ж земельної ділянки, яка була предметом спору у справі № 5/79 (рішення від 13.10.1994). Крім того, позивач не підтвердив факту порушення своїх прав та заподіяння моральної шкоди саме ФГ «Рисовський», у тому числі приниження його ділової репутації, а доводи позову ґрунтувалися переважно на припущеннях, що суперечить вимогам процесуального закону щодо стандарту доказування. З огляду на відсутність доказів порушення суб'єктивного права позивача та елементів складу цивільного правопорушення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема зазначив, що:
- рішеннями Пустомитівської районної ради від 1992 та від 1993 років позивачу було надано 8 га землі для ведення фермерського господарства. На підставі рішення арбітражного суду № 5/79 від 10.03.1994 видано судовий наказ № 5/79 від 13.10.1994, який перебуває на примусовому виконанні протягом понад 30 років та залишається невиконаним. Незважаючи на відкриті виконавчі провадження, виготовлення проекту відведення та винесення меж в натурі, органи місцевого самоврядування та Держгеокадастру систематично ухиляються від виконання судового рішення;
- у період перебування судового наказу № 5/79 від 13.10.1994 на примусовому виконанні, спірні земельні ділянки були передані іншим особам на підставі розпорядження Пустомитівської РДА № 304 від 20.05.2005, про що позивачу стало відомо лише у 2024 році з відзиву відповідача, поданого у цій справі та з інформації з Державного земельного кадастру. Відомості про державну реєстрацію спірних земельних ділянок і їх кадастрові номери тривалий час були відсутні у публічній кадастровій карті. Зазначені обставини, на думку апелянта, унеможливили своєчасне поновлення порушеного права та виконання судового рішення;
- розпорядження Пустомитівської РДА № 304 від 20.05.2005 прийняте щодо земельної ділянки, яка була визначена в межах виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 5/79 та проекту землеустрою із встановленими межами в натурі. Відтак, його прийняття фактично є повторним розпорядженням щодо спірного об'єкта, що суперечить гарантіям права власності, оскільки органи місцевого самоврядування не вправі змінювати правові наслідки раніше прийнятих судових рішень;
- через невиконання судового рішення позивач понад 30 років позбавлений можливості здійснювати фермерську діяльність, користуватись земельною ділянкою та реалізовувати право на підприємницьку діяльність. Рішеннями ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» та «Бурмич та інші проти України» встановлено порушення права на справедливий суд та мирне володіння майном, у зв'язку з невиконанням рішення суду № 5/79. Крім того, у низці справ за участю ФГ «Рисовський» національні суди вже встановлювали факт завдання моральної шкоди через бездіяльність відповідачів та присуджували її відшкодування.
Скориставшись своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, Солонківською сільською радою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається, зокрема, на таке:
- позивач не довів ані факту завдання моральної шкоди, ані її змісту, ані причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заявленими наслідками. Розрахунок позовних вимог є декларативним і не містить належних доказів реальних немайнових втрат. Посилання на «порушення репутації» є абстрактним і не підтверджене жодними об'єктивними доказами, як того вимагає ст. 23 ЦК України та правові позиції щодо відшкодування моральної шкоди;
- моральна шкода юридичній особі може бути відшкодована виключно у випадку приниження її ділової репутації. Позивач із 2008 року перебуває у стані припинення та фактично не здійснює господарської діяльності, у зв'язку з чим не формує та не підтримує активної ділової репутації як об'єкта правового захисту. За таких обставин відсутній сам об'єкт можливого порушення, що виключає правові підстави для задоволення позовних вимог;
- Солонківська сільська рада, як відповідач, була утворена значно пізніше за події, на які посилається позивач, а її участь у виконавчому провадженні виникла лише внаслідок процесуальних замін боржника. Відтак, відповідач не є первісним суб'єктом спірних правовідносин і не вчиняв дій, які могли б спричинити заявлену шкоду. Таким чином, Солонківська сільська рада є неналежним суб'єктом відповідальності у цій справі;
- цивільно-правова відповідальність настає виключно за наявності сукупності передбачених законом умов: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку та вини. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б підтверджували наявність цих елементів. Заявлені вимоги стосуються подій, які відбулися понад 20 років тому, що свідчить про пропуск загального строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.
Процесуальний хід розгляду апеляційної скарги відображено у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, судова колегія встановила такі обставини:
Рішенням Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 за позовом Фермерського господарства «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4 га землі - позов задоволено в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов'язано Зубрянську сільську раду до 10.04.1994 виділити позивачеві 4 га землі із 55 га вільних земель запасу.
04.09.1996 Арбітражним судом Львівської області у справі № 5/79 винесено ухвалу, якою уточнено п.2 резолютивної частини рішення від 10.03.1994, а саме: зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське»; на виконання зазначеного рішення, 13.10.1994 судом видано наказ № 5/79, яким, зокрема, зобов'язано Зубрянську сільську раду до 13.11.1994 здійснити примусове виділення фермерському господарству 4 гектарів землі, які були додатково відведені Зубрянській сільській раді в запас із земель заготівельного господарства «Львівське», з подальшим оформленням відповідних правовстановлюючих документів.
Вказане судове рішення набрало законної сили та було пред'явлене до примусового виконання.
У період перебування судового наказу № 5/79 від 13.10.1994 на примусовому виконанні, виконавчою службою було залучено експерта, який виготовив проєкт відведення земельної ділянки та визначив межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).
20.10.2011 Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Рисовський проти України», яким, у зв'язку із невиконанням наказу Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 10.03.1994, визнав порушення ст.6 п.1, ст.13 Протоколу Першого ст.1 Європейської Конвенції про права людини, стягнув на користь заявника моральну шкоду у розмірі 8 000,00 євро.
Ухвалою від 09.04.2013 у справі № 5/79 Господарський суд Львівської області замінив відповідача-1 - Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником у спірних правовідносинах - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області.
Ухвалою від 17.08.2016 Господарський суд Львівської області замінив боржника - Головне управління Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
13.07.2017 утворено Солонківську сільську раду Львівського району Львівської області як орган місцевого самоврядування шляхом об'єднання Зубрянської, Поршнянської, Раковецької та Солонківської сільських рад Пустомитівського району.
Надалі, 12.06.2020, територію Солонківської сільської ради розширено шляхом приєднання Вовківської та Жирівської сільських рад Пустомитівського району.
Ухвалою від 31.12.2020 Господарський суд Львівської області замінив боржника Головне управління Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника - Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Як зазначає позивач, реалізувати своє право на отримання земельної ділянки ФГ «Рисовський» фактично не змогло, у зв'язку з тим, що відповідач відмовився виконувати наказ господарського суду та відповідні вимоги державного виконавця щодо його виконання. Крім того, позивач вказує, що відповідачем не було видано документ, який посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, а Головне управління Держгеокадастру у Львівській області відмовило у проведенні державної реєстрації земельної ділянки, відведеної в натурі відповідно до проєкту землеустрою, та у видачі витягу з Державного земельного кадастру, у зв'язку з чим за зверненням органу державної виконавчої служби було порушено кримінальне провадження від 12.12.2013 № 120315000004557.
Позивач наголошує, що невиконання наказу Господарського суду Львівської області у справі № 5/79 від 13.10.1994 триває понад 30 років, зокрема, і через прийняття зазначеного розпорядження у 2005 році, яким, як стверджується, було здійснено поділ та розпорядження земельною ділянкою, присудженою фермерському господарству.
У зв'язку з наведеним позивач вважає, що йому завдається моральна шкода, яка полягає у зниженні престижу та ділової репутації фермерського господарства, а також у втраті довіри до його діяльності як суб'єкта господарювання.
З огляду на викладене, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача 1992000,00 грн моральної шкоди, завданої невиконанням наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, зокрема, у зв'язку з прийняттям розпорядження голови Пустомитівської районної державної адміністрації № 304 від 20.05.2005, за період з 20.05.2005 по 01.10.2025.
Судом встановлено, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79 та наказу від 13.10.1994, позивач неодноразово звертався до суду із позовами про відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду таких справ судами здійснювалася заміна відповідачів їх правонаступниками, у зв'язку зі змінами у системі органів державної влади та місцевого самоврядування. Крім того, позивач звертався до суду зі скаргами на бездіяльність органів державної виконавчої служби під час виконання зазначеного судового рішення. За результатами розгляду окремих спорів судами було задоволено позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за різні періоди невиконання судового рішення від 10.03.1994 у справі № 5/79.
Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків:
Статтями 15 та 16 ЦК України регламентовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та відповідно, на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У відповідності до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.
За змістом ст. 23 ЦК України, особа,має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
У відповідності до ст. 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Вказані статті є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Пунктами 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.
Відповідно до змісту вказаної статті, поряд із негативним зобов'язанням, держава має позитивні зобов'язання гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих зобов'язань є самостійною підставою відповідальності держави.
Щодо права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов'язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов'язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов'язки); у процесуальному аспекті, хоча ст.1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов'язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії»).
Оскільки, Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов'язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації (рішення ЄСПЛ від 16.06.2015 у справі «Саргсян проти Азербайджану»).
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст.13 Конвенції).
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до пункту другого статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997 зазначає, що відповідно до усталеного прецедентного права, п.1 ст.6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.
Стосовно обов'язковості судових рішень зазначено також у пілотному рішенні ЄСПЛ у справі «Юрій Михайлович Іванов проти України» від 15.10.2009.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» вказано, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти його товариства.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» констатував порушення ст.6 п.1, ст.13 Протоколу Першого статті 1 Європейської конвенції про права людини.
Юридична особа має немайнові права, які визначені статтею 94 Цивільного кодексу України
За приписами ч. 1 ст. 94 ЦК України, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Даний спір виник через порушене право позивача протиправною бездіяльністю щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області № 5/79 від 13.10.1994, який виданий на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області у справі №5/79 від 13.10.1994, згідно з яким зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити Фермерському господарству «Рисовський» 4 га землі з ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку, має місце триваюче правопорушення, що розуміється як порушення, пов'язане з тривалим та безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану, за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом (позиція ВС у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначена у постанові від 25 березня 2020 у справі №175/3995/17-ц).
У випадку, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 468/901/17-ц).
Чинне цивільне законодавство не регламентує методику нарахування розміру моральної шкоди, а тому відповідно до частини 1статті 8 Цивільного кодексу України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при обчисленні моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Предметом спору у справі № 914/2797/25 є тривале невиконання судового рішення Арбітражного суду Львівської області у справі № 5/79 від 10.03.1994, яким зобов'язано відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади, на які у різні періоди покладалося забезпечення виконання зазначеного судового рішення, а також їх правонаступника - Солонківську сільську раду, забезпечити виділення Фермерському господарству «Рисовський» земельної ділянки площею 4 га. Вказане судове рішення набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.
Станом на час розгляду справи апеляційним судом у матеріалах справи відсутні докази виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 10.03.1994 у справі № 5/79.
Судом встановлено, що у період перебування зазначеного судового рішення на примусовому виконанні Пустомитівською районною державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 304 від 20.05.2005, яким здійснено формування та розподіл земельних ділянок громадянам - власникам земельних часток (паїв), зокрема в межах земельної ділянки площею 4 га із земель заготівельного господарства «Львівське», виділеної ФГ «Рисовський».
Зазначене розпорядження, будучи актом одноразового застосування, вичерпало свою дію його виконанням, оскільки на його підставі фактично здійснено формування та розподіл земельних ділянок. Водночас, прийняття цього розпорядження у період існування обов'язкового до виконання судового рішення підтверджує факт бездіяльності Солонківської сільської ради стосовно виконання рішення суду.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що прийняттям розпорядження № 304 від 20.05.2005 підтверджується наявність протиправної поведінки та триваючої бездіяльності органу місцевого самоврядування, правонаступником якого є Солонківська сільська рада, щодо належного виконання судового рішення у справі № 5/79, що полягає у невжитті ефективних заходів для забезпечення його реального виконання.
Висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відповідальності відповідача у зв'язку з тим, що розпорядження Пустомитівської районної державної адміністрації № 304 від 20.05.2005 не стосується спірних правовідносин, є помилковим, оскільки не враховує його значення в контексті обставин виконання судового рішення від 10.03.1994 у справі № 5/79 та його вплив на фактичну можливість реалізації судового рішення.
Колегія суддів зазначає, що сам факт прийняття розпорядження № 304 від 20.05.2005 в умовах існування обов'язкового до виконання судового рішення у справі № 5/79 свідчить про відсутність належної правової спрямованості дій органу місцевого самоврядування на виконання рішення суду, що в сукупності з іншими обставинами справи підтверджує наявність протиправної бездіяльності відповідача, як правонаступника відповідного суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає встановленим у справі обставинам та ухвалене з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування.
Як вбачається з розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути 1 992 000,00 грн моральної шкоди, завданої юридичній особі за період з 20.05.2005 по 01.10.2025, згідно ст. 94 Цивільного кодексу України.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди до травня 2022 року вже були предметом судового розгляду та вирішені в межах інших справ, зокрема:
- у справі № 914/2546/20 рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2021, зміненим постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у частині розміру відшкодування, на користь Фермерського господарства «Рисовський» стягнуто моральну шкоду за період з 20.01.2012 по 06.06.2018; при цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за період до 20.01.2012, оскільки така шкода вже була компенсована рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (остаточне рішення від 20.01.2012);
- рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/3502/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду, з Солонківської сільської ради на користь Фермерського господарства «Рисовський» стягнуто моральну шкоду за період з 06.06.2018 по квітень 2022 року.
Отже, з огляду на те, що моральна шкода за періоди до квітня 2022 року вже була предметом судового розгляду та відшкодована позивачу, в межах даної справи підлягають оцінці та визначенню вимоги про відшкодування моральної шкоди за період з травня 2022 року по 01.10.2025.
Здійснивши відповідні перерахунки, з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (8000,00 грн/міс), колегія суддів дійшла висновку, що в межах справи № 914/2797/25 правомірним є стягнення з відповідача 328000,00 грн моральної шкоди за період з травня 2022 року по 01.10.2025. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є своєчасне вирішення спорів, а дотримання розумних строків розгляду справи є однією з основних засад судочинства незалежно від форми її розгляду.
Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження визначається з огляду на обставини справи з урахуванням, зокрема, її складності, поведінки учасників процесу та органів державної влади, а також значення предмета спору для заявника (рішення у справах «Савенкова проти України», «Папазова та інші проти України»).
Розумність строків залежить від об'єктивної необхідності для вчинення процесуальних дій і прийняття рішень із врахуванням зазначених критеріїв.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення судового захисту.
Враховуючи, що предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю органу місцевого самоврядування, отже такий позов судовим збором не оплачується.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Враховуючи вищенаведене, до стягнення з відповідача в дохід державного бюджету підлягає судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
Вимоги апеляційної скарги Фермерського господарства «Рисовський» задоволити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 02.12.2025 у справі № 914/2797/25 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.
Стягнути з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (Львівська область, с.Солонка, вул.Центральна, 3, ідентифікаційний код 04369699) на користь Фермерського господарства «Рисовський» (Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра, ідентифікаційний код 19324981) 328000,00 грн моральної шкоди.
Стягнути з Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (Львівська область, с.Солонка, вул.Центральна, 3, ідентифікаційний код 04369699) в дохід Державного бюджету України 3 936,00 грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Господарському суду Львівської області видати накази на виконання даної постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.
Справу повернути в Господарський суд Львівської області.
Повний текст постанови складено 01.06.2026.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік