28 травня 2026 року місто Київ.
Справа № 754/13563/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/6766/2026
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року (у складі судді Бабко В.В., дата складання повного тексту - 25 грудня 2025 року)
у справі за позовом акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
У серпні 2025 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_3 .
Просив стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість 80559,43 грн, що складається з: 3% річних в розмірі 16473,16 грн та інфляційних витрат в розмірі 64086,27 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що 17.10.2007 між ЗАТ «Альфа Банк» який в подальшому змінив свою назву на АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 490049265. Відповідно до умов кредитного договору Банк надав, а відповідачка отримала кредитні кошти в розмірі 22761,29дол. США. У подальшому відповідачка порушила умови кредитного договору, що змусило Банк подати до суду позов про стягнення заборгованості. Відповідно до виконавчого листа № 751/11501/14 виданий 02.12.2014 Новозаводським районним судом міста Києва на користь АТ «Альфа Банк» було стягнуто з відповідачки ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором № 490049265, в розмірі 132906,78грн. Виконавче провадження № НОМЕР_1, яке було відкрито на підставі зазначеного виконавчого листа, завершено на підставі постанови від 27.04.2021 про закінчення виконавчого провадження. Таким чином, в результаті не виконання рішення суду та умов договору у відповідачки виникла заборгованість на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка станом на 23.02.2022 становить 80559,43грн, що складається з: 3% річних в розмірі 16473,16грн та інфляційних витрат в розмірі 64086,27грн.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість в загальному розмірі 65 968,65 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Сенс Банк» судовий збір в розмірі 2422,040 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представниця ОСОБА_3 - адвокат Гунченко І.Ю., 07 січня 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовити в повному обсязі. Також просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу.
Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції встановив факт повного виконання грошового зобов'язання та закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням, а з іншого боку дійшов висновку про навність підстав для стягнення відповідальності за ч. 2 ст. 625 ЦК України після припинення зобов'язання, що суперечить стяттям 598-599 ЦК України.
Вказує, що суд першої інстанції проігнорував та не взяв до уваги позицію Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2022 року №285/3536/20.
Вважає, що судом першої інстанції не правильно застосована позовна давність з посиланням на карантин та воєнний час.
Також апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 03 квітня 2019 року №756/9094/15, постанову Верховного Суду від 06 березня 2019 року №757/44680/15-ц, від 02 вересня 2020 року №569/12918/16-ц, від 18 березня 2020 року №442/398/15-ц, від 11 грудня 2019 року №390/880/16-ц.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
Відповідачка правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 80 559,43 грн.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання в межах виконавчого провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 жовтня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 490049265, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 22761,39дол США. Позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміна та розмірі, що встановлені графіком погашення кредиту.
09 листопада 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М. О., було постановлено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1. Підстава відкриття виконавчого провадження, виконавчий лист № 715/11501/14, виданий 02 грудня 2014 року Новозаводським районним судом міста Чернігова ПАТ «АльфаБанк» виконавчий лист згідно рішення Постійного діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадський Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 28 серпня 2014 року у справі за позовом ПАТ «АльфаБанк» до ОСОБА_4 про стягнення з останньої на користь ПАТ «АльфаБанк» заборгованість за кредитним договором № 490049265 від 17 жовтня 2007 року у розмірі 132906,78 грн, а саме: за кредитом - 120590,30 грн, по відсоткам - 5828,48грн, пеня - 6488,00 грн, судові витрати по сплаті третейського збору в сумі 400,00 грн та судові витрати в розмірі 243,60грн.
27 квітня 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Фесик М. О., було постановлено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі фактичного виконання в повному обсязі.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 07 червня 2016року, ОСОБА_4 змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Частиною 2 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
За вимогами ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі умов, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
З огляду на вищенаведені норми, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого судовим рішенням.
Відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є ухвали, рішення, постанови, судові накази.
Згідно із Главою 4 ЦПК України провадження у справах про надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів, вбачається, що саме суд здійснює перевірку належного нарахування заборгованості за кредитним договором та встановлює належне повідомлення боржника про розгляд справи та ухвалення рішення третейським судом.
Зокрема, за результатами розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду суд постановляє ухвалу про видачу виконавчого листа або про відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення (ст. 487 ЦПК України).
Отже, видача Новозаводським районним судом міста Чернігова виконавчий лист № 751/11501/14 02.12.2014, підтверджує беззаперечну встановлену судом суму заборгованості за не виконані зобов'язання за кредитним договором № 490049265 від 17 жовтня 2007 року у розмірі 132906,78 грн відповідачки ОСОБА_1 перед Банком.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Дані кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Положення ст. 625 ЦК України, застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання в не залежності від наявності вини в його діях. Кредитор реально грошові кошти не отримав. Відтак, встановлені ст. 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.
Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).
За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.
За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Суд установив, що відповідачка належним чином не виконала своїх зобов'язань за Кредитним договором. У зв'язку із чим кредитор звернувся до Третейського суду з вимогою про стягнення боргу за кредитним договором, та Ухвалою суду про видачу виконавчого листа підтверджено наявність грошового зобов'язання позичальника перед кредитором за Договором кредиту № 490049265 від 17жовтня 2007 року у розмірі 132906,78 грн.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Судове рішення не є підставою для виникнення нового грошового зобов'язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, яке виникло до ухвалення судового рішення на підставі договору. Зазначене рішення суду не трансформує та не припиняє грошове зобов'язання.
У розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
При цьому, виходячи зі змісту правової позиції наведеної у постанові Верховного суду від 12 березня 2018 року № 914/712/16, базою (основою) для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, згідно з вимогами наведеної норми, є сума основного боргу, необтяжена іншими нарахуваннями.
Розрахунок суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції провадиться шляхом помноження суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.
Розрахунок трьох процентів річних провадиться по формулі: сума заборгованості помножити на кількість днів прострочення та 3% і поділити на 365 днів.
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть обміняти грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Частина перша статті 533 ЦК України передбачає, що грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Отже, гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.
Разом із тим частиною другої статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть застосовувати грошові зобов'язання в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. У разі такої суми, що підлягає сплаті за зобов'язаннями, надзвичайно в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За змістом статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року N 1282-XII "Про індекс грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Таким чином, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного в гривнях.
Отже внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у розумінні наведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, підтвердженого ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 листопада 2014 року.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом спливу позовної давності.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в судовому порядку.
Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Водночас Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.
Отже, оскільки в справі № 903/602/24 станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то Велика Палата Верховного Суду визнала перебіг цього строку зупиненим унаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважала звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, обґрунтованим.
Наведене узгоджується із загальноприйнятим у судовій практиці підходом до питання переривання позовної давності та висновком про те, що переривання позовної давності можливе винятково в межах самої позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі № 686/23170/19).
Для правильної відповіді на питання, коли позовна давність за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних уважається такою, що спливла, суд нагадує правову природу нарахування сум, передбачених статтею 625 ЦК України.
Так, стягнення інфляційних втрат (індексації) спрямоване на відшкодування кредиторові знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (стаття 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Тобто, інфляційні втрати нараховуються кредитором щомісячно після обчислення індексу інфляції уповноваженим органом.
У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 922/175/18, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що позовна давність за зобов'язаннями відшкодування інфляційних втрат обраховується за кожен місяць з урахуванням положень частини п'ятої статті 261 ЦК України з моменту, коли особа набула права пред'явити вимогу про сплату інфляційних втрат. Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Що стосується 3 % річних, то такі платежі теж мають періодичний характер і нараховуються кредитором за кожен день прострочення виконання основного зобов'язання.
У практиці Великої Палати Верховного Суду вже досліджувалося питання обрахування позовної давності за платежами, які нараховуються за кожен день прострочення, наприклад, за неустойкою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 зазначено, що право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.
Аналогічний підхід з огляду на подібність правової природи нарахування неустойки та 3 % річних застосовний і в справі, яка переглядається.
Отже, з урахуванням періодичного (щомісячного / щоденного) характеру нарахування інфляційних втрат і 3 % річних, можна зробити висновок, що станом на 02 січня 2020 року (момент набрання чинності Законом № 540-IX) позовна давність за інфляційними втратами і 3 % річних уважається такою що спливла лише за тими платежами, які нараховані кредитором до 02 квітня 2017 року.
Позовна давність за платежами, нарахованими кредитором після зазначеної дати, продовжується з 02 квітня 2020 року (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану).
Тому суд першої інстанції виконав правильний і обґрунтований розрахунок інфляційних втрат і 3 % річних, зазначивши, що такі платежі з урахуванням особливостей перебігу позовної давності в період карантину та воєнного стану підлягають стягненню, починаючи з 02 квітня 2017 року до дати внесення боржником кожного окремого платежу на погашення заборгованості.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що період, за який з відповідачки на користь позивача мають стягуватись інфляційні втрати та 3% річних розпочинається з 02 квітня 2017 року та закінчується днем виконання рішення про стягнення боргу, а сума що підлягає стягненню за період з 02 квітня 2017 року до 27 квітня 2021 року становить 65968,65 грн , яка включає в себе 16243 грн. 76 коп-3% річних та 49724 грн. 89 коп. інфляційні витрати.
Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідач розрахунок суду не оспорює та доводів про те, що розщрахунок не відповідає вимогам закону не зазначала.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції проігнорував та не взяв до уваги позицію Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2022 року №285/3536/20, оскільки фактичні обставини та правовідносини які встановлені Верховним Судом не є тотожними правовідносинам встановленим в межах даної справи, так само як і обставини встановлені в справах №756/9094/15, №757/44680/15-ц, №569/12918/16-ц, №442/398/15-ц, №390/880/16-ц, які відповідачка зазначала в апеляційній скарзі.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на позивача понесених відповідачкою судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги та витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова