вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 372/2923/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10046/2026Головуючий у суді першої інстанції - Рабчун Р.О., Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
28 травня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс", подану від його імені та в його інтересах адвокатом Колінько Альоною Валеріївною, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" звернулося до Обухівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , згідно з яким просило: стягнути з відповідачки на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 66091 грн. 50 коп., сплачений судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп. витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн. 00 коп.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 13.10.2024 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 835621528 у формі електронного документа, відповідно до умов якого товариство зобов'язалося надати відповідачу кредитні кошти у розмірі 27000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов'язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання кредитних коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", що є невід'ємною частиною договору, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua.
ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" свої зобов'язання перед відповідачкою виконало у повному обсязі шляхом переказу її грошових коштів, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної позичальником в особистому кабінеті.
Проте, у порушення умов Договору та Правил відповідачка не повернула надані їй кредитні кошти та не сплатила проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.
В подальшому, 17.12.2024 відповідно до ст. 1077 ЦК України ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило право вимоги до відповідачки за кредитним договором до ТОВ "Таліон Плюс" за Договором факторингу № МВ-ТП/13.
На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Таліон плюс" заборгованість за кредитним договором у розмірі 66091 грн. 50 коп., з яких: заборгованість по кредиту - 27000 грн. 00 коп.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 39091 грн. 50 коп.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28.01.2026 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Таліон Плюс" суму заборгованості у розмірі за кредитним договором у розмірі 29436 грн., судовий збір у розмірі 1078 грн. 89 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн. 00 коп. У іншій частині позову відмовлено (а.с. 152-163).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обгрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що кредитний договір, укладений з відповідачкою, чітко визначає 5-річний термін своєї дії та право кредитодавця нараховувати проценти протягом усього терміну на умовах фіксованої щоденної ставки.
Натомість, дисконтний період - це лише період за загального строку кредитування, під час якого позичальник має додаткові можливості (отримання нового траншу, часткове погашення боргу). Після його закінчення, за відсутністю продовження з боку позичальника, договір діє до кінця визначеного строку або його дострокового виконання чи розірвання, а позичальник користується кредитними коштами на умовах, визначених договором.
Тобто, відсутність пролонгації дисконтного періоду не припиняє дії договору не припиняє дії договору та не впливає на обов'язок сплати процентів, оскільки проценти нараховуються протягом усього строку його дії.
За вказаних обставин, вважає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив визначений строк дисконтного періоду користування кредитними коштами (29 днів) із загальним строком користування кредитом, чого ні умови договору, ні закон не передбачають, а тому безпідставно відмовив у стягнення процентів за весь період користування кредитними коштами (а.с. 166-170).
20.04.2026 до суду надійшов відзив відповідачки на позовну заяву, в якому вона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
28.04.2026 до суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідачки.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менш тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржено лише позивачем та фактично лише в частині незадоволених позовних вимог про відмову у стягненні процентів. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржено, а тому апеляційним судом не переглядається.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 13.10.2024 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 у формі електронного документа з використанням електронного підпису укладено Договір кредитної лінії № 835621528, відповідно до умов якого відповідачці перераховано грошові кошти у розмірі 27000 грн. 00 коп. на банківську карту № НОМЕР_1 .
Відповідно до умов пункту 2.1 кредитного договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 27000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Згідно з пунктом 2.2 кредитного договору сума кредитного ліміту, вказана у пункті 2.1 договору, є загальною сумою кредиту за цим договором і є максимальною сумою грошових коштів на умовах кредиту, яка протягом строк дії договору одночасно може бути у розпорядження позичальника.
Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 14000 грн. 00 коп. одразу після укладення договору (п. 2.3 кредитного договору).
Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору, другий та решта траншів з договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором.
У відповідності до п. 7.3 договору кінцева дата повернення кредиту - 12.11.2029.
Згідно з п. 7.4 договору проценти за договором сплачуються а наступному порядку: протягом Дисконтного періоду кредитування позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, врахованої відповідно до правил цього договору; після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.
Згідно з п. 8.1 договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника договором не передбачено.
Також, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" свої зобов'язання перед відповідачкою виконало у повному обсязі шляхом переказу її грошових коштів, використовуючи реквізити платіжної картки, вказаної позичальником в особистому кабінеті.
Проте, у порушення умов Договору та Правил відповідачка не повернула надані їй кредитні кошти та не сплатила проценти за їх користування в обумовлені сторонами строки.
В подальшому, 17.12.2024 відповідно до ст. 1077 ЦК України ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило право вимоги до відповідачки за кредитним договором до ТОВ "Таліон Плюс" за Договором факторингу № МВ-ТП/13.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 79591 грн. 50 коп., однак позивач просив суд стягнути з неї заборгованість частково в загальному розмірі 66091 грн. 50 коп., з якої: 27000 грн. 00 коп. - заборгованість по кредиту; 39091 грн. 50 коп. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Оцінивши всі досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за кредитом у розмірі 27000 грн. 00 коп. та процентів за користування кредитом протягом дисконтного періоду(29 днів) у розмірі 2436 грн. 00 коп. є обгрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості по процентам за період з 13.10.2024 до 11.03.2025, суд першої інстанції виходив з того, що останні, усупереч умов договору, нараховані після встановленого строку дисконтного періоду без активації пролонгації, у той час як сторонами у договорі погоджено, що строк користування кредитом становить 29 днів.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, згідно з пунктом 3.1 договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого останній може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 29 днів від дати отримати позичальником першого траншу.
Пунктом 3.2 договору сторони прямо передбачили можливість продовження дисконтного періоду шляхом вчинення позичальником відповідних дій, зокрема сплати нарахованих процентів та активації функції пролонгації.
При цьому, пункт 3.3 договору визначає порядок такої пролонгації та розмір платежів, необхідних для її здійснення.
Відповідно до пункту 8.5.1 договору, за період від дати видачі кредиту до 16 липня 2023 року (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 219,00 % річних, що на день укладення договору становить 0,60 % від суми кредиту за кожен день користування ним.
Пунктом 8.5.2 договору передбачено, що у разі подальшого користування кредитом після спливу зазначеного періоду проценти нараховуються за ставкою 365,00 % річних, що на день укладення договору становить 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування ним.
У свою чергу, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.28)).
Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.
Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.
Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.
Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов'язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).
Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Як вірно встановлено судом першої інстанції, дисконтний період тривав 29 днів (з 13.10.2024 по 11.11.2024) та завершився.
За умовами кредитного договору відповідачка отримала кредит з дисконтним періодом на 29 днів з умовами продовження у сумі 27000 грн. 00 коп.
При цьому, враховуючи погоджені сторонами кредитного договору умови кредитування, колегія суддів зазначає, що строк кредиту складає 29 днів, який міг бути продовжений позичальником за умови оплати нарахованих процентів та активування функції продовження строку дисконтного періоду.
Згідно із наданим розрахунком заборгованості по кредиту відповідачка не здійснювала жодних сплат по кредиту, тобто позичальником не вчинено дій щодо продовження строку кредитування.
Таким чином, з у рахуванням наведеного та строку користування кредитом, визначеного вищевказаним кредитним договором, доказів про продовження якого матеріали справи не містять, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідачки вони стягненню не підлягають.
Натомість, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться лише до переоцінки доказів та незгоди апелянта з такими висновками, які узгоджуються з вимогами закону і з якими у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
При цьому, апелянтом не наведено жодного доводу, який би потребував додаткового правового аналізу і міг би слугувати підставою для скасування судового рішення.
Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому, у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені позивачем судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги) відшкодуванню не підлягають.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс", подану від його імені та в його інтересах адвокатом Колінько Альоною Валеріївною, - залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова