Номер провадження: 22-ц/813/2275/26
Справа № 947/24780/25
Головуючий у першій інстанції Скриль Ю. А.
Доповідач Лозко Ю. П.
28.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
02 липня 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №902856061 від 10 січня 2023 року у розмірі 29794,33 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 10 січня 2023 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №902856061 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. За умовами цього договору, позикодавець надав позичальниці кредит у розмірі 5900 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.
В результаті не виконання взятих на себе зобов'язань за вказаним вище договором у відповідачки виникла заборгованість у розмірі 29497,33 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту 5900 грн; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом 23894,59 грн.
В обґрунтування виникнення права вимоги, позивач посилався на те, що 28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу N 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року та цього ж дня сторони уклали додаткову угоду N 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. У подальшому сторони продовжували строк дії зазначеного вище договору факторингу строком до 31 грудня 2024 року.
09 травня 2023 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило ТОВ "Таліон Плюс" право вимоги за вказаним вище кредитним договором.
10 жовтня 2024 року ТОВ "Таліон Плюс" відступило ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" право вимоги за зазначеним вище кредитним договором.
29 травня 2025 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу №29/05/25-Е за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Ейс» просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
За доводами апеляційної скарги акт звірки взаєморозрахунків є документом, який підтверджує погодженість сторонами даних бухгалтерського обліку та відображає фактичний стан виконання зобов'язань у межах господарських відносин, його підписання уповноваженими представниками сторін свідчить про перевірку і прийняття сторонами інформації про наявність або відсутність заборгованості.
Реєстри прави вимоги мають усі необхідні реквізити, а саме: назву, форму, погоджену сторонами, підписи сторін та основну інформацію, яка чітко підтверджує факт переходу права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до частини першої статті 513 ЦК України, перехід права вимоги має бути підтверджений належними доказами, але конкретної форми витягів з реєстрів у законодавстві не встановлено. Законодавець лише вимагає, щоб передані документи підтверджували зміст зобов'язання та факт переходу права вимоги, що у даному випадку забезпечено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції врахував судову практику у справах, які не є подібними, та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (п. 4 ч. 6 ст. 272 ЦПК України).
Поштова кореспонденція, надіслана апеляційним судом за зареєстрованим місцем проживання відповідачки була повернута на адресу апеляційного суду з відміткою "за відсутності адресата". Відтак, у силу вимог закону, ОСОБА_1 вважається такою, що отримала поштову кореспонденцію, надіслану судом.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_1 не скористалася.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (29794,33 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 10 січня 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі-позикодавець) та ОСОБА_1 (далі-позичальник) у формі електронного документу уклали договір кредитної лінії №902856061 за умовами якого кредитодавець надав позичальниці кредит на суму 5900 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт»«Манівео швидка фінансова допомога» (пункт 2.1.). Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 5900 грн одразу після укладення договору, орієнтовна дата повернення якого 09 лютого 2023 року (пункт 2.3).
Позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може збільшувати суму Кредиту (отримати черговий Транш) в межах Кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором (пункт 3.1).
Для здійснення першої Пролонгації Дисконтного періоду за цим Договором, Позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 1858 грн 50 коп. Про суму нарахованих процентів, що Позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій Позичальник інформується через Особистий кабінет (пункт 3.3).
Продовження строку Дисконтного періоду не призводить до зміни істотних умов Договору в бік погіршення для Позичальника. Всі істотні умови які застосовуються протягом всього строку дії цього Договору зазначенні в цьому Договорі в момент його укладення. Оскільки Пролонгація не є зміною істотних умов Договору, зокрема строку дії Договору, то вона не потребує укладення додаткових угод до Договору, в тому числі Пролонгація не потребує застосування електронного підпису Одноразовим ідентифікатором. Ініціювання Позичальником Пролонгації є конклюдентною дією спрямованою на застосування тих чи інших передбачених цим Договором умов користування Кредитом без зміни строку дії Договору (пункт 3.4).
За вибором Позичальника, кожен окремий Транш за цим Договором може надаватися Позичальнику шляхом переказу коштів, який за вибором Позичальника може бути завершено в один з наступних способів: шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок Позичальника відкритий банком Позичальнику, за умови що для ініціювання переказу використані реквізити Платіжної картки 4441-11XX-XXXX-1320, що відбувається до 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором. За затримку перерахування коштів, що спричинена діями третіх осіб, Кредитодавець відповідальності не несе (пункт 5.1.1).
На момент укладення цього Договору, Сторони дійшли згоди, що орієнтовна дата погашення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є датою закінчення Дисконтного періоду кредитування - 09.02.2023, а саме протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником (пункт 7.1).
За користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом. Інших витрат Позичальника, крім процентів за належне користування Кредитом, Договором не передбачено (пункт 8.1).
Процентні ставки за Договором є фіксованими і не підлягають зміні Кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для Позичальника. Загальні витрати за Договором та загальна вартість Кредиту за Договором залежить від обраної моделі поведінки Позичальника і прораховується в порядку описаному нижче (пункт 8.2).
За умови якщо Позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості Кредиту за Договором на умовах пункту 8.5. Договору, то зобов'язання Позичальника по сплаті процентів за весь строк Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п'ять десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку Кредиту що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (далі - Базова процентна ставка) (пункт 8.3).
Зобов'язання по сплаті процентів за користування Кредитом після закінчення Дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку Кредиту, що знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним (пункт 8.4).
Загальні витрати за Кредитом та загальна вартість Кредиту може бути змінена в сторону зменшення, в порівнянні з описаним в п. 8.3 та. п. 8.12. Договору, при умові виконання Позичальником однієї з описаних в п.8.5.1. та 8.5.2. умов (пункт 8.5).
Якщо Позичальник здійснить дострокове повернення всієї суми отриманого Кредиту до закінчення строку Дисконтного періоду, то зобов'язання Позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування Кредитом будуть визначатися за процентною ставкою 383,25 (триста вісімдесят три цілих двадцять п'ять сотих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 1,05 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі - Дисконтна процентна ставка) (пункт 8.5.1).
Якщо Позичальник вчинить описані в п. 3.2. Договору дії щодо продовження Дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів та здійснить повернення всієї суми отриманого Кредиту до закінчення строку Дисконтного періоду (з урахуванням всіх Пролонгацій), то зобов'язання Позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування Кредитом за період від дати видачі Кредиту до 09.02.2023 р. (включно) будуть визначається на умовах п. 8.5.1. Договору за Дисконтною процентною ставкою, а з наступного дня після 09.02.2023 р. за ставкою 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п'ять десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми Кредиту за кожний день користування ним (далі - Індивідуальна процента ставка). У разі здійснення Починальником двох та більше Пролонгацій Кредитодавець може зменшити розмір Індивідуальної процентної ставки у наступних періодах Пролонгації. Про порядок надання додаткових знижок і про їх розмір Позичальник інформується в Особистому кабінеті (пункт 8.5.2).
Якщо Позичальник користуватиметься Кредитом без продовження Дисконтного періоду, умови про розрахунок загальних витрат за Кредитом та загальної вартості Кредиту на умовах описаних в п. 8.5. Договору не застосовуються. Відповідно загальна вартість Кредиту за період всього Дисконтного періоду визначається відповідно до розміру Базової процентної ставки вказаної в п.8.3. Договору (пункт 8.7).
Сторони погодили, що за користування грошовими коштами після закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання Позичальник зобов'язаний сплачувати на користь Кредитодавця проценти за користування чужими грошовими коштами за ставкою 1087,70 % річних. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (пункт 12.4).
Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем з приводу укладення цього Договору в якості підписів Сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Під час виконання цього Договору, для цілей ініціювання отримання нових Траншів чи Пролонгацій, сторони використовують Логін та Пароль від Особистого кабінету, в якості простого електронного підпису Позичальника в розумінні Закону України «Про електронні довірчі послуги» (пункт 14.2).
Вказаний вище кредитний договір містить електронний одноразовий підпис позичальниці, накладений шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Копією платіжного доручення №9db0fae3-f7e9-4e1f-841e-167fe41d4896 від 10 cічня року підтверджується факт перерахування ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» позичальниці ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5900 грн на картку № НОМЕР_1 .
Крім цього, факт зарахування зазначених вище грошових коштів підтверджується випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 відкритого в АТ «Універсал Банк».
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (далі - фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - клієнт) укладено договір факторингу №28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1). Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1). Строк дії договору набуває чинності та всі права та обов'язки за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (пункт 8.1). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього договору та закінчується 28 листопада 2019 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором (пункт 8.2).
До вказаної угоди долучено бланки (формуляри) додатку №1 до вказаного договору (форма реєстру прав вимоги), додатку №2 (форма повідомлення боржника за кредитним договором) та додатку №3 (форма акту повернення права вимоги).
28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» (далі - фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - клієнт) укладено додаткову угоду №19, за умовами якої сторони дійшли згоди викласти п.8.2 договору в наступній редакції: «Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2020 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором».
31 грудня 2020 року ТОВ «Таліон Плюс» (далі - фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - клієнт) уклали додаткову угоду у якій дійшли згоди викласти текст договору факторингу у новій редакцій. Серед іншого пункти 4.1 та 8.2. виклали у такій редакції: «Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1). Строк дії договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.8.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2021 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором» (пункт 8.2).
До цієї угоди також долучено порожні бланки (формуляри) додатку №1 до вказаного договору (форма реєстру прав вимоги), додатку №2 (форма повідомлення боржника за кредитним договором) та додатку №3 (форма акту повернення права вимоги).
31 грудня 2021 року ТОВ «Таліон Плюс» (далі - фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - клієнт) уклали додаткову угоду №27, згідно з якою сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору факторингу до 31 грудня 2022 року включно.
31 грудня 2022 року вказані вище сторони уклали додаткову угоду №31, за умовами якої досягли домовленості продовжити строк дії договору факторингу до 31 грудня 2023 року включно.
09 травня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписали реєстр прав вимоги №228 згідно з яким до фактора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 902856061 у розмірі 14674,67 грн.
31 грудня 2023 року вказані вище сторони уклали додаткову угоду №32, за умовами якої досягли домовленості продовжити строк дії договору факторингу до 31 грудня 2024 року включно.
31 грудня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписали акт звірки взаємних розрахунків станом на 31 грудня 2023 року зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимоги №228 від 09 травня 2023 року за договором факторингу №28/1118/01 від 28 листопада 2018 року згідно з яким сторони підтвердили, що станом на 31 грудня 2023 року фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимоги за вказаним вище реєстром та договором факторингу.
10 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (далі - фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (далі - клієнт) уклали договір факторингу №10/1024-01 відповідно до умов якого клієнт зобов'язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1). Розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором за кожен реєстр прави вимоги становить 100 грн, що сплачуються клієнтом протягом 2 банківських днів з дати складання кожного реєстру прав вимоги на банківський рахунок фактора, зазначений у відповідному пункті цього договору (п.2.3). Право вимоги переходить від клієнта до фактора на наступний день після підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, по формі встановленій у додатку до цього договору (пункт 4.1).
До цього договору долучено бланки (формуляри) додатку №1 до вказаного договору (форма реєстру прав вимоги), додатку №2 (форма повідомлення боржника за кредитним договором) та додатку №3 (форма акту повернення права вимоги).
10 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс»підписали реєстр прав вимоги №1 згідно з яким до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 902856061 у розмірі 29794,33 грн.
Платіжною інструкцією в національній валюті №7504 від 14 жовтня 2024 року підтверджується факт сплати ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на користь ТОВ «Таліон Плюс» грошових коштів у якості оплати за відступлення права вимоги згідно зазначеного вище реєстру прав вимоги.
29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» (далі - фактор) та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» (далі - клієнт) уклали договір факторингу №29/05/25-Е відповідно до умов якого фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов'язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком №1 є невід'ємною частиною договору (пункт 1.1). Перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбується в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора права вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору (пункт 1.2).
Цього ж дня, тобто 29 травня 2025 року ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» підписали акт прийому-передачі реєстру боржників, який містить інформацію щодо кредитного договору №902856061, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .
Платіжними інструкціями в національній валюті №243, 245 від 03 червня 2025 року №246, 247 від 05 червня 2025 року, №248 від 06 червня 2025 року підтверджується факт сплати ТОВ «ФК «Ейс'на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» грошових коштів у якості оплати за відступлення права вимоги згідно зазначеного вище реєстру прав вимоги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав первинні документи (платіжні інструкції, меморіальний ордер, виписки з банківських рахунків, звітність тощо), з яких можливо достеменно встановити перерахування коштів від ТОВ «Таліон Плюс» на користь ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» як оплату за договором факторингу, та факт виконання фінансових зобов'язань однієї із сторін правочину. Надані акт звірки розрахунків станом на 31 грудня 2024 зі сплати суми фінансування за реєстром прав вимог № 228 від 09 травня 2023 року за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 та протокол узгодження предмету факторингової операції та обсягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимог № 228 від 09 травня 2023 року, оцінивши такі з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, суд дійшов висновку про їх неналежність та недопустимість як доказів, наданих на підтвердження факту здійснення оплати за договором факторингу та виконання умов договору факторингу. Крім цього, суд зазначив, що складення відповідного акту та протоколу не передбачено умовами договору факторингу, укладеного первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» від 28 листопада 2018 № 28/1118-01, їх форма також не затверджена відповідними додатками до цього договору. Також суд не прийняв до уваги реєстр прав вимог, як доказ на підтвердження переходу прав вимоги від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», оскільки його форма та зміст не відповідають вимогам до таких реєстрів (має містити повний перелік кредитних договорів, боржників та інформації про заборгованості, які передаються). Суд дійшов висновку, що такому змісту та формі може відповідати витяг з реєстру боржників, а не сам реєстр прав вимог (реєстр боржників), що викликало обґрунтовані сумніви у достовірності складеного реєстру прав вимог, відомостей, які у ньому містяться. З цих самих підстав суд не прийняв до уваги і інші витяги з реєстрів прави вимоги, надані позивачем. Водночас судом зауважено, що факт ненадання позивачем на підтвердження факту переходу права вимоги від первісного кредитора до наступного правонаступника жодного платіжного документа щодо оплати за договорами факторингу, також підсилює обґрунтовані сумніви щодо факту складання та підписання реєстрів прав вимог до цього договору факторингу.
З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.
Відповідно до положень статей 1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі N 759/24061/19 (провадження N 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі N 183/4256/21 (провадження N 61-15813сво23)).
Відомості про те, що договори факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, №10/1024-01 від 10 жовтня 2024 року, №29/05/25-Е від 29 травня 2025 року в частині відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит №902856061 від 10 січня 2023 року, судовим рішенням визнано недійсним, матеріали справи не містять.
Факт переходу права вимоги позивача саме до відповідача за вказаним вище кредитним договором підтверджується сукупністю доказів, наданих позивачем, які містять необхідні відомості, такі як анкетні дані відповідачки, номер кредитного договору, суми заборгованості, які дають можливість належним чином підтвердити набуття позивачем права вимоги до ОСОБА_1 .
Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів обставини щодо його права вимоги до ОСОБА_1 , яке перейшло до нього на підставі вказаних вище правочинів, які у судовому порядку недійсними не визнавався, тобто презумпцію їх правомірності не спростовано.
Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, та дійшов помилкового висновку щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позову, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Ухвалюючи у справі нове судове рішення, колегія суддів враховує таке.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 181 ГК України господарський договір, як правило, існує в вигляді єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощеній формі шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні норми до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію" (далі - Закон).
Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Матеріалами справи підтверджено, що 10 січня 2023 року у встановленому кредитним договором порядку, а також у відповідності до Закону «Про електронну комерцію», ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії №902856061, за умовами якого позикодавець надав, шляхом перерахування відповідачу грошові кошти у розмірі 5900 грн на умовах строковості, зворотності та платності для задоволення власних потреб.
Цього ж дня, тобто 10 січня 2023 року, вказана сума позики була перерахована відповідачці на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним доручення та випискою з карткового рахунку відповідачки, відкритого в АТ «Універсал Банк», яка є первинним бухгалтерським документом.
Отже за встановлених судом обставин справи, 10 січня 2023 року між позикодавцем та відповідачкою укладено електронний кредитний договір, шляхом підписання його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового пароля), умови якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» були виконані, у той час як відповідачка у строк, передбачений умовами договору, заборгованість не повернула, що є підставою для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5900 грн.
Щодо обґрунтованості розміру процентів, заявлених позивачем до стягнення, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16).
Умовами кредитного договору, а саме пунктом 12.4 розділу «Відповідальність сторін» передбачено право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитним коштами після закінчення строку дії договору на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України.
Водночас, пунктом 18 Перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, в силу вимог закону, позикодавець позбавлений можливості застосувати до позичальниці такий вид відповідальності, передбачений у п.12.4 кредитного договору, про що також зазначено у п.12.5.
Як було зазначено вище, відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , останній надано кредит у розмірі 5900 грн, строком на 30 днів, тобто 09 лютого 2023 року.
Умовами договору передбачено базову відсоткову ставку у розмірі 2,10% за кожен день користування кредитом.
З розрахунку заборгованості убачається, що на виконання умов кредитного договору щодо продовження (пролонгації) строку кредитування, ОСОБА_1 сплачувала грошові кошти 05 лютого 2023 року в розмірі 1611 грн та 07 березня 2023 року в сумі 3469 грн, у зв'язку з чим 30-ти денний строк кредитування продовжувався до 05 лютого 2023 року, потім до 07 березня 2023 року та закінчився 06 квітня 2023 року.
Отже, позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту (5900 грн) також має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 3717 грн, виходячи з розрахунку 5900 грн*2,10%*30днів.
Нарахування позивачем відсотків за користування кредитом, зі сплином 30-ти денного строку кредитування, з урахуванням його пролонгації, після 09 лютого 2023 року, суперечить вимогам закону.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Ейс» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №902856061 від 10 січня 2023 року в розмірі
9617 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5900 грн, заборгованість за відсотками - 3717 грн.
Щодо розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на наведені вище висновки апеляційного суду, про часткове задоволення позову, що становить 32,28% від загальної ціни позову, тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 1954,88 грн (781,95 грн +1172,93 грн), тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі N 910/12876/19).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19 (провадження N 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19 (провадження N 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц (провадження N 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі N 753/1203/18 (провадження N 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі N 159/5837/19 (провадження N 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі N 178/1522/18 (провадження N 61-3157св21).
Наведена судова практика є незмінною, яку суд першої інстанції усупереч вимог
ч.4 ст. 263 ЦПК України не урахував під час прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі "Чоліч проти Хорватії" (COLIC v. Croatia), заява N 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі N 922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі N 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі N 910/615/14 (N 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі N 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі N 686/5757/23, провадження N 14-50цс24).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі N 686/5757/23, провадження N 14-50цс24.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо понесених скаржником судових витрат на правничу допомогу та наданим на їх підтвердження доказам, колегія суддів зауважує про таке.
29 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» укладено договір про надання правової допомоги №29/05/25-01, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1).
Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору (пункт 3.3).
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору (пункт 5.1).
30 травня 2025 року між ТОВ «ФК «Ейс» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» укладено додаткову угоду №25770776150 до вказаного вище договору, за умовами якої клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів з клієнта, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанції загальної юрисдикції по справах про стягнення заборгованості за кредитним договором №902856061 від 10 січня 2023 року щодо позичальниці
ОСОБА_1 .
Згідно акту прийому-передачі від 05 червня 2025 року адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надало, а ТОВ «ФК «Ейс» отримало наступні послуги загальною вартістю 7000 грн:
-складання позовної заяви, витрачений час - 2 год, загальна вартість - 5000 грн;
-вивчення матеріалів справи, витрачений час - 2 год, загальна вартість - 1000 грн;
-підготовка адвокатського запиту, витрачений час - 1 год, загальна вартість - 5000 грн;
-підготовка та подача клопотання, витрачений час - 1 год, загальна вартість - 500 грн;
Водночас заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.
Колегія суддів зауважує, що складання позовної заяви та вивчення матеріалів справи
охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позову, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Водночас, подання процесуальних документів безпосередньо до канцелярії суду не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі дії не потребують спеціальних професійних навиків. А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу (див. ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №9901/264/19 (адміністративне провадження №П/9901/264/19)).
При цьому, колегія суддів зазначає, що стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3000 грн.
Питання про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, скаржник не порушує.
Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором №902856061 від 10 січня 2023 року в розмірі 9617 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 5900 грн, заборгованість за відсотками - 3717 грн, судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1954,88 грн та витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 3000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова