Номер провадження: 22-ц/813/3101/26
Справа № 523/15824/25
Головуючий у першій інстанції Боков О. М.
Доповідач Лозко Ю. П.
28.05.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року
у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
01 серпня 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з вказаним вище позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №295614274 від 02 липня 2019 року у розмірі 20353 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 02 липня 2019 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №295614274 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. За умовами цього договору, позикодавець надав позичальнику кредит у розмірі 8000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.
В результаті не виконання взятих на себе зобов'язань за вказаним вище договором у відповідачки виникла заборгованість у розмірі 26945 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту 8000 грн; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом 12353 грн.
В обґрунтування виникнення права вимоги, позивач посилався на те, що 28 листопада 2018 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено договір факторингу N 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року та цього ж дня сторони уклали додаткову угоду N 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року. У подальшому сторони продовжували строк дії зазначеного вище договору факторингу строком до 31 грудня 2024 року.
08 жовтня 2019 року ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" підписали реєстр прав вимоги №47.
05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" укладено договір факторингу N 05/0820-01, строк дії якого на підставі додаткових угод було продовжено до 30 грудня 2024 року.
30 травня 2023 року ТОВ "Таліон Плюс" відступило ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" право вимоги за зазначеним вище кредитним договором.
04 червня 2025 року ТОВ "ФК "Онлайн Фінанс" та ТОВ "Юніт Капітал" уклали договір факторингу N 04/06/25-Ю за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 295614274 від 02 липня 2019 у розмірі 20353 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
В апеляцій скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Цокало Т.М., просить змінити рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року, шляхом зменшення розміру заборгованості з 20353 грн до 9488 грн, суми судового збору з 2422,40 грн до 1129,07 грн, та витрат на професійну правничу допомогу з 7000 грн до 3263,20 грн. Стягнути з позивача на користь скаржника витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції в розмірі 4804,04 грн, в суді апеляційної інстанції в сумі 50000 грн, а також судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
За доводами апеляційної скарги позикодавець здійснив нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, при цьому умовами договору не передбачено можливості пролонгації цього строку, тому нарахування процентів після 01 серпня 2019 року не ґрунтується на умовах кредитного договору та положеннях закону, тому розмір заборгованості за процентами має складати 1488 грн, виходячи з розрахунку 8000 грн*30*0,62%.
На вказану апеляційну скаргу ТОВ «Юніт Капітал» подало відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Як на підставу заперечень проти апеляційної скарги, позивач посилається на те, що відсотки за користування кредитом нараховувалися за умовами кредитного договору, які погоджені сторонами. Вважає, що заявлений скаржником розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн є необґрунтованим та не відповідає складності справи.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (20353 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не у повному обсязі.
В апеляційній скарзі скаржник не заперечує факт укладення зазначеного вище кредитного договору, а також отримання від позикодавця на виконання його умов грошових коштів в розмірі 8000 грн, та наявність у позивача права вимоги.
Як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на необґрунтованість позовних вимог в частині розміру заборгованості процентів, заявлених до стягнення.
Судом встановлено, що 02 липня 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (далі-позикодавець) та ОСОБА_1 (далі-позичальник) у формі електронного документу уклали договір кредитної лінії №295614274 за умовами якого кредитодавець зобов'язався надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети, на суму 8000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього Договору (пункт 1.1).
Строк дії Договору починається з моменту його укладення та становить 30 (тридцять) днів (пункт 1.2).
Кредит надається строком на 30 (тридцять) днів (пункт 1.3).
Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у розмірі 0,62 процентів від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом (далі - «Процентна ставка»), починаючи з першого дня перерахування суми Кредиту до закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору (пункт 1.4).
Сторони погоджуються що у випадку користування Позичальником Кредитом понад строк, встановлений п.1.3 Договору або додатковими угодами між Сторонами зобов'язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період фактичного користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною п.1.4 - 1.5 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 1,70 (одна ціла сім десятих) за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту. Таким чином зобов'язання Позичальника по сплаті процентів за користування Кредитом в розмірі 1,70 розповсюджуються на весь період фактичного користування Кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов'язаннях суми процентів, які були фактично сплачені Позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3 Договору (пункт 4.2).
Сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 Договору після закінчення строку Кредиту, визначеного в п.1.3. цього Договору, є процентами що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (пункт 4.3).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності. Відхиляючи доводи відповідача, суд зазначив, що позивач нараховував відсотки за користування кредитними коштами за кредитним договором, як в межах строку його дії, відповідно до ст.1048 ЦК України, так і після спливу строку кредитування, відповідно до ст.625 ЦК України.
Щодо таких висновків суду першої інстанції колегія суддів зауважує про таке.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).
Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16).
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів зауважує, що право позикодавця нараховувати проценти після 31 липня 2019 року, яке встановлене сторонами у пункті 4.2 кредитного договору, то цей пункт кредитного договору розташований в розділі, яким врегульовано правомірну поведінку сторін ("Інші умови"), водночас кредитний договір містить окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін"). Позивач у наданих суду розрахунках заборгованості з процентів за період поза межами строку кредитування нарахував суми саме як проценти за "користування кредитом", а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України.
Ураховуючи наведене та зміст заявлених позовних вимог, відсутні правові підстави для стягнення з позичальника процентів, передбачених кредитним договором, поза межами строку кредитування.
Зазначене тлумачення умов кредитного договору відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16.
Як було зазначено вище, відповідно до умов кредитного договору, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , останньому надано кредит у розмірі 8000 грн, строком на 30 днів, тобто 31 липня 2019 року.
Умовами договору передбачено, що у випадку користування кредитними коштами, після 31 липня 2019 року, встановлена процентна ставка, встановлена під час укладення договору скасовується та діє інша процента ставка у розмірі 1,70% в день.
Отже, позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту (8000 грн) також має право на стягнення відсотків за користування кредитними коштами у сумі 4080 грн, виходячи з розрахунку 8000 грн*1,70%*30днів.
Нарахування позивачем відсотків за користування кредитом, зі сплином 30-ти денного строку після 31 липня 2019 року, не ґрунтується на умовах кредитного договору, які погоджені сторонами.
Наведеного вище суд не врахував, та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цілому.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду потрібно змінити, зменшивши суму заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за кредитним договором №295614274 від 02 липня 2019 року з 20353 грн до 12080 грн.
Щодо розподілу судових витрат за результатами апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на наведені вище висновки апеляційного суду, про часткове задоволення позову, що становить 59,35%, тому стягнутий з відповідачки на користь позивача судовий збір за подання позову підлягає зменшенню з 2422,40 грн до 1437,69 грн, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам.
З огляду на те, що за наслідками апеляційного перегляду, оскаржуване рішення суду змінено, шляхом зменшення стягнутої суму заборгованості за відсотками, тобто вимоги апеляційної скарги задоволено на 78,54% від розміру оспорюваної суми, тому судовий збір, сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги у розмірі 2853,83 грн (3633,60*78,54%) підлягає стягненню з ТОВ «Юніт Капітал» на користь відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу, понесених сторонами в суді першої та апеляційної інстанції.
Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі N 910/12876/19).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині другій статті 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19 (провадження N 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19 (провадження N 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц (провадження N 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі N 753/1203/18 (провадження N 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі N 159/5837/19 (провадження N 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі N 178/1522/18 (провадження N 61-3157св21).
Наведена судова практика є незмінною, яку суд першої інстанції усупереч вимог
ч.4 ст. 263 ЦПК України не урахував під час прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі "Чоліч проти Хорватії" (COLIC v. Croatia), заява N 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі N 922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі N 904/4507/18).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі N 911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2024 року у справі N 910/615/14 (N 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у справі N 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі N 686/5757/23, провадження N 14-50цс24).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі N 686/5757/23, провадження N 14-50цс24.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції.
05 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» укладено договір про надання правової допомоги №05/06/25-01, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу (правничу допомогу) в обсязі та на умовах, передбачених даним договором (пункт 1.1).
Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в протоколі погодження вартості послуг до договору (пункт 3.3).
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору (пункт 5.1).
05 червня 2025 року між ТОВ «Юніт Капітал» та адвокатським бюро «Тараненко та партнери» укладено додаткову угоду №25770515255 до вказаного вище договору, за умовами якої клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надати юридичну допомогу по захисту прав та інтересів з клієнта, що відносяться до юрисдикції судів всіх інстанції загальної юрисдикції по справах про стягнення заборгованості за кредитним договором №295614274 від 02 липня 2019 року щодо позичальника
ОСОБА_1 .
Згідно акту прийому-передачі від 25 червня 2026 року адвокатське бюро «Тараненко та партнери» надало, а ТОВ «Юніт Капітал» отримало наступні послуги загальною вартістю 7000 грн:
-складання позовної заяви, витрачений час - 2 год, загальна вартість - 5000 грн;
-вивчення матеріалів справи, витрачений час - 2 год, загальна вартість - 1000 грн;
-підготовка адвокатського запиту, витрачений час - 1 год, загальна вартість - 5000 грн;
-підготовка та подача клопотання, витрачений час - 1 год, загальна вартість - 5000 грн;
Водночас заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке.
Колегія суддів зауважує, що складання позовної заяви та вивчення матеріалів справи
охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позову, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Водночас, подання процесуальних документів безпосередньо до канцелярії суду не може бути віднесено до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені у статтях 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», такі дії не потребують спеціальних професійних навиків. А тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу (див. ухвалу Верховного Суду від 04 листопада 2019 року у справі №9901/264/19 (адміністративне провадження №П/9901/264/19)).
На підставі викладеного вище, ураховуючи результати розгляду справи за наслідками її перегляду в апеляційному порядку, беручи до ваги межі вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, які підлягають стягнення з відповідача на користь позивача з 7000 грн до 3263,20 грн.
На стадії апеляційного перегляду справи позивач не порушує питання про стягнення із скаржника витрат на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції.
Щодо витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем в суді першої та апеляційної інстанції.
У відзиві на позов, відповідач порушував питання про стягнення з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн, у той час як в апеляційній скарзі ставить питання про стягнення таких витрат в сумі 4804,04 грн. В суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу оцінює в розмірі 5000 грн.
З матеріалів справи убачається, що 15 жовтня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Цокало Т.М. укладено договір про надання правничої допомоги №1392 за умовами якого адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору на умовах визначених даним договором (пункт 1.1).
Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються даним договором про надання правничої допомоги, детальним описом робіт (наданих послуг) або додатковою угодою до даного договору (пункт 3.2).
Даний договір укладений на строк до 01 січня 2029 року та набирає чинності з моменту його підписання (пункт 7.1).
З детального опису робіт (наданих послуг) в суді першої інстанції убачається, що адвокат Цокало Т.М. надала такі послуги (виконала роботи):
-усна консультація, вартість - 1500 грн;
-ознайомлення з матеріалами справи - 1000 грн;
-підготовка та написання відзиву - 6500 грн.
В суді апеляційної інстанції адвокат Цокало Т.М., як на підставу понесення відповідачем витрат у розмірі 5000 грн, посилається на виконання нею робіт з підготовки та написання апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що адвокат Цокало Т.М. здійснювала представництво інтересів відповідача, як в суді першої, так і апеляційній інстанції, тобто обізнана з матеріалами справи. Під час розгляду справи місцевим судом подала відзив на позов, який фактично дублює доводи апеляційної скарги.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17).
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів доходить висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3000 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500 грн.
Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року змінити, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»суму заборгованості за кредитним договором №295614274 від 02 липня 2019 року з 20353 грн до 12080 грн, судового збору за подання позову з 2422,40 грн до 1437,69 грн, та витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції з 6000 грн до 3263,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» (ЄДРПОУ 43541163) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2853,83 грн, витрати на правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 3000 грн та в суді апеляційної інстанції в розмірі 1500 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: В.В. Кострицький
М.В. Назарова