29.05.26
22-ц/812/836/26
Єдиний унікальний номер судової справи 484/7058/25
Номер провадження 22-ц/812/836/26
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
29 травня 2026 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,
переглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Завойком Дмитром Івановичем, рішення, яке ухвалене Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 09 лютого 2026 року, під головуванням судді Максютенко О.А., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг Партнерс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.
Позовна заява мотивована тим, що 27 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №3116643 на умовах строковості, зворотності, платності.
За умовами договору відповідачу було надано кредит в сумі 7 500 грн. строком на 30 днів, із стандартною процентною ставкою 1.90% в день, яка застосовується:
- у межах строку надання кредиту, зазначеного в п.1.4 договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в п.п.1.5.1 договору для застосування зниженої процентної ставки;
- у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1-4.6 договору;
- у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України.
Зазначений договір було підписано електронним підписом позичальника, який було відтворено шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) А103407.
Відповідач зобов'язався в порядку та на умовах, що визначені договором, повернути кредит. Однак зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 24 600 грн., в тому числі заборгованість за тілом кредиту 7 500 грн., заборгованість за нарахованими відсотками на дату відступлення права вимоги 17 100 грн.
30 червня 2021 року було укладено договір факторингу №30062021, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року.
23 травня 2024 року було укладено договір факторингу №23/05/24, відповідно до якого ТОВ «ФК «ЄАПБ» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року. Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за договором про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача кредитну заборгованість за кредитним договором в розмірі 24 600 грн., а також судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 2 422 грн. 40 коп. та витрат на професійну правову допомогу в сумі 13 000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 направив до суду заяву про зупинення провадження у справі, посилаючись на те, що він перебуває на військовій службі і не має можливості повноцінно реалізувати свої процесуальні права і брати участь у розгляді справи.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки відповідачем не надано достовірних доказів на підтвердження того, що він перебуває у військовій частині, яка переведена на воєнний стан чи виконує бойові завдання у зоні бойових дій.
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року в розмірі 23 542 грн. 50 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 318 грн. 24 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 871 грн., а всього 5 189 грн. 24 коп.
Надаючи оцінки поданим стороною позивача розрахункам на підтвердження суми заборгованості за процентами суд дійшов висновку про їх часткову невідповідність погодженим сторонами умовам договору, що призвело до помилкового безпідставного збільшення обсягу заявлених вимог.
Суд зазначив, що положенням п.4.3 договору про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року сторони визнали за можливе наявність автопролонгації кредиту за цим договором не більше 90 днів.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що сума процентів за договором про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року складає 16 042 грн., що відповідає п.п.1.5.1, 1.5.2 договору.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даній малозначній справі не є співмірним з складністю справи та виконаних адвокатом робіт, обсягом наданих ним послуг та виконаних робіт, ціною позову, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважав, що розмір витрат, понесених позивачем на правничу допомогу в сумі 13 000 грн. слід зменшити до 3 000 грн., і стягненню з відповідача ці витрати підлягають пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2 871 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Завойко Д.І., посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив, скасувати рішення суду в частині стягнення з нього процентів за користування кредитом та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача тільки розмір основної заборгованості за кредитним договором.
Відповідач зазначав, що судом першої інстанції не взято до уваги, що він має статус військовослужбовця, а тому на нього поширюються пільги, передбачені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто, до нього не може застосовуватися відповідальність у виді штрафних санкцій і пені за невиконання зобов'язань за користування кредитом, а також у нього відсутній обов'язок щодо сплати процентів за користування кредитом.
Вказував, що його представником - адвокатом Завойком Д.І. було подано до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України у зв'язку з тим, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України в період запровадження режиму воєнного стану на території України з доданням до клопотання довідки форми №5, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 29 січня 2026 року. Однак, за наслідками розгляду даного клопотання про зупинення провадження у справі суд відмовив в його задоволенні і в день проведення судового засідання постановив оскаржуване судове рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Факторинг Партнерс», посилаючись на необґрунтованість її доводів, просило залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Також у відзиві представником ТОВ «Факторинг Партнерс» зазначено, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, який позивач планує понести під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, складає 10 000 грн. Всі відповідні докази будуть подані у визначений законом строк.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ТОВ «Факторинг Партнерс» Сердійчук Я.Я. про розгляд справи у відкритому судовому засіданні з викликом сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення таким вимогам відповідає в повному обсязі.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір №3116643 про надання споживчого кредиту (а.с.26-29).
Згідно умов договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 7 500 грн. (п.1.3 кредитного договору). Строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується у графіку платежів, що є додатком №1 до цього договором. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього договору (п.1.4. кредитного договору).
Підпунктом 1.5.1 кредитного договору, узгоджено розмір зниженої процентної ставки у розмірі 1.43% в день від суми кредиту, що застосовується у межах строку надання кредиту визначеного п.1.4 цього договору (без пролонгацій), якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку.
Стандартна процентна ставка за договором становить 1.90% в день від суми кредиту та застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені у п.п.1.5.1 договору для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку кредиту, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.4.1-4.6 цього договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч.1 ст.1048 ЦК України.
Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_2 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані споживачем Товариству з метою отримання кредиту (п.2.1 кредитного договору).
Зазначений договір про надання споживчого кредиту було підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А103407 - 27 жовтня 2020 року о 23:44:58 (п.10 договору).
ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання за договором виконало та надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 7 500 грн., що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ФК «Вей Фор Пей» за №6153-ВП від 07 листопада 2025 року, відповідно до якої, за дорученням ТОВ «Авентус Україна», на виконання угоди про переказ коштів №ВП-200417-1 від 20 квітня 2017 року, 27 жовтня 2020 здійснено успішний переказ коштів у розмірі 7 500 грн. на картку № НОМЕР_3 (а.с.55-56).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов договору про споживчий кредит №3116643 від 27 жовтня 2020 року, утворилася заборгованість, яка відповідно до проведеного ТОВ «Авентус Україна» розрахунку становить 24 600 грн., з яких: 7 500 грн. - заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 17 100 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.
30 червня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №30062021 (а.с.8-9).
30 червня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» підписано Акт прийому-передачі Реєстру боржників до договору факторингу №30062021 від 30 червня 2021 року (а.с.10).
Відповідно до витягу з додатку №1 до договору факторингу №30062021 від 30 червня 2021 року - Реєстр боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3116643 від 27 жовтня 2020 року у розмірі 24 600 грн. (а.с.11-13).
23 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір факторингу №23/05/24 (а.с.14-18).
Згідно з п.1.1 вказаного договору фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених у реєстрі заборгованостей (додаток №1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості.
Відповідно до п.5.2 договору факторингу №23/05/24 від 23 травня 2024 року перехід від клієнта до фактора права вимоги за портфелем заборгованості відбувається у момент підписання Актів прийому-передачі Реєстру заборгованостей після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
20 грудня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено додаткову угоду №1 до договору факторингу №23/05/24 від 23 травня 2024 року, якою внесено зміни до реєстру заборгованостей №1, №2, №3, №4 та №5 від 23 травня 2024 року (а.с.22).
23 травня 2024 року між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та ТОВ «Факторинг Партнерс» підписано Акт прийому-передачі Реєстру заборгованостей до договору факторингу №23/05/24 від 23.05.2024 року (а.с.24).
Відповідно до реєстру заборгованостей №1 до договору факторингу №23/05/24 від 23 травня 2024 року ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3116643 від 27 жовтня 2020 року у розмірі 24 600 гривень.
Таким чином, позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №3116643 від 27 жовтня 2020 року у загальному розмірі 24 600 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначеніст.611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.
Згідно з статтями 1046, 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статті 525,612,625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.
Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч.12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до ст.ст.76,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Факторинг Партнерс», суд першої інстанції виходив із того, що дослідженими доказами доведено наявність між сторонами кредитних зобов'язань, які були порушені відповідачем шляхом несплати кредитних платежів та наявності у нього обов'язку сплатити кредитору заборгованість.
Надаючи оцінки поданим стороною позивача розрахункам на підтвердження суми заборгованості за процентами суд дійшов висновку про їх часткову невідповідність погодженим сторонами умовам договору, що призвело до помилкового безпідставного збільшення обсягу заявлених вимог.
Суд зазначив, що положенням п.4.3 договору про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року сторони визнали за можливе наявність автопролонгації кредиту за цим договором не більше 90 днів.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що сума процентів за договором про надання споживчого кредиту №3116643 від 27 жовтня 2020 року складає 16 042 грн. 50 коп., що відповідає п.п.1.5.1, 1.5.2 Договору.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 27 жовтня 2020 року відповідачем було укладено кредитний договір в електронному вигляді за допомогою електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». У вказаному договорі визначені розмір кредиту та процентна ставка.
ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Авентус Україна» за кредитним договором 7 500 грн., про що свідчить довідка про перерахування коштів на платіжну картку.
Відповідач, отримавши кредитні кошти, своїх зобов'язань за кредитними договорами щодо повернення суми кредиту, нарахованих відсотків не виконав. Внаслідок чого утворилася заборгованість.
Суд першої інстанції, стягнувши заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 23 542 грн. 50 коп. з відповідача, правильно вказав, що оскільки відповідач у добровільному порядку належним чином не виконав своїх договірних зобов'язань щодо повернення коштів, він повинен їх відшкодувати у примусовому порядку. При цьому судом вірно визначено розмір заборгованості за процентами з урахуванням розміру процентної ставки, строку дії договору та умов його пролонгації, які визначені кредитним договором.
При цьому, щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та на нього поширюються пільги, передбачені п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: не повинні нараховуватися проценти за користування кредитом, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до положень п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, станом на дату укладення кредитного договору) військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
На підтвердження обставин поширення на відповідача положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 надав суду копію довідки Військової частини НОМЕР_1 від 29 січня 2026 року, з якої вбачається, що він перебуває на військовій службі у військовій частині, а також копію військового квитка.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі №199/3051/14 (провадження №61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року №322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що на час укладення кредитного договору та за період, під час якого нараховані проценти за вказаним договором, відповідач проходив військову службу у Збройних Силах України та надав кредитору відповідні документи на підтвердження зазначеного, що давало б кредитору право застосувати до нього п.15 ч.3 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи не підтверджено, а судом не встановлено наявності у відповідача права на пільги згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував тих обставин, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з цих підстав не зупинив провадження у справі, не заслуговують на увагу, оскільки вказане не є автоматичною підставою для скасування судового рішення, оскільки не впливають на правильність вирішення справи.
За такого суд ухвалив у справі, яка переглядається законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає положенням матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з дотриманням вимог процесуального закону, а тому колегія суддів відповідно до статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.
В силу ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на відповідача.
Згідно з ч.ч.4,5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення - 29 травня 2026 року.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Завойком Дмитром Івановичем - залишити без задоволення.
Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 09 лютого 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.О. Тищук
Повний текст судового рішення
складено 29 травня 2026 року