12.05.2026 Справа № 756/547/26
Унікальний номер 756/547/26
Номер провадження 2/756/3596/26
(заочне)
12 травня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Белоконної І.В.
за участі секретаря судових засідань Погорелової В.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності,
Позивач через свого представника звернувся до суду з позовом до відповідача в порядку цивільного судочинства, в якому просить:
- припинити право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 ;
- припинити право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 та на 1/4 частку, яка належала ОСОБА_3 ;
- виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості за 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 245 000,00 грн, які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок згідно квитанції № 37 144-47503 від 26 грудня 2025 року;
- виплатити ОСОБА_3 компенсацію вартості за 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 245 000,00 грн, які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок згідно квитанції № 37 144-47503 від 26 грудня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності кожному належить по 1/4 частці зазначеної квартири. Вони не є родичами позивачу, ніколи не користувалися спірною квартирою, та не цікавилася нею, жодних витрат на її утримання не здійснювали. Всі витрати по утриманню квартири несе позивач.
Відповідачі у спірній квартирі не проживають, постійно мешкають в російській федерації, громадянами якої вони є. Востаннє вони приїжджали в Україну на похорони своєї матері ОСОБА_4 , яка померла у 2015 році. Між сторонами виникли особисті неприязні відносини, викликані, зокрема, тим, що останні є громадянами російської федерації. Крім того, ОСОБА_2 є військовослужбовцем збройних формувань країни-агресора, брав участь у військовому вторгненні в Україну.
Позивач на даний час проходить військову службу та як у патріота України у нього склалося стійке негативне ставлення до громадян країни-окупанта, сформувалася ненависть до військовослужбовців країни-агресора, а тому спільне проживання з відповідачами не можливе.
Спірна квартира за своїми технічними характеристиками є неподільною, виділити в натурі приміщення квартири кожній зі сторін не можливо.
Посилаючись на положення статті 365 ЦК України просить суд припинити право відповідачів на їх частки у спільному майні, та визнати право власності на ці частки за ним.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року відкрито загальне провадження у справі та призначено до підготовчого розгляду.
Протокольною ухвалою суду від 31 березня 2026 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду відповідачі не надіслали, про причину неявки суду не повідомили, відзив та інші заяви з процесуальних питань від відповідачів до суду не надходили.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України в разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд за згодою представника позивача ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказах.
Вислухавши пояснення пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, дотримуючись принципів об'єктивності, диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10 листопада 2025 року (а.с. 11).
Як вбачається зв свідоцтва про право власності на житло від 23 липня 1996 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 та членам її сім'ї: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях. (а.с. 13).
Згідно відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 03 грудня 2025 року, за даними реєстрових книг Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстровано за ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого Державним комунальним управлінням житлового господарства Мінського району м. Києва від 23 липня 1996 року, наказ № 537 (а.с. 15).
З наданих доказів судом встановлено, що відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить по 1/4 частці спірної квартири.
Відповідно до даних технічного паспорту квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , має загальну площу 69,7 кв.м., житлову 41,71 кв.м. та складається із трьох кімнат (а.с. 16-18).
Правом на спадкування частки спірної квартири, яка належала матері відповідачів - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачі не скористалися, спадщину після її смерті не прийняли. частку спірної квартири після смерті ОСОБА_4 успадкувала ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, яка є матір'ю померлої ОСОБА_4 та бабою відповідачів (а.с. 136).
Оскільки відповідачі не проживали в Україні, за своєю бабою та за спірною квартирою не доглядали, 03 квітня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено спадковий договір, відповідно до умов якого після смерті останньої право на квартири перейшло до позивача (а.с. 141-144).
Згідно довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної державної у місті Києві адміністрації № 104/22-945 від 18 листопада 2025 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані особи не значаться, інформація стосовно реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня (а.с. 145).
Згідно з висновком експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 242 від 10 грудня 2025 року, з технічної точки зору, відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва здійснити виділ в натурі 1/2 частини, належної ОСОБА_1 , квартири за адресою: АДРЕСА_1 не вбачається можливим (а.с. 20-24).
Відповідно до звіту про оцінку спірної квартири від 21 листопада 2025 року, ринкова вартість трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 становить 980 000,00 грн, вартість 1/2 частки у ринковій вартості зазначеної квартири становить 490 000,00 грн.
26 грудня 2025 року позивачем внесено на депозитний рахунох Територіального управління Державної судової адміністрації України у місті Києві грошові кошти у розмірі 490 000,00 грн, що відповідає вартості 1/2 частки квартири, що підтверджується квитанцією № 37 37 144-47503 від 26 грудня 2025 року.
Між позивачем та відповідачами існують особисті неприязні відносини, викликані, зокрема, тим, що відповідачі є громадянами російської федерації, що підтверджується копіями паспортів громадян російської федерації ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 36-37).
Крім того, ОСОБА_2 є військовослужбовцем збройних формувань країни-агресора, проходить військову службу у званні молодшого сержанта у військовій частині НОМЕР_1 , брав участь у військовому вторгненні в Україну, у зв'язку з чим внесений в базу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що підтверджується інформацією на сайті Центру дослідження ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку «Миротворець» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 38).
Відповідачі у спірній квартирі не проживають.
Всі витрати по утриманню квартири несе позивач та його дружина, що підтверджується копіями квитанцій зі сплати житлово-комунальних послуг (а.с. 39-133).
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 22 травня 2019 року по справі № 234/3341/15-ц дійшов висновку, що у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що власник майна, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим, має знати та дбати про свою власність та зобов'язаний нести витрати на її утримання. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан, тощо.
Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
Подібні за змістом правові висновки Верховний Суд навів у постановах від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц, від 19 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17, від 26 грудня 2019 року у справі № 303/4849/16-ц, від 02 листопада 2021 року у справі № 263/13236/16-ц.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Частиною 3 вказаної норми встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Надання у володіння зазначеної частки в натурі можливе лише за умови, що майно є подільним.
Відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Пунктом 14 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» передбачено, що квартира, яка є спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо сторонам виділити ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.
У п. 7 цієї ж постанови зазначено, що оскільки суд за чинним законодавством вирішує спори учасників спільної власності щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватись ним.
Виділення позивачу в натурі належної йому частини спірної квартири є неможливим, оскільки спірна квартира є неподільною.
Також між сторонами відсутнє погодження щодо спільного володіння та користування спірною квартирою, оскільки вони перебувають в неприязних відносинах.
Відповідачі не проживають у спірній квартирі та не цікавляться її станом, не беруть участі в утриманні своєї власності, а тому припинення права власності відповідачів на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам.
З урахуванням викладеного, а також приймаючи до уваги, що частки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (кожного окремо) у спірній квартирі є незначними, сторони не можуть проживати в одній квартирі, виділення позивачу в натурі належної йому частини спірної квартири є неможливим, суд приходить до висновку, що право відповідачів на належні їм частки слід припинити, стягнувши на їхню користь компенсацію вартості частки, що внесена позивачем на депозитний рахунок.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості.
Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.
З огляду на вказані приписи відповідно до правового висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного в постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, серед іншого і визнання права власності.
За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов'язок доказування покладається на сторони у справі.
Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На вимогу вказаної норми законодавства відповідачі не спростували доводи позивача, наведені в позовній заяві та підтверджені його представником в судовому засіданні, з урахуванням чого суд вважає правильним позовні вимоги задовольнити.
Керуючись ст.ст. 16, 360, 365 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 13, 76 - 83, 89, 223, 259, 263 - 266, 268, 280 - 282 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності - задовольнити.
Припинити право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 23 липня 1996 року.
Припинити право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 23 липня 1996 року.
Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 та на 1/4 частку, яка належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право власності на житло від 23 липня 1996 року.
Виплатити ОСОБА_2 (паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_3 , виданий 08 лютого 2003 року підрозділом 831-001) компенсацію вартості за 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 245 000 (двісті сорок п'ять тисяч) гривень 00 копійок, які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок згідно квитанції № 37 144-47503 від 26 грудня 2025 року.
Виплатити ОСОБА_3 (паспорт громадянина російської федерації № НОМЕР_4 , виданий 24 червня 2011 року підрозділом 290-024) компенсацію вартості за 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 245 000 (двісті сорок п'ять тисяч) гривень 00 копійок, які внесено ОСОБА_1 на депозитний рахунок згідно квитанції № 37 144-47503 від 26 грудня 2025 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Белоконна