27 травня 2026 року
м. Київ
справа № 335/8078/24
провадження № 61-2710 св 26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник ОСОБА_1 - адвокат Сімонець Євгенія Олександрівна,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сімонець Євгенії Олександрівни, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя
від 06 жовтня 2025 року у складі судді Алєксєєнка А. Б. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2026 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Гончар М. С., Онищенка Е. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2024 року ОСОБА_1 (прізвище на момент звернення до суду - ОСОБА_3 ) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки
та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради Запорізької області (далі - орган опіки та піклування), про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначала, що 04 листопада 2005 року між нею
та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, від якого вони мають трьох дітей:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 08 червня 2015 року у справі № 324/1185/15-ц з ОСОБА_2 на її користь стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , у твердій грошовій сумі по 300,00 грн на кожну дитину до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня
2020 року у справі № 324/1059/20 шлюб між ними було розірвано.
Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із нею.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 не приймав участі у вихованні дітей,
не виконував свого обов'язку щодо утримання дітей. Він проживає на тимчасово окупованій території та уникає спілкування з дітьми. Діти повністю знаходяться
на її утриманні. При цьому доходи, які вона отримує, не дають можливості в повній мірі забезпечити фізичний та духовний розвиток дітей. Аліменти ОСОБА_2
не сплачує.
Вищезазначене, на думку позивача, свідчить про наявність правових підстав
для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей: ОСОБА_5
та ОСОБА_6 . Указаний захід сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів дітей.
Неповнолітній ОСОБА_5 та малолітня ОСОБА_6 не вважають ОСОБА_2 членом своєї сім'ї, у них погані спогади про батька, відчуття страху, яке виникло внаслідок поганого ставлення батька до як до матері, так і до дітей.
На час звернення до суду з указаним позовом старша дочка - ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , є повнолітньою та проживає окремо.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_5 , та малолітньої дочки - ОСОБА_6 .
ОСОБА_2 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у суді першої інстанції. У судове засідання, зокрема, 06 жовтня 2025 року, відповідач не з'явився. Разом із цим, ОСОБА_2 через систему «Електронний суд» подав заяву, у якій зазначив, що він перебуває на тимчасово окупованій російською федерацією території, у зв'язку з чим не має можливості прибути у судове засідання. Зазначив, що позовні вимоги не визнає. Обставини, на які посилається позивач,
як на підставу позбавлення його батьківських прав, уважав надуманими
та не підтвердженими належними доказами. Крім того, відповідач наголосив
на тому, що він любив своїх дітей, а труднощі у спілкуванні з дітьми пов'язані саме із поведінкою позивача, яка залякуваннями та погрозами забороняє дітям спілкуватися із батьком та налаштовую їх проти нього.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані позивачем докази
не підтверджують факт свідомого, систематичного ухилення відповідача
від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дітей.
Наявність заборгованості по сплаті аліментів сама по собі не є свідченням свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дітей
та не є виключною обставиною для позбавлення батька дітей батьківських прав.
Відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо відповідача як позбавлення його батьківських прав.
Крім того, районний суд відхилив доводи позивача щодо прояву з боку відповідача фактів фізичного та психологічного насильства по відношенню до дітей у зв'язку
з їх недоведеністю.
Наявні у матеріалах справи докази вказують на наявність неприязних стосунків
між позивачем і відповідачем, відсутність між ними взаємопорозуміння, що може впливати на здатність батька налагодити спілкування з дітьми. Постійні конфліктні ситуації між батьками негативно впливають на психо-емоційний стан дітей.
Суд першої інстанції надав критичну правову оцінку висновку органу опіки
та піклування від 06 грудня 2024 року, в якому вказано про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Цей висновок не є належно обґрунтованим, він складений без повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин (частина шоста статті 19 СК України).
Районний суд надав правову оцінку показанням свідків, а також заслухав думку дітей. Хоча діти в судовому засіданні висловили думку про те, що вони
не заперечують проти позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, проте суд першої інстанції, у першу чергу, врахував факт тривалих неприязних стосунків
між сторонами у справі, проживання дітей у тісному контакті з матір'ю, перебування батька на тимчасово окупованій території та інші встановлені судом обставини,
які впливають на відповідну думку дітей.
Районний суд застосував відповідні норми СК України та Закону України
«Про охорону дитинства», урахував судову практику Верховного Суду у даній категорії справ та прецедентну практику Європейського суду з прав людини
(далі - ЄСПЛ) щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини.
Розподіл судових витрат здійснено судом першої інстанції з урахуванням статті 141 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сімонець Є. О., залишено
без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року
залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив правильні висновки по суті вирішення позову ОСОБА_1 , так як у цій справі відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо відповідача як позбавлення його батьківських прав.
Надані позивачем докази не свідчить про те, що відповідач остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків із виховання дітей. Наявність заборгованості по сплаті аліментів сама по собі не є свідченням свідомого ухилення
від виконання батьківських обов'язків по утриманню дітей та не є виключною обставиною для позбавлення особи батьківських прав щодо двох неповнолітніх дітей.
Суд першої інстанції правильно вказав про наявність конфліктних відношень
між сторонами у справі, відсутність між ними взаєморозуміння, що, в свою чергу, впливає на здатність батьків налагодити спілкування з дітьми та розподілити участь кожного з них у вихованні дітей. Вказані обставини підтверджуються
і дослідженими у судовому засіданні відеозаписами, що надані сторонами, з яких вбачається, що спілкування сторін зводиться до провокування один одного
до конфліктних ситуації, сварок. При цьому діти стають свідками такого спілкування, що безсумнівно впливає на їх психо-емоційний стан. З досліджених відеозаписів не встановлено агресивної, жорстокої поведінки відповідача
по відношенню до дітей, не вбачається фактів прояву фізичного насильства. Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою
для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення
і переважати над інтересами батьків.
Позбавлення батьківських прав відповідача відносно дітей не відповідатиме інтересам останніх, оскільки судом не встановлено обставин остаточного
й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків.
Між сторонами у справі наявні тривалі конфлікти, сварки та непорозуміння,
що впливає як на стан дітей, так і на можливість батька брати участь в їхньому вихованні. При цьому відповідач проживав на тимчасово окупованій території.
Апеляційний суд указав, що суд першої інстанції надав правильну правову оцінку показанням свідків, думці дітей, а також висновку органу опіки та піклування
про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, визнавши його необґрунтованим і таким, що не відповідає інтересам дітей.
Апеляційний суд застосував відповідні норми національного та міжнародного законодавства, прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у побідних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сімонець Є. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення районного суду та постанову апеляційного суду, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані
у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2026 року відкрито касаційне провадження
у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 10 березня 2026 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У квітні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сімонець Є. О., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки щодо відсутності правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо двох неповнолітніх дітей.
Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не забезпечили захист інтересів дітей. Наявні у матеріалах справи докази вказують на те, що ОСОБА_2 самоусунувся
від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дочки та сина,
він не цікавиться розвитком дітей. Відповідач не бере участі у вихованні дітей,
не спілкується з ними.
Діти останній раз бачили батька ще до повномасштабного вторгнення російської федерації на території України.
Судами попередніх інстанцій не враховано думку дітей, які висловили згоду щодо позбавлення відповідача батьківських прав, а також не надано належну правову оцінку висновку органу опіки та піклування, не враховано психологічний стан дітей. При цьому діти пережили факт насильства з боку батька.
Зв'язок між дітьми і біологічним батьком втрачено, а тому відповідача слід позбавити батьківських прав.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, яку, на думку заявника касаційної скарги,
не враховано судами.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшла заява від ОСОБА_2 (по суті відзив на касаційну скаргу), яка надіслана учасникам справи в електронні кабінети
в підсистемі «Електронний суд», в якій викладено аргументи щодо необґрунтованості касаційної скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 листопада 2005 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_7 (прізвище після розірвання шлюбу - ОСОБА_8 ) (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач).
Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 08 червня 2015 року у справі № 324/1185/15-ц, що набрало законної сили, з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_7 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
у твердій грошовій сумі по 300,00 грн на кожну дитину до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Постановою головного державного виконавця Пологівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ревіною І. М. (далі - державний виконавець)
від 15 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2
із примусового стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліментів
на утримання дітей за виконавчим листом № 324/1185/15-ц-2/324/583/2015,
що виданий 08 червня 2015 року Пологівським районним судом Запорізької області.
Постановою Пологівського районного суду Запорізької області від 23 вересня
2020 року у справі № 324/1086/20 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Зі змісту постанови вбачається,
що домашнє насильство мало місце по відношенню до ОСОБА_7 .
Рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 28 жовтня
2020 року у справі № 324/1059/20, що набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу діти залишилися проживати разом із ОСОБА_7 .
Листом комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Пологівської міської ради Запорізької області від 21 грудня 2020 року № 002-А/858/01
за зверненням ОСОБА_2 повідомлено, що фахівцями з соціальної роботи
та провідним психологом відділення соціальної роботи установи була проведена соціально-профілактична робота щодо задоволення потреб дітей та необхідності налагодження конфлікту між ОСОБА_7 та її колишнім чоловіком -
ОСОБА_2 , з метою досягнення згоди стосовно розподілу ступеня участі кожного з батьків у вихованні дітей та збережені їх психо-емоційного стану.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2023 року у справі № 335/5844/23 задоволено позов ОСОБА_7 про поділ майна подружжя, визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_7
та ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_7
та ОСОБА_2 право власності на вказану квартиру, по 1/2 частині за кожним.
Відповідно до довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру № 1460918-2023, сформованої 26 серпня 2023 року,
ОСОБА_7 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з інформацією з автоматизованої системи виконавчих проваджень
ОСОБА_7 у період із 01 березня 2022 року по 01 жовтня 2023 року не отримувала аліментів від ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою державного виконавця
від 06 грудня 2023 року № 65566-8-261.
Згідно з довідкою від 25 січня 2024 року № 2327-5003103162 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи місце фактичного проживання ОСОБА_7 зареєстровано за адресою:
АДРЕСА_3 . Разом із позивачем за вищевказаною адресою зареєстровані,
як внутрішньо переміщені особи, діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,
що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи: від 25 квітня 2022 року № 2327-5001337822, від 26 червня 2024 року
№ 2327-5003340401.
Відповідно до постанови державного виконавця від 07 жовтня 2024 року
у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 у зв'язку з відсутністю у ОСОБА_2 заборгованості зі сплати аліментів скасовано застосовані заходи примусового виконання.
Служба у справах дітей Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області у листопаді 2024 року, у відповідь на адвокатський запит, повідомила,
що на обліку перебувають діти, які знаходяться у складних життєвих обставинах, зокрема: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Їх взято на облік наказами начальника Служби у справах дітей Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області від 18 січня 2022 року № 01-10/02 та № 01-10/03 на підставі скоєння фізичного, психологічного, сексуального, економічного насильства над дитиною, жорстокого поводження з нею або загрозою його вчинення. Особові справи дітей перебувають на тимчасово окупованій території, їх вивіз на підконтрольну Україні територію
є неможливим.
Пологівське районне відділення поліції Головного управління Національної поліції
в Запорізькій області у листопаді 2024 року повідомило про проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12021087320000259 від 17 листопада 2021 року за ознаками складу кримінального проступку, передбаченого
частиною першою статті 125 КК України, за повідомленням ОСОБА_7 щодо спричинення тілесних ушкоджень сину ОСОБА_5 , 2010 року народження. Зазначено, що на даний час досудове слідство триває, жодній особі
в кримінальному провадженні про підозру не повідомлено.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається в 9-А класі
комунальної установи «Пологівській ліцей «Основа» Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області (далі - ліцей) на дистанційній формі навчання, що підтверджується довідкою від 22 листопада 2024 року № 224/01-19
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , навчається в 7-А класі
ліцею на дистанційній формі навчання, що підтверджується довідкою
від 26 листопада 2024 року № 223/01-19.
Згідно з висновком органу опіки та піклування від 06 грудня 2024 року
№ 310/01-37/19.02 доцільно позбавити ОСОБА_2 батьківських прав
по відношенню до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
У вказаному висновку, разом із іншим, зазначено, що відповідно до акту обстеження умов проживання дитини від 17 жовтня 2024 року, складеним спеціалістами відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради, умови проживання дітей є добрими. Родина проживає в орендованій квартирі, зроблений сучасний ремонт, для дітей створені умови для навчання і розвитку, діти мають окремі кімнати та забезпечені усім необхідним. У висновку враховано характеристики з місць навчання дітей, з яких слідує, що вихованням дітей займається мати, діти забезпечені усім необхідним, батько - ОСОБА_2 , перебуває на тимчасово окуповані території, участі у вихованні дітей не бере. З посиланням
на ліцею зазначено про факт вчинення з боку батька по відношенню до дітей фізичного насильства, внаслідок чого 15 листопада 2021 року син отримав травму, а саме перелом ділянки росту клювоподібного відростку лівої лопатки. ОСОБА_5 , ОСОБА_6 перебувають на обліку в амбулаторії № 10 з 13 грудня 2023 року, мають укладену декларація з лікарем-педіатром, на профілактичні огляди,
при захворюванні з дітьми завжди приходить мати. У висновку зазначено, що діти повідомили, що останній раз бачилися з батьком до повномаштабного вторгнення. Зазвичай батько приходив додому коли нікого не було та поводив себе дивно. Наразі, зі слів дітей, батько їм не телефонує, спілкування не підтримує, з днем народження не вітає, їхнім життям та розвитком не цікавиться. Зі слів ОСОБА_7 , чоловік не приймає участі в житті дітей, не цікавиться їхніми справами, здоров'ям та успіхами. Коли родина проживала у місті Пологи, між батьками дітей були складні відносини.
До позовної заяви додано, разом із іншим:
- копію психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_5 , складену класним керівником та директором ліцею, з якої вбачається, що родина має статус багатодітної, мешкають в орендованій квартирі у місті Запоріжжі, батьки розлучені. Батько - ОСОБА_2 , перебуває на тимчасово окупованій території, участі
у вихованні дітей не бере. Мати завжди готова до діалогу. Протягом навчання дитини в ліцеї батько жодного разу не контактував із класним керівником, не брав участі у житті класу, роботі батьківського самоврядування. Дитина навчається
в ліцеї з 01 вересня 2016 року, має достатній рівень навчальних досягнень, заняття відвідує регулярно, порушень дисципліни не має. Вихованням дітей займається мати. Діти забезпечені всім необхідним приладдям для навчання, сезонним одягом і повноцінним харчуванням. Мати завжди підтримує контакт з класним керівником, піклується про навчальні досягнення дітей, створює умови для їхнього всебічного розвитку;
- копії психолого-педагогічної характеристики ОСОБА_6 , складеної класним керівником та директором ліцею, в якій викладена інформація, подібна за змістом до попередньої характеристики.
- копії висновків психолога щодо психічного стану та сімейної ситуації ОСОБА_9
та ОСОБА_10 , які не містять підпису особи, не засвідчені печаткою установи,
якою вони видані;
- довідку медичного обстеження ОСОБА_5 від 17 грудня 2021 року про встановлення КТ-ознаки перелому ділянки зони росту клювоподібного відростку лівої лопатки;
-копію постанови державного виконавця від 14 березня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про встановлення тимчасового обмеження боржника
у праві керування транспортними засобами та копію постанови державного виконавця від 14 березня 2024 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2
про встановлення тимчасово обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Згідно з розрахунком заборгованості від 09 лютого 2025 року № 5122-1-261, наданим державним виконавцем, у період із березня 2022 року по вересень
2024 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становила 49 265,08 грн.
Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 ОСОБА_11
та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 05 липня 2025 року, прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_8 .
ОСОБА_2 надав копії квитанцій щодо здійснення грошових переказів зі сплати аліментів: від 28 вересня 2024 року у сумі 4 864,00 грн, від 04 жовтня 2024 року
на суму 18 820,20 грн, від 02 жовтня 2024 року на суму 29 000,00 грн, від 30 вересня 2024 року на суму 29 000,00 грн, від 01 жовтня 2024 року на суму 23 000,00 грн,
від 28 вересня 2024 року на суму 1 000,00 грн, від 08 жовтня 2024 року
на суму 3 196,00 грн, від 10 листопада 2024 року на суму 30 196,00 грн, від 15 грудня 2024 року на суму 3 196,00 грн, від 20 січня 2025 року на суму 3 196,00 грн,
від 16 лютого 2025 року на суму 3 196,00 грн, від 11 березня 2025 року
на суму 3 196,00 грн, від 22 квітня 2025 року на суму 3 196,00 грн, від 08 травня
2025 року на суму 3 196,00 грн.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний тривалий конфлікт, сварки, між ними відсутнє взаєморозуміння.
Свідок ОСОБА_12 повідомила, що вона проживала у місті Пологи по сусідству
із родиною ОСОБА_3 . Починаючи із 2021 року, після їх розлучення, вона неодноразово чула сварки між колишнім подружжям. Обставини участі батька
у вихованні дітей їй невідомі, щоб ОСОБА_2 проводив час з дітьми вона не бачила. Наскільки їй відомо, вихованням дітей займалася ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_13 повідомила, що вона проживала з ОСОБА_3 по сусідству
у місті Пологи. З 2021 року, після розлучення, між останніми часто виникали сварки, ОСОБА_2 проживав у селі та періодично приїздив до ОСОБА_14 та дітей, вчиняв сварки. Він постійно провокував конфлікти, при цьому знімав це на відео, діти були налякані. З приводу участі батька у вихованні дітей зазначила, що вихованням дітей займалася мати, батько до школи не приходив, до гуртків дітей не водив.
Свідок ОСОБА_15 зазначив, що приблизно з 2020 року відносини
між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 погіршилися. ОСОБА_2 проживав у селі. Внаслідок частих сварок між батьками діти намагалися уникати спілкування
з батьком, приходили до них додому, якщо знали, що приїде батько. По дітям було видно, що вони бояться батька. При цьому з пояснень дітей вбачається, що діти відчували якийсь емоційний страх. Стосовно участі батьків у вихованні дітей зазначив, що вихованням дітей займалася ОСОБА_7 , яка приділяла їм багато уваги та намагалася всіляко розвивати дітей, водила їх на гуртки. Батько участі
у вихованні дітей не брав та з'являвся дуже рідко. Дозвілля з дітьми не проводив.
Свідок ОСОБА_16 пояснив, що багато років знає родину ОСОБА_3 . ОСОБА_2 займався підприємницькою діяльністю, забезпечував родину усім необхідним. Приблизно у 2019 році стосунки між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 погіршилися. ОСОБА_2 розповідав йому про розлади у родині та скаржився, що ОСОБА_7 налаштовує проти нього дітей, забороняє їм з ним спілкуватися. Після того,
як ОСОБА_3 вже разом не проживали, ОСОБА_2 все одно намагався спілкуватися
з дітьми, приходив до будинку культури на виступи дітей. При цьому діти говорили ОСОБА_2 , що мати їм забороняє з ним спілкуватися, та вони бояться, що вона буде їх за це сварити. Також ОСОБА_7 чинила перешкоди ОСОБА_2
у користуванні їх спільною квартирою. Поспілкувавшись із юристом, ОСОБА_2 почав знімати усі конфліктні ситуації на відео. Зазначив, що у ОСОБА_2 майже нікого з рідних не залишилося, і діти це все, що у нього є, він їх дуже любить
та переживає за них.
У суді першої інстанції у присутності представника органу опіки та піклування
та служби у справах дітей було заслухано думку неповнолітніх ОСОБА_5 ,
ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Діти повідомили, що у 2022 році, після початку військових дій та окупації
міста Пологи, разом із матір'ю переїхали у місто Запоріжжя. Батько - ОСОБА_2 , залишився проживати на тимчасово окуповані території. Зазначили, що до переїзду батько разом із ними не проживав, а жив у селі. Декілька разів на рік вони їздили
до батька у село, де допомагали по господарству. Також діти зазначили,
що між батьками часто виникали сварки і тому вони побоювалися батька
та нервували коли він до них приїздив. Діти пояснювали, що наразі батько з ними не спілкується, не телефонує, не вітає з днем народження. Зазначили,
що їм невідомо чи надає батько гроші на їх утримання та чи сплачує аліменти. Вони не заперечували проти позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки вони проживають з мамою, а батько ними не цікавиться та не бере участі у їх житті.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сімонець Є. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414
цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим
є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд
при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України,
та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено,
що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними
чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права
й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням
та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно
до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право
і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний
і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку
її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя
у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні
і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування
не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину
з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування
та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою
для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)).
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі;
не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі
№ 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)).
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати
як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням
її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей)
і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес
до дитини (параграфи 57, 58).
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів
та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі,
що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року
у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті
їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін
проти росії», заява № 70879/11)
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини
на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі
№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах:
від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18),
від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20),
від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23)
та багатьох інших.
Судова практика у цій категорії справ є сталою, відмінність залежить лише
від фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він
є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста
статті 19 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81
ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення
для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися
на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,
та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша
статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування
(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми
є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність
або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
(частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному
та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,
так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції надано правову оцінку поданим сторонами доказам
і встановлено, що відсутні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу щодо ОСОБА_2 як позбавлення його батьківських прав відносно сини та дочки.
Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено обставин остаточного
й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків. Позивачем відповідних доказів суду не надано, а відповідач наголошує на своєму бажанні налагодити контакт із дітьми.
Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_1 не довела факт остаточного й свідомого ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків.
Наявність заборгованості по сплаті аліментів сама по собі автоматично не свідчить про належне виконання батьківських обов'язків щодо виховання, піклування, утримання і розвитку дітей, не може вважатися безумовною підставою
для позбавлення відповідача батьківських прав.
Подібні правові висновки викладено у постанові від 15 липня 2019 року у справі
№ 336/9218/14 (провадження № 61-33525св18) та у постанові від 07 червня
2023 року у справі № 753/18406/16-ц (провадження № 61-4010св23).
При цьому судами попередніх інстанцій враховано, що відповідач перебуває
на тимчасово окупованій території, що впливає на його можливість брати активну участь у вихованні дітей, сплату аліментів тощо, а також встановлено, що протягом 2024-2025 років відповідач сплачував аліменти на утримання дітей.
Крім того, судами попередніх інстанцій надано правову оцінку доводам позивача про те, що відповідач учиняв домашнє насильства по відношенню до неї і до дітей. Зокрема, судами попередніх інстанцій вказано, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вини відповідача у вчиненні дій фізичного характеру
по відношенню до дітей. Судами попередніх інстанцій не встановлено агресивної, жорстокої поведінки відповідача по відношенню до дітей.
Разом із цим, судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано наявність тривалих конфліктів між сторонами у справі, відсутність між ними взаєморозуміння, що впливає на здатність батьків налагодити спілкування з дітьми та розподілити участь кожного з них у вихованні дітей. Відносини між позивачем і відповідачем зводяться до провокування один одного, створення конфліктних ситуації, сварок. Указане впливає, у тому числі, психологічний та емоційний стан дітей.
Як позивач, так і відповідач, звинувачують один одного у ситуації, яка склалася щодо виховання дітей, звертаються до відповідних органів із заявами, створюють нові конфліктні ситуації. Позбавлення відповідача батьківських прав не вплине позитивно на вирішення зазначених проблем, які склалися між сторонами у справі, тобто між колишнім подружжям, не захистить інтереси їхніх спільних дітей.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що особистісні непорозуміння
між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків
(див.: постанови Верховного Суду: від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 726/433/23).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути
до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (див.: рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року
у справі за заявою «Хант проти України», № 31111/04, § 54).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду
від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23 (провадження № 61-9650св24), судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне -
за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я
та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні
не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні
та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування
та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те,
що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід
як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Крім того, судами попередніх інстанцій надано правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав
по відношенню до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 й обґрунтовано його відхилено.
Як уже зазначалося у цій постанові, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статі 19 СК України).
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду
та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних
уматеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку (див.: постанови Верховного Суду: від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі
№ 932/2483/21).
Надавши належну правову оцінку наявному у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування (стаття 19 СК України, стаття 89 ЦПК України), суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що він зроблений без повного та об'єктивного з'ясування обставин, що свідчать про свідоме ухилення батьком від виконання батьківських обов'язків. Суди критично оцінили посилання у висновку на факт вчинення відповідачем фізичного насильства по відношенню до ОСОБА_5 , оскільки вказані обставини належними доказами не підтверджені. Зазначений висновок містить характеристику місця проживання дітей, участі матері
у їх вихованні та думку дітей та матері щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, проте не містить об'єктивних даних, що характеризують відповідача та його відношення до дітей.
Такими чином, судами попередніх інстанцій надано правильну правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача й вірно визнано його необґрунтованим і таким, що не відповідає інтересам дітей.
Крім того, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку показанням свідків та з'ясовано думку дітей щодо можливості позбавлення відповідача батьків прав.
Верховний Суд наголошує, що система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою
про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні
між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції
про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним
у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню справи. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси
та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див.: постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
Судом першої інстанції у присутності представника органу опіки та піклування, служби у справах дітей було заслухано думку неповнолітніх ОСОБА_5
та ОСОБА_6 , які у судовому засіданні повідомили обставини відносин
між батьками, між ними та батьками, а також зазначили, що не заперечують проти позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки вони проживають з матір'ю,
а батько ними не цікавиться та не бере участі у їх житті.
Однак, з урахуванням вищенаведених норм права та судової практики Верховного Суду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно врахував ту обставину, що між сторонами у справі склалися неприязні стосунки, діти тривалий час проживають у тісному контакті з матір'ю, у тому числі, у зв'язку з перебуванням батька на тимчасово окупованій території, вони не мають можливості повноцінно з ним спілкуватися. Ці обставини впливають на думку дітей. Тому суди попередніх інстанцій вірно вказали про відсутність достатніх підстав
для позбавлення відповідача батьківських прав. Доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.
Верховний Суд зазначає, що проживання дітей на час розгляду справи разом
із матір'ю та її новим чоловіком, які займаються вихованням і розвитком дітей,
не свідчить про те, що біологічний батько не бажає брати участь в утриманні
і вихованні дитини, тобто свідомо й умисно нехтує своїми батьківськими обов'язками.
Крім того, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.
З урахуванням усіх обставин справи та на підставі оцінки доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України), судами зроблено обґрунтовані висновки про те,
що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу й відсутня необхідність у його застосуванні.
При цьому не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання сина та дочки.
Суди попередніх інстанцій правильно вказали про наявність конфліктних відношень між сторонами у справі, відсутність між ними взаєморозуміння, що, в свою чергу, впливає на здатність батьків налагодити спілкування з дітьми та розподілити участь кожного з них у вихованні дітей. Вказані обставини підтверджуються
і дослідженими судом відеозаписами, що надані сторонами, з яких вбачається,
що спілкування сторін зводиться до провокування один одного до конфліктних ситуації, сварок. При цьому діти стають свідками такого спілкування,
що безсумнівно впливає на їх психо-емоційний стан. З досліджених судом відеозаписів не встановлено агресивної, жорстокої поведінки відповідача
по відношенню до дітей, не вбачається будь-яких фактів прояву фізичного насильства.
Отже, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення
їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати
над інтересами батьків.
Таким чином, у даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно сина та дочки не відповідає їх якнайкращим інтересам, оскільки обставини ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків не знайшли свого підтвердження, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Верховний Суд уважає, що питання щодо належного виховання дітей можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання дітей з біологічним батьком.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня
2025 року у справі № 645/1592/24 (провадження № 61-3978св25).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій вірно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 16 липня 2025 року у справі № 542/342/24 (провадження № 61-5926св25), від 23 липня
2025 року у справі № 638/3925/24 (провадження № 61-5125св25), від 30 липня
2025 року у справі № 279/1536/24 (провадження № 61-8256св25), від 23 вересня 2025 року у справі № 536/1302/24 (провадження № 61-9329св25).
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили обставини справи та наявні у справі докази, надали їм належну оцінку, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Колегія суддів не вбачає неправильного застосування судами норм матеріального права, так і порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Зроблені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судового рішення законодавством, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Судом апеляційної інстанції було враховано норми міжнародного та національного законодавства, прецедентну судову практику ЄСПЛ, а також правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей.
Судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави
їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України), а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.
Таким чином, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони
не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, по суті зводяться до переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Колегія суддів погоджується, що наразі позбавлення відповідача батьківських прав не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення,
а оскаржувані судові рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, тому розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 410, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сімонець Євгенії Олександрівни, залишити без задоволення.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 06 жовтня 2025 року
та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2026 року залишити
без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,
є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк