Іменем України
19 травня 2026 року
м. Київ
Справа № 444/1178/25
Провадження № 61-1971ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради (далі - скаржник)
на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 січня 2026 року
у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (далі разом - позивачі) до скаржника про визнання незаконною та скасування ухвали скаржника від 4 липня 2024 року № 5069 «Про затвердження управлінню земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад технічних документацій із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок у с. Малі Підліски» (далі - ухвала скаржника № 5069) і скасування державної реєстрації земельних ділянок із виключенням відомостей з Державного земельного кадастру шляхом закриття поземельних книг зі скасуванням кадастрових номерів та
1. У провадженні Жовківського районного суду Львівської області перебуває справа за вказаним позовом.
2. 4 квітня 2025 року позивачі звернулися до суду із заявою про забезпечення позову шляхом заборони скаржнику вчиняти дії щодо державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності щодо земельних ділянок площею 6,000 га і 14,000 га з кадастровими номерами 4622710200:10:000:0782 і 4622710200:10:000:0783 (далі - земельні ділянки). Заяву мотивували так:
- невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони скаржнику вчиняти дії щодо реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, утворені внаслідок об'єднання десяти земельних ділянок, щодо яких у позивачів виникло право правомірного очікування на передання у власність, унеможливить у випадку задоволення позову виконання рішення суду й ефективний захист порушених прав та інтересів позивачів.
3. 10 квітня 2025 року Жовківський районний суд Львівської області постановив ухвалу, згідно з якою задовольнив заяву про забезпечення позову. Мотивував так:
- у позові та заяві про забезпечення позову позивачі зазначили, що станом на час звернення з позовом скаржник не зареєстрував право комунальної власності на земельні ділянки, які утворились внаслідок об'єднання інших ділянок. У випадку такої реєстрації позивачі будуть змушені змінювати предмет позову та звертатись із додатковими вимогами про скасування державної реєстрації права власності скаржника на земельні ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або ініціювати новий судовий спір у випадку неможливості змінити предмет позову у цій справі;
- у сторін виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду в майбутньому, суд з'ясував обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову цим вимогам;
- існують обґрунтовані підстави вважати, що у разі проведення реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки буде порушений баланс інтересів учасників справи та виникне ризик нових судових спорів.
4. 12 січня 2026 року Львівський апеляційний суд ухвалив постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції. Мотивував аналогічно до попередньої. Додатково зазначив, що обраний спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами; обґрунтованість останніх не має юридичного значення для вирішення питання про забезпечення позову; існування спору сторін, неприйняття скаржником рішення з 2019 року щодо заяв позивачів про передання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та вжиття заходів для об'єднання десяти земельних ділянок із присвоєнням їм кадастрового номера для реєстрації права комунальної власності є підставою вважати, що скаржник ухиляється від вирішення заяв позивачів і після такої реєстрації буде вживати заходи для розпорядження земельними ділянками не в інтересах позивачів.
5. 16 лютого 2026 року скаржник сформував у системі «Електронний суд» касаційну скаргу (вх. № 4805/0/220-26 від 17 лютого 2026 року). Просив скасувати зазначені судові рішення. Мотивував так:
- суд в ухвалі про забезпечення позову не навів мотивів висновку про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;
- суд мав оцінити обґрунтованість доводів позивачів щодо: необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості й адекватності вимог позивачів стосовно забезпечення позову; наявності зв'язку між конкретним заходом такого забезпечення та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття такого заходу; запобігання у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову порушенню прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками судового процесу;
- позивачі не надали належних і допустимих доказів очевидної небезпеки заподіяння шкоди їхнім правам та інтересам до ухвалення рішення у справі й неможливості захисту прав, свобод та інтересів без ужиття заходів забезпечення позову. З огляду на це суди, ухвалюючи оскаржені судові рішення, не врахували висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18 і від 1 червня 2022 року у справі № 380/4273/21;
- ухвала суду першої інстанції порушує права скаржника на вільне володіння та розпорядження комунальним майном. Відсутні підстави для забезпечення позову шляхом заборони скаржникові вчиняти дії, які не є предметом оскарження у цій справі;
- у 2019 році позивачі із заявами про передання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства до скаржника не звертались і не могли звернутись, бо тими ділянками тоді розпоряджалось Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.
6. Скаржник просив поновити йому строк на касаційне оскарження. Мотивував тим, що копію оскарженої постанови отримав до електронного кабінету лише 16 січня 2026 року. На підтвердження зазначеного надав картку руху документа.
6.1. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
6.2. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
6.3. Апеляційний суд 12 січня 2026 року проголосив вступну та резолютивну частини оскарженої постанови, повний текст якої склав 14 січня 2026 року. Скаржник до касаційної скарги додав картку руху документа, згідно з якою копія тієї постанови надійшла до електронного кабінету скаржника 16 січня 2026 року. Оскільки він подав касаційну скаргу 16 лютого 2025 року (понеділок), тобто протягом тридцяти днів із дня вручення копії оскарженої постанови, пропущений строк на касаційне оскарження слід поновити.
7. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає.
7.1. Суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову (частина перша статті 149 ЦПК України).
7.2. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
7.3. Забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Тобто метою такого забезпечення є вжиття судом, у провадженні якого є справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити реальне й ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалене на користь позивача, зокрема задля попередження потенційних труднощів із виконанням надалі такого рішення (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц).
7.4. Під час вирішення клопотання про забезпечення позову обґрунтованість позову суд не оцінює. Питання про обґрунтованість позовних вимог суд вирішує під час розгляду суті спору (див. mutatismutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22).
7.5. Заходи забезпечення позову суд застосовує для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинен застосувати лише за необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів учасників процесу чи інших осіб. Необхідність застосування заходів забезпечення позову зумовлена обставинами справи, які підтверджують, що незастосування цього заходу утруднить чи унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, які надав позивач, пересвідчитися, зокрема, у тому, що у сторін дійсно виник спір, й існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про відповідача, а також оцінити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення (балансування) судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звернувся до суду, вартості майна, щодо якого він заявив клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії. Інакше кажучи, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття відповідних заходів, із тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
7.6. Забезпеченням позову є сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову. Особи, які беруть участь у справі, мають можливість уникнути реальних ризиків утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яке забезпечить судовий захист їхніх прав, свобод та законних інтересів.
Важливим є об'єктивне існування таких ризиків, а також дійсна необхідність застосування заходів забезпечення позову, так що без їхнього застосування права, свободи і законні інтереси заявника клопотання будуть порушені, на підтвердження чого є належні та допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявила клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживати процесуальними правами, не порушувати права відповідного учасника процесу, до якого мають бути застосовані зазначені заходи, а створити умови, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, використовуючи механізм забезпечення позову, учасники спору мають: належно обґрунтувати підстави застосування відповідного заходу у конкретній справі; зазначити обставини, які підтверджують, що невжиття такого заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтвердити такі обставини належними і допустимими доказами (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року № 914/1570/20 (пункти 8.4-8.6)).
7.7. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення чи безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17).
7.8. Обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язане вирішення питання про це забезпечення. Судам слід враховувати, що як заходи забезпечення позову не повинні застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 344/13201/23 (пункт 80)).
7.9. Характер спору (майновий або немайновий) і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення для оцінки наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Суд має встановити : 1) наявність у сторін спору; 2) ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача як через вплив на виконуваність рішення суду, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірність обраного позивачем виду забезпечення позову з позовними вимогами; 4) дійсну мету звернення позивача із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення зловживанням процесуальними правами (див. mutatis mutandisпостанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (пункти 46-47)).
7.10. Позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії (пункт 2 частини першої статті 150 ЦПК України).
7.11. У квітні 2025 року позивачі звернулися до суду з позовом про скасування ухвали скаржника № 5069 і державної реєстрації розташованих у с. Малих Підлісках двох земельних ділянок із виключенням відомостей щодо кадастрових номерів 4622710200:10:000:0782 і 4622710200:10:000:0783 з Державного земельного кадастру шляхом закриття Поземельних книг зі скасуванням цих номерів. Суди попередніх інстанцій виснували, що у сторін дійсно виник спір.
7.12. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачі стверджували, що у 2019 році вони ініціювали безоплатну приватизацію низки земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства згідно зі статтями 116-118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Однак скаржник ухиляється від прийняття рішень про затвердження проєктів землеустрою та передання земельних ділянок у приватну власність, незважаючи на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.005706, яке набрало законної сили та згідно з яким зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області такі рішення прийняти (у виконавчих провадженнях вказане управління замінене на скаржника). Позивачі вважали, що у них виникло право «правомірного очікування» на земельні ділянки, однак реєстрація права комунальної власності на останні за скаржником утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позову чи спонукає позивача до зміни предмета позову або звернення з новим позовом.
7.13. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень позивачі у 2019 році зверталися до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просили визнати протиправними та скасувати відмови Головного управління Держгеокадастру у Львівській області затвердити проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок з кадастровими номерами: 4622710200:10:000:0373, 4622710200:10:000:0372, 4622710200:10:000:0374, 4622710200:10:000:0376, 4622710200:10:000:0375, 4622710200:10:000:0381, 4622710200:10:000:0379, 4622710200:10:000:0384, 4622710200:10:000:0383, 4622710200:10:000:0382 і зобов'язати це управління прийняти рішення про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення зазначених земельних ділянок та надання їх у власність позивачам. Адміністративний суд у тій справі № 1.380.2019.005706 17 грудня 2019 року задовольнив позов.
7.14. Згідно з ухвалою скаржника № 5069 зі змінами, внесеними його ухвалою від 7 квітня 2025 року № 6246, скаржник затвердив своєму управлінню земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад технічні документації із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок (код КВЦПЗ 01.17 - земельні ділянки запасу (земельні ділянки, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)) за рахунок земель сільськогосподарського призначення:
(1) площами 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0375), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0379), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0376) у земельну ділянку площею 6,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0782) у с. Малих Підлісках;
(2) площами 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0374), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0382), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0381), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0384), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0383), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0372), 2,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0373) у земельну ділянку площею 14,0000 га (кадастровий номер 4622710200:10:000:0783) у с. Малих Підлісках.
7.15. З огляду на вказане необґрунтованими є доводи скаржника про те, що застосований захід забезпечення позову у справі № 444/1178/25 фактично позбавляє права вільно володіти та розпоряджатися комунальним майном. Обраний судом захід має тимчасовий характер, не спрямований на вирішення суті спору та на позбавлення скаржника прав, а лише на збереження існуючого стану правовідносин до вирішення спору судом.
7.16. Заборона державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки на підставі оскарженої ухвали скаржника не змінює їхнього правового режиму та не позбавляє скаржника можливості реалізовувати відповідні управлінські функції, а лише унеможливлює вчинення тих дій стосовно спірного майна, наслідком яких може стати ускладнення або фактичне унеможливлення виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову.
7.17. Твердження скаржника про відсутність належних і допустимих доказів «очевидної небезпеки» є безпідставними. Суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з огляду на встановлені обставини, зокрема, на те, що позивачі ще у 2019 році ініціювали процедуру безоплатної приватизації земельних ділянок, яка не була завершеною і щодо якої адміністративний суд уже розглянув і вирішив спір. Наявність рішення того суду, яке набрало законної сили, засвідчує існування тривалого спору щодо набуття позивачами права на відповідні земельні ділянки та в сукупності з оскарженою позивачами ухвалою скаржника підтверджує реальність ризику зміни правовідносин щодо спірного майна до вирішення суті спору. Тому твердження скаржника про відсутність спору або недоведеність ризиків суперечать установленим судами обставинам.
7.18. Доводи про невідповідність заходу забезпечення позову предмету спору також не заслуговують на увагу, оскільки застосована судом першої інстанції заборона вчинення реєстраційних дій щодо земельних ділянок перебуває у прямому зв'язку з предметом позову, який пов'язаний із оскарженням формування цих ділянок.
7.19. З огляду на вказане висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права про забезпечення позову. Застосоване на час вирішення спору обмеження не є невиправданим і непропорційним предмету спору, не створює для скаржника непоправних юридичних наслідків, не вирішує питання про право власності на земельні ділянки та не перешкоджає вирішенню суті спору, а запобігає вчиненню дій, які можуть ускладнити виконання судового рішення у разі задоволення позовних вимог.
7.20. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
7.21. Беручи до уваги наведені висновки, застосування процесуальних норм судами попередніх інстанцій є вочевидь правильним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення приписів, зокрема, статті 150 ЦПК України. Тому касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 260, 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд
1. Поновити Львівській міській раді строк на касаційне оскарження ухвали Жовківського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року та постанови Львівського апеляційного суду від 12 січня 2026 року.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Жовківського районного суду Львівської області від 10 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до Львівської міської ради про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради від 4 липня 2024 року № 5069 «Про затвердження управлінню земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад технічних документацій із землеустрою щодо об'єднання земельних ділянок у с. Малі Підліски» і скасування державної реєстрації земельних ділянок із виключенням відомостей з Державного земельного кадастру шляхом закриття поземельних книг зі скасуванням вказаних кадастрових номерів.
3. Копію ухвали надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Судді Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко