вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"29" травня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/514/26
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобізнесгруп" (37200, Полтавська обл., Миргородський район, м. Лохвиця, вул. Гоголя, буд. 31, код ЄДРПОУ 42003517)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" (34000, Рівненська обл., Вараський район, смт. Зарічне, вул. Аерофлотська, буд. 2-Б, офіс 1, код ЄДРПОУ 44117680)
про стягнення в сумі 418 823 грн. 40 коп..
без повідомлення (виклику) сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Автобізнесгруп" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс", в якому, посилаючись на порушення умов Договору №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025 року, просить стягнути з останнього основний борг у сумі 403 111 грн. 50 коп. та 15 720 грн. 90 коп. пені.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
05.05.2026 року через систему Електронний суд представником відповідача подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Акт наданих послуг № 7 від 23.02.2026 року підписано не уповноваженою особою, а також відсутні документи, які б підтверджували факт надання послуг у лютому 2026 року, а саме: шляхові листи, товарно-транспортні накладні, рапорти про виконані роботи, інші первинні документи, що фіксують обсяг, час та характер виконаних робіт.
19 травня 2026 року позивач надав відповідь на відзив в якому зазначив про необгрунтованість заперечень відповідача, наведених у відзиві, при цьому зазначив наступне. Позивачем надані докази того, що сторонами вчинялись взаємні дії на виконання умов договору №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025, що підтверджено актом надання послуг №7 від 23 лютого 2026 р., актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2026 по 16.03.2026, підписаними сторонами з використанням КЕП, а відповідач отримував замовлені послуги та здійснював часткову оплату, що підтверджено банківськими документами. Первинні документи, які позивач надав в обґрунтування заявлених позовних вимог, підписані уповноваженою особою директором ТОВ "Маркетсервіс" Артюх С.М., скріплені електронною печаткою ТОВ "Маркетсервіс", тому доводи представника відповідача про їх підписання невідомою особою підлягають критичній оцінці. Вважає, що безпідставними є і посилання представника відповідача на те, що кваліфікований електронний підпис від імені ТОВ «Маркетсервіс» було накладено 18.03.2026 року, тобто майже через місяць після дати складання самого документа, оскільки така невідповідність між датою документа та датою його підписання жодним чином не ставить під сумнів як момент виникнення прав та обов'язків сторін, так і сам факт погодження умов, відображених у цьому Акті. Також вказує, що не заслуговують на увагу посилання представника відповідача на те, що директор ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М. не підписував та не міг підписати оспорюваний акт, оскільки у період з 03.03.2026 по 27.03.2026 перебував за межами території України. Перебування директора ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М. у вказаний період за кордоном не підтверджено документально і таке перебування не позбавляло його можливості підписувати документи із використанням системи електронного документообігу «Вчасно».
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками справи, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
17.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автобізнесгруп", як Виконавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс", як Замовником, укладено Договір №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів (надалі - Договір), відповідно до п.1.1, якого в порядку та на умовах визначених цим Договором Виконавець бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж (згідно із товарно-транспортною накладною форма № 1-ТН або іншої форми, яка містить всі обов'язкові реквізити визначені законодавством для ТТН - надалі Перевізний документ) з місця відправлення до пункту призначення по маршруту, вказаному Замовником, видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі ("вантажоодержувач"), а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.
Згідно п.1.3 Договору вартість послуг узгоджується Сторонами електронною поштою та фіксується в акті прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
У відповідності до п. 2.1 Договору Виконавець забезпечує перевезення вантажів, передбачені цим договором, із використанням власної та/або орендованої техніки, та/або техніки, яка залучена Виконавцем відповідно до п.1.3. Договору, керування та обслуговування якої здійснюється працівниками Виконавця та/або працівниками власника техніки та/або безпосередньо власниками техніки.
У відповідності до п.2.2 Договору Замовник зобов'язаний завчасно надати Виконавцеві заявку на перевезення з вказаними датою та пунктами завантаження/розвантаження вантажу, узгодженим розміром плати за перевезення, типом та кількістю вантажу, а також вимогами до транспортних засобів. Забезпечити завантаження/розвантаження транспортного засобу, оформлення вантажу при перевезеннях автомобільним протягом 48 годин з моменту прибуття транспортного засобу під завантаження/розвантаження чи оформлення. Якщо авто прибуло на завантаження/розвантаження у святкові та інші неробочі (вихідні) дні, то ці дні не включаються у строк понаднормового простою. Своїми або залученими силами та засобами здійснювати завантаження (розвантаження) вантажів на автомобілі на своїх складах, на складах третіх осіб та з під комбайнів. Надати Виконавцеві на наданий до перевезення вантаж Перевізний документ, що є основним супровідним документом, по якому проводиться приймання вантажу, перевезення вантажу і здача його Вантажоодержувачам, а також забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів і подорожніх листів.
У відповідності до п. 3.1 Договору розмір плати за перевезення підтверджується в окремих узгоджених заявках на перевезення Замовника, що є невід'ємною частиною цього договору. Сторони щомісяця підписують акти прийому-передачі наданих послуг із зазначенням кількості вантажів і вартості перевезення у двох екземплярах, по одному для кожної сторони (п.3.2 Договору). Вартість (ціна) послуг з перевезення вантажу, встановлюється в Заявці, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно п. 3.5. Договору розрахунок за послуги по перевезенню проводиться Замовником на підставі рахунка-фактури Виконавця та Акту здачі прийняття робіт та здійснюється кожні десять днів. Датою оплати є дата списання грошових коштів з поточного рахунку Замовника. Оплата послуг за цим договором здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів, належних до сплати, на поточний рахунок Виконавця.
Відповідно до п. 4.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України і винна сторона відшкодовує іншій стороні збитки, заподіяні таким невиконанням.
Відповідно до п. 4.3 договору у разі порушення термінів оплати послуг, Замовник виплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченого зобов'язання. В разі порушення строків перевезення вантажу, встановлених в пункті 2.3 цього договору, Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 500,00 грн. за кожну повну добу затримки. При цьому сплата штрафу не звільняє Виконавця від належного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором.
Пунктами 8.1 та 8.2 Договору сторони визначили, що термін дії договору встановлюється з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2026 р. Договір вважається виконаним при належному та повному виконанні Сторонами взятих на себе зобов'язань.
Судом встановлено, що в Додатках №1 до Договору сторонами підписано Заявки №1-4 від 17.12.2025 та №5 від 23.12.2025 в яких, зокрема, зазначено вантаж до перевезення, дата та пункти завантаження/розвантаження вантажу, розмір плати за перевезення, тип та кількість вантажу, вимоги до автомобіля.
Судом також встановлено, що на виконання Договору №17-12/25 від 17.12.2025 сторонами складено та підписано Акт надання послуг № 7 від 23 лютого 2026 року на суму 563078,50 грн. з ПДВ. При цьому слід зазначити, що даний акт був підписаний з обох сторін без зауважень щодо наданих послуг.
У вказаному Акті сторони зазначили, що Виконавцем були виконанні наступні роботи (надані такі послуги): послуги по перевезенню вантажів (кукурудза) за маршрутом с.Мутвиця (склад) - м.Старокостянтинів в кількості 388,33 т..
Позивачем зазначено, що по вищевказаному Акту виконаних робіт відповідач ТОВ «Маркетсервіс» 25.02.2026 року провело частково розрахунок на суму 159967,00 грн і на даний час сума боргу становить 403111,50 грн. (563078,50-159967,00=403111,50).
Наявність боргу в сумі 403111,50 грн. підтверджується Сторонами в підписаному Акті звірки взаєморозрахунків станом на 16.03.2026 року.
20 березня 2026 року позивачем відповідачу було направлено претензію №5 від 20.03.2026 з вимогою оплати заборгованість в розмірі 403111,50 грн. та пеню за Договором № 17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів.
Зазначена претензія отримана відповідачем 27.03.2026р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 3720045506774, проте залишена відповідачем без відповіді та виконання.
З огляду на вищевказане позивач просить стягнути з відповідача основний борг у сумі 403 111 грн. 50 коп. та 15 720 грн. 90 коп. пені за період з 25.02.2026 по 20.04.2026 року.
Надавши правову оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами суд зазначає наступне.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір з відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір має елементи договору про надання послуг та договору про перевезення вантажу.
Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 2 статті 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України, перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до статті 920 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Із вищенаведених обставин справи вбачається, що позивач на виконання умов Договору №17-12/25 від 17.12.2025 про надання послуг по перевезенню вантажів ТОВ "Автобізнесгруп" надало Товариству «Маркетсервіс» послуги по перевезенню кукурудзи вантажними автомобілями, що підтверджується Актом надання послуг № 7 від 23 лютого 2026 року на суму 563078,50 грн., який був підписаний з обох сторін без зауважень щодо наданих послуг.
В свою чергу відповідач лише частково сплатив за надані позивачем послуги по перевезенню вантажів в сумі 159967,00 грн., у зв'язку із чим є правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача частини заборгованості в розмірі 403111,50 грн., наявність якої підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків станом на 16.03.2026 року.
Заперечення відповідача, наведені у відзиві є необгрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до ч.І ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов' язків.
Частиною 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 1ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.І ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно із ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частиною 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов' язані з нею.
Згідно із ч.І ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин, має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи, та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положеннями ст.18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов'язана.
Згідно матеріалів справи, договір № 17-12/25 від 17.12.2025 про надання послуг по перевезенню вантажів підписаний власноручними підписами керівників та засвідчений печатками сторін.
До позовної заяви додані заявки ТОВ «Маркетсервіс», адресовані ТОВ «Автобізнесгруп» про надання послуг по перевезенню вантажів, організації перевезення вантажу автомобільним транспортом згідно умов Договору № 17-12/25 від 17 грудня 2025 р., які підписані сторонами, а саме:
- № 1 від 17.12.2025 р., дата відвантаження: 17.12.2025 - до завершення жнив, узгоджена ставка (грн) 1450 грн/т з ПДВ, вантаж: соя, вага вантажу: 25-27 т (в залежності від технічних показників авто), місце відвантаження: с. Мутвиця, Рівненська область (з поля), місце розвантаження: Хмельницька область, м. Старокостянтинів, Веснянське шосе 5;
- № 2 від 17.12.2025 р., дата відвантаження: 17.12.2025 - до завершення жнив, узгоджена ставка (грн) 150 грн/т з ПДВ, вантаж: кукурудза, вага вантажу: 25-27 т (в залежності від технічних показників авто), місце розвантаження: Рівненська область, Вараський район, с. Мутвиця, вул. Центральна, 3Д;
- № 3 від 17.12.2025 р., дата відвантаження: 17.12.2025 - до завершення жнив, узгоджена ставка (грн) 1670 грн/т з ПДВ, вантаж: кукурудза, вага вантажу: 25-27 т (в залежності від технічних показників авто), місце розвантаження: Київська обл, м. Біла Церква, просп. Незалежності, 66а;
- № 4 від 17.12.2025 р., дата відвантаження: 17.12.2025 - 21.12.2025, узгоджена ставка (грн) 1820 грн/т з ПДВ, вантаж: кукурудза, вага вантажу: 25-27 т (в залежності від технічних показників авто), місце розвантаження: Київська обл, с. Яблунівка, вул. Колгоспна 35;
- № 5 від 23.12.2025 р., дата відвантаження: 23.12.2025 - до завершення жнив, узгоджена ставка (грн) 960 грн/т з ПДВ, вантаж: кукурудза, вага вантажу: 25-27 т (в залежності від технічних показників авто), місце розвантаження: Волинська область, Ковельский район, смт. Луків, вул. Смідимська, 6 (ВОЛИНЬ ЗЕРНО ПРОДУКТ).
Згідно акту надання послуг №7 від 23 лютого 2026 р., сторони склали цей акт про те, що на підставі наведених документів: договір №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025, виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): послуги по перевезенню вантажів (кукурудза) за маршрутом с.Мутвиця (склад) - м. Старокостянтинів, кількість 388,33 т, ціна з ПДВ за одиницю 1.450,00 грн, всього: 563 078,50 грн, у тому числі ПДВ: 93 846,42 грн.. Замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.
Акт надання послуг № 7 від 23 лютого 2026 р. за договором № 17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025 підписаний сторонами 18.03.2026 із використанням удосконалених кваліфікованих електронних підписів та електронних печаток, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, створеного в системі електронного документообігу «Вчасно», який доданий до вказаного акту та мається в матеріалах справи.
Відповідно до Акту звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2026 по 16.03.2026 між ТОВ "Автобізнесгруп" і TOB "Маркетсервіс" за договором №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025, станом на 16.03.2026 заборгованість ТОВ «Маркетсервіс» на користь ТОВ «Автобізнесгруп» становить 403 111,50 грн.. Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2026 по 16.03.2026 підписаний сторонами 18.03.2026 із використанням удосконалених кваліфікованих електронних підписів та електронних печаток, що підтверджується протоколом створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, створеного в системі електронного документообігу «Вчасно», який доданий до вказаного акту та мається в матеріалах справи.
Факт часткової оплати за договором підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2026 по 16.03.2026 між ТОВ "Автобізнесгруп" і TOB "Маркетсервіс" за договором №17-12/25, у якому зазначені дати та суми здійснених розрахунків за вказаним договором.
Стандарт «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність порівняння судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з наданням закону переваги тій стороні, чия доказова база була більш переконливою.
Отже, позивачем надані докази того, що сторонами вчинялись взаємні дії на виконання умов договору №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025, позивачем надавались послуги, що підтверджено актом надання послуг №7 від 23 лютого 2026 р., актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2026 по 16.03.2026, підписаними сторонами з використанням КЕП, а відповідач отримував замовлені послуги та здійснював часткову оплату, що підтверджено банківськими документами.
Водночас, доводи представника відповідача про те, що підписання Акту наданих послуг №7 від 23 02.2026 здійснювалося не директором, а іншою особою у період відсутності директора, що відсутні будь-які докази делегування повноважень іншій особі на підписання такого документа, а також враховуючи те, що кваліфікований електронний підпис міг бути використаний сторонньою особою з порушенням вимог закону, не приймаються судом як достовірні та переконливі з огляду наступне.
Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України «Про електронні довірчі послуги», користувачі електронних довірчих послуг зобов'язані, зокрема, забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа; невідкладно повідомляти надавача електронних довірчих послуг про підозру або факт компрометації особистого ключа.
Отже, саме на власника особистого ключа покладається обов'язок забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа, та повідомляти про його компрометацію для унеможливлення вчинення незаконних дій з використанням особистого ключа особи, тобто, відповідальність за зберігання та використання особистого ключа несе виключно його власник - в даному випадку директор TOB «Маркетсервіс».
Підписання документів кваліфікованим електронним підписом директора має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису, що передбачено статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Натомість, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт несанкціонованого використання КЕП директора або підписання документів сторонньою особою. При цьому, законодавцем визначено обов'язок користувача електронних довірчих послуг забезпечувати конфіденційність та неможливість доступу інших осіб до особистого ключа.
Відтак, доводи представника відповідача щодо накладення підпису у період відсутності директора, щодо відсутності будь-яких доказів делегування повноважень іншій особі на підписання такого документа, а також на можливість використання КЕП директора та електронної печатки відповідача сторонньою особою не грунтуються на вимогах чинного законодавства України та не підтверджуються матеріалами справи.
З урахуванням того, що саме директор несе персональну відповідальність за збереження особистого ключа, електронної печатки товариства та усвідомлює юридичні наслідки його використання, зокрема, у разі добровільного передання такого ключа іншій особі, таке передання не може бути підтвердженням несанкціонованого використання КЕП директора та електронної печатки товариства та підписання первинних документів всупереч волевиявлення Товариства.
Із вищенаведених обставин вбачається, що первинні документи, які позивач надав в обґрунтування заявлених позовних вимог, підписані уповноваженою особою - директором ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М., скріплені електронною печаткою ТОВ «Маркетсервіс», а тому доводи представника відповідача про їх підписання невідомою особою оцінюються судом критично.
Враховуючи характер заперечень на позов, наведені у відзиві на позов аргументи, з метою виключення сумнів, щодо підписання наданих суду доказів відповідачем, позивачем була здійснена додаткова перевірка файлів, які містять електронні документи (Акт надання послуг № 7 від 23 лютого 2026 р. за договором № 17-12/25, Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.02.2026 по 16.03,2026 між ТОВ «Автобізнєсгруп» і ТОВ «Маркетсервіс» за договором № 17-12/25), удосконалені кваліфіковані електронні підписи директора ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М. та електронні печатки ТОВ «Маркетсервіс», якими підписано електронні документи, за результатом якої 18.04.2026 сформовано протоколи створення та перевірки кваліфікованих та удосконаленого електронних підписів і печаток, якими додатково підтверджується достовірність підписання зазначених актів директором ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М. та накладення на них електронної печатки ТОВ «Маркетсервіс».
Безпідставними є і посилання представника відповідача на те, що кваліфікований електронний підпис від імені ТОВ «Маркетсервіс» було накладено 18.03.2026 року, тобто майже через місяць після дати складання самого документа, оскільки така невідповідність між датою документа та датою його підписання жодним чином не ставить під сумнів як момент виникнення прав та обов'язків сторін, так і сам факт погодження умов, відображених у цьому Акті.
Також не заслуговують на увагу посилання представника відповідача на те, що директор ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М. не підписував та не міг підписати Акт наданих послуг №7 від 23 02.2026, оскільки у період з 03.03.2026 по 27.03.2026 перебував за межами території України, так як перебування директора ТОВ «Маркетсервіс» Артюх С.М. у вказаний період за кордоном не підтверджено документально і, крім того, таке перебування не позбавляло його можливості підписувати документи із використанням системи електронного документообігу «Вчасно».
Отже невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата в повному обсязі відповідачем вартість послуги по перевезенню вантажів) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами статті 550 вказаного Кодексу право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Пунктом 4.3 договору №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025 сторони погодили, що у разі порушення термінів оплати послуг, Замовник виплачує Виконавцю пеню у розмірі 0,1% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченого зобов'язання.
Відтак, у зв'язку з порушенням відповідачем термінів оплати послуг, позивач має право на нарахування пені.
В той же час суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Однак статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В період з 25.02.2026 по 20.04.2026, за який позивачем нараховується пеня, діяла облікова ставка Національного банку України в розмірі 15%. Відтак подвійна облікова ставка НБУ за вказаний період складала 30% річних, і, відповідно, 0,082% в день.
Отже, розмір пені, що встановлений договором №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025 перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Виходячи з вищенаведеного в даному випадку пеня за порушення термінів оплати послуг підлягає нарахуванню у розмірі 0,082% за кожний банківський день прострочення від вартості неоплаченого зобов'язання.
Крім того, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи Акт наданих послуг №7 від 23 02.2026 підписано кваліфікованим електронним підписом сторонами 18.03.2026 року.
Відповідно ж до п. 3.5. Договору розрахунок за послуги по перевезенню проводиться Замовником на підставі рахунка-фактури Виконавця та Акту здачі прийняття робіт та здійснюється кожні десять днів.
Відтак за відсутності підписаного сторонами Акту здачі прийняття робіт у відповідача, як замовника, не виникає зобов'язань по оплаті вартості таких робіт.
Отже з огляду на те, що Акт наданих послуг №7 від 23 02.2026 підписано сторонами 18.03.2026 року, то на підставі п. 3.5 договору, обов'язок по оплаті робіт, вказаних у акті, виник у відповідача 20.03.2026 року (кожні десять днів) .
Таким чином прострочення відповідача по оплаті робіт, вказаних у Акт наданих послуг №7 від 23 02.2026, розпочалося з 21.03.2026, і відповідно з вказаної дати у позивача виникло право на нарахування пені.
З огляду на вищевказане, суд доходить висновку, що правильним розрахунком пені є наступне:
- 0,082 % від суми боргу в розмірі 403111,50 грн. становить в день 330,55 грн. Період з 21.03.2026 р. по 20.04.2026 р. складає - 21 банківський день. Розмір пені за 21 банківських днів становить 6941,55 грн. (330,55x21).
Таким чином, виходячи з наведеного, за вказаним розрахунком сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 6941 грн. 33 коп..
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що позивач довів належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем зобов'язання за Договором №17-12/25 про надання послуг по перевезенню вантажів від 17.12.2025, а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно зі ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказана правова позиція закріплена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.03.2025 у справі №275/150/22.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Також відповідно до правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, заявником на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до справи надано копію Договору про надання правничої допомоги №1/2026 від 16.04.2026; копію рахунку №8 від 16.04.2026; копію платіжної інструкції №113 від 17.04. 2026 року.
Так судом встановлено, що 16 квітня 2026 року між адвокатом Манько Дмитром Дмитровичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автобізнесгруп", як Замовником укладено Договір про надання правничої допомоги № 1/2026.
Пунктом 1 Договору сторони передбачили, що Замовник доручає, а Адвокат зобов'язується надати Замовнику правничу допомогу в Господарському суді Рівненської області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобізнесгруп" до , Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс про стягнення заборгованості.
Пунктом 4 Договору сторони узгодили, що розмір гонорару адвоката визначається сторонами у фіксованій сумі 20 000 гривень (двадцять тисяч грн.).
За пунктом 6 Договору замовник зобов'язаний перерахувати вартість послуг у безготівковій формі протягом трьох днів з моменту з моменту отримання рахунку Адвоката.
Судом встановлено, що Адвокат виставив Замовнику рахунок №8 від 16.04.2026, який Змовник оплати за платіжною інструкцією №113 від 17.04. 2026 року.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору та становить 20 000,00 грн..
В той же час суд зазначає, що відповідач заяв, клопотань про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подавав.
Відповідно до частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на встановлені судом обставини у системному взаємозв'язку з правовими положеннями ГПК України та Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку про те, що сума витрат позивача на правничу допомогу, пов'язана з розглядом справи у суді першої інстанції, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" (34000, Рівненська обл., Вараський район, смт. Зарічне, вул. Аерофлотська, буд. 2-Б, офіс 1, код ЄДРПОУ 44117680) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автобізнесгруп" (37200, Полтавська обл., Миргородський район, м. Лохвиця, вул. Гоголя, буд. 31, код ЄДРПОУ 42003517) заборгованість за Договором №17-12/25 від 17.12.2025 про надання послуг по перевезенню вантажів в сумі 403111 грн. 50 коп., 6941 грн. 55 коп. пені, 4 920 грн. 64 коп. судового збору та 19 580 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті позову відмовити у задоволенні.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.