вул. В'ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25006,
тел. (0522) 30-10-22, 30-10-23, код ЄДРПОУ 03499951,
e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua
28 травня 2026 рокуСправа № 912/707/26
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кузьміної Б.М., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні за участю секретаря судового засідання Поступайло К.Ю. клопотання від 15.04.2026 про залишення позову без розгляду та заяву від 08.04.2026 про передачу за територіальною підсудністю справи № 912/707/26
за позовом виконувача обов'язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури (25006, м. Кропивницький, проспект Європейський, 4), в інтересах держави в особі
Кіровоградської обласної ради (25022, м. Кропивницький, площа Героїв Майдану, буд. 1),
Департаменту охорони здоров'я Кіровоградської облдержадміністрації (25006, м. Кропивницький, вул. Віктора Чміленка, 74/42),
до відповідачів:
1. Комунального некомерційного підприємства "Обласна дитяча клінічна лікарня Кіровоградської обласної ради" (25006, м. Кропивницький, вул. Преображенська, буд. 79/35);
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35)
про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 753 930,43 грн
за участю представників:
від прокуратури - Топонар Н.С.
від позивача 1 - участі не брали,
від позивача 2 - участі не брали,
від відповідача 1 - Чеглатонєв А.М.,
від відповідача 2 - Скупа Н.О.,
До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява виконувача обов'язків керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної ради (далі - позивач-1), Департаменту охорони здоров'я Кіровоградської облдержадміністрації (далі - позивач-2) з вимогами до Комунального некомерційного підприємства "Обласна дитяча клінічна лікарня Кіровоградської обласної ради" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (далі - відповідач-2) про визнання недійсними додаткових угод, стягнення 753 930,43 грн.
Ухвалою від 01.04.2026 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/707/26 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 28.04.2026.
08.04.2026 до суду надійшла заява відповідача-2 від 08.04.2026 про передачу справи за територіальною підсудністю.
На обґрунтування вказаної заяви відповідач-2 посилається на те що, саме він є стороною спірного договору, саме його дії підлягають правовій оцінці суду, а також саме до нього фактично спрямовані основні позовні вимоги. Інші відповідачі залучені до участі у справі формально та не є самостійними суб'єктами спірних матеріальних правовідносин у частині заявлених вимог. На переконання відповідача-2, спірні правовідносини не є солідарними, не містять неподільного зобов'язання та можуть бути розглянуті окремо, що виключає необхідність розгляду справи за місцезнаходженням іншого відповідача.
14.04.2026 до суду надійшли заперечення прокурора на заяву відповідача-2 про передачу справи за територіальною підсудністю.
На обґрунтування заперечень прокурор зазначив, що відповідач не обґрунтував жодних об'єктивних підстав, які б свідчили про необхідність передачі справи за його місцезнаходженням. Заява не містить належних доводів щодо неможливості чи істотного ускладнення розгляду справи у визначеному суді, переважна більшість учасників справи перебуває на території Кіровоградської області, що забезпечує оперативність та ефективність судового розгляду саме цим судом. Лише один із відповідачів зареєстрований поза межами області, що саме по собі не є підставою для зміни територіальної підсудності та не свідчить про необхідність передачі справи до іншого суду. Прокурор зазначив, що відповідач зареєстрований в електронному кабінеті в підсистемі "Електронний суд", що забезпечує можливість належної участі у судовому процесі дистанційно, подання процесуальних документів та отримання судових рішень незалежно від територіального розташування, що виключає будь-які перешкоди для розгляду справи у визначеному суді.
15.04.2026 до суду надійшов відзив відповідача-1, у пункті 2 якого викладене клопотання про залишення позовної заяви прокурора без розгляду.
На обґрунтування клопотання відповідач-1 зазначив, що позовна заява прокурора ґрунтується на приписах абзацу першого частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а саме на критерії "нездійснення або неналежного здійснення" захисту компетентним органом. Однак Рішенням Конституційного Суду України (КСУ) № 6-р(ІІ)/2025 від 03.12.2025 вказані приписи визнані неконституційними. Конституційний Суд України дійшов висновку, що нечіткість меж дискреції прокурора щодо цієї норми перетворила винятковий інструмент представництва на "універсальний механізм", що суперечить засадам юридичної визначеності. Незважаючи на те, що резолютивна частина рішення Конституційного Суду України містить відстрочення втрати чинності нормою до 01.01.2027, це не є її "реабілітацією". Відповідач-1 зазначив, що встановлення судом відсутності підстав для представництва після відкриття провадження означає, що позов підписано особою, яка не має на це права.
Протокольною ухвалою від 28.04.2026 суд за клопотанням відповідача-2 на підставі статті 183 ГПК України відклав підготовче засідання до 28.05.2026.
У підготовчому засіданні 28.05.2026 брали участь прокурор і представники відповідачів. Позивачі представників у засідання не направили, про дату, час і місце його проведення були належно повідомлені. Позивач-2 у заяві від 25.05.2026 просив розглядати справу за відсутності його представника.
У підготовчому засіданні 28.05.2026 представник відповідача-1 підтримав клопотання від 15.04.2026 про залишення позову без розгляду.
Прокурор проти зазначеного клопотання заперечувала, представник відповідача-2 клопотання відповідача-1 підтримала.
У підготовчому засіданні 28.05.2026 представник відповідача-2 заяву від 08.04.2026 про передачу справи за територіальною підсудністю підтримала.
Прокурор проти зазначеної заяви заперечувала, представник відповідача-1 заяву відповідача-2 підтримав.
Частина 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує заяви та клопотання учасників справи.
Розглядаючи заяву відповідача-2 від 08.04.2026 про передачу справи за територіальною підсудністю, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною 1 статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
За загальним правилом, встановленим у частині 1 статті 27 ГПК України, позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина 1 статті 29 ГПК України).
Частиною 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів.
За змістом частини 4 статті 45 ГПК України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Відповідачами у цій справі є Комунальне некомерційне підприємство "Обласна дитяча клінічна лікарня Кіровоградської обласної ради" (зареєстроване місцезнаходження: 25006, м. Кропивницький, вул. Преображенська, буд. 79/35) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" (зареєстроване місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35).
Оскільки спір у цій справі не відноситься до виключної підсудності, встановленої статтею 30 ГПК України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить прокурору, який подав позовну заяву.
Прокурор скористався наданим йому процесуальним законом правом вибору між господарськими судами відповідно до частини 2 статті 29 ГПК України та звернувся з вказаним позовом до Господарського суду Кіровоградської області за місцезнаходженням відповідача-1.
Твердження відповідача-2 про формальність залучення до участі в справі відповідача-1 суд відхиляє, оскільки предметом позову є визнання недійсними додаткових угод до договору, укладених відповідачами як сторонами договору.
Як виснував Верховний Суд у пункті 7.15 постанови від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22, особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 31.08.2021 у справі № 909/207/20).
Ураховуючи вищенаведене в сукупності, в задоволенні заяви відповідача-2 від 08.04.2026 про передачу справи за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області належить відмовити.
Розглядаючи викладене у пункті 2 прохальної частини відзиву клопотання відповідача-1 від 15.04.2026 про залишення позову без розгляду, суд зазначає про таке.
Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв'язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Суд зазначає, що, як убачається з рішення від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, Конституційний Суд України, рішення про неконституційність зазначеної вище норми обумовлене відсутністю в ній належно визначених випадків представництва прокурором інтересів держави в суді або критеріїв їх установлення, тобто нечіткість визначення випадків представництва прокурором інтересів держави в суді та підстав його звернення до суду, а не запереченням як такої можливості прокурора представляти інтереси держави в суді.
Суд також ураховує, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.
Відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Установлюючи порядок і строки виконання рішення від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, Конституційний Суд України вказав таке:
"Конституційний Суд України враховує, що в Україні у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан (Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами; Закон України “Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні“» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX), та виходить із того, що для забезпечення можливості виконання державою свого обов'язку щодо захисту інтересів держави потрібно врегулювати питання реалізації установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України функції прокуратури.
Отже, установивши невідповідність Конституції України (неконституційність) окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України вважає за потрібне реалізувати своє повноваження, визначене частиною другою статті 152 Конституції України, та відтермінувати втрату ними чинності після ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Обираючи такий підхід, Конституційний Суд України враховує передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку, й виходить із того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану.
Конституційний Суд України також вважає за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону та продовжують існувати після втрати ними чинності".
Спірні правовідносини у цій справі виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Як звернула увагу Велика Палата Верховного Суду в пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України, Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.
За таких обставин, у задоволенні клопотання відповідача-2 від 15.04.2026 про залишення позову без розгляду належить відмовити.
Керуючись статтями 27, 29, 30, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжжяелектропостачання" від 08.04.2026 про передачу справи за територіальною підсудністю відмовити.
2. У задоволенні клопотання Комунального некомерційного підприємства "Обласна дитяча клінічна лікарня Кіровоградської обласної ради" від 15.04.2026 про залишення позову без розгляду, викладеного у пункті 2 прохальної частини відзиву, відмовити.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
4. Копію ухвали надіслати учасникам справи до електронних кабінетів.
Дата складення повної ухвали - 29.05.2026.
Суддя Б.М. Кузьміна