ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2026Справа № 910/1893/26
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС»
до фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича
про стягнення 23 066, 24 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Без виклику представників учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 23 066, 24 грн, з яких: 23 043, 51 грн попередня оплата та 22, 73 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.05.2026 позов задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС» 22 736, 88 грн попередньої оплати, 22, 43 грн 3% річних та 2 390, 17 грн судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
28.05.2026 до суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, а саме останній просить суд стягнути з відповідача 15 000, 00 грн понесених витрат на правову допомогу.
28.05.2026 від представника відповідача надійшли заперечення на заяву позивача про стягнення 15 000, 00 грн понесених витрат на правову допомогу, разом із клопотаннями про застосування до позивача заходу процесуального примусу у формі попередження та постановлення окремої ухвали.
В обґрунтування заявлених клопотань про застосування до позивача заходу процесуального примусу у формі попередження та постановлення окремої ухвали відповідач посилається на те, що позивач недобросовісно реалізовував свої процесуальні права, подавав необґрунтовані вимоги, ігнорував пропозиції досудового врегулювання спору, а також подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Розглянувши подані відповідачем клопотання про застосування до позивача заходу процесуального примусу у формі попередження та постановлення окремої ухвали, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до статті 131 Господарського процесуального кодексу України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.
Згідно з ч.1 ст. 132 Господарського процесуального кодексу України, заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) штраф.
Відповідно до частин 1, 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За змістом наведеної норми процесуального закону, зловживанням процесуальними правами є умисні дії учасника справи, спрямовані на перешкоджання судочинству, затягування розгляду справи, подання завідомо безпідставних заяв чи клопотань або інше недобросовісне використання процесуальних механізмів всупереч їх призначенню.
Сам по собі факт незгоди сторони із процесуальною позицією іншого учасника справи, подання позову, заяви про ухвалення додаткового рішення, реалізація права на відшкодування судових витрат чи викладення власної оцінки фактичних обставин спору не свідчать про зловживання процесуальними правами у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Наведені відповідачем доводи фактично стосуються його незгоди з правовою позицією позивача, оцінкою доказів та висновками суду щодо суті спору, а також обґрунтованості заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому питання щодо співмірності, обґрунтованості та необхідності витрат на професійну правничу допомогу вирішуються судом під час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення відповідно до статей 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України та не є самі по собі підставою для застосування заходів процесуального примусу.
Суд також зазначає, що наведені відповідачем обставини щодо виконання сторонами умов договору, досудового врегулювання спору, характеру взаємовідносин сторін та достовірності окремих доказів були предметом дослідження суду під час розгляду справи по суті та стосуються оцінки доказів у справі, а не наявності очевидного та умисного зловживання процесуальними правами.
Посилання відповідача на те, що позивач нібито «ігнорував» його звернення щодо досудового врегулювання спору, також не можуть бути підставою для застосування процесуального примусу, так як сам по собі факт недосягнення сторонами домовленості щодо врегулювання спору поза межами судового розгляду не свідчить про недобросовісність поведінки учасника справи, оскільки звернення до суду за захистом свого права є гарантованим законом способом захисту та реалізацією права на судовий захист.
Крім того, положення Господарського процесуального кодексу України не покладають на сторону безумовного обов'язку погоджуватися на запропонований іншим учасником порядок врегулювання спору або надавати відповіді на всі позасудові звернення останнього.
Оцінка змісту листування сторін, характеру їх комунікації та достатності дій щодо врегулювання спору є питанням оцінки доказів у справі та не може ототожнюватися із поданням завідомо неправдивих відомостей у розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому відповідач фактично просить суд надати переоцінку обставинам, які вже були предметом судового розгляду, що не є метою інституту процесуального примусу.
Посилання відповідача на те, що позивач завищив позовні вимоги на 306,63 грн, також не приймаються судом як доказ недобросовісної процесуальної поведінки.
Сам факт часткового незадоволення позовних вимог або здійснення судом перерахунку заявлених сум не свідчить про подання завідомо безпідставного позову чи умисне введення суду в оману, а є наслідком реалізації судом своїх повноважень щодо оцінки доказів та перевірки правильності розрахунків сторін.
Так само не свідчать про зловживання процесуальними правами і доводи відповідача щодо подання позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення.
Крім того, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивач своїми процесуальними діями мав на меті перешкоджання судочинству, затягування розгляду справи або інше недобросовісне використання процесуальних прав.
За наведених обставин клопотання відповідача про застосування до позивача заходу процесуального примусу у формі попередження не підлягає задоволенню.
Щодо клопотання про постановлення окремої ухвали суд зазначає таке.
Відповідно до приписів частин першої, другої статті 246 Господарського процесуального кодексу України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (у тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
Разом з тим, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у пункті 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, у пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц).
Суд зазначає, що обставини наведені відповідачем у поданому клопотанні по суті зводяться до заперечень на заяву відповідача щодо розподілу судових витрат, однак, не є підставами для постановлення окремої ухвали у порядку статті 246 Господарського процесуального кодексу України.
Твердження відповідача про недобросовісність поведінки позивача, введення суду в оману, порушення умов договору та необґрунтованість заявлених вимог є предметом процесуальних заперечень відповідача у справі та стосуються оцінки доказів і правової позиції сторін, а не встановлення фактів порушення законодавства, які потребують окремого реагування суду.
Суд також враховує, що сам по собі факт часткового задоволення чи незадоволення позовних вимог, наявність спору між сторонами щодо обсягу виконаних робіт, порядку прийняття результату послуг, розміру судових витрат або оцінки доказів не свідчить про наявність у діях сторони порушень, які є підставою для постановлення окремої ухвали.
Окрім того, суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.0224 у справі №921/357/20).
За таких обставин підстави для постановлення окремої ухвали відсутні, а тому клопотання відповідача про постановлення окремої ухвали суд не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 43, 233, 234, 235, 246 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ю.ВЕЛЛ БРОКЕРС» заходу процесуального примусу у формі попередження.
2. Відмовити у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Зайцева Єгора Дмитровича про постановлення окремої ухвали у справі №910/1893/26.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Я.А.Карабань