ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2026Справа № 910/3691/26
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши, без повідомлення сторін,
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло";
про стягнення судових витрат.
У справі № 910/3691/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло";
про стягнення 89 000,00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" (далі також - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло" (далі також - відповідач, заявник) про стягнення 89 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2026 закрито провадження у справі № 910/3691/26 у зв'язку з поданням Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна" до господарського суду заяви про відмову від позову.
27.05.2026 до господарського суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло" про стягнення судових витрат, в якій заявник просить стягнути на його користь 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у зв'язку з необґрунтованими діями позивача.
За змістом ч. 2 та 3 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України, для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Положеннями ч. 2, 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Реалізовуючи своє диспозитивне право на вирішення питання щодо розгляду даної заяви в судовому засіданні або без виклику (повідомлення) сторін, суд, враховуючи порядок розгляду справи № 910/3691/26 - у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також відсутність жодних підстав для висновку про необхідність виклику сторін або інших учасників справи в судове засідання, дійшов висновку про можливість розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло" про стягнення судових витрат відповідно до приписів ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло" про стягнення судових витрат, Господарський суд міста Києва зазначає наступне.
Частина 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (пункти 1, 2 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).
Частини 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що:
- витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;
- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В свою чергу, частини 8, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Суд зазначає, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з наведеної норми вбачається, що у разі закриття провадження, тільки відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи і тільки у тому разі, коли провадження у справі закрито внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Верховний Суд, у своїй постанові від 29.07.2021 у справі № 922/2017/17, зазначив, що у разі закриття провадження у справі відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв'язку із поданням позову до нього і у подальшому- із закриттям провадження у справі. Тобто стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.
Тобто, судом має бути встановлено необґрунтованість дій позивача, внаслідок вчинення яких виникають підстави для закриття провадження і у зв'язку з чим суд і закриває провадження.
У постанові від 23.07.2021 у справі № 910/13025/19 Верховний Суд зазначив, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Аналіз статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі суд зобов'язаний виходити з положень частини п'ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20).
Суд вказує, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі, зокрема, якщо:
1) спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства;
2) відсутній предмет спору;
3) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу;
4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом;
5) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом.
Суд вказує, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Пункт 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначає, що суд закриває провадження у разі, позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Таким чином, Господарським процесуальним кодексом України передбачено право позивача подати заяву про відмову від позову, яке і було реалізоване Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвентум Україна", у зв'язку з чим і було закрито провадження у справі.
Суд зазначає, що у відповідності до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
В свою чергу суд враховує, що Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак очевидно, що під такими діями не можна розуміти реалізацію позивачем своїх процесуальних прав.
Водночас обов'язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, заявнику слід було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред'явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Проте, судом не встановлено, а заявником не доведено необґрунтованість дій позивача.
Тобто, вказане не свідчить про необґрунтованість дій позивача та необґрунтованість позовних вимог та не дає підстави для висновку, що внаслідок саме неправильних дій позивача виник спір у даній справі. Поряд з тим, аналіз обставин розгляду цієї справи свідчить про добросовісність користування позивачем наданими йому процесуальними правами та відсутність з його сторони зловживань щодо них.
А відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло" про стягнення судових витрат.
Керуючись ст. 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Проскло" про стягнення судових витрат відмовити повністю.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Мандриченко