ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 травня 2026 року Справа № 903/52/26
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Хабарова М.В. , суддя Мельник О.В.
без повідомлення учасників справи, відповідно до частини 10 статті 271 ГПК України
розглянувши матеріали апеляційної скарги відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2026 у справі №903/52/26 (суддя Дем'як В.М.)
за позовом 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної Служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ"
про стягнення 37796,77 грн
Рішенням Господарського суду Волинської області від 24.03.2026 року у справі №903/52/26 задоволено позов Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної Служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області (надалі по тексту - ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області) до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" (надалі по тексту - ТОВ “БУДВІКСІМ») про стягнення 37796,44 грн. Суд першої інстанції стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" на користь 1 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної Служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області 37796,77 грн в т.ч. 18196,77 грн пені, 19600,00 грн штрафу, а також 2662,40 грн. витрат зі сплати судового збору.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення виконання зобов'язань ТОВ “БУДВІКСІМ», передбачених договором про закупівлю товару №239 від 08.08.2025 року щодо поставки промислових секційних воріт, оскільки граничний строк поставки був визначений до 15.09.2025 року, тоді як фактичне виконання зобов'язань завершено лише у листопаді 2025 року. При цьому суд зазначив, що звернення ТОВ “БУДВІКСІМ» щодо продовження строку виконання договору у зв'язку із логістичними труднощами та затримкою поставки матеріалів не свідчить про зміну погоджених сторонами умов договору, а доказів внесення відповідних змін матеріали справи не містять. Перевіривши розрахунок позивача, суд визнав обґрунтованими вимоги про стягнення 18196,77 грн пені та 19600,00 грн штрафу. Водночас суд відхилив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, зазначивши, що останнім не доведено наявності виняткових обставин та не надано належних доказів складного фінансового становища, які могли б бути підставою для зменшення штрафних санкцій.
Не погоджуючись із рішенням суду в частині відмови у зменшенні штрафних санкцій, відповідач у встановлений процесуальний строк подав скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення від 27.03.2026 року у даній справі та ухвалити нове судове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню з ТОВ «БУДВІКСІМ», на підставі ч.3 ст.551 ЦК України до 50% від заявленої суми або до іншого співмірного розміру на розсуд суду. Також, скаржник просить прийняти та дослідити доданий до апеляційної скарги доказ, а саме звіт про фінансові результати діяльності ТОВ «БУДВІКСІМ» за 2025 рік.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що місцевим господарським судом під час ухвалення рішення неповно з'ясовано обставини справи, без належної оцінки доводів відповідача та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, апелянт вказує, що суд не оцінив співмірність неустойки наслідкам порушення зобов'язання, зокрема не врахував факт повного виконання договору до звернення з позовом, прийняття товару без зауважень та відсутність доказів завдання позивачу збитків. Крім того, відповідач вважає, що застосування штрафних санкцій у повному розмірі створює надмірний майновий тягар, а тому просить зменшити їх розмір до 50 % від заявленої до стягнення суми. На підтвердження вказаних доводів апелянт просить долучити до матеріалів справи звіт про фінансові результати діяльності ТОВ «БУДВІКСІМ» за 2025 рік, який, на його переконання, підтверджує майновий стан товариства та неспівмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя Мамченко Ю.А., суддя Мельник О.В., суддя Хабарова М.В.
Ухвалою від 10.04.2026 відкрито апеляційне провадження за скаргою ТОВ «БУДВІКСІМ» на рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2026 у справі №903/52/26, та ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
24.04.2026 до суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, зазначаючи, що суд першої інстанції належним чином оцінив питання співмірності штрафних санкцій та обґрунтовано відмовив у їх зменшенні. Позивач вказує, що неустойка є самостійним видом відповідальності та не залежить від доведення збитків, а відповідач, укладаючи договір, погодився із передбаченими ним санкціями. Крім того, позивач просить відмовити у прийнятті нового доказу - фінансової звітності за 2025 рік, посилаючись на відсутність об'єктивних причин її неподання до суду першої інстанції.
Щодо долучення та дослідження судом апеляційної інстанції доданого до апеляційної скарги доказу колегія суддів вважає зазначити наступне.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повно і всебічно з'ясовує причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінює поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника, а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
Частиною 1, 4 статті 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 статті 80 ГПК України).
За загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заявник повинен належним чином користуючись своїми процесуальними правами, подати усі докази до суду першої інстанції.
Судова колегія зазначає, що положення статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 року у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 року у справі №913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів статті 269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Отже, підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від апелянта.
Як зазначає скаржник, докази, які просить долучити апелянт, на його переконання підтверджують, те, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій є неспівмірним із фінансовим станом ТОВ «БУДВІКСІМ» та створює для останнього надмірний майновий тягар. Фінансова звітність за 2025 рік свідчить про незначний чистий прибуток підприємства, що, у сукупності з повним виконанням договору, відсутністю доведених збитків у позивача та прийняттям товару, є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.
Так, зі змісту апеляційної скарги вбачається, що звіт про фінансові результати ТОВ «БУДВІКСІМ» за 2025 рік був прийнятий контролюючим органом 27.02.2026 року, тоді як рішення у даній справі ухвалено судом першої інстанції 24.03.2026 року. Саме по собі посилання апелянта на закінчення строку для подання відзиву не є належним обґрунтуванням неможливості подання доказу у суді першої інстанції, оскільки не позбавляло останнього права подати відповідний доказ до ухвалення рішення у справі. Вказані дії залежали виключно від суб'єктивної поведінки скаржника, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії.
За таких обставин, враховуючи заперечення позивача щодо прийняття нових доказів, а також відсутність належного обґрунтування відповідачем наявності виключних підстав для їх прийняття, колегія суддів дійшла висновку про відмову у долученні та дослідженні поданого апелянтом звіту про фінансові результати ТОВ «БУДВІКСІМ» за 2025 рік.
Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Поруч із цим, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на вищевказане, судом апеляційної інстанції не приймаються до розгляду додаткові докази, як такі, що подані до суду апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 08.08.2025 року, за результатами проведення процедури закупівлі, між 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області (замовник, позивач) та ТОВ "БУДВІКСІМ" (постачальник, відповідач) укладено договір на закупівлю товару №239.
Відповідно до п.1.1. Договору ТОВ «БУДВІКСІМ» зобов'язується поставити товар: Промислові секційні ворота, код ДК 021:2015 44220000-8 Столярні вироби, (товар) зазначений у Специфікації (додаток № 1 до договору), а 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області зобов'язується прийняти та оплатити Товар на умовах Договору.
Згідно з умовами Специфікації (додаток №1 до Договору) ТОВ «БУДВІКСІМ» повинне поставити:
- промислові секційні ворота 3660Ч3770 TM Real Doors загальною вартістю 141615,26 грн. за адресою: Волинська область, Луцький район, м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 6;
- промислові секційні ворота 3660Ч3610 TM Real Doors загальною вартістю 138384,73 грн. за адресою: Волинська область, Володимирський р-н, с-ще Іваничі, вул. Заводська, 26.
Граничний термін поставки Товару 15 вересня 2025 року (п. 2.7 Договору).
Відповідно до п. 2.9. договору, поставка Товару передбачає надання комплексу супутніх послуг, вартість яких включається у ціну за одиницю виміру Товару. Поставка Товару супроводжується наступними супутніми послугами:
- доставка Товару до місця поставки, включаючи навантаження, розвантаження, транспортні, експедиційні та інші послуги з доставки;
- монтаж конструкцій та їх налаштування у місці поставки;
- витрати на будь які додаткові матеріали, які можуть бути необхідними для встановлення та налаштування товару.
У матеріалах справи міститься лист за вих.№2708/25-2 від 27.08.2025 від ТОВ «БУДВІКСІМ», отриманий 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області 02.09.2025, в якому постачальник зазначив про неможливість вчасного виконання зобов'язань у зв'язку з затримкою у поставці матеріалів, логістичними проблемами та непередбачуваними обставинами та просив продовжити строк поставки товару за Договором на один календарний місяць до 15 жовтня 2025 року (а.с.15).
У відповіді 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області за вих. №48 1 01-1987/481 від 04.09.2025 зазначив, що під час участі в процедурі закупівлі ТОВ «БУДВІКСІМ» було ознайомлене з умовами тендерної документації, зокрема щодо строків поставки товару. Крім того, у складі тендерної пропозиції були надані гарантійний лист щодо відповідності пропозиції ТОВ "БУДВІКСІМ" умовам тендерної документації, а також технічна специфікація, яка містила інформацію про строк поставки товару. Процедура закупівлі була проведена у встановлені строки, без продовження термінів окремих етапів, що могло б вплинути на виконання договору. Отже, на момент подання пропозиції у ТОВ «БУДВІКСІМ» була об'єктивна можливість оцінити свої логістичні та виробничі ресурси для своєчасного виконання зобов'язань за договором (а.с.16).
Як стверджує позивач, станом на 15 вересня 2025 року ТОВ «БУДВІКСІМ» не здійснило поставку Товару, передбаченого умовами Договору, у зв'язку з чим вважається таким, що прострочило виконання зобов'язання.
15.09.2026 позивач на адресу відповідача надіслав лист №48 1 01-2123/481, у якому зазначив про своє право нараховувати штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за Договором з 16 вересня 2025 року (а.с.17).
Матеріали справи містять претензії 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області про сплату штрафних санкцій (пені) за прострочення поставки товару, які були надіслані ТОВ «БУДВІКСІМ» 26.09.2025 за вих. №48 1 01-2209/48 1, 16.10.2025 за вих. № 48 1 01-2413/481, 22.10.2025 за вих. № 48 1 01-2458/48 1, 14.11.2025 за вих. № 48 1 01-2725/481 ТОВ «БУДВІКСІМ» (а.с.19-28).
08.11.2025 за адресами, зазначеними у Специфікації (додаток 1 до Договору) були доставлені ворота у розібраному вигляді.
Роботи щодо монтажу (встановлення) воріт у 18 ДПРП 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області за адресою: Волинська обл., сел.Іваничі, вул.Заводська, 26, проводилися 15.11.2025, а в 1 ДПРЧ 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області за адресою: Волинська обл., м.Луцьк, вул.Електроапаратна, 6 - 17.11.2025.
Проте, як зазначає 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області, під час виконання зазначених робіт було виявлено недоліки щодо якості та комплектності воріт. Про виявлені недоліки та необхідність їх усунення ТОВ «БУДВІКСІМ» було повідомлено листом за вих. № 48 1 01-2757/58 1 від 18.11.2025 (а.с. 29-30).
При цьому, матеріалами справи стверджено, що зобов'язання ТОВ "БУДВІКСІМ" щодо поставки товару за адресою: м.Луцьк, вул.Електроапаратна, 6, було виконане в повному обсязі 19.11.2025. Вказаний товар Замовник прийняв, про що свідчить підписання видаткової накладної та здійснив оплату відповідно до умов п.4.2. Договору в сумі 141615,26 грн. (а.с. 30-31).
Зобов'язання ТОВ "БУДВІКСІМ" щодо поставки товару за адресою: с-ще.Іваничі, вул.Заводська, 26, також було виконане в повному обсязі 21.11.2025. Вказаний товар Замовник прийняв, про що свідчить підписання видаткової накладної та здійснив оплату відповідно до умов п.4.2. Договору в сумі 138384,74 грн. (а.с.31-32).
З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ТОВ "БУДВІКСІМ" своїх зобов'язань за договорами, позивачем 01.12.2025 на адресу відповідача було направлено претензію за № 48 1 01-2870/48 1 про сплату штрафних санкцій (пені та штрафу) за прострочення поставки товару за період з 16.09.2025 по 20.11.2025 (66 днів) на загальну суму 37796,77 грн. (а.с.32-33). Зазначену вимогу залишено без відповіді та належного реагування.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання за договором поставки 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить стягнути з ТОВ "БУДВІКСІМ" 37796,77 грн в т.ч. 18196,77 грн пені та 19600,00 грн штрафу.
Як вже зазначалось вище, Господарський суд Волинської області від 24.03.2026 у справі №903/52/26 позовні вимоги задоволив у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникли цивільні права та обов'язки на підставі договору про закупівлю товару №239 від 08.08.2025. Договір предметом судового розгляду не був, недійсним в судовому порядку не визнавався.
Частиною 1 ст.712 ЦК України, визначено, що згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо Інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
За приписами ч.1 ст.691 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст.662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом ч.1 ст.663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст.664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору; зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається і виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу положень ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Щодо виконання умов договору в частині поставки суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За умовами п.2.7 Договору граничний термін поставки Товару - 15 вересня 2025 року.
Разом з тим, суд першої інстанції правомірно встановив, що ТОВ «БУДВІКСІМ» виконало зобов'язання за договором у повному обсязі: поставку товару за адресою м.Луцьк, вул.Електроапаратна, 6 - 19.11.2025, а за адресою с-ще Іваничі, вул.Заводська, 26 - 21.11.2025. Поставлений товар Замовником прийнято без заперечень, що підтверджується підписаними видатковими накладними, та оплачено відповідно до умов п.4.2 Договору (а.с. 30- 32).
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріалами справи стверджено виконання ТОВ «БУДВІКСІМ» зобов'язань за договором поставки із порушенням погоджених сторонами строків, а саме поставку та монтаж товару на загальну суму 280000,00 грн після спливу встановленого Договором строку - 15.09.2025. У зв'язку із простроченням виконання зобов'язання тривалістю 66 днів позивачем на підставі п.8.5 Договору нараховано пеню у розмірі 18196,77 грн та штраф у розмірі 19600,00 грн, всього 37796,77 грн.
Згідно ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Відповідно до п. 8.2. договору про закупівлю у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
Згідно з п. 8.5. договору за порушення строків виконання зобов'язань Постачальник сплачує на користь Замовника пеню у розмірі 0,1% вартості товару, з якого допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.
Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з установленими обставинами справи свідчить про те, що зобов'язання відповідача щодо поставки товару та надання супутніх послуг підлягали виконанню у строк, погоджений сторонами у договорі, а саме до 15.09.2025 включно. Водночас, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, поставка товару з монтажем була фактично завершена відповідачем лише 19.11.2025 та 21.11.2025, тобто з порушенням визначеного договором строку виконання зобов'язання.
Колегія суддів зазначає, що сам факт виконання відповідачем договірного зобов'язання у повному обсязі після спливу встановленого строку не спростовує наявності допущеного прострочення та не звільняє останнього від відповідальності, передбаченої договором і законом за неналежне виконання зобов'язання.
Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені та штрафу обумовлене умовами договору, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до ТОВ «БУДВІКСІМ», передбачених договором заходів відповідальності у вигляді штрафних санкцій.
Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення нарахованих штрафних санкцій. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Як вказує скаржник, повне виконання зобов'язань за договором, прийняття товару 1 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Волинській області без зауважень та відсутність доказів завдання останньому збитків чи інших негативних наслідків у зв'язку з простроченням поставки можуть слугувати зменшенню штрафних санкцій. Апелянт зазначає, що застосування штрафних санкцій у повному розмірі за обставин фактичного виконання договору набуває надмірного та непропорційного характеру, порушує баланс інтересів сторін і не відповідає компенсаційній природі неустойки, яка не повинна перетворюватися на джерело невиправданої майнової вигоди кредитора.
Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
З огляду на судову практику, апеляційний суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
З приводу цього колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду зазначає наступне:
Якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, всебічно дослідивши матеріали справи та доводи сторін, із урахуванням наведених правових норм, обґрунтовано встановив відсутність підстав для визнання спірних правовідносин винятковими з огляду на невиконання зобов'язання відповідачем у встановлений строк. Суд першої інстанції правильно оцінив як обставини, викладені у клопотанні відповідача, так і те, що зменшення пені на 50% фактично позбавляє неустойку її призначення як форми цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що може свідчити про уникнення відповідальності та призвести до порушення балансу інтересів сторін.
У даному випадку колегія суддів враховує, що ТОВ «БУДВІКСІМ» не доведено існування виключних обставин, які б у розумінні частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України могли слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Сам по собі факт подальшого виконання договірних зобов'язань, прийняття позивачем товару та відсутність документально підтверджених збитків не є безумовною підставою для зменшення неустойки, оскільки не спростовує факту тривалого прострочення виконання зобов'язання.
Колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про надмірний характер заявлених до стягнення штрафних санкцій, істотне погіршення майнового стану відповідача. Водночас прострочення виконання зобов'язання мало тривалий характер, а визначений договором та заявлений до стягнення розмір пені і штрафу відповідає погодженим сторонами умовам договору та не є очевидно неспівмірним наслідкам порушення. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій, забезпечивши баланс інтересів сторін та дотримання принципу обов'язковості договору.
Судова колегія вважає, що зменшення розміру штрафу на 50% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Водночас нараховані позивачем штраф і пеня базуються на умовах договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування штрафу у визначеному договором розмірі. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Судова колегія враховує, що розміри штрафних санкцій встановлені в договорі за взаємною згодою сторін, отже ці умови мають виконуватися обома сторонами, зокрема щодо сплати цих санкцій за невиконання стороною своїх обов'язків за договором. Натомість відповідачем не наведено обґрунтувань та матеріали справи не містять відповідних доказів на підтвердження необхідності зменшення розміру цих штрафних санкцій.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки на 50% суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для такого зменшення.
Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.
Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.
Статтею 74 ГПК України передбачено обов'язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ст.86 ГПК України).
Отже, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст.277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДВІКСІМ" на рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2026 у справі №903/52/26 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 24.03.2026 у справі №903/52/26 залишити без мін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи №903/52/26 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повна постанова складена "29" травня 2026 р.
Головуючий суддя Мамченко Ю.А.
Суддя Хабарова М.В.
Суддя Мельник О.В.