Справа № 203/4660/26
1-кс/0203/3588/2026
26 травня 2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
слідчого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю адвоката - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро клопотання дізнавача сектору дізнання Дніпровського РУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором, про арешт майна, заявлене в рамках кримінального провадження №12025078130000076, -
До Центрального районного суду міста Дніпра надійшло вищезазначене клопотання дізнавача, заявлене у рамках кримінального провадження №12025078130000076.
В призначене судове засідання дізнавач не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_3 , в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання з підстав, наведених у поданих письмових запереченнях.
Перевіривши викладені в клопотанні доводи, заслухавши думку представника власника майна, а також дослідивши матеріали справи, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно п.7 ч.2 ст.131 КПК України одним із заходів такого забезпечення є арешт майна.
Частинами 1,3 ст.132 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно п.п.1,3 ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Частиною 3 ст.170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
У випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч.5 ст.170 КПК України).
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.ч.1,2 ст.167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.
Частинами 1,2 ст.168 КПК України передбачено, що тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208, 298-2 цього Кодексу. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.
Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Під час розгляду клопотання встановлено, що сектором дізнання ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025078130000076, відомості за яким внесено до ЄРДР 08.06.2025 року з правовою кваліфікацією за ч.1 ст.190 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що 07.06.2025 року ОСОБА_6 за навчання щодо заробітку криптовалюти, перерахував кошти в сумі 20000 грн. на банківську картку Монобанк із номером НОМЕР_1 .
В подальшому встановлено, що вказана банківська картка емітована АТ «Універсал Банк» на ім'я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої здійснювались розрахунки в різних закладах м.Дніпра.
19.05.2026 року в рамках даного кримінального провадження було проведено санкціоновані обшуки за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , а також у належному йому транспортному засобі «BMW Х7», д.н.з. НОМЕР_2 , в ході яких було виявлено та вилучено наступне майно:
-мобільний телефон марки «іPhone» у чохлі чорного кольору;
-ноутбук марки «LENOVO IdeaPad 5 15IAL7» серійний номер PF4EPP00 та зарядний пристрій до нього;
-мобільний телефон «iPhone 17Pro», синього кольору, у чохлі чорного кольору;
-мобільний телефон марки «іPhone 12», синього кольору, у чохлі чорного кольору;
-стартові пакети «Київстар» із номерами телефону НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ;
-стартовий пакет «Lifecell» із номером телефону НОМЕР_11 ;
-банківська картка АТ КБ «Приватбанк» із номером НОМЕР_12 .
В наданому клопотанні дізнавач просив накласти арешт на вилучене в ході обшуків майно, з метою збереження як речового доказу.
Перевіряючи доводи клопотання, а також заперечення представника власника майна, слідчий суддя враховує, що надані до нього матеріали кримінального провадження в достаній мірі свідчать про факт вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.190 КК України.
Також слідчий суддя враховує, що з огляду на обставини та характер вчинення кримінального правопорушення, вилучений в ході обшуку мобільні телефони зі стартовими пакетами та ноутбук відповідають критеріям речових доказів, визначеним ст.98 КПК України, оскільки можуть містити відомості про спілкування ОСОБА_5 із потерпілими між собою, інформацію у вигляді аудіо та відеофайлів, текстових документів, фотокопій документів, які стосуються обставин вчинення кримінального правопорушення та обставин, які підлягають встановленню та доказуванню в силу ст.91 КПК України.
Останні підлягають дослідженню на предмет перевірки їх вмісту та значення виявленої інформації для досудового розслідування.
З урахуванням вищенаведеного, з метою забезпечення збереження як речових доказів, слідчий суддя приходить до висновку про наявність передбачених ч.1, п.1 ч.2, ч.3 ст.170 КПК України підстав для задоволення клопотання в цій частині та накладення на даному етапі досудового розслідування арешту на вилучені в ході обшуку мобільні телефони зі стартовими пакетами та ноутбук, із забороню відчуження, розполрядження та користування останніми.
Стосовно заперечень представника власника майна щодо відсутності постанови про визнання вилученого майна речовими доказами у кримінальному провадженні, слідчий суддя враховує, що згідно ч.3 ст.110 КПК України рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.
Нормамим КПК України не передбачено обовязкового винесення такого виду постанови, а вилучене майно набуває статусу речового доказу за умови відповідності його критеріям, визначеним ст.98 КПК України.
З матеріалів справи вбачається, що за обставинами вчиненого кримінального правопорушення грошові кошти в сумі 20000 грн. потерпілим перераховувались на банківську картку Монобанк із номером НОМЕР_1 .
Будь-яких даних, щодо перерахування коштів, здійснення подальших транзакцій із використанням вилученої у ОСОБА_5 банківської картки АТ КБ «Приватбанк» із номером НОМЕР_12 та, відповідно, її значення для даного кримінального провадження, матеріали клопотання не містять.
В зв'язку з цим, в задоволенні клопотання в цій частині слід відмовити, із поверненням вилученої у ОСОБА_5 банківської картки останньому.
Керуючись ст.ст.131,132,167,168,170-173,175,237,309,369-372 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання дізнавача - задовольнити частково.
Накласти арешт з забороною відчуження, розпорядження та користування на майно, вилучене за наслідками проведення обшуків 19 травня 2026 року за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортного засобу «BMW Х7», д.н.з. НОМЕР_2 , а саме на:
-мобільний телефон марки «іPhone» у чохлі чорного кольору;
-ноутбук марки «LENOVO IdeaPad 5 15IAL7» серійний номер PF4EPP00 та зарядний пристрій до нього;
-мобільний телефон «iPhone 17Pro», синього кольору, у чохлі чорного кольору;
-мобільний телефон марки «іPhone 12», синього кольору, у чохлі чорного кольору;
-стартові пакети «Київстар» із номерами телефону НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ;
-стартовий пакет «Lifecell» із номером телефону НОМЕР_11 .
В задоволенні клопотання в частині накладення арешту на банківську картку АТ КБ «Приватбанк» із номером НОМЕР_12 в задоволенні клопотання відмовити, повернувши останню особі, у якої її було вилучено - ОСОБА_5 .
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1