Справа № 732/606/26
Провадження № 2/732/452/26
28 травня 2026 року м. Городня
Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді - Бойко А. О.,
у присутності секретаря судового засідання - Пінчук С. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городня в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (адреса: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33 код ЄДРПОУ 43311346) до ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором кредиту,
Директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» Гедзь Ольга Віталіївна звернулася до Городнянського районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_1 , в якому представник позивача просила стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором кредиту №45554757 у розмірі 22408,10 грн, з яких: 13000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1088,10 грн - сума заборгованості за процентами, 2080,00 грн - сума заборгованості за комісією та 6240,00 грн - сума заборгованості за процентами за понадстрокове користування. Також ОСОБА_2 просила стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.
В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 25 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у кредит №45554757, відповідно до умов якого позичальнику надано грошові кошти в сумі 13000,00 грн строком на 30 днів (з 25.09.2025 по 24.10.2025), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,279%, які нараховуються щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 16.00 % від суми наданого кредиту (що в грошовому виразі складає 2080,00 грн). У разі порушення позичальником/відповідачем строків повернення кредиту (понадстрокове користування позикою) нараховується 4.00% за понадстрокове користування кредитом на тіло кредиту за кожен день понадстрокового користування. Договір був укладений в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами кредитного договору. Відповідач в порушення умов кредитного договору взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму 22408,10 грн, з яких: 13000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1088,10 грн - сума заборгованості за процентами; 2080,00 грн - сума заборгованості за комісією та 6240,00 грн - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.
25 лютого 2026 року ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу №25/02/26 від 25.02.2026, за умовами якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до осіб, які були боржниками ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», в тому числі, і до ОСОБА_1 за кредитним договором №45554757 від 25.09.2025 у розмірі 22408,10 грн.
Відповідач не виконує умови взятого на себе зобов'язання, не погашає кредит та не сплачує проценти за користування кредитом. Станом на день звернення із позовом до суду заборгованість не погашена. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 23 квітня 2026 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві міститься письмове клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, з проханням задовольнити позовні вимоги та у випадку неявки відповідача у судове засідання провести заочний розгляд справи (а. с. 7).
Крім того, 29.04.2026 на адресу суду надійшли письмові клопотання представника позивача Ткаченко Ю.О. про розгляд справи у відсутності представника позивача, щодо ухвалення заочного рішення представник позивача не заперечує (а. с. 89, 100-101).
Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином за адресою реєстрації його місця проживання згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 2631971 від 21.04.2026: АДРЕСА_2 (а. с. 82). Згідно із відмітками поштового відділення поштове відправлення з судовою повісткою про виклик в судове засідання на 28.05.2026 не отримані адресатом, наявні відмітки, що адресат відсутній за вказаною адресою (а. с. 93).
У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правової позиції ВП ВС, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, КЦС ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.
Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов'язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_1 в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, представник позивача не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлена відповідна ухвала від 28.05.2026.
Згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки справа слухалась за відсутності всіх учасників справи, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши усі надані йому докази, оцінивши їх з точки зору належності, допустимості і достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, керуючись законом, створивши при цьому учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, виходив із такого.
Судом встановлено, що 25 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) №45554757. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора 72676 (а. с. 16-29).
Відповідно до п. 2.1 указаного договору за цим договором кредитодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі - кредит) на погоджений умовами договору строк (надалі - строк кредиту), шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку кредиту, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту.
Пунктом 2.2. договору передбачено параметри та умови кредиту: сума кредиту - 13000,00 грн. Строк кредитування/строк договору - 30 днів. Процентна ставка/день 0,279% (фіксована). Комісія за надання кредиту 16,00% від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 2080,00 грн. Дата надання кредиту - 25.09.2025. Дата повернення кредиту (останній день) - 24.10.2025. Денна процентна ставка - 0,812%. Проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) - 4,00 % день; пеня - 4,00% день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1456,36%; орієнтовна загальна вартість кредиту - 16168,10 грн.
Умовами п. 6.2. договору визначено, що за надання кредиту позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту, яка нараховується в день надання кредиту та підлягає сплаті позичальником в останній день користування кредитом відповідно до п. 2.2. договору. Розмір комісії, яка нараховується за надання кредиту визначений п.п. 2.2.4. п. 2.2. договору.
Згідно з п.10.1. договору сторони несуть відповідальність відповідно до умов договору та чинного законодавства України.
Зокрема, п.10.7. договору передбачено наслідки прострочення виконання зобов'язань позичальником. Якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, за користування кредитом понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) в розмірі, визначеному п. 2.2. договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства (п.10.7.1. договору). Якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, не перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, за користування кредитом понад встановлений договором строк, у випадку невиконання позичальником умов договору, кредитодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2.2. договору з першого дня понадстрокового користування кредитом (його частиною) за кожен день такого користування, з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» (п.10.7.2. договору).
Відповідно до п.5.6. договору цей договір укладений шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі.
Згідно із п.11.1.1. договору, укладаючи цей договір позичальник засвідчує, що ознайомився на сайті кредитодавця https://mycredit.ua/ua/documents-license/ з повною інформацією щодо кредитодавця та його послуги, в тому числі, інформацією, що передбачена ст. 9 Закону України
«Про споживче кредитування», ст. 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» та нормативно-правовими актами НБУ, а також, що до моменту підписання договору вивчив умови договору та Правила надання коштів та банківських металів у кредит, що розміщені на вебсайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/, а його зміст, суть, об'єм зобов'язань сторін та наслідки укладення цього договору йому зрозумілі. Позичальник підтвердив, що договір уклався ним без нав'язування, відповідає його вільному вибору, намірам та інтересам, а інформація, надана кредитодавцем є зрозумілою та достатньою для прийняття усвідомленого рішення.
Суд, дослідивши умови та зміст договору про надання коштів у кредит №45554757 від 25.09.2025 дійшов висновку, що за своєю правовою природою правовідносини, які виникли між відповідачем у цій справі та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» є кредитними, а тому вони підпадають під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено §2 глави 71 Цивільного кодексу України, або не випливає із суті кредитного договору.
За умовами договору відповідач отримав грошові кошти у сумі 13000,00 грн на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок споживача (відповідача) та зобов'язувався повернути їх, сплатити Товариству проценти за користування цими коштами та комісію.
З довідки ТОВ «Європейська платіжна система» вих. № КД-000045497 від 06.03.2026 убачається, що ТОВ «Європейська платіжна система» повідомляє про прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів №ПВ30-09-20/1 від 30.09.2020, укладеного між компанією та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», та завершення наступної платіжної операції: дата - 25.09.2025; номер платежу - f6d68e13-ea3f-4cf5-8081-985fa7703988; сума - 13000,00 грн; отримувач - ОСОБА_3 , ЕПЗ номер НОМЕР_2 (а. с. 40).
Вказане підтверджується копією платіжної інструкції f6d68e13-ea3f-4cf5-8081-985fa7703988, деталі платежу: відправник - ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ЄДРПОУ 39861924; отримувач - ОСОБА_4 , платіжний інструмент - НОМЕР_2 ; сума транзакції 13000,00 грн; дата та час здійснення операції - 25.09.2025 (а. с. 42).
Крім того, згідно із інформацією АТ «Універсал Банк» від 20.05.2026, наданою на вимогу суду, на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в банку емітовано картку № НОМЕР_3 . На вказаний рахунок 25.09.2025 було зараховано кошти у сумі 13000,00 грн, деталі операції - від FUIB MoneyTransfer, що підтверджується випискою по рахунку відповідача за період з 25.09.2025 по 28.09.2025 (а. с. 95, 97-97 зворот).
Отже, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору шляхом надання відповідачу грошових коштів у визначеному розмірі.
Відповідач, всупереч умовам кредитного договору, взяті на себе зобов'язання виконував неналежним чином, допустивши порушення умов кредитного договору, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка згідно розрахунку первісного кредитора, становить 22408,10 грн, з яких: 13000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1088,10 грн - сума заборгованості за процентами; 2080,00 грн - сума заборгованості за комісією та 6240,00 грн - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування (а. с. 13-15).
25 лютого 2026 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (Клієнт) та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (Фактор) укладено договір факторингу №25/02/26, за умовами якого до ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» перейшло право вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі, і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №45554757 від 25.09.2025 (а. с. 48-55).
Згідно із п.1.1. договору факторингу, за цим договором клієнт зобов'язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався прийняти такі права вимоги та передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна придбання) за відповідний Реєстр за плату в передбачений цим договором спосіб.
Копією платіжної інструкції № 579945924.1. від 25.02.2026 підтверджується сплата позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» фінансування (ціну придбання), яка визначена умовами договору факторингу (а. с. 59).
Відповідно до Реєстру прав вимог №1 від 25.02.2026 до договору факторингу №25/02/26 від 25.02.2026 ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №45554757 від 25.09.2025 на загальну суму 22408,10 грн, з яких: 13000,00 грн - сума заборгованості за тілом, 1088,10 грн - сума заборгованості по процентам за користування, 6240,00 грн - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування, 2080,00 грн - комісія за надання позики (а. с. 56-58).
Згідно із розрахунком ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» за період з 24.02.2026 по 26.03.2026 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №45554757 від 25.09.2025 становить 22408,10 грн, з яких: 13000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1088,10 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами, 2080,00 грн - заборгованість за нарахованою та несплаченою комісією, 6240,00 грн - заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за понадстрокове користування (а. с. 12).
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті наведеного 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах,
телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (статті 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до його виконання.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із статтями 513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 статті 1078 ЦК України).
Набуття права вимоги позивачем до відповідача ОСОБА_1 підтверджується Реєстром прав вимог, що є додатком до договору факторингу.
Факт прострочення відповідачем сплати заборгованості за наведеним кредитним договором не спростовано, доказів оплати відповідачем заборгованості суду не надані.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).
Згідно із ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У протилежному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь іншої сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Звертаючись до суду, позивачем надані належні, достатні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог.
Доказів розірвання або визнання недійсним договору про надання коштів у кредит №45554757 від 25.09.2025 (на підставі якого виникли зобов'язання у відповідача перед первісним кредитором щодо сплати кредиту) та/або договору факторингу №25/02/26 від 25.02.2026 (на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором) в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначений договір є обов'язковим для виконання сторонами, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.
Враховуючи, що відповідачем були порушені взяті зобов'язання щодо порядку та строків оплати за кредитним договором №45554757 від 25.09.2025, а тому з останнього на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основною сумою боргу (тілом кредиту) у розмірі 13000,00 грн та 1088,10 грн заборгованості за відсотками, нарахованими в межах строку дії договору.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в розмірі 2080,00 грн суд зазначає наступне.
Позивач вказує, що комісія пов'язана з наданням кредиту.
Натомість, суд зазначає, що послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на споживчі потреби, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок узгоджується з викладеним висновком Верховного Суду України у постанові від 06.09.2017 по справі № 6-2071цс16, а також аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 № 6-1746цс16, згідно якої зроблено висновок, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення
винагороди, у тому числі за надання фінансового інструмента та за резервування ресурсів, а нарахування платежів за послуги, що супроводжують кредит за рахунок позивача є незаконним.
Крім того, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов'язком банку, відповідно, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання фінансового інструменту у зв'язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту-позичальнику (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2019 по справі за № 520/2614/17).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією в розмірі 2080,00 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6240,00 грн заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, то суд дійшов такого висновку.
За положеннями частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов'язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Отже, у разі порушення позичальником зобов'язання з повернення кредиту настає відповідальність обов'язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.06.2020 року у справі №922/3578/18 зазначив, що положення ст. 625 ЦК України дозволяють сторонам на власний розсуд визначати лише розмір процентів саме річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, що обмежує свободу сторін укладати договори, визначаючи іншу методику нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно зі ст. ст. 693, 536, 625 ЦК України.
Також, за висновками касаційного суду, викладеними у п. 30 вказаної постанови, системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, у розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Такі висновки сформульовані, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Зі змісту п. 10.7.1. кредитного договору №45554757 від 25.09.2025 вбачається при укладенні договору сторони узгодили наслідки прострочення виконання зобов'язань позичальником, а саме нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом (його частиною), які слід розглядати саме як міру відповідальності визначену ст. 625 ЦК України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Враховуючи те, що умовами договору кредиту №45554757 від 25.09.2025 встановлено нараховування процентів за понадстрокове користування кредитом, які нараховано позивачем відповідно до положень ст. 625 ЦК України, а в силу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу у період дії в Україні воєнного стану, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування у розмірі 6240,00 грн, задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 6 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Частиною першою ст. 133 ЦК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №579947039.1 від 17.04.2026, керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, де вказано, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено частково, а тому з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1677,30 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правову допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу
адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: договір №25-08/25/ФП про надання правничої допомоги від 25.08.2025, укладений між адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (а. с. 60-65), витяг з Акту № 9ФП від 02.03.2026 до договору про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП (а. с. 68), Акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги (Додаток №1 до договору про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025) (а. с. 69-71), платіжна інструкція №579946018.1 від 25.03.2026 (а. с. 72), ордер про надання правничої допомоги серії АХ №1287257 (а. с.73), свідоцтво про право на заняття Ткаченко Ю.О. адвокатською діяльністю (а. с. 74).
Як вбачається з витягу з Акту № 9ФП від 02.03.2026 до договору №25-08/25/ФП про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП, сторони склали цей акт про те, що згідно з договором про надання правничої допомоги №25-08/25/ФП від 25.08.2025 за період з 26.02.2026 по 02.03.2026 послуги з правничої допомоги надані адвокатом якісно і в повному обсязі. Боржник: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Сума наданих послуг складає - 4500,00 грн.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений і у п. 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат представник позивача (адвокат) подав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснені витрати, необхідні для надання правничої допомоги. Розмір витрат, які сторона сплатила встановлюється судом на підставі поданих стороною доказів (договорів, рахунків). При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та у додатковій постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні
питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
При вирішенні питання розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24), в якій вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5, 6 ст. 137 ЦПК України, за змістом яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо необґрунтованості та неспівмірності заявлених витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн, на переконання суду, є розумним та таким, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Оскільки вказані витрати є документально підтвердженими, були понесені фактично, а їх сума детально описана та обґрунтована адвокатом у наданих документах, враховуючи, що клопотання щодо зменшення їх розміру від відповідача не надходило, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
З урахуванням вищевикладеного та керуючись статтями 11, 16, 516, 517, 536, 549, 1048-1050, 1052, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 43, 141, 211, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором кредиту №45554757 від 25 вересня 2025 року у розмірі 14088,10 грн, яка складається з: суми заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) у розмірі 13000,00 грн, суми заборгованості за відсотками у розмірі 1088,10 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» судовий збір у розмірі 1677,30 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Направити ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз'яснити, що він має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення складене та підписане 28.05.2026.
Інформація про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (адреса: 08205, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33 код ЄДРПОУ 43311346).
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер платника податків - НОМЕР_1 ).
Суддя А. О. Бойко