Справа № 640/12138/19 Суддя (судді) першої інстанції: Білоноженко М.А.
28 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Попової О.Г., суддів Говоруна О.В. та Чуприни О.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства “Дубекспо» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства “Дубекспо» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Приватне підприємство “Дубекспо» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просило суд визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 20.05.2019 №0410701208 на суму 52088 грн. за платежем податок на прибуток приватних підприємств, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 4173 грн.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа №826/16516/17 передана на розгляд та вирішення Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ПП "Дубекспо" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задоволити адміністративний позов в повному обсязі.
В апеляційній скарзі підприємство посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Вказує, що під час проведення камеральної перевірки податковий орган використав дані фінансового звіту за 2018 рік, який не був прийнятий контролюючим органом у відповідності до квитанції № 2 № 9004524844 від 28.02.2019.
Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві подано відзив на апеляційну скаргу товариства, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.
Позивачем направлено відповідь на відзив та додаткові пояснення у справі. Також, направлено клопотання про долучення доказів.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 та від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі п.п. 20.1.4 п. 201. ст. 20 та п. 75.1 ст. 75 ПК України ГУ ДПС у м. Києві було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток ПП «Дубекспо», за результатами якої складено акт №349/26-15-12-08-21/36203336 від 20.03.2019.
В подальшому на підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 20.05.2019 № 0410701208 на суму 41670 грн та застосовано штрафні санкції на суму 10418 грн.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ДПС у м. Києві, позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій та рішень податкового органу, з урахування підстав, за якими позивач пов'язує їх протиправність та скасування, судова колегія виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України).
Відповідно до пп. 16.1.2, 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.
Підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України визначено, що контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За приписами пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО, даних Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального та Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних.
Згідно із п. 76.1 ст. 76 ПК України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.
Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється у відповідності до вимог ст.86 ПК України.
Таким чином, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та є одним із способів реалізації контрольної функції податкового органу, шляхом якої здійснюється систематичний контроль за своєчасністю нарахування та відображення усіх відомостей, які впливають на правильність декларування платником податків.
Аналіз зазначених правових норм свідчить, що камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).
За змістом пункту 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Згідно ч. 2 ст. 46 ПК України платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов'язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу.
Платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов'язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають разом з податковою декларацією за відповідний податковий (звітний) період звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), складені до перевірки фінансової звітності аудитором. Звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати) подаються платниками податку згідно з цим абзацом за формою, визначеною згідно з Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог статті 137 цього Кодексу.
Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку) та її невід'ємною частиною.
У разі неподання до органу ДПС фінансової звітності разом з Декларацією (Звітом) як її невід'ємної частини, така податкова звітність не визнається податковою декларацією.
Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків) передбачена п. 120.1 ст. 120 ПК України.
Згідно акту камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток №349/26-15-12-08-21/36203336 від 20.03.2019 контролюючим органом встановлено розбіжності між задекларованим фінансовим результатом до оподаткування в р.02 (0 грн.) згідно податкової декларації з податку на прибуток (від 28.02.2019 року № 9311188219) та Р 2290 (231500 грн.), згідно фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва за 2018 рік (від 28.02.2019 № 9311188327), що призвело до заниження об'єкту оподаткування в сумі 231500 грн та податку на прибуток, нарахованого за результатами останнього (звітного) податкового періоду (р. 19) в сумі 41670 грн.
Також встановлено розбіжності в сумі 1713500 грн. між р.01 Декларації з податку на прибуток підприємства (дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням напрямків податків), визначених за правилами бухгалтерського обліку) - 2041300 грн. та сумою доходів, задекларованою в р.2280 звіту про фінансові результати суб'єкта малого підприємництва 3727800 грн., що не вплинуло на визначення об'єкту оподаткування.
З матеріалів справи встановлено, що позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток за 2018 рік, яка прийнята податковим органом згідно квитанції № 2 від 28.02.2019 № 9311188219 (а.с.35).
Також, підприємством подано фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2018. Згідно квитанції № 1 від 28.02.2019 документ збережено на центральному рівні. В квитанції зазначено: "Через певний час подбайте про прийом квитанції № 2 щодо результатів перевірки та прийняття/неприйняття документу" (а.с.38).
Згідно квитанції № 2 від 28.02.2019 № 9004524844 податковим органом не прийнято фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2018 (а.с.39).
Не зважаючи на зазначене, під час здійснення камеральної перевірки 20.03.2019 уповноважена посадова особа податкового органу, співставивши дані рядка 02 податкової декларації з податку на прибуток за 2018 рік та дані рядка 2290 фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва прийшла до висновку про заниження позивачем об'єкту оподаткування в сумі 231500 грн, про що зазначено в акті перевірки № 349/26-15-12-08-21/369 від 20.03.2019.
В акті зазначено, що і податкова декларація з податку на прибуток за 2018 рік і фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва за 2018 рік прийняті згідно квитанції № 2 від 28.02.2019 № 9311188219.
Колегія суддів зазначає, що в квитанції № 2 від 28.02.2019 № 9311188219 зазначено про прийняття лише податкової декларації з податку на прибуток за 2018 рік. Іншого матеріали справи не містять.
Зазначені обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції та в основу судового рішення покладені дані податкової звітності, яка не була прийнята податковим органом.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що в ході апеляційного розгляду справи доводи апеляційної скарги ПП "Дубекспо" підтверджені матеріалами справи та приймаються у якості належних, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 4173 грн, то колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України, передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17.
Також, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Наявність зазначених вище обставин, з урахуванням розподілу тягаря доказування, підлягає доказуванню особою, яка заявляє вимогу про відшкодування моральної шкоди.
Поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.
Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Крім того, стаття 9 КАС України визначає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Так, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, докази про репутаційні втрати, упущену вигоду підприємством, податкові обмеження чи переслідуваня, порушення права власності, тощо.
В даній справі позивач, обґрунтовуючі необхідність стягнення моральної шкоди, зазначає, що податковий спір носить кримінальний напрямок та ототожнює адміністративний процес з кримінальним.
При цьому, сам лише факт порушення податкового законодавства не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Колегія суддів констатує, що позивачем належних доказів, на підтвердження наявності тих обставин, на які зроблені посилання в позовній заяві, позивачем не було надано, а тому відсутні правові підстави для висновку про існування зазначених обставин, та як наслідок завдання особі моральної шкоди.
Колегія суддів зауважує, що саме лише визнання спірного рішення протиправним і його скасування, не є безумовним підтвердженням наявності обставин, які в силу статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, та не звільняє позивача від обов'язку доказування обставин і фактів, якими обґрунтовується позов у цій частині вимог.
За таких обставин справи, вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що відмова суду першої інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так як апеляційний суд під час апеляційного перегляду рішення першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ПП "Дубекспо", то до відшкодування підлягають всі судові витрати, понесені позивачем за подачу позову до суду першої інстанції та за подачу апеляційної скарги в таких сумах: 1921,00 грн (платіжне доручення №287 від 15.07.2019) та 2305,20 грн (платіжна інструкція №8 від 14.02.2026).
Керуючись ст. ст. 139, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скарги Приватного підприємства “Дубекспо» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства “Дубекспо» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.01.2026 - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного підприємства “Дубекспо» - задовольнити частково.
Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 20.05.2019 №0410701208.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь Приватного підприємства “Дубекспо» за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4226 грн. (чотири тисячі двісті двадцять шість гривень) 20 коп.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя Попова О.Г.
Суддя Говорун О.В.
Суддя Чуприна О.В.