Справа № 620/2347/26 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л.
27 травня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Парінов А.Б.
за участі:
секретар с/з Кващук Т.А.
пр-к позивача Точона О.П.
пр-к відповідача Черноштан В.В.
пр-к третьої особи Столярець О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особи без самостійних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогаз Трейдинг» про визнання протиправною та скасування постанови,
Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» звернувся з позовом до Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просило суд визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 80364751, винесену 27.02.2026 заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Тетяною Ігорівною.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постанова про стягнення з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» виконавчого збору в сумі 25 860 263,60 грн є протиправною оскільки сума заборгованості, що стягується у межах виконавчого провадження №80364751, підпадає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», що виключає можливість стягнення виконавчого збору відповідно до пункту 6 частини 5 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 12 травня 2026 року.
Відповідачем та третьою особою подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначають про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27 травня 2026 року.
Ухвалою колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, призначено судове засідання на 27 травня 2026 року о 10:20 у справі №620/2347/26 в режимі відеоконференції через систему програмного забезпечення «EasyCon».
Представник позивача, яка брала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою програмного забезпечення «EasyCon» вимоги апеляційної скарги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні повністю заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження № 80364751 з примусового виконання наказу № 927/256/24, виданого 13.09.2024 Господарським судом Чернігівської області про стягнення з Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» заборгованості в сумі 258 457 224,69 грн та судового збору в сумі 581 485,05грн.
27.02.2026 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 80364751, а також постанови про стягнення виконавчого збору в сумі 25 860 263,60 грн та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 121,63 грн; про арешт коштів боржника; про арешт майна боржника.
Вважаючи постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80364751 від 27.02.2026 протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 80364751 прийнято правомірно.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Так, пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
У виконавчому документі зазначається дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII).
Частиною першою статті 4 Закону №1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно частини 5 статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно ч. 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 27 Закону №1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
У той же час, положеннями ч. 5, 9 ст. 27 Закону №1404-VIII визначено вичерпний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується державним виконавцем, а саме:
1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;
6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.
Таким чином, системний аналіз зазначеної правової норми дає підстави для висновку про те, що ключовою умовою для звільнення боржника від сплати виконавчого збору є підтверджений факт врегулювання заборгованості або включення до процедури врегулювання у порядку, визначеному, зокрема, Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».
Так, Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі - Закон №1730-VIII) визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Згідно з ст. 2 дія Закону №1730-VIII поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.
Разом з тим, статтею 3 Закону №1730-VIII визначено порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості, зокрема в частині першій зазначено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово- комунального господарства.
Участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов'язкового включення до реєстру.
Включення до Реєстру здійснюється за кожним кредитором окремо.
Слід зазначити, що з аналізу даних Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, вбачається, що боржник дійсно включений до нього, однак лише щодо окремих кредиторів, а саме НАК «Нафтогаз України» та ДК «Газ України».
У той же час, щодо ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», яке є стягувачем у даному виконавчому провадженні, відомості про включення боржника до Реєстру відсутні.
Тобто, спірна заборгованість не є такою, що підлягає врегулюванню в розумінні Закону №1730-VIH, оскільки відсутній ключовий факт - включення боржника до Реєстру саме щодо даного кредитора.
Окрім того, колегія суддів враховує, що частиною 1 статті 4 Закону № 1730-VIII визначено, що взаєморозрахунки або перерахування субвенції проводяться щодо врегулювання заборгованості з різниці в тарифах для погашення, зокрема, кредиторської заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», суб'єктом господарювання, що здійснює функції постачальника «останньої надії», за спожитий природний газ з 1 червня 2021 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому припинено або скасовано воєнний стан (без урахування розміру зобов'язань із сплати неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), непогашеної на початок місяця, в якому укладається договір про організацію взаєморозрахунків, а в разі її відсутності - кредиторської заборгованості перед операторами газотранспортної чи газорозподільної системи за послуги з розподілу або транспортування природного газу.
Отже, закон визначає, що проведення розрахунків може здійснюватися шляхом взаєморозрахунків або перерахування субвенції.
Так, у переліку заборгованості, яка підлягає врегулюванню, зокрема є заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» за спожитий природний газ з 01.06.2021.
Однак, законом визначено, що для цього сторони повинні укласти договір про організацію взаєморозрахунків.
Врегулювання заборгованості в рамках Закону №1730-VIII для учасників процедури врегулювання заборгованості, зокрема боржника, здійснюється шляхом проведення взаєморозрахунків чи реструктуризація заборгованості за договором проведення взаєморозрахунків ( стаття 4 цього Закону) чи за договором реструктуризації (статті 5 цього Закону).
Разом з тим, відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 23.04.2024 у справі №925/636/23, наявність заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання не є достатньою підставою для звільнення теплопостачальних та теплогенеруючих організацій від обов'язку оплатити спожитий ними природний газ, а також послуги з його розподілу та транспортування. Для застосування цього механізму сторони мають укласти договір про організацію взаєморозрахунків.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що АТ «Облтеплокомуненерго» не звільняється від обов'язку сплати заборгованості, відповідно до рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.06.2024, яка, виникла через різницю в тарифах на теплову енергію та послуги з її постачання, оскільки Законом 1730-VIII передбачено лише можливість її погашений за рахунок видатків державного бюджету, якщо боржник є учасником процедури врегулювання заборгованості та уклав відповідний договір.
У той же час, боржником не надано доказів укладення договору про організацію взаєморозрахунків чи договору реструктуризації.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заборгованість, що підлягає стягненню у межах виконавчого провадження №80364751, не підпадає під процедуру врегулювання, передбачену Законом №1730-VIII, отже, відсутні правові підстави для застосування пункту 6 частини п'ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» та звільнення боржника від сплати виконавчого збору.
Стосовно доводів апелянта про те, що сума основного боргу та судового збору, зазначені у постанові про стягнення виконавчого збору, визначені невірно, а відтак і розмір виконавчого збору є неправильним, колегія суддів зазначає наступне.
Так, з матеріалів справи встановлено, що позивачем сплачено на користь ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» грошові кошти на загальну суму 4 250 493,03 грн, зокрема: 17.06.2024 - 83 764,18 грн, 18.06.2024 - 136 562,50 грн, 19.06.2024 - 123 505,40 грн, 20.06.2024 - 146 907,22 грн, що підтверджується банківськими виписками.
Наразі, апелянтом не надано доказів, що про вказані платежі державного виконавця було повідомлено на час відкриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим державний виконавець не мав об'єктивної можливості врахувати такі обставини під час вчинення виконавчих дій та винесення оскаржуваної постанови.
Постанова про відкриття виконавчого провадження не оскаржувалася. Колегія суддів звертає уваг, що саме суми, що підлягають примусовому стягненню, зазначені у виконавчому документі, і є підставою для визначення розміру виконавчого збору.
Як наслідок, для встановлення фактичного розміру заборгованості та можливості коригування суми виконавчого збору необхідним є проведення відповідної звірки розрахунків із урахуванням наданих боржником документів, з'ясування призначення платежів, дати їх здійснення. У разі підтвердження, що вказані суми були сплачені для виконання рішення суду у справі № 927/256/24, державним виконавцем буде вирішено питання щодо внесення змін до розміру основного боргу, а також відповідного коригування суми виконавчого збору у встановленому законом порядку.
При цьому, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність платежів без їх належного повідомлення виконавця та без встановлення їх правової природи не свідчить про протиправність оскаржуваної постанови на момент її винесення.
Таким чином, з наведених вище мотивів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувана постанова винесена у межах виконавчого провадження №80364751 у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» у спосіб і порядок, визначені законом.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо не обґрунтованості позовних вимог є правильним.
Таким чином, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін та учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Облтеплокомуненерго» залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді О.О. Беспалов
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 27.05.2026р.)