Справа №:755/24102/25
Провадження №: 2/755/182/26
"28" травня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
13 листопада 2025 року ТОВ «Глобал Спліт» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №22035000603606 від 17 лютого 2023 року у розмірі 83 810,90 грн., яка складається з: залишку простроченого кредиту в сумі 53 720,58 грн; залишку простроченої комісії у розмірі 30 089,08 грн, залишку прострочених відсотків у розмірі 1,24 грн, а також покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 17 лютого 2023 року між АТ КБ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №22035000603606, відповідно до умов якого, банк зобов'язався надати клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на поточні потреби в сумі 53 730,59 грн, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках і виконати зобов'язання за договором у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 84 місяці з дня укладення договору, а кінцевою датою повернення є 17 лютого 2030 року. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001% річних. Щомісячна комісія за обслуговування кредитом 2 % від суми кредиту.
Позивач зазначає, що банк виконав покладені на нього зобов'язання, надав клієнту в тимчасове платне користування на умовах визначених кредитним договором грошові кошти, в той же час відповідач свої зобов'язання з повернення суми кредиту не виконує, у зв'язку з чим, станом на 22 серпня 2022 року заборгованість відповідача перед банком складала суму у розмірі 83 810,90 грн., яка складається з: залишку простроченого кредиту в сумі 53 720,58 грн; залишку простроченої комісії у розмірі 30 089,08 грн, залишку прострочених відсотків у розмірі 1,24 грн.
Позивач вказує, що набув право вимоги за вказаним кредитним договором на підставі укладеного договору факторингу від 28 травня 2025 року № 28/05/25/1.
Ухвалою суду від 13 березня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз'яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.
Ухвалою суду від 28 травня 2026 року клопотання відповідача про витребування доказів залишено без задоволення.
15 квітня 2026 року на адресу Дніпровського районного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Відзив мотивований тим, що кредитний договір №22035000603606 від 17 лютого 2023 року відповідач не укладав, між сторонами існують інші відносини на підставі договору № 26209000458757 від 31 січня 2020 року.
Вказує, що не отримував грошові кошти визначені умовами договору №22035000603606 від 17 лютого 2023 року.
Зазначає, що Банк без згоди відповідача створив нове зобов'язання без його участі закривши старий кредит.
Повідомлення банку про відступлення прав вимог не отримував як і вимогу про погашення кредитної заборгованості.
Вказує, що встановлена між сторонами умова про сплату комісії є нікчемною, оскільки позивач не надав доказів переліку додаткових послуг за які здійснюються нарахування комісії.
Також просить здійснити розстрочення виконання можливого рішення у зв'язку з перебуванням відповідача у скрутному матеріальному становищі.
01 травня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, мотивуючи тим, що позов є обгрунтованим, укладення договору та порушення відповідачем його умов доведено належними та допустимими доказами.
28 квітня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив позивача, яка за своєю суттю є запереченнями на відповідь на відзив. відповідно до якої відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог виходячи з необгрунтованості позовних вимог.
У додаткових поясненнях позивач спростовує доводи відповідача викладені у запереченнях на відповідь на відзив, просить позов задовольнити в повному обсязі.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Судом встановлено, що 17 лютого 2023 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22035000603606, відповідно до умов якого банк зобов'язався банк зобов'язався надати клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на поточні потреби, а клієнт зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках і виконати зобов'язання за договором у повному обсязі. Договір укладено за допомогою одноразового ідентифікатора.
Відповідно до пункту 1.2 договору, за цим договором банк надає клієнту грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту 53 730,59 грн; строк кредитування 84 місяців; кінцева дата повернення кредиту 17 лютого 2030 року; цільове призначення на споживчі потреби; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість за кредитом: 0,001% річних, щомісячна комісія за обслуговування кредиту у розмірі 2% на від суми кредиту.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 28 травня 2025 року заборгованість відповідача перед банком складала суму у розмірі 83 810,90 грн., яка складається з: залишку пртостроченого кредиту в сумі 53 720,58 грн; залишку простроченої комісії у розмірі 30 089,08 грн, залишку прострочених відсотків у розмірі 1,24 грн.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
Таким чином, встановлені вище обставини, підтверджують факт укладання між первісними кредиторами та відповідачем кредитного договору, шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, умовами яких було визначено суму кредиту, розмір відсотків, порядок повернення грошових коштів, та строк дії кредитних договорів, при цьому факт отримання грошових коштів підтверджується виписки з особового рахунку відповідача відкритого в АТ КБ «Банк Кредит Дніпро».
28 травня 2025 року між ТОВ «Глобал Спліт» та АТ «Банк Кредит Дніпро» укладено Договір факторингу №28/05/25/1, згідно умов якого до ТОВ «Глобал Спліт» перейшло прав вимоги за кредитним договором №22035000603606 від 17 лютого 2023 року
Угода, в якій відбувається заміна однієї зі сторін, є уступкою права вимоги. Факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), у якому відбувається заміна кредитора, є різновидом таких угод. Тобто, факторинг - це комплекс кредитно-фінансових операцій з продажу боргових прав одного підприємства іншому суб'єкту-фактору за плату (Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що факторинг є фінансовою послугою).
Фактором можуть виступати банки, інвестиційні та кредитні організації, що мають ліцензію на надання кредитів іншим особам під відсотки. Поняттю продаж боргових прав тотожні поняття «продаж дебіторської заборгованості" та «продаж прав боргових вимог".
Таким чином, факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України, є операцією, у якій одна сторона (фактор) передає (або зобов'язується передати) кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає (або зобов'язується відступити) факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що виконання боржником грошового зобов'язання фінансовому агенту (фактору) звільняє його від виконання зобов'язань перед клієнтом (первісним кредитором) лише у випадку, коли оплата здійснена з дотриманням правил цієї статті, визначених як частиною першою, так і частиною другою.
Згідно положень частини першої статі 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В порядку ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. (ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України)
При цьому, за змістом ч.2 ст.1051 Цивільного кодексу України при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не можу ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними та допустимими доказами. (ч.2 ст.58, ст.59 Цивільного процесуального кодексу України)
Визначаючи суму яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує наступне.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок:
«10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зроблено висновок у аналогічних правовідносинах, зокрема, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».»
Відповідно до пункту 1.2 Договору розмір щомісячної комісії складає 2% від суми кредиту.
При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 щодо встановлення банком комісії у розмірі 2% річних є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Позиція Верховного Суду щодо нарахування комісії у справах за позовом АТ «Банк Кредит Дніпро» є сталою, та застосована у постановах від 11 грудня 2024 року у справі № 611/679/21 (провадження № 61-9223св23), від 29 листопада 2023 року у справі № 181/384/21 (провадження № 61-4973св22).
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення 30 089,08 грн. простроченої комісії є необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, враховуючи порушення позичальником умов договору, а також враховуючи відсутність будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог з боку відповідача, суд приходить до висновку, що цивільне (майнове) право позивача по отриманню від відповідача кредитної заборгованості, підлягає судовому захисту, тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню частково, ухвалюючи рішення, суд присуджує до стягнення з відповідача на користь позивача 53 720,58 грн - залишку простроченого кредиту, 1,24 грн прострочених відсотків, а всього 53 721,72 грн
в іншій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 552,73 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Згідно пункту 2 частини 7 ст. 265 ЦПК України, у разі необхідності в резолютивній частині також вказується про надання відстрочення або розстрочення виконання рішення.
Частиною 1 ст. 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
За висновками Конституційного Суду України, викладеними в рішенні від 26.06.2013 №5-пр/2013 у справі №1-7/2013, підставою для застосування розстрочки виконання судового рішення є наявність об'єктивних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення. До таких обставин належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.
Отже, підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
У згаданому рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи та заперечення як позивача, так і відповідача.
Таким чином, для надання розстрочки виконання судового рішення, суд встановлює у кожному конкретному випадку чи є у наявності обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі.
За практикою Європейського Суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00). Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Звертаючись з клопотанням про розстрочення виконання рішення суду відповідач не надав доказів отриманого ним фактичного доходу, та доходу членів сім'ї які з його слів перебувають на його утриманні, а тому суд позбавлений можливості оцінити дійсний майновий стан відповідача.
При цьому відповідач не позбавлений можливості під час примусового виконання рішення суду звернутись з заявою про розстрочення виконання рішення надавши документи, які підтверджують дійсне матеріальне становище його та членів його сім'ї, зокрема, але не виключно довідку ОК-5.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 258, 259, 261, 526, 612, 615, 625, 1054 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 263-265, ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 280, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за Кредитним договором № 22035000603606 від 17 лютого 2023 року на загальну суму 53 721 (п'ятдесят три тисячі сімсот двадцять одну) гривню 72 копійки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 552,73 грн.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28 травня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 5-б, оф. 5 код ЄДРПОУ 41904846);
Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).