Справа № 752/2207/26
Провадження № 2-з/752/123/26
28.05.2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді Чекулаєва С.О.,
з участю секретаря Пастух З.Ф.,
розглянувши заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та доходу від майна дитини
позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 з такими позовними вимогами:
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 96 000,00 доларів США, що є еквівалентом (станом на 27.01.2026) 4 139 520,00 гривень, які були використані не за цільовим призначенням;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 дохід, отриманий від здачі в оренду майна у розмірі 1 320 200,00 гривень.
Одночасно із позовом до суду була подана заява про забезпечення позову.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 30.01.2026 у справі №752/2207/26 заяву представника позивача, адвоката Пухальської Ірини Станіславівни про забезпечення позову задоволено частково; накладено арешт на належне ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) нерухоме майно, а саме:
1) квартиру АДРЕСА_2 ;
2) квартиру АДРЕСА_3 .
В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовлено.
Згідно постанови Київського апеляційного суду від 14.05.2026 у справі №752/2207/26 (провадження № 22-ц/824/8763/2026) ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 30.01.2026 скасовано; у задоволенні заяви представника позивача, адвоката Пухальської Ірини Станіславівни, про забезпечення позову відмовлено.
25.05.2026 від представника позивача, адвоката Пухальської Ірини Станіславівни до Голосіївського районного суду міста Києва надійшла повторна заява про забезпечення позову в якій представник позивача просить суд забезпечити позов у спосіб визначений пунктом 1 частиною першою статті 150 ЦПК України, шляхом накладення арешту на належне на праві власності ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме:
- квартиру АДРЕСА_2 ;
- машиномісце (гараж) № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_4 .
Заява про забезпечення позову від 25.05.2026 передана судді 28.05.2026.
Заява про забезпечення позову мотивована тим, що за інформацією позивача, відповідач - ОСОБА_2 офіційно не працює, інших офіційних доходів не має, єдине, що пов'язує відповідача із перебуванням на території України це нерухомість.
За наявною у позивача інформацією у період з жовтня 2025 року відповідач уклала усні договори з двома агентами (ріелторами): ФОП ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 щодо продажу належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується наданими на адвокатські запити представника позивача відповідями вказаних осіб.
Зокрема, з метою виконання домовленостей агентами на онлайн-платформі ОЛХ у період з 30.09.2025 було розміщено оголошення щодо продажу вказаної квартири, яке було знято з публікації 13.02.2026, що підтверджується листом ТОВ «ЄМАРКЕТ Україна» від 10.04.2026 №26573С.
Представник позивача також вказує, що із наданих відповідей ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 вбачається, що договірні відносини з продажу вказаної квартири були припинені за ініціативою відповідача 10.02.2026 коли останній стало відомо про наявність судової справи та постановленням судом ухвали про накладення арешту на дві квартири: квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3 .
Враховуючи викладені обставини, позивач вважає, що на сьогодні існує ризик того, що відповідач може відчужити належне їй майно і це істотно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.
Виконання судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
Зокрема, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення.
Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Предметом спору між сторонами є: стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 96 000,00 доларів США, що в еквіваленті до гривні по курсу станом на дату подання позову становить 4 139 520,00 гривень; стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 доходу, отриманого від здачі в оренду майна дитини, у розмірі 1 320 200,00 гривень.
Таким чином, загальний розмір позовних вимог становить 5 459 720,00 гривень.
Відповідно до частини першої та п'ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.
Частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якій фактично проживає боржник.
Таким чином, суд зазначає, що у разі задоволення позову про стягнення грошових коштів, розмір яких (враховуючи заявлені позовні вимоги) є значним, відповідне стягнення, в межах процедур виконавчого провадження, може бути звернуте саме на належне відповідачу нерухоме майно.
А тому, з метою реального виконання судового рішення, суд дійшов до висновку про необхідність накладення арешту на наявне у відповідача майно.
Суд наголошує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20 та від 09.06.2022 №369/16176/20.
Вирішуючи питання про забезпечення позову суд враховує те, що відповідачем вживалися заходи для відчуження належної їй квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується наданими на адвокатські запити представника позивача відповідями ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 , а також ТОВ «ЄМАРКЕТ України» щодо розміщення оголошення про продаж вказаної квартири на інтернет-ресурсі « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Суд, на підставі наявної в матеріалах справи інформації з інтернет-ресурсу Опендатабот (дата формування 22.05.2026) встановив, що ОСОБА_2 є власником: квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 42,2 кв.м. та машиномісця, загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , гараж № НОМЕР_2 .
Як вбачається з наданої представником позивача копії оголошення, розміщеного на інтернет-ресурсі «olx», вартість квартири загальною площею 42,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 становить 3 682 687,85 гривень, що є значно меншим ніж загальний розмір позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на належні відповідачу квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 42,2 кв.м. та машиномісце, загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 є належним та співмірним заходом з метою забезпечення реального виконання можливого рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів.
Згідно частини сьомої статті 153 ЦПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Згідно частини першої та другої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.
Частиною третьої статті 154 ЦПК України визначено, що суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:
1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або
2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
При вирішені питання, щодо наявності чи відсутності підстав для обов'язкового застосування зустрічного забезпечення позову суд встановив, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 має зареєстроване в установленому законом порядку місця проживання на території України: АДРЕСА_1 (дата реєстрації 14.09.2013), окрім цього, суду не було надано жодних доказів того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
Суд також звертає увагу, що за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для застосовування зустрічного забезпечення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,
Заяву представника позивача, адвоката Пухальської Ірини Станіславівни про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти арешт на належне ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) нерухоме майно, а саме:
1) квартиру АДРЕСА_2 ;
2) машиномісце, загальною площею 15 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Стягувач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ).
Боржник: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Копію ухвали про забезпечення позову направити сторонам по справі, а також виконавцю - для негайного виконання та вжиття відповідних заходів.
Суд роз'яснює, що у відповідності до частини четвертої статті 157 ЦПК України, особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали складено 28.05.2026
Суддя С.О. Чекулаєв