27 травня 2026 року м. Київ
Справа № 757/11269/24-ц
Провадження №22-ц/824/6932/2026
Резолютивна частина постанови оголошена 27 травня 2026 року
Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Узлій М.М.
сторони: позивач ОСОБА_1
відповідач Акціонерне товариство Комерційний
Банк «ПриватБанк»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Головко Ю.Г.,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів.
Позов мотивовано тим, що відповідач протиправно і незаконно без письмової згоди позивачки і її відома надіслав відомості про наявність у неї кредитної картки до Бюро кредитних історій, а саме, інформації про договір № SAMDN52000127163790 від 05.12.2013. Жодного кредитного договору у позивачки з АТ КБ «ПриватБанк» немає. Вказує, що недостовірні відомості про наявність у позивачки несплаченого кредиту наявні у Бюро кредитних історій грубо порушують її права споживача фінансових послуг. Зокрема, позивачка не може отримати будь-який грант, державну допомогу на розвиток власної справи чи кредит, а також у разі виїзду за кордон для порятунку життя і здоров'я під час війни, не зможе відкрити рахунок в банку і проводити будь-які платежі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.03.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій».
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» про захист прав споживачів залишено без задоволення.
Залишаючи позов без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду даної справи не було встановлено та визнано факту відсутності Договору про надання банківських послуг (в умовах до якого передбачена можливість, користування кредитними коштами, що і було зроблено позивачкою), договір не було визнано недійсним у судовому порядку, не був встановлений факт відсутності письмової згоди позивачки на використання та розповсюдження інформації щодо нього, не має підстав для спростування та вилучення такої інформації.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
Вказує, що представником позивача у позовній заяві було зазначено про перехід права вимоги від АТ «Мегабанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Мустанг Фінанс» та згодом до ТОВ «Фінансова компанія Єврокредит», зокрема позивач посилався на належні докази переходу права грошової вимоги за кредитним договором зокрема на копію Витягу з Додатку № 1 до Договору № GL1N426240 про відступлення прав вимоги від 03.09.2024 року щодо Відповідача (Додаток № 13 до позовної заяви), а також на копію Витягу з Додатку № 1 до Договору № 1/12 про відступлення прав вимоги від 27.12.2024 року щодо Відповідача (Додаток № 19 до позовної заяви), що було прямо зазначено, як у тексті позовної заяви, так і в переліку Додатків до неї.
Вказує, що відповідач незаконно розголосив відомості, що становлять банківську таємницю.
Позивач зазначає, що між ним та відповідачем кредитний договір не укладався. На його думку, відповідач самостійно та безпідставно нарахував кредитну заборгованість, у тому числі проценти за користування кредитом, унаслідок чого було штучно сформовано від'ємне сальдо заборгованості таким чином фактично саме відповідач має заборгованість перед ним, а тому відсутні підстави вважати кредитний договір укладеним. У зв'язку із цим, на переконання позивача, у відповідача також були відсутні правові підстави для передачі відомостей до Бюро кредитних історій, оскільки відповідний кредитний договір між сторонами не укладався.
06 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника АТ КБ «Приват Банк» адвоката Хитрової Л.В. в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення без змін.
В судовому засіданні представник АТ КБ «Приват Банк» адвокат Хитрова Л.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, до Київського апеляційного суду 26 травня 2026 року подала клопотання про розгляд поданої нею апеляційної скарги за її відсутності.
За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності позивача ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір про надання банківських послуг шляхом підписання Анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 05.12.2013.
В подальшому, користуючись банківськими послугами між сторонами була підписана і Заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 22.11.2019. Заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 22.11.2019 є частиною Договору від 05.12.2013 року (надалі - Заява про приєднання), на підставі якої видавались як нові картки, так і продовжували діяти вже отримані.
Відповідно до п. 1.3 вказаної Заяви про приєднання процентна ставка, відсотків річних визначена на рівні - 43,2 % - для карт Універсальна, 42,0 % - для карт Універсальна Gold.
Позивачем була надана письмова згода на обробку Банком її персональних даних та передачу її третім особам.
Вказаний дозвіл на передачу персональних даних підписаний Позивачем у формі Анкети - заяви від 05.12.2013, яка містить особисту інформацію позичальника та безпосередньо саму згоду в останньому абзаці перед підписом ОСОБА_1 .
Заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 22.11.2019 року підписана Позивачем також містить такий дозвіл, зокрема п. 2.1.1.10.1 розділу 3 цієї Заяви.
Як свідчить виписка по рахунку, позивачка з 2018 року користувалася зазначеними кредитними картками, власними коштами на них, кредитним лімітом, здійснювала відповідні погашення по кредиту, що свідчить про прийняття власне діями сторони умов Договору про надання банківських послуг від 05.12.2013 року, що не суперечить умовам договору.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до пункту 1 розділу III Прикінцеві положення Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» від 23 червня 2005 року № 2704-IV цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування.
У статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) закріплено, зокрема, що: бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;
кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;
користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;
кредитний правочин - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону.
У частині 1 статті 5 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, зокрема, джерелами формування кредитних історій є: відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону; відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю. Бюро має право отримувати відомості та інформацію, що зазначені у частині першій цієї статті, на договірних засадах.
Згідно із частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію про себе, що ідентифікує його як Користувача; про суб'єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1, 2 частини 1 статті 7 цього Закону.
У частині 3 статті 9 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» зазначено, що користувач має право відмовитися від укладання кредитного правочину або укласти кредитний правочин на умовах, що враховують ризики від укладання кредитного правочину, у разі відмови суб'єкта кредитної історії надати згоду на доступ до його кредитної історії та/або на передачу інформації до Бюро про кредитний правочин з Користувачем.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» Бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.
У частині 1 статті 4 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено, зокрема, що принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є: збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб'єкта цієї кредитної історії.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) бюро вилучає з кредитної історії всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього.
У пункті 5 частини 3 статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина 2 статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
У частинах 1 - 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідачів виключити всю інформацію, що міститься у кредитній історії, позивач зазначила підставою позову відсутність її письмової згоди на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо неї.
Разом з тим, відповідно до Заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 22.11.2019 позивачем була надана письмова згода на обробку Банком її персональних даних та передачу її третім особам, а тому АТ КБ «Приват Банк» мало право на передачу кредитної історії до Бюро кредитних історій.
Крім того, посилання позивача на те, що між ним та АТ КБ «Приват Банк» не було укладено кредитного договору спростовується матеріалами справи, зокрема Анкетою - заявою про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 05.12.2013,та в подальшому, користуючись банківськими послугами між сторонами була підписана і Заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг від 22.11.2019.
Крім того, факт укладення кредитного договору підтверджується матеріалами справи, а саме випискою по рахунку позивача, відповідно до якого вказана активно користувалась кредитними коштами, а тому колегія суддів вважає к=кредитний договір укладеним а доводи апеляційної скарги необґрунтованим.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення заочне Оболонського районного суду м. Києва від 17 листопада 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна