Справа № 357/8913/18 Головуючий у суді І інстанції Дубановська І.Д.
Провадження № 22-ц/824/13/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
20 травня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року у справі за позовом приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010», державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди,
У липні 2018 року приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Сидори» (далі - ПОСП «Сидори») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010» (далі - ТОВ «Еліта-2010»), державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю. (далі - державний реєстратор Мироненко Ю.Ю.) про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди.
Позов обґрунтований тим, що на підставі договору оренди землі від 30 листопада 2015 року у ПОСП «Сидори» в оренді перебувала належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 2,836 га з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030, яка знаходиться у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області. Строк оренди - 7 років.
Державна реєстрація права оренди за ПОСП «Сидори» проведена державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Поповою Л.О. згідно рішення від 14 грудня 2015 року за індексним номером 27047111.
З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ПОСП «Сидори» стало відомо, що орендована ним у ОСОБА_1 земельна ділянка передана в оренду іншій особі - ТОВ «Еліта-2010», про що був укладений договір оренди землі № 40 від 05 березня 2018 року, право оренди за яким зареєстроване відповідно до рішення державного реєстратора Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди за індексним номером 40138073 від 15 березня 2018 року.
Позивач вважав, що за наявності дійсного договору оренди з ПОСП «Сидори» і зареєстрованого в реєстрі права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030 ОСОБА_1 не мав права передавати її в оренду ТОВ «Еліта-2010»і при укладанні оспорюваного договору порушив його права як законного орендаря. Відповідно, у державного реєстратора Мироненко Ю.Ю. не було правових підстав для проведення державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ «Еліта-2010».
Посилаючись на зазначені обставини та з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог від 15 квітня 2020 року, позивач просив суд:
- визнати недійсним договір оренди землі № 40 від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030;
- скасувати рішення державного реєстратора Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40138678 від 15 березня 2018 року та припинити право оренди ТОВ «Еліта-2010» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030, що виникло на підставі договору оренди землі № 40 від 05 березня 2018 року, укладеного із ОСОБА_1 ;
- стягнути солідарно з відповідачів на його користь понесені судові витрати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, 14 квітня 2021 року позивач в особі представника - адвоката Тетері С.І. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив зупинити апеляційне провадження до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 357/3844/20, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та змінити розподіл судових витрат, стягнувши у рівних частинах з відповідачів понесені судові витрати у розмірі 29 309,97 грн (а.с. 210-218, т. 2).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права.
Вказував, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність порушених прав чи інтересів позивача, хибно ототожнивши державну реєстрацію договору оренди землі із державною реєстрацією права оренди на земельну ділянку, внаслідок чого безпідставно вважав, що договір оренди землі від 30 листопада 2015 року не набрав чинності.
Наголошує, що після 01 січня 2013 року чинність договору оренди землі визначається моментом його підписання, а не моментом державної реєстрації права оренди (постанови Верховного Суду у справах № 912/3294/18, № 912/3295/18, № 291/421/17, № 291/422/17, № 291/426/17).
Звертає увагу, що саме по собі скасування права оренди не призводить до недійсності договору оренди землі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16).
Вважає, що суд залишив поза увагою, що на момент укладення договору оренди землі із відповідачем, проведення його державної реєстрації було неможливим через зміни в законодавстві, а тому помилково витлумачив пункт 37 договору, який слід вважати таким, що встановлює набрання ним чинності з моменту лише підписання сторонами.
Також посилається на те, що відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право оренди позивача не позбавляє його права оспорювати укладені договори оренди з іншим орендарем.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі № 357/8913/18, а ухвалою від 08 липня 2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням її учасників.
22 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Марценюк Л.А. надіслала відзив на апеляційну скаргу, у якому проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, а також стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн (а.с. 10-20, т. 3).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року апеляційне провадження у справі № 357/8913/18 було зупинено до набрання законної сили рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2021 року у справі № 357/3844/20.
25 жовтня 2021 року представник ТОВ «Еліта-2010» - адвокат Косяк В.М. надіслав відзив на апеляційну скаргу, у якому також проти аргументів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, а також стягнути з позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн (а.с. 109-118, т. 3).
Ухвалою Київського апеляційного суду 04 березня 2026 року поновлено апеляційне провадження у справі № 357/8913/18 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ТОВ «Еліта-2010» - адвокат Косяк В.М. заперечував проти аргументів апеляційної скарги, посилаючись на те, що дія договору оренди землі від 30 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПОСП «Сидори», припинилась 30 листопада 2022 року, відповідно, у позивача відсутнє право, яке підлягає судовому захисту.
Інші учасники справи усудове засідання не з'явилися та/або явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що 30 листопада 2015 року ОСОБА_1 та ПОСП «Сидори» уклали договір оренди землі № б/н (т. 1 а.с. 7-8).
Відповідно до пункту 1 договору оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Сидорівська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 листопада 2015 року за № 2-1915.
Згідно із пунктом 2 договору в оренду передається земельна ділянка кадастровий номер 3220486000:04:006:0030, розташована на території Сидорівської сільської ради, загальною площею 2,836 га, в тому числі рілля 2,836 га.
Пунктом 5 договору визначено, що цей договір укладено на 7 (сім) років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Відповідно до пункту 16 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 (п'ятиденний) строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
Згідно з пунктом 37 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
14 грудня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Поповою Л.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 270047111 та внесено до реєстру запис про інше речове право № 12565123 від 10 грудня 2015 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ПОСП «Сидори», що виникло згідно з договором оренди землі № б/н від 14 грудня 2015 року (т. 1 а.с. 9).
Відповідно до відомості на виплату готівки по земельному паю згідно договорів оренди з ПОСП «Сидори» 2017 р. (5) ОСОБА_1 отримав 1 000 грн (т. 1 а.с. 10, 11).
05 березня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010» уклали договір оренди земельної ділянки № 40, предметом якого є земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 2,8360 га з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030, як знаходиться за межами населеного пункту на території Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т. 2 а.с. 3, 4).
Згідно із пунктом 3.1 договору оренди земельної ділянки цей договір укладено на 10 (десять) років. В разі, якщо жодна із сторін не повідомила письмово, за 90 календарних днів до закінчення терміну дії договору, іншу сторону про бажання не продовжувати дію цього договору, вважається, що його дія автоматично продовжена на такий самий термін і на таких самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до пункту 14.1 договору оренди земельної ділянки цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 131601870 від 20 липня 2018 року на підставі рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України індексний номер 40128149 запис про інше речове право за № 12565123 був скасований 15 березня 2018 року (т. 1 а.с. 24-26).
15 березня 2018 року державним реєстратором Мироненко Ю.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 40138073 та внесено до реєстру запис про інше речове право № за 25262043 від 05 березня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ «Еліта-2010», що виникло згідно з договором оренди земельної ділянки № 40 від 05 березня 2018 року (т. 1 а.с. 12, 13).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких порушень закону при укладенні договору оренди земельної ділянки № 40 від 05 березня 2018 року не встановлено, у зв'язку із чим підстав визнавати його недійсним немає. Також суд вважав, що сплив строку, передбаченого частиною першою статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не є підставою для відмови у державній реєстрації прав, а на момент прийняття рішення державного реєстратора Мироненко Ю.Ю. індексний номер 40138678 від 15 березня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право оренди ПОСП «Сидори» на земельну ділянку загальною площею 2,836 га з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030, що знаходиться в межах Сидорівської сільської ради, був скасований.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитися із наведеними мотивами суду першої інстанції, враховуючи таке.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року усправі № 638/2304/17).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).
Так, відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон № 161-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
При цьому суд застосовує вказані норми матеріального права у редакції, яка існувала на час укладення договору оренди, тобто на 30 листопада 2015 року.
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).
Згідно зі статтями 1, 13 Закону № 161-XIV орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди земельної ділянки є двостороннім, консесуальним, строковим та оплатним.
У частині першій статті 14 Закону № 161-XIV визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально.
Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону № 161-XIV (у редакції на момент укладення оспорюваного договору оренди від 05 березня 2018 року) є: 1) об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.
Стаття 17 Закону № 161-XIV передбачає, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договорів оренди).
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
У частині третій статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Разом із цим, у частині п'ятій статті 6 Закону № 161-XIV визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Тобто державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки. Зареєстроване право оренди землі є речовим правом.
Згідно з положеннями статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Виходячи з наведеного, використання земельної ділянки неможливе без державної реєстрації права оренди, оскільки відсутні правові підстави для цього.
З моменту укладення договору оренди землі у орендодавця виникає зобов'язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а у орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.
Метою укладення будь-якого цивільного правочину є отримання певних правових наслідків через реалізацію сторонами своїх суб'єктивних прав та обов'язків.
У справі, що переглядається, встановлено, що речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 30 листопада 2015 року, укладеного між ПОСП «Сидори» та ОСОБА_1 ,зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Поповою Л.О. від від 14 грудня 2015 року за індексним номером 27047111.
Указане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 728/5.
Водночас цей наказ скасований постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі № 357/3844/20, а тому право оренди позивача за договором оренди землі від 30 листопада 2015 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ПОСП «Сидори» на спірну земельну ділянку (10 грудня 2015 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах зазначала, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону № 161-XIV); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об'єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) конкретизувала власний правовий висновок щодо права орендаря за первинним договором оренди земельної ділянки на захист свого права, визначивши, що якщо під час дії першого договору оренди земельної ділянки був укладений другий договір з іншим орендарем і право останнього зареєстроване, то суд зможе захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати своє право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте таку можливість первинний орендар матиме лише тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди.
За відсутності реєстрації права оренди первинного орендаря у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права оренди землі за договором оренди, укладеним у період дії первинного договору, підлягають задоволенню, якщо на час ухвалення рішення суду первинний орендар матиме чинне право оренди та зможе його зареєструвати.
Як вбачається з матеріалів справи, у ПОСП «Сидори»право оренди земельної ділянки закінчилося у листопаді 2022 року.
Таким чином, станом на дату ухвалення цієї постанови у позивача відсутнє речове право, яке може бути захищене судом, а тому в задоволені його позову до ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010» слід відмовити саме з цієї підстави.
У пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 757/23249/17 (провадження № 14-95цс22) вказано, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Щодо позовних вимог ПОСП «Сидори» до відповідача - державного реєстратора комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю.Ю., то суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
В постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У пункті 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 911/1681/18 зазначено, що «спір про скасування рішення, запису щодо скасування права власності на об'єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Аверс-Сіті» на спірний об'єкт нерухомості. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру».
Схожі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 695/500/17, від 05 червня 2019 року у справі № 911/1580/18.
У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 357/11231/18 (провадження № 61-4960св20) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».
У справі, яка переглядається апеляційним судом, зміст і характер відносин між сторонами, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у ПОСП «Сидори» щодо визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речового права та припинення права оренди виник з ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010», вимога щодо скасування рішення державного реєстратора Мироненко Ю.Ю. про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки є похідною від вирішення вимоги про визнання недійсним відповідного договору, на підставі якого зареєстровано таке право на спірну земельну ділянку за ТОВ «Еліта-2010».
Натомість державний реєстратор є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позовних вимог до нього суду першої інстанції необхідно було відмовити із вказаної підстави.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Отже, за результатами розгляду цієї справи суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог, проте мотиви такої відмови є помилковими, що є підставою для зміни оскаржуваного рішення в цій частині шляхом викладу його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
Оскільки рішення суду першої інстанції змінюється лише у частині мотивів відмови в позові, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем у суді першої та апеляційній інстанціях, відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України відсутні.
Водночас відповідачами заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Вирішуючи вказані вимоги відповідачів, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини дев'ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Колегія суддів враховує, що хоча за результатами розгляду спору у позові відмовлено з підстав відсутності у позивача на момент ухвалення постанови чинного речового права (закінчення строку дії оренди), сам спір виник внаслідок послідовних дій відповідачів, передусім орендодавця ОСОБА_1 , спрямованих на усунення позивача від користування земельною ділянкою.
З матеріалів справи вбачається, що право оренди ПОСП «Сидори» було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 грудня 2015 рокуна підставі договору оренди землі від 30 листопада 2015 року. У подальшому, за скаргою ОСОБА_1 та інших осіб, Міністерство юстиції України наказом № 728/5 від 15 березня 2018 року скасувало рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди за позивачем. Як встановлено апеляційним судом, зазначений наказ скасований постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2026 року у справі № 357/3844/20, тобто скарга, наслідком якої стало анулювання реєстрації права оренди позивача, фактично виявилася безпідставною, а реєстрація права оренди підлягала відновленню.
Проте ще до видання цього наказу Мін'юсту, який тимчасово позбавив позивача можливості реалізовувати та захищати своє зареєстроване речове право, ОСОБА_1 вчинив юридично значимі дії щодо того самого об'єкта оренди, а саме 05 березня 2018 року уклав новий договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3220486000:04:006:0030, а також передав її в оренду іншому орендарю - ТОВ «Еліта-2010», з подальшою державною реєстрацією права оренди за останнім, яка відбулась на підставі рішення від 15 березня 2018 року.
Така поведінка орендодавця об'єктивно створила юридичну та фактичну перешкоду для первинного орендаря у користуванні земельною ділянкою та стала підставою для звернення до суду із цим позовом.
При цьому інший відповідач ТОВ «Еліта-2010» підтримав позицію ОСОБА_1 та заперечував проти позовних вимог, фактично наполягаючи на збереженні за ним зареєстрованого права оренди, яке виникло у той же день, коли первинне право ПОСП «Сидори» було усунуте з реєстру внаслідок видання наказу Мін'юсту.
Тобто сукупність дій відповідачів (орендодавця та нового орендаря) зумовила виникнення спору та необхідність судового захисту для позивача.
Суд апеляційної інстанції також враховує, що неможливість надати ефективний судовий захист у межах цієї справи у зв'язку із закінченням строку оренди перебуває у причинному зв'язку з попередніми діями ОСОБА_1 щодо ініціювання скасування державної реєстрації права оренди позивача. Оскільки скасування наказу Мін'юсту, яким було анульовано реєстрацію права оренди, стало можливим лише після завершення розгляду іншого судового провадження (справа № 357/3844/20, постанова від 28 січня 2026 року), затягування в часі відновлення реєстрації права оренди позивача було обумовлене саме створеною відповідачем ситуацією, а не поведінкою позивача.
Таким чином, ОСОБА_1 , ініціювавши усунення права оренди позивача та здійснивши у цей час розпорядження щодо об'єкта оренди (його передачу в іншу оренду), фактично сформував умови, за яких судовий захист, навіть у разі підтвердження дійсності права позивача, став неможливим через сплив строку дії договору.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідачів у розумінні частини дев'ятої статті 141 ЦПК України, а тому слід відмовити в задоволенні заяв представників ОСОБА_1 та ТОВ «Еліта-2010» про стягнення судових витрат з позивача й покласти відповідні витрати на відповідачів.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 березня 2021 року залишити без змін.
У задоволенні заяв ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010» про стягнення судових витрат з приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» відмовити.
Судові витрати ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010»,пов'язані із розглядом справи, покласти на цих сторін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 травня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: Т.О. Писана
Д.О. Таргоній