Справа № 607/592/26Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М.
Провадження № 22-ц/817/427/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
19 травня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
секретар - Хоміцька С.О.
з участю ОСОБА_1 та його представника - адвоката Моленя Р.Б., ОСОБА_2 та її представника - адвоката Черничинець С.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Ростислава Богдановича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2026 року, ухвалене суддею Черніцькою І.М. у цивільній справі №607/592/26 за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,
У січні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 та покласти на нього обов'язки:
-заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 200 м до місця реєстрації постраждалої особи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
-заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 200 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 ;
-заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 200 м до місця роботи та навчання постраждалих осіб ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 ;
-заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь який спосіб спілкуватися з ними;
-заборонити ОСОБА_1 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_2 та малолітнім ОСОБА_3 , або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Встановити строк обмежувального припису 6 місяців.
Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_1 протягом 10 років, однак шлюбні відносини між ними офіційно не оформлялися. У фактичному шлюбі у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не склалося, останній безпричинно вчиняв удома постійні сварки, конфлікти відбувалися і вдома, і на вулиці, двічі ОСОБА_1 застосовував до неї фізичне насильство. Син ОСОБА_3 неодноразово ставав свідком сварок, які ОСОБА_1 часто починав безпричинно.
Декілька разів ОСОБА_1 насильно виганяв з дому ОСОБА_2 разом з їхнім спільним неповнолітнім сином.
Не витримавши моральних та фізичних знущань, ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_3 змушена була переїхати до своїх батьків.
17 жовтня 2025 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відкрито провадження у справі № 607/20494/25 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
З того часу ОСОБА_1 практично кожного дня вчиняє щодо ОСОБА_2 у присутності їхнього сина ОСОБА_3 скандали із вживанням щодо них ненормативної лексики, образ та приниження, які заявниця кваліфікує як домашнє насильство у формі психологічного насильства. Також ОСОБА_1 погрожує відібрати сина. Така агресивна поведінка ОСОБА_1 негативно впливає на психоемоційний стан ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 щодня приходить до початкової школи за адресою: АДРЕСА_3 та вчиняє скандали в школі із вживанням ненормативної лексики, образ та приниження ОСОБА_2 , що заявник кваліфікує як домашнє насильство у формі психологічного насильства. Такі дії відбуваються у присутності інших дітей, педагогів та батьків. Крім того, ОСОБА_1 забирає сина зі школи силою, проти його волі, чим доводить дитину до сліз та істерик, що негативно впливає на його психоемоційний стан.
1 січня 2026 року ОСОБА_1 вчиняв щодо ОСОБА_2 у присутності їхнього сина ОСОБА_3 моральний та психологічний тиск із застосуванням грубої фізичної сили, внаслідок чого у ОСОБА_2 сильно погіршилося самопочуття, вона злякалася не лише за своє життя, а й за життя свого сина ОСОБА_3 .
У зв'язку із цим ОСОБА_2 була змушена викликати поліцію та швидку невідкладну допомогу.
За результатами приїзду представників Національної поліції було винесено термінові заборонні приписи стосовно кривдника серії АА №654417 щодо постраждалої особи ОСОБА_3 та серії АА №654416 щодо постраждалої особи ОСОБА_2 .
Заявник вказувала, що існують обґрунтовані ризики вчинення ОСОБА_1 подальшого домашнього насильства щодо неї та їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , у зв'язку з чим з метою захисту їхніх прав та інтересів просила суд заяву задовольнити.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2026 року заяву задоволено частково.
Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_1 строком на 1 місяць та визначено такі заходи тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на ОСОБА_1 обов'язків:
-заборонено наближатися до місця проживання ОСОБА_2 на відстань менше 200 метрів за адресою: АДРЕСА_2 ;
-заборонено наближатись на відстань менше 200 м до місця реєстрації ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонено наближатись на відстань менше 200 м до місця роботи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 ;
-заборонено особисто та через третіх осіб розшукувати ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який інший спосіб спілкуватися з нею;
-заборонено вести з ОСОБА_2 листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв'язку особисто та через третіх осіб.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Судові витрати віднесено на рахунок держави.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Молень Р.Б. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити у повному обсязі. Вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясував фактичні обставини справи, не встановив належними доказами факту вчинення домашнього насильства та наявності ризиків його продовження чи повторного вчинення. Надані заявницею докази підтверджують лише наявність конфліктних відносин між сторонами, однак не доводять факту домашнього насильства з боку ОСОБА_1 . Вказує, що протоколи про адміністративні правопорушення від 1 січня 2026 року судом не розглянуті, рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не прийнято, а термінові заборонні приписи останній оскаржив в адміністративному суді.
Також посилається на те, що у формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 на запитання про те, чи вчиняв ОСОБА_1 раніше щодо неї фізичне, психологічне, економічне або сексуальне насильство, відповіла «ні», що суперечить доводам заяви про видачу обмежувального припису.
Крім цього, суд першої інстанції фактично обмежив ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітнім сином, оскільки заборона контактувати із ОСОБА_2 унеможливлює погодження дати, часу та тривалості зустрічей з дитиною. Вказує, що суд не врахував права батька та дитини на спілкування, а також те, що ОСОБА_3 є малолітнім і не може самостійно організовувати зустрічі з батьком.
Також зазначає, що між сторонами існує тривалий сімейний конфлікт, пов'язаний, зокрема, зі спором про визначення місця проживання дитини, а звернення із заявою про видачу обмежувального припису спрямоване на дискредитацію ОСОБА_1 як батька та може бути використане у спорі щодо дитини.
У відзиві представник ОСОБА_2 - адвокат Черничинець С.П. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вказує, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання, а є тимчасовим заходом, який виконує захисну та запобіжну функцію, спрямовану на попередження вчинення домашнього насильства та забезпечення безпеки постраждалої особи.
Однією з ознак шкоди психологічному здоров'ю є зміна емоційного стану постраждалої особи, яка виражається у тривозі та смутку, що у даному випадку підтверджується картою виїзду швидкої медичної допомоги № 215 від 01 січня 2026 року.
В адміністративній справі № 500/162/26 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування термінових заборонних приписів до матеріалів справи було долучено відеозапис із бодікамер поліцейських з місця події 01 січня 2026 року, який вона отримала лише 15 лютого 2026 року, а тому не могла подати його під час розгляду справи судом першої інстанції.
Зазначає, що на цьому відеозаписі простежується байдуже ставлення ОСОБА_1 до дитини, оскільки він не цікавився її самопочуттям, був зосереджений на власних питаннях та звинуваченнях на адресу ОСОБА_2 , а також не намагався заспокоїти сина, коли той плакав і переживав за матір.
Свідок події ОСОБА_4 , у квартирі якого відбулася подія 01 січня 2026 року, підтвердив, що ОСОБА_2 перебувала у сильному стресі, у зв'язку з чим він викликав швидку невідкладну допомогу.
Щодо доводів про обмеження прав ОСОБА_1 як батька ОСОБА_2 зазначає, що суд першої інстанції відмовив у видачі обмежувального припису стосовно дитини, а сам ОСОБА_1 за період з 17 січня 2026 року по 17 лютого 2026 року телефонував синові лише двічі на кілька хвилин.
Також зазначає, що між ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_3 відсутній належний психоемоційний зв'язок, дитина не реагує на батька, сприймає його як сторонню особу, натомість охоче спілкується з хресним та переживає за матір.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника - адвоката Моленя Р.Б., які доводи апеляційної скарги підтримали, ОСОБА_2 та її представника - адвоката Черничинець С.П., які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду вважають законним та обґрунтованим, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у фактичних сімейних відносинах без реєстрації шлюбу.
У сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно Тернопільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану 03 лютого 2022 року.
Згідно з довідкою Тернопільської початкової школи № 3 Тернопільської міської ради № 55 від 16 вересня 2025 року ОСОБА_3 навчається у 1 класі. У довідці зазначено, що ОСОБА_2 приводить дитину до школи та забирає її зі школи, допомагає з уроками, відвідує батьківські збори, спілкується з педагогами, цікавиться успішністю та розвитком сина.
17 жовтня 2025 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відкрито провадження у справі №607/20494/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.
1 січня 2026 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_1 застосував до ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, у зв'язку з чим було здійснено виклик працівників поліції та швидкої медичної допомоги.
За результатами виїзду працівниками поліції складено протоколи про адміністративні правопорушення серії ВАД № 744143 та серії ВАД № 744144 від 01 січня 2026 року, а також винесено термінові заборонні приписи стосовно кривдника серії АА № 654416 та серії АА № 654417 від 01 січня 2026 року.
Також матеріали справи містять карту виїзду швидкої медичної допомоги № 215 від 1 січня 2026 року, з якої вбачається, що 01.01.2026 року о 13.31 год було зафіксовано виклик швидкої допомоги з приводу раптового захворювання, у ОСОБА_2 були зафіксовані скарги на тремор кінцівок, неспокій та запаморочення, зафіксовано артеріальний тиск 150/100 мм.рт.ст. (при постійному тиску 120 мм.р.т.ст) та пульс 90 ударів/хв. Адреса виклику - квартира по АДРЕСА_4 . ОСОБА_2 надано медичну допомогу, після якої її стан задовільний.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Основним нормативно-правовим актом, який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII).
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить, зокрема, обмежувальний припис стосовно кривдника.
Законом № 2229-VIII визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18(провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20).
Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22
Систематичність визначається, виходячи з кількісного показника порушення правил співжиття протягом необмеженого проміжку часу. При цьому суттєвим є саме факт повторного вчинення одного й того самого правопорушення, що свідчить про те, що застосовані заходи впливу є безрезультатними (див. постанову Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 161/16344/20).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додаються до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватися місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватися, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 569/11625/24 (провадження № 61-16935св24).
Встановивши, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тривалий час існують конфліктні відносини, які загострилися після припинення спільного проживання та звернення ОСОБА_2 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, а також те, що 01 січня 2026 року між сторонами виник конфлікт, під час якого ОСОБА_5 вчинив щодо ОСОБА_2 домашнє насильство, у зв'язку з чим заявниця викликала працівників поліції та швидку медичну допомогу, щодо ОСОБА_1 було складено протоколи про адміністративні правопорушення та винесено термінові заборонні приписи стосовно кривдника, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_2 та видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_1 строком на один місяць.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки встановлені обставини у своїй сукупності свідчать не лише про наявність між сторонами сімейного конфлікту, а й про існування ризиків продовження поведінки щодо ОСОБА_2 , яка за своїм характером має ознаки психологічного домашнього насильства.
Зокрема, психологічне насильство, на яке посилалася ОСОБА_2 , полягало у словесних образах, приниженні, вживанні щодо неї ненормативної лексики, погрозах відібрати дитину, створенні конфліктних ситуацій у присутності малолітнього сина, а також у поведінці, яка викликала у заявниці побоювання за власну безпеку та негативно впливала на її психоемоційний стан.
Такі обставини узгоджуються зі змістом складених працівниками поліції матеріалів за результатами події 01 січня 2026 року, у яких зафіксовано повідомлення про словесні образи, приниження, погрози та застосування фізичного впливу щодо ОСОБА_2 у присутності малолітнього сина.
Крім того, з карти виїзду швидкої медичної допомоги № 215 від 01 січня 2026 року вбачається, що після зазначеної події у ОСОБА_2 були зафіксовані скарги на тремор кінцівок, неспокій та запаморочення, зафіксовано підвищення артеріального тиску, що узгоджується з її доводами про негативний вплив поведінки ОСОБА_1 на її психоемоційний стан.
Доводи апеляційної скарги про те, що протоколи про адміністративні правопорушення не розглянуті судом, а рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не прийнято, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки обмежувальний припис не є заходом юридичної відповідальності та не потребує попереднього встановлення вини особи у кримінальному чи адміністративному провадженні.
У справах цієї категорії суд вирішує не питання винуватості особи, а оцінює наявність ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та необхідність тимчасового захисту постраждалої особи.
Посилання ОСОБА_1 на оскарження термінових заборонних приписів в адміністративному суді також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки сам по собі факт їх оскарження не свідчить про незаконність таких приписів та не виключає обов'язку суду у цій справі оцінити всі наявні докази в їх сукупності.
Крім цього, як встановлено у суді апеляційної інстанції, рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі №500/162/26 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування термінових заборонних приписів відмовлено.
Не заслуговують на увагу і доводи про те, що у формі оцінки ризиків ОСОБА_2 на запитання про те, чи вчиняв ОСОБА_1 раніше щодо неї фізичне, психологічне, економічне або сексуальне насильство, відповіла «ні». Така відповідь не може оцінюватися ізольовано від інших доказів у справі, зокрема пояснень заявниці, обставин події 01 січня 2026 року, змісту складених працівниками поліції матеріалів, карти виїзду швидкої медичної допомоги та показань свідка.
Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами існує лише сімейний конфлікт, пов'язаний зі спором щодо визначення місця проживання дитини, є необґрунтованими. Сам по собі сімейний конфлікт не є підставою для видачі обмежувального припису, однак у разі, коли такий конфлікт супроводжується поведінкою, яка викликає у постраждалої особи побоювання за свою безпеку, спричиняє емоційну невпевненість або негативно впливає на її психоемоційний стан, суд вправі застосувати спеціальні заходи, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції не задовольнив заяву в повному обсязі, а видав обмежувальний припис лише щодо ОСОБА_2 та лише строком на один місяць, відмовивши у видачі обмежувального припису щодо малолітнього ОСОБА_3 . Такий підхід свідчить про дотримання судом принципу пропорційності та балансу між необхідністю захисту заявниці і недопущенням надмірного втручання у права ОСОБА_1 .
Доводи про те, що встановлені судом обмеження унеможливлюють спілкування ОСОБА_1 із сином, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки суд першої інстанції не встановлював заборони на спілкування з дитиною та не видавав обмежувального припису щодо малолітнього ОСОБА_3 .
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України», №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Рішення суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Моленя Ростислава Богдановича - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28 травня 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Храпак Н.М.