Справа № 463/4178/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/811/1217/26 Доповідач: ОСОБА_2
25 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 захисника підозрюваного ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 01 травня 2026 року,
з участю: прокурора ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_6 ,
підозрюваного ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
встановила:
даною ухвалою клопотання слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, ОСОБА_9 - задоволено.
Застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід тримання під вартою.
Строк тримання під вартою ОСОБА_7 рахувати з часу оголошення ухвали 1 травня 2026 року.
Строк дії ухвали становить 60 (шістдесят днів), тобто до 29 червня 2026 року включно.
Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді адвокат ОСОБА_6 захисник підозрюваного ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді, та застосувати до ОСОБА_7 міру запобіжного заходу домашній арешт з внесенням застави.
В обґрунтування апеляційної скарги покликається на те, що суд не дослідив у повній мірі таку нововиявлену обставину, як психічні розлади здоров'я ОСОБА_7 .
Крім того, в засіданні було запропоновано призначити судово-медичну експертизу щодо придатності ОСОБА_7 для проходження військової служби, оскільки члени ВЛК проігнорували таку довідку.
Звертає увагу на те, що ОСОБА_7 не переховувався, а після виходу з військової частини перебував за місцем реєстрації, оскільки будучи по вірі Свідком Єгови не може приймати участь у безпосередньому бойовому контакті з ворогом зі зброєю у руках.
Вказує, що ОСОБА_7 неодноразово заявляв про своє бажання бути корисним для держави на іншій посаді для захисту України не уникаючи служби.
Зазначає, що суд не дослідив службову характеристику ОСОБА_7 , в якій описується неспроможність нести якісно службу у зв'язку з психічними розладами.
Заслухавши доповідь судді, виступ підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали подану апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_8 , яка заперечила проти задоволення скарги захисника, обговоривши наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею належним чином дотримані.
З матеріалів справи вбачається, що першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Львові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №62026140110002804 від 28 квітня 2026 року за ч. 5 ст. 407 КК України.
1 травня 2026 року в даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
Колегія суддів погоджується з доводами слідчого судді про те, що підозрюваний, обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, а відтак перебуваючи на волі з метою уникнення кримінальної відповідальності може переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Окрім того, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, може продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, оскільки в судовому засіданні першої інстанції вказав, що перебував у розшуку у зв'язку з неявкою у ТЦК та СП і не бажав нести військову службу. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного не суперечить приписам п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України. Наведені дані про особу підозрюваного, який раніше не судимий, не гарантують запобігання встановленим ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В оскаржуваній ухвалі слідчий суддя обґрунтовано послався на правові висновки, викладені у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі №573/838/24 (провадження №51-603км25), відповідно до якого українське законодавство не передбачає виключення з обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях та постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2025 року у справі №573/406/24 (провадження №51-317км25) відповідно до якого перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов'язку всіма громадянами України, в тому числі й Свідками Єгови.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Однак, ч. 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_7 підозрюється, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у зв'язку із чим відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підставно не визначав розмір застави.
З огляду на зазначене колегія суддів, погоджується з висновками слідчого судді, щодо відсутності підстав для визначення розміру застави.
Мотиви прийнятого слідчим суддею рішення викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам ст. 196 КПК України.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Доводи, на які послалася в апеляційній скарзі сторона захисту, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки були враховані слідчим суддею при прийнятті рішення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді постановлена обґрунтовано, належним чином мотивована, відповідає вимогам КПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 захисника підозрюваного ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 01 травня 2026 року, якою застосовано до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді