27 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 914/1876/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни
на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогаз Тепло"
до фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни
про стягнення 33 225,46 грн,
15.05.2026 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в електронному суді надійшла касаційна скарга фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі № 914/1876/25.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі № 914/1876/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а)касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в)справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини сьомої зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено у розмірі 3 028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом поданого у 2025 році позову у цій справі є стягнення 33 225,46 грн, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 100 = 302 800,00 грн), а тому у розумінні ГПК України справа № 914/1876/25 є малозначною, а оскаржувані судові рішення не підлягають касаційному перегляду.
Разом із цим у тексті касаційної скарги фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни зазначено, що значний суспільний інтерес у даній справі полягає у тому, що станом на дату звернення із цією касаційною скаргою ним не виявлено оприлюднених постанов Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, проте на порталі Судової влади уже у двадцяти чотирьох справах є рішення Господарського суду Львівської області з одного і того ж предмету спору, з одними і тими ж аргументами позивача, з одним і тим ж суб'єктним складом учасників (ТОВ «Нафтогаз тепло» - позивач; той чи інший ФОП - відповідач), а також п'ять постанов Західного апеляційного господарського суду по цих справах, в яких до аналогічних висновків приходить суд апеляційної інстанції, ігноруючи при цьому, доводи скаржників. Отже, кількість таких справ тільки збільшується, а фізичні особи-підприємці не можуть досягти справедливості у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, справа має виняткове значення для скаржника, оскільки за оскаржуваними рішеннями присуджено сплатити борг за послуги, які фактично не надавались, а далі будуть надходити вимоги позивача щодо сплати цих послу з постачання теплової енергії. На думку скаржниці, лише Верховний Суд може належним чином оцінити її твердження та доводи та викласти правову позицію, яка в подальшому буде використовуватись судами нижчих інстанцій.
Проте, посилання скаржника на наявність судових рішень попередніх інстанцій не свідчить про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених у касаційній скарзі, а лише - про наявність обставин справ, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.
Отже, скаржник не довів винятковості справи та значного суспільного інтересу, тоді як доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з судовими рішеннями щодо застосування норм права, що є прерогативою судів попередніх інстанцій під час розгляду справи по суті, а тому не містить випадку, передбаченого підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника, який належних обґрунтувань не навів.
Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.
Додатково слід звернути увагу скаржника на те, що незгода із судовим рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при його ухваленні, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності втрутитися у зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішень судів попередніх інстанцій тільки через те, що такі рішення оскаржено і скаржник вважає їх незаконними, а тому підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни немає.
Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі № 914/1876/25 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки їх подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Станько Світлани Степанівни на рішення Господарського суду Львівської області від 15.10.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі № 914/1876/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ