8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
в порядку ст. 345-4 ГПК України
"21" травня 2026 р. м. ХарківСправа № 922/3644/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельової С.М.
розглянувши звіт (вх, №9944 від 24.04.2026) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23
по матеріалам справи
за позовом Сумського обласного центру зайнятості в особі Сумської філії Сумського обласного центру зайнятості, м. Суми
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, м. Харків
про стягнення 14 065,56 грн
за участю представників:
не з'явилися
У серпні 2023 року Сумський обласний центр зайнятості в особі Сумської філії Сумського обласного центру зайнятості звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 14 065,56 грн у вигляді завданої матеріальної шкоди в розмірі виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 06.09.2022 по 19.12.2022.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь Сумського обласного центру зайнятості в особі Сумської філії Сумського обласного центру зайнятості (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, 45; код ЄДРПОУ 45013622; шляхом перерахування коштів на р/р UА778201720355419111700706385 Держказначейської служби України, м. Київ, МФО: 820172, код ЄДРПОУ: 03491406, отримувач: Сумський обласний центр зайнятості) суму у розмірі 14 065,56 грн завданої матеріальної шкоди в розмірі виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю у період з 06.09.2022 по 19.12.2022, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн.
26 грудня 2023 року судом на примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05 грудня 2023 року був виданий наказ.
17 листопада 2025 року Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області (надалі - Головне управління) подало до Господарського суду Харківської області повідомлення (вх. №26598) про бездіяльність боржника
26 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» Сумський обласний центр зайнятості звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою (вх.№27490) про зобов'язання Боржника - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) подати звіт про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 протягом десяти днів з дня отримання ухвали суду.
Суд своєю ухвалою від 04 грудня 2025 року частково задовольнив заяву (вх. №27490 від 26.11.2025) Сумського обласного центру зайнятості про зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення у справі № 922/3644/23. Зобов'язав Відповідача (боржника) - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) у строк 50 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, подати суду звіт про виконання судового рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23.
22 січня 2026 року на адресу Господарського суду Харківської області за підписом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Баєвої Галини надійшов звіт (вх. №1840) про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23, у якому просить суд продовжити строк для подання звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23.
Ухвалою від 26.01.2026 суд прийняв звіт (вх. №1840 від 22.01.2026) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 та призначив його розгляд у судовому засіданні на "12" лютого 2026 р. о 13:00.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.03.2026 відмовлено у прийнятті звіту (вх. №1840 від 22.01.2026) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 та зобов'язано Відповідача (боржника) - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) у строк 30 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, подати суду звіт про виконання судового рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23.
Також, в зазначеній ухвалі суду було розглянуто питання щодо накладення штрафу за наслідками розгляду звіту, де було викладено наступне.
"Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили; застосування процесуальних засобів судового контролю не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо; такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу накладається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту.
Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. Дана позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.
Отже переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, зокрема, зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд не вбачає підстав для накладення у даному випадку штрафу за наслідками відмови у прийнятті поданого звіту.
Проте, суд встановивши для Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк на подання звіту про виконання судового рішення у даній справі терміном в тридцять днів попереджає останнього, що у разі неналежного виконання своїх обов'язків буде вимушений застосувати санкції, у зв'язку з невиконанням судового рішення, при цьому враховуючи усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаючи оцінку діям боржника його посадових осіб, спрямованих на виконання судового рішення, ступінь вини та обсяг законодавчо визначених повноважень.".
24 квітня 2026 року на адресу Господарського суду Харківської області за підписом начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області Баєвої Галини надійшов звіт (вх. №9944) про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23, у якому просить суд затвердити звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 та в разі не затвердження звіту - не накладати на керівника суб'єкта владних повноважень штраф.
Ухвалою від 27.04.2026 прийнято звіт (вх, №9944 від 24.04.2026) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 до розгляду та призначено розгляд звіту про виконання судового рішення у судовому засіданні на "07" травня 2026 р. о 12:45.
Ухвалою від 07.05.2026 повідомлено всіх учасників справи, що судове засідання стосовно розгляду звіту (вх, №9944 від 24.04.2026) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 відбудеться 21 травня 2026 року о(б) 10:30 год.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися, проте було надано додаткові пояснення (вх. №11759 від 15.05.2026) у яких зазначено, що відповідно до поданого до суду звіту боржник посилається про забезпечення реального виконання рішення суду від 05.12.2023 у справі № 922/3644/23 лише після зміни способу його виконання. Так, у листі - відповіді боржника від 05.05.2026 № 2000-0901-6-78504 (т. 2 а.с. 54) на запит стягувача, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області підтвердило, що у разі прийняття судом ухвали про зміну способу та порядку виконання рішення суду від 05.12.2023 у справі № 922/3644/23 та встановлення способу виконання даного рішення шляхом зобов'язання боржника вчинити дії, а саме виплатити стягувачу кошти, ухвала суду буде виконана боржником відповідно до вимог статті 326 ГПК України безпосередньо після набрання нею законної сили.
Таким чином, в межах розгляду звіту про виконання судового рішення (ст. 345-4 ГПК України), враховуючи тривале невиконання судового рішення, а також з метою реального та швидкого його виконання, відновлення порушеного права стягувача, Сумський обласний центр зайнятості не заперечує проти зміни способу виконання судового рішення, оскільки це усуне формальні перешкоди та суттєво пришвидшить його фактичне виконання боржником. При цьому зазначені гарантії з боку боржника викладені у листі, які наявні в матеріалах справи.
Розглядаючи та аналізуючи звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23, суд приходить до висновку про відмову у його задоволення з підстав зміни способу виконання судового рішення, виходячи з наступного.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері пенсійного забезпечення та загальнообов'язкового державного соціального страхування. Маючи статус юридичної особи публічного права, ПФУ діє не як приватний суб'єкт, а як носій владних повноважень, що накладає на нього підвищену відповідальність за дотримання законності. (п. 1 Положення про ПФУ (Постанова КМУ № 280).
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Враховуючи статус ПФУ як органу влади, вбачається, що останній не може діяти на власний розсуд або ігнорувати судові акти. Будь-яке зволікання у виконанні рішення суду з боку ПФУ розцінюється як порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд), частиною якого є стадія виконання рішення.
Пенсійний фонд України є суб'єктом державного сектору та розпорядником публічних коштів (відповідно до п. 48 ст. 2 Бюджетного кодексу України та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відкритість використання публічних коштів»), його обов'язок щодо виконання рішення суду є безумовним.
Суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (справи «Кечко проти України» та «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України») саме щодо тих обставин, де було зазначено саме щодо органу державної влади, який на підставі судового рішення набув статусу боржника, тобто орган державної влади не може посилатися на відсутність коштів, бюджетних асигнувань або недоліки внутрішніх процедур (в т.ч. Порядок № 845) як на причину невиконання зобов'язання. Оскільки остаточне судове рішення кореспондується з принципом обов'язковості судового акта, закріпленим у ст. 129-1 Конституції України та ст. 326 ГПК України.
Отже, ГУ ПФУ, як Боржник у господарському процесі, зобов'язаний забезпечити повне та своєчасне виконання рішення суду та здійснити всі належні дії, тобто зобов'язаний сприяти виконанню (надавати необхідні відомості та не чинити перешкод процедурі списання) судового рішення.
Відповідно до п. 3 Порядку № 845 та Законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», обов'язок сплати боргу покладається на боржника, оскільки саме рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 стосується стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344), враховуючи викладене у п. 2 Порядку №845 ("..боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи.,"), отже останній зобов'язанний сприяти виконанню рішення суду: мати кошти на рахунках, подавати звіти, здійснювати будь-які заходи спрямовані на виконання рішення суду, у тому числі звернення, для ініціювання процедури пошуку коштів, до Кабінету Міністрів України, яким координується і спрямовується діяльність ПФУ.
Стосовно Казначейства, суд зазначає, що на нього покладено обов'язок здійснення безпосереднього перерахунку (списання) коштів з рахунків боржника за якими є державний орган та здійснення відповідного контролю щодо виконання судового рішення.
Суд зазначає, що оскільки обов'язок покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344), як на Боржника, то відповідальним за це списання є Боржник, а платником може буде вказано Казначейство, у разі якщо кошти йдуть за державною програмою.
У частині 9 розділі VI. Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України визначено, що 1) рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні;
2) відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Якщо для відшкодування такої шкоди необхідні додаткові кошти понад обсяг бюджетних призначень, в установленому законодавством порядку подаються відповідні пропозиції щодо внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) та/або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету (місцевого бюджету);
3) у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Казначейство України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання;
Органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету (місцевих бюджетів), у випадках, визначених цим пунктом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення.
За результатами службового розслідування органи державної влади (органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування) та органи Казначейства України у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетам), з пред'явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб цих органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
Якщо збитки, завдані державному бюджету (місцевому бюджету), є результатом спільних дій або бездіяльності кількох посадових та службових осіб, що призвели до завдання шкоди фізичним чи юридичним особам, такі посадові та службові особи несуть солідарну відповідальність згідно з Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами України.
Суд звертає увагу на правові позиції ЄСПЛ та Верховного Суду що стосуються виконання рішень викладаючи їх нижче.
У справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) викладено, що "Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (980_045), N 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-III)".
У справі "Шмалько проти України" (рішення від 20.07.2004) ЄСПЛ посилаючись на національне законодавство: "27. Стаття 11 Закону (202/98-ВР) встановлює відповідальність державного виконавця за неналежне виконання своїх обов'язків та передбачає відшкодування шкоди, заподіяної державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення. Статтею 13 передбачено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду.
4. Наказ Державного казначейства України "Про затвердження Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства" (z1001-01) від 5 жовтня 2001 року.
28. Відповідно до п. 3.6 Наказу (z1001-01) примусове списання (стягнення) коштів здійснюється за тим самим кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким би здійснювався платіж, якщо б оплата була проведена не примусово." та викладає свої висновки: "43. Суд наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_004). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (980_079) від 19.03.1997 р., Report of Judgments and Decisijns 1997-II, с. 510, п. 40).
44. Орган державної влади не має права посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про виплату боргу. Зрозуміло, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Але затримка не може бути такою, що зводить нанівець сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" (980_075) [GC], заява N 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). У справі, що розглядається, не можна було, посилаючись на нібито фінансові труднощі, яких зазнавала держава, перешкоджати заявникові отримати вигоду від ухваленого на його користь судового рішення, що було для нього надзвичайно важливо. Рішення стосувалося надання заявнику компенсації органами державної влади через їх неспроможність забезпечити заявника в період з 1996 до 1998 року безкоштовними ліками, які заявник мав приймати щоденно. Тому Суд вважає, що випадок заявника з огляду на його вік, стан здоров'я та природу інвалідності вимагав від відповідних органів виконати рішення суду та виділити необхідні кошти без неналежних затримок.
45. Суд зауважує, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.11.2001 р. залишалося невиконаним, у цілому або частково, принаймні до 7 лютого 2003 року, коли заборгованість була виплачена заявнику повністю. Суд також зауважує, що виконавче провадження було відкрите 19.04.2002 р., тобто майже через п'ять місяців після того, як рішення суду на користь заявника було винесене та набрало чинності.
46. Не виконуючи рішення суду у цій справі протягом 1 року 2 місяців і 8 днів, органи державної влади тим самим позбавили положення пункту 1 статті 6 усякого сенсу. Це сталося тому, що влада не передбачила відповідних витрат у державному бюджеті, який діяв на той час.".
У справі "Рисовський проти України", заява № 29979/04 (рішення від 20.10.2011 (остаточне - 20.01.2012) ЄСПЛ посилається не тільки щодо затягування виконання судового рішення, що "...державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119)."
"... 52. Насамперед Суд повторює, що відповідно до його значної за обсягом практики виконання остаточного рішення, постановленого судом, розглядається як невід'ємна частина «суду» в розумінні статті 6 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsbyv. Greece), Reports of Judgments and Decisions, 1997-11, n. 40, від 19 березня 1997 року, та зазначене вище рішення у справі «Гумбатов проти Азербайджану» (Humbatov v. Azerbaijan), п. 28), а тривале невиконання національними органами судового рішення, постановленого проти них, становить, за загальним правилом, порушення цього положення (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява № 40450/04, пункти 53-54, ECHR 2009-... ".
...55. Не вживши необхідних заходів для виконання остаточного рішення суду у цій справі, органи влади позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції їхньої корисної дії.
...71. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність до бросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).".
У справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia) зазначено: "Не забезпечивши виконання судових рішень, уряд позбавив заявника можливості отримати кошти, які той цілком підставно очікував. Уряд не зміг обґрунтувати свою бездіяльність. Водночас, на думку Суду, відсутність коштів не може слугувати виправданням невиконання судових рішень. Таким чином, мало місце порушення ст. 1 Протоколу (994_174)".
Суд також звертає увагу на позицію Конституційного Суду України викладену у Рішенні № 11-рп/2012 від 25.04.2012, щодо розгляду порушених у конституційному зверненні питання, зазначив: "За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Конституційний Суд України в абзаці одинадцятому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 березня 2011 року № 2-рп/2011, посилаючись на позицію Європейського суду з прав людини, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права".
Застосовуючи до спірних правовідносин висновки рішень ЄСПЛ, суд звертає увагу саме на обов'язок державних органів, які виконують свої обов'язки в особі держави, що повинні здійснювати всі належні дії на виконання судового рішення дотримуючись принципу обов'язковості судового акта, закріпленим у ст. 129-1 Конституції України. А отже, враховуючи вищевикладене суд зазначає, що державний орган не може посилатися на брак коштів або відсутність бюджетних асигнувань як на причину невиконання судового рішення, при цьому як Боржник так і Казначейство несе повну відповідальність за виконання остаточного судового рішення, а тривала затримка у його виконанні є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини та ст. 129-1 Конституції України.
Крім того, суд вважає за доцільне викласти висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладені у Постанові від 26.01.2026 у справі №480/13268/23, а саме:
"38. В той же час, суди правильно виходили з того, що в будь-якому випадку у спірних правовідносинах управління органу казначейства є встановленою Законом № 1404-VIIІ та Порядком № 845 особою, що, зокрема, здійснює безспірне списання коштів за рішеннями судів про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів.
39. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначено Порядком № 845.
40. У касаційній скарзі зазначено про необхідність формування Верховним Судом правового висновку щодо застосування можливості застосування до спірних правовідносин положення Порядку № 845, а саме розділу «Безспірне списання коштів з рахунків боржника», зокрема пунктів 31, 32.
41. Однак, Верховний Суд вже викладав такий висновок у постанові від 25 листопада 2019 року у справі № 200/4120/19-а, який полягає у такому.
42. Пунктами 31, 32 Порядку № 845 визначено, що у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.
Якщо у боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою.
Боржник або бюджетна установа, що здійснює централізоване обслуговування боржника, зобов'язані протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органу Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ними з метою виконання судового рішення, та у разі, коли в результаті здійснення таких заходів не забезпечено виконання судового рішення у повному обсязі, - надсилати щомісяця повідомлення про вжиті заходи.
На період виконання вимоги орган Казначейства здійснює проведення платежів за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи щодо операцій, пов'язаних із централізованим обслуговуванням боржника, лише за платежами, зазначеними в пункті 25 цього Порядку.
Орган Казначейства забезпечує облік та зберігання виконавчих документів до їх виконання в повному обсязі або повернення стягувачу.
Безспірне списання коштів з рахунків боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника, здійснюється органом Казначейства з моменту відкриття відповідних асигнувань (надходження коштів на рахунок) на підставі розрахункового документа, оформленого відповідно до вимог законодавства.
43. Отже, відповідно до положень Порядку № 845 безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган Держказначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Держказначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.
44. Враховуючи, що вказаний висновок відповідає і правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 03 липня 208 року у справі № 910/13057/16, відсутні підстави для відступлення від нього, як про це просить скаржник у касаційній скарзі. З аналізу вказаних судових рішень вбачається стала практика Верховного Суду щодо виконання судових рішень органами Казначейства.
45. У постанові від 03 липня 208 року у справі № 910/13057/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відсутність відкритих рахунків в органах Казначейства не може стати підставою для невиконання судового рішення. Водночас Законом № 4901-VI не передбачено такого винятку щодо поширення його дії на виконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за яким є державний орган, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника. Не передбачено такого винятку й іншим чинним законодавством України.
46. У контексті зазначеного Верховний Суд бере до уваги, що відповідно до підпункту 2 пункту 4, підпунктів 2 і 7 пункту 5 Порядку № 845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.
47. Тобто навіть відсутність нормативної регламентації порядку виконання судового рішення за фактичних обставин, що склалися між учасниками спору, зумовлює необхідність встановлення та вжиття заходів, необхідних для виконання судового рішення саме компетентним органом, адже ефективна і законодавчо, і практично організація системи виконання рішень є позитивним обов'язком держави.
48. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач повинен вживати всіх заходів по виконанню вказаного вище рішення суду, встановлених Порядком № 845.
49. Натомість, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення скаржником комплексу дій, передбачених Порядком № 845, спрямованих на виконання означеного рішення суду.
50. При цьому, Верховний Суд наголошує, що згідно з приписами пункту 12 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетними установами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
51. Частиною першою статті 25 БК України регламентовано, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
52. Підпункт 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України передбачає, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
...
56. Верховний Суд наголошує, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права та є практикою, несумісною з положеннями Конвенції.
57. Згідно з рекомендаціями, викладеними у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх як частину своїх посадових обов'язків. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію верховенства права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.
58. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 березня 2025 року у справі № 560/3831/19.
59. Також у касаційній скарзі зазначено про необхідність відступлення від правового висновку щодо застосування Порядку № 845, сформованому у постанові Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 910/2226/16. Проте, у вказаному судовому рішенні суд касаційної інстанції не застосовував норми Порядку № 845."
Отже, оскільки сторони дійшли згоди щодо можливого способу виконання судового рішення від 05.12.2023 у справі №922/3644/23, а також в межах судового контролю за виконанням судового рішення суд дійшов висновку задовольнити клопотання стосовно зміни способу виконання судового рішення, встановивши спосіб його виконання шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) виплатити Сумському обласного центру зайнятості (код ЄДРПОУ 03491406) завдану матеріальну шкоду в розмірі 14 065,56 грн (чотирнадцять тисяч шістдесят п'ять гривень 56 копійок) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Суд зазначає, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Отже, зміна способу та порядку виконання рішення можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у порядку і спосіб, які встановлені раніше. При цьому Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи утруднюють його виконання, а тому суд оцінює докази, надані на підтвердження таких обставин, за приписами ст. 86 ГПК України. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого ст. 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з'ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі №6-1829цс15.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Отже, з урахуванням наведеного, суд звертає увагу, що саме на заявника покладається обов'язок доведення перед судом у порядку приписів статей 76-79 ГПК України винятковості випадку для можливості зміни способу та порядку виконання рішення з визначенням конкретних нових заходів для реалізації цього рішення.
Як свідчать матеріали справи, після винесення рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23, а ні з боку боржника, а ні з боку Державної казначейської служби України у Харківській області не виконується обов'язок щодо сплати визначеної у рішенні суду спосіб передбачений його резолютивною частиною певної суми стягувачу.
Невиконання боржником судового рішення, вказують на неможливість з боку ДКУ здійснити безспірне списання з рахунків боржника на користь стягувача, а отже виконання судового рішення стає неможливим.
Суд зауважує, що на момент винесення зазначеної ухвали доказів виконання рішення суду у даній справі не надано.
У зв'язку з неможливістю виконання рішення суду про стягнення грошових коштів, заявник просить господарський суд змінити спосіб виконання рішення встановивши спосіб його виконання шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити Сумському обласного центру зайнятості завдану матеріальну шкоду в розмірі 14 065,56 грн (чотирнадцять тисяч шістдесят п'ять гривень 56 копійок) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
Обраний заявником спосіб захисту порушеного права та інтересу є ефективним та таким, що відповідає характеру його порушення, оскільки спрямований на вжиття судом певних заходів за для відновлення порушених прав заявника, що пов'язані з невиконанням боржником покладених на нього рішенням суду обов'язків з оплати заборгованості за договором.
Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення.
Саме з метою забезпечення своєчасного захисту та відновлення порушеного права особи, у даному випадку стягувача, в Господарському процесуальному кодексі Україні закріплено інститут встановлення чи зміни способу або порядку виконання судового рішення, який має бути дієвим та сприяти захисту порушеного права особи, на користь якої постановлено судове рішення.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11 - рп/2012).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч. 4 ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справах "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997).
Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (рішення ЄСПЛ Войтенко проти України від 29.06.2004).
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
З урахуванням вищевикладеного господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви та зміни способу виконання рішення.
Отже, оскільки звіт поданий Боржником не відповідає додержанню окремих вимог передбачених пунктами 5 та 6 частини 2 статті 345-3 ГПК України, проте сторони під час розгляду звіту (вх. №9944 від 24.04.2026) дійшли згоди стосовно зміни способу виконання, суд дійшов висновку про відмову у його прийнятті.
За змістом ч. 3 ст. 345-4 ГПК України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 345-2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 345-2 ГПК України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання боржником відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців. Суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника, якщо боржник є юридичною особою.
Отже, з огляду на те, що суд відмовив у прийнятті звіту Боржника, суд встановлює для Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк на подання звіту про виконання судового рішення у даній справі терміном в 50 (п'ятдесят) днів.
Щодо накладення штрафу за наслідками розгляду звіту, суд зазначає наступне.
Невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили; застосування процесуальних засобів судового контролю не повинно зумовлювати порушення основоположних засад судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо; такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.
Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Можливість накладення штрафу накладається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту.
Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду. Дана позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19.
Отже переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, зокрема, зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, щоб це не призводило до порушення основоположних засад судочинства та щоб такі засоби не були надмірними за визначених умов та не призводили до порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України, а також Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, суд не вбачає підстав для накладення у даному випадку штрафу за наслідками відмови у прийняті поданого звіту, оскільки під час розгляду такого звіту (вх. №9944) судом було змінено спосіб виконання рішення суду.
Проте, суд встановивши для Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області новий строк на подання звіту про виконання судового рішення у даній справі терміном в 50 днів попереджає останнього, що у разі неналежного виконання своїх обов'язків буде вимушений застосувати санкції, у зв'язку з невиконанням судового рішення, при цьому враховуючи усі обставини, які стали причиною невиконання судового рішення, надаючи оцінку діям боржника його посадових осіб, спрямованих на виконання судового рішення, ступінь вини та обсяг законодавчо визначених повноважень.
Керуючись ст. 233-235, 331, 335-3, 345-4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Відмовити у прийнятті звіту (вх. №9944 від 24.04.2026) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23.
2. Змінити спосіб і порядок виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23, встановивши новий спосіб виконання:
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) виплатити Сумському обласного центру зайнятості (40030, м. Суми, Майдан Незалежності, будинок 3-1, код ЄДРПОУ 03491406) завдану матеріальну шкоду в розмірі 14 065,56 грн (чотирнадцять тисяч шістдесят п'ять гривень 56 копійок) та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).
3. Виконання рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 здійснювати з урахуванням цієї ухвали.
4. Зобов'язати Відповідача (боржника) - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) у строк 50 календарних днів з дня отримання цієї ухвали, подати суду звіт про виконання судового рішення Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3644/23 з урахуванням зміни способу виконання судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена, в порядку ст.ст. 255 - 257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.
Ухвалу складено та підписано 26 трав2026 року.
Суддя Жигалкін І.П.