8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/3575/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ-2", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТАЛЛІС", м. Харків
про стягнення 51 090,36 грн
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ-2" (надалі - Позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області 06 жовтня 2025 року з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТАЛЛІС" про стягнення боргу у розмірі 48 956,40 грн по Договору підряду №26/12/24 від 26.12.2024, пені у розмірі облікової ставки НБУ у сумі 1413,70 грн, суми 3 % річних у розмірі 273,62 грн та просить суд покласти на Відповідача суму судових витрат, понесених Позивачем.
Також Позивач у позовній заяві зазначає про те, що ним було встановлено, що 16.09.2025 Відповідач змінив засновників, а 17.09.2025 ним було змінено назву з Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Спецбудгруп" (код ЄДРПОУ 42678508) на Товариство з обмеженою відповідальністю "ОРТАЛЛІС" (код ЄДРПОУ 42678508), також ним було змінено адресу та на теперішній час Відповідач зареєстрований за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 10 та на підтвердження зазначеного надає витяги про зміну даних.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ-2" залишено без руху, встановлено строк 5 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду: уточнення ціни позову та розміру сум, що заявлені до стягнення, окремого обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються чи оспорюються, уточнення доказів, що підтверджують обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги.
14 жовтня 2025 року, в межах строку встановленого судом, до суду Позивачем подано заяву (вх. № 23846) про усунення недоліків, в якій серед іншого Позивач зазначив уточнення ціни позову та розміру сум, що заявлені до стягнення, а саме: у виправленому тексті позовної заяви зазначає до стягнення суму у розмірі 51 090,36 грн (де: борг у розмірі 48 956,40 грн по Договору підряду №26/12/24 від 26.12.2024, пеня у розмірі облікової ставки НБУ у сумі 1787,91 грн, сума 3 % річних у розмірі 346,05 грн).
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.10.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі; дану справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Судом встановлено, що Позивач та Відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Відтак, для надання можливості сторонам реалізувати власні процесуальні права, останні були повідомлені в порядку приписів ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України шляхом направлення ухвали суду від 16.10.2025 в електронній формі до Електронного кабінету із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Отже Позивач та Відповідач отримали ухвалу суду від 16.10.2025 про відкриття провадження у справі № 922/3575/25 - 30.10.2025 о 16:14 та 30.10.2025 о 16:10 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в матеріалах справи.
З урахуванням викладеного, судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення сторін про розгляд справи, а в розумінні ст. 120, 242 ГПК України сторони вважаються такими, що належним чином повідомлені про такий розгляд.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Розгляд справи відбувається у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
26 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БМК Спецбудгруп» за кодом ЄДРПОУ 42678508 (далі - Замовник, Відповідач), в особі директора Лучко Ольги Іванівни та Товариством з обмеженою відповідальністю «Профіт-2» (далі - Підрядник, Позивач), в особі Генерального директора Черняка Михайла Васильовича, було укладено Договір підряду №26/12/24 (далі - Договір).
Згідно умов Договору, Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов'язання, власними силами на свій ризик, виконати Роботи відповідно до умов даного Договору, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити наступну роботу на об'єкті: «Нове будівництво напірного трубопроводу господарсько-побутової каналізації від КНС в с. Рівне до точки скиду біля с. Мартусівка, Бориспільського району, Київської області». Прокладання трубопроводів Д-110 мм методом ГНБ довжиною 109 м.
У відповідності до п. 2.1. Договору, загальна вартість робіт за Договором визначена на підставі Кошториса (Додаток №1) становить 108956 грн. 40 коп. (сто вісім тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість грн. 40 коп.) в т.ч. ПДВ 20% - 18 159 грн. 40 коп. (вісімнадцять тисяч сто п'ятдесят дев'ять грн. 40 коп.).
Пунктом 3.1. Договору Сторони передбачили можливість авансування перед початком робіт у розмірі 50% від загальної вартості робіт.
Наступні платежі Замовник здійснює на підставі актів приймання виконаних робіт форми №КБ-2в і довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за Формою №КБ-3 (п. 3.2. Договору).
Відповідно до п. 3.5. Договору, Підрядник після виконання робіт надає акт про виконані роботи форми №КБ-2в і довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за Формою №КБ-3.
Згідно п. 3.5. Договору, Замовник зобов'язаний підписати подані Підрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або письмово обґрунтувати причини відмови від їх підписання протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня одержання, а при відсутності обґрунтування причин відмови робота вважається прийнятою і підлягає оплаті.
Відповідно до п. 3.6 Договору, розрахунок за виконані роботи здійснюється після підписання акту виконаних робіт протягом 25 (двадцяти п'яти) банківських днів.
Пунктом 4.3. Договору Сторони передбачили, що кінцевий розрахунок за Договором проводиться Замовником не пізніше 5 (п'яти) банківських днів після повного завершення робіт, включаючи усунення виявлених під час приймання недоліків.
Згідно п. 4.4. Договору, термін дії Договору - до закінчення виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 5.2.2. Договору, оплатити Підряднику роботу, передбачену п.1 Договору, на умовах, в розмірах і в строки, встановлені в п.п. 3.6. Договору.
За умовами п. 5.4.1. Договору, Підрядник має право вимагати від Замовника оплатити в повному обсязі за роботи по даному Договору.
Як свідчать матеріали справи, 30 грудня 2024 року Відповідачем було перераховано аванс на суму 60 000,00 грн згідно Договору, що підтверджується платіжною інструкцією № 1422 від 30.12.2024.
На виконання вказаного Договору Підрядником протягом грудня 2024 року було здійснено прокладання трубопроводів методом ГНБ Д-110 мм на суму 60 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаним Сторонами Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2024 року та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2024 року, що датована 30.12.2024.
В подальшому, протягом травня 2025 року Підрядником було здійснено прокладання трубопроводів методом ГНБ Д-110 мм на суму 48 956,40 грн з ПДВ, що підтверджується Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2025 року та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2025 року, що датована 16.05.2025.
Зазначені акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати підписані уповноваженими особами Сторін без зауважень та заперечень.
Позивач стверджує, що, враховуючи авансовий платіж, залишок несплаченого боргу Відповідача перед Позивачем за виконані роботи складає - 48956,40 грн.
Враховуючи умови п. 3.6. Договору, на думку Позивача, прострочення виконання зобов'язання Відповідача з оплати за виконані роботи почалось з 26.06.2025.
Пунктом 6.1. Договору Сторони передбачили, що за порушення строків виконання зобов'язань за Договором, винувата сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення виконання зобов'язань.
Враховуючи викладене, зважаючи на несвоєчасне виконання Замовником своїх обов'язків з оплати робіт по Договору, Позивач нарахував на суму боргу у розмірі 48 956,40 грн пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період з 26.06.2025 по 19.09.2025 та складає 1787,91 грн та 3% річних за період з 26.06.2025 по 19.09.2025, що складає 346,05 грн.
Крім того, у відповідності до умов п.п. 8.1, 8.2 Договору, Позивач перед зверненням до суду намагався вирішити питання погашення боргу в досудовому порядку шляхом усних переговорів та направлення претензії. Так, 01.09.2025 Позивачем було направлено Відповідачу претензію про сплату боргу та штрафних санкцій. Зазначена Претензія була направлена на електронну адресу Відповідача, що вказувалась у Договорі та в паперовому вигляді засобами поштового зв'язку на адресу, що зазначена в реквізитах Договору, проте повернулась на адресу Позивача за причиною: «за закінченням встановленого терміну зберігання.
В подальшому, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, було встановлено, що 16.09.2025 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу за кодом ЄДРПОУ 42678508, а саме: зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, а також 17.09.2025 відбулась державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу: зміна інформації для здійснення зв'язку з юридичною особою; зміна кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміна місцезнаходження юридичної особи; зміна найменування юридичної особи (повного та/або скороченого); зміна структури власності.
Отже Відповідачем було змінено назву з Товариства з обмеженою відповіадбльністю "БМК Спецбудгруп" на Товариство з обмеженою відповіальністю "ОРТАЛЛІС", а також ним було змінено адресу та на теперішній час місцезнаходження Відповідача зареєстровано за адресою: 61057, м. Харків, вул. Сумська, буд. 10.
Водночас, Відповідач протягом тривалого часу суму боргу за виконані Позивачем роботи та суму штрафних санкцій не сплатив, в зв'язку із чим наведені обставини на думку Позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.
Надаючи правову кваліфікацію фактичним обставинам та спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір, що укладений між Сторонами в даному випадку за своєю правовою природою є договором підряду.
Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 ЦК України).
Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові; якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (частина перша статті 853 ЦК України).
Частиною першою статті 854 ЦК України визначено, що у разі якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною четвертою статті 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.
Судом встановлено, що 30 грудня 2024 року Відповідачем було перераховано аванс на суму 60 000,00 грн згідно Договору, що підтверджується платіжною інструкцією № 1422 від 30.12.2024.
На виконання Договору, Позивачем протягом грудня 2024 року було здійснено прокладання трубопроводів методом ГНБ Д-110 мм на суму 60 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаним Сторонами Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2024 року та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2024 року, що датована 30.12.2024.
В подальшому протягом травня 2025 року Підрядником було здійснено прокладання трубопроводів методом ГНБ Д-110 мм на суму 48 956,40 грн з ПДВ, що підтверджується Актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2025 року та Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень 2025 року, що датована 16.05.2025.
Зазначені акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати підписані уповноваженими особами Сторін без зауважень та заперечень.
Згідно частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, Позивачем виконані зобов'язання щодо виконання робіт за Договором в повному обсязі, водночас Відповідачем зобов'язання щодо оплати за виконані роботи виконано не в повному обсязі та враховуючи авансовий платіж, залишок несплаченого боргу Відповідача перед Позивачем за виконані роботи складає - 48956,40 грн.
Відповідно до статтей 526 та 525 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Частиною 1 ст. 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи не містять документальних доказів сплати Відповідачем боргу за виконані роботи у розмірі 48956,40 грн.
Таким чином, суд вважає доведеним та встановленим, що Відповідач (Замовник) у спірних підрядних правовідносинах не виконав обов'язку сплатити Позивачу (Підряднику) за виконані роботи в повному обсязі.
Суд зазначає, що виконання Позивачем робіт за відсутності заперечень Відповідача щодо якості таких робіт, надає Позивачу "законне очікування", що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені. Невиплата замовником таких коштів виконавцю прирівнюється до порушення права останнього на "мирне володіння майном" (рішення ЄСІІЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).
Враховуючи встановлені обставини часткової оплати Відповідачем за виконані роботи, суд дійшов висновку, що за Договором підряду №26/12/24 від 26.12.2024 за Відповідачем рахується непогашена заборгованість у розмірі 48956,40 грн, яка станом на час розгляду справи не сплачена та доказів її погашення матеріали справи не містять.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в цій частині та наявність фактичних та правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача основної заборгованості у розмірі 48 956,40 грн.
Щодо вимоги про стягнення з Відповідача пені та 3% річних, суд зазначає наступне.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, Сторонами був підписаний Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2025 року на суму 48 956,40 грн.
Відповідно до п. 3.6 Договору, розрахунок за виконані роботи здійснюється після підписання акту виконаних робіт протягом 25 (двадцяти п'яти) банківських днів.
Враховуючи п. 3.6. Договору, Позивачем визначено прострочення виконання зобов'язання Відповідача з оплати за виконані роботи з 26.06.2025.
Пунктом 6.1. Договору Сторони передбачили, що за порушення строків виконання зобов'язань за Договором, винувата сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення виконання зобов'язань.
Отже, зважаючи на несвоєчасне виконання Замовником своїх обов'язків з оплати робіт по Договору, Позивач нарахував на суму боргу у розмірі 48 956,40 грн пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період з 26.06.2025 по 19.09.2025 та складає 1787,91 грн та 3% річних за період з 26.06.2025 по 19.09.2025, що складає 346,05 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Факт прострочення Відповідачем виконання зобов'язань з оплати за виконані роботи підтверджується матеріалами справи та Відповідачем жодним чином не спростовується.
Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право Позивачу на нарахування 3% річних за таке прострочення.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вимоги законодавства та п. 6.1. Договору, Позивач має право на нарахування пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення виконання зобов'язань.
Перевіривши правильність нарахування Позивачем пені, 3% річних за допомогою інструменту Калькулятор системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга-Закон", суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь ТОВ "ПРОФІТ-2" пені у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період з 26.06.2025 по 19.09.2025 та складає 1787,91 грн та 3% річних за період з 26.06.2025 по 19.09.2025, що складає 346,05 грн, обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 13 ГПК України).
Згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Беручи до уваги факт підписання Сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано і не заперечується Відповідачем, а також, відсутність документальних доказів сплати Відповідачем боргу за виконані роботи у повному розмірі та строк, суд дійшов до висновку про те, що роботи за актами приймання виконаних будівельних робіт вважаються виконаними Позивачем та прийнятими Відповідачем, а зобов'язання Відповідача з оплати за виконані роботи в повному обсязі та строк не виконані, в зв'язку із чим вимоги Позивача щодо стягнення боргу у розмірі 48 956,40 грн за Договором підряду №26/12/24 від 26.12.2024 та щодо стягнення пені у розмірі облікової ставки НБУ у сумі 1787,91 грн, суми 3 % річних у розмірі 346,05 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про задоволення позову, суд покладає витрати зі сплати судового збору на Відповідача.
За змістом підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 грн.
Разом з цим, суд враховує, що згідно частин 1, 4 статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система. Єдина судова інформаційно комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
За змістом частин 5, 6 статті 42 ГПК України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 по справі №916/228/22 зазначено, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір".
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем у позовній заяві, яку було подано до суду через підсистему Електронний Суд ЄСІТС, заявлено позовні вимоги майнового характеру на загальну суму 51 090,36 грн, отже за подання до суду зазначеної позовної заяви мав справлятися судовий збір в розмірі 2 422,40 грн, що складає не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору при поданні позову в електронній формі.
Водночас, Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн згідно платіжної інструкції № 6962 від 06.10.2025, який зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується відповідною Випискою про зарахування зазначеного судового збору, наявною в матеріалах справи.
Відтак, Позивачем сплачений судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому розподіл судових витрат зі сплати судового збору здійснюється з урахуванням суми судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 2422,40 грн.
Керуючись ст. ст. 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОРТАЛЛІС" (адреса: 61057, Харківська обл., місто Харків, вул. Сумська, будинок 10; код ЄДРПОУ 42678508) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОФІТ-2" (адреса: 02095, місто Київ, ВУЛИЦЯ КНЯЖИЙ ЗАТОН, будинок 4, нежиле приміщення № 319; код ЄДРПОУ 23727733) загальної суми у розмірі 51 090,36 грн (де: борг по Договору підряду №26/12/24 від 26.12.2024 у розмірі 48 956,40 грн, пеня у розмірі 1787,91 грн, 3 % річних у розмірі 346,05 грн), а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "27" травня 2026 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
СуддяІ.П. Жигалкін